Врубель Михайло Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Врубель Михайло Олександрович
Михаил Александрович Врубель
Vrubel Self Portrait 1885.jpg
Автопортрет, 1885
Дата народження 5 (17) березня 1856(1856-03-17)
Місце народження Омськ, Російська імперія
Дата смерті 1 (14) квітня 1910(1910-04-14) (54 роки)
Місце смерті Санкт-Петербург, Російська імперія
Національність поляк/данець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Сайт http://vrubel-world.ru

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Миха́йло Вру́бель (5 (17) березня 1856(18560317), Омськ, Московська імперія1 (14) квітня 1910, Петербург, Московська імперія) — український і московський художник-символіст дансько-польського походження. Визначний майстер акварельного і олійного малярства. Робив ілюстрації до книжок, монументальні роботи, портрети, захоплювався сценографією. В кожній з галузей мистецтва залишив шедеври.

Початок життя[ред.ред. код]

Народився 5 (17 березня) 1856 в Омську. Він третя дитина в родині.

Батько художника, Олександер, поляк за походженням, був військовим юристом. Прізвище Врубель з польської означає «горобець». Як і багато військових, батько часто переїзджав з місця на місце за військовим наказом, тому сім'я постійно мешкала в різних містах — Саратов, Астрахань, Петербург, Омськ, Одеса, Харків ("в 1860 році вдівця призначили до Харкова. Там маленький Міша швидко навчився читати і захоплювався книжковими ілюстраціями, особливо в журналі «Живописний огляд»"). В 1860-1865 р.р. та 1883-1989 р.р. Олександр Михайлович Врубель був головою Харківського окружного військового суду, тому Харків на 13 років став домівкою Михайла Врубеля (після весілля з Надією 3абела-Врубель вони також жили в Харкові, де Надія співала в Харківській опері (1896-1897)). Мати-данка Михайла померла, коли сину виповнилося три роки. Вихованням хлопчика лягло на батько і мачуху, бо батько одружився вдруге. Мачуха Єлизавета добре грала на роялі і прищепила малому Михайлові смак до музики та театру. Михайло мав дуже теплі дружні стосунки зі своєю старшою сестрою Олександрою.

Як і всі діти, Михайло багато малював в дитинстві. Батьки не забороняли йому малювати, навіть наймали йому приватних вчителів, але призначали парубку кар'єру юриста. Слухняний син приїхав до Петербургу і став студентом юридичного факультету Петербурзького університету. Але Михайло Врубель був байдужим до юридичних наук і став студентом поступившись тиску родини.

Академія мистецтв в Петербурзі[ред.ред. код]

На Університетську набережну Петербурга виходять фасади і університету, і Академії мистецтв. То ж не дивно, що студент-юрист ходив і в академію. Вечорами тут приймали всіх бажаючих. Після закінчення університету, весною та влітку 1880 року Врубель прагнув долучитися до юридичної практики, але вона викликала в нього лише відразу.

Восени того ж року Михайло вступає до Академії мистецтв. На екзаменах він знайомиться з п'ятнадцятирічним Серовим Валентином. Михайло записався у клас професора Павла Петровича Чистякова. Слабенький, як художник, Чистяков виявився здібним і наполегливим викладачем. Його з вдячністю згадували учні, що виявилися талановитішими за вчителя (Сєров Валентин Олександрович, Михайло Врубель, Полєнов Василь Дмитрович, Васнецов Віктор Михайлович). Відчуваючи недостатність знань і навичок, Врубель бере виклади в класі Іллі Рєпіна, якого на той час вважали першим художником Московщини, де опановує акварель. Згодом Врубель стане одним з видатних акварелістів Московщини кінця 19 століття.

Київський період[ред.ред. код]

Музей образотворчого мистецтва імені М.О.Врубеля в Омську

Чимала частина життя і творчості Михайла Врубеля пов'язана з Києвом.

У 1884 в Академію мистецтв приїхав відомий київський археолог, історик мистецтв, професор Адріян Прахов і розповів Чистякову про намір створити візантійський іконостас та реставрувати фрески Кирилівської церкви. Потрібен був талановитий художник — а Чистяков умів розпізнавати таланти, художник мав бути молодий, тому що грошей на гонорари було обмаль. Чистяков порадив йому взяти з собою Врубеля. Так Михайлові і не довелось закінчити Академію, де він провчився з 1880 по 1884 роки.

Втручання в стінописи Кирилівської церкви 12 століття було досить стриманим. Наново створили фрески в тих місцях, де вони були повністю знищені. Перша ж проба Врубеля — зображення архангела на одному з стовпів церкви — викликала загальне схвалення. Також для Кирилівської церкви Врубель створив фреску «Сходження Святого Духу на Апостолів» (1885). Звичайно ж, він малював не як художник 12 століття, а як сучасний майстер, котрий знав досягнення малярства Західної Європи, але не зрікся візантинізму.

Восени того ж року їде у Венецію, щоб працювати над великими вівтарними образами та вивчати мозаїки Равени та венеціанських майстрів. Чотири ікони виконано на важких цинкових пластинах. Прообразом Богоматері стала Емілія Львівна Прахова, дружина професора. Врубель працював в Італії по пам'яті, без моделі — ні натурщиць, ні манекенів в нього не було. На початку 1885 року Врубель повертається до Києва. Але стосунки з родиною Прахових загострюються через захоплення Врубеля Емілією Львівною, тому Михайло від'їзджає до Одеси, де проводить півроку. Саме в Одесі Врубель починає працювати над темою Демона — яку без перебільшень можна вважати найважливішою в його творчості.

Наприкінці 1885 знову повертається до Києва. Він дає приватні уроки малювання, працює над ескізами для розпису Володимирського собору. У Володимирському соборі за ескізами Врубеля виконано орнаменти на внутрішніх стінах храму і арках двох нефів, але ескізи великого розпису «Плач надгробний» та «Ангел з кадилом і свічкою» (1887) не були затверджені і реалізовані тому, що були виконані в незвичній новаторській манері і не відповідали церковним канонам. Пізніше для розпису собору запросили молодого Васнецова.

Серед світських робіт київського періоду визначним твором став «Портрет дівчини на тлі перського килиму», де Врубель дав волю своїм колористичним здібностям. Також у Києві художник намалював картини «Східна казка», «Автопортрет», велику кількість акварелей з квітковими мотивами та ін.

Пізніше Врубель приїздив до міста разом з дружиною в 1901, відомою оперною співачкою Н. І. Забелло (Забілою)-Врубель, яка була вихованкою Київського інституту шляхетних дівчат. Відвідав Київ 1903 разом з дружиною і сином (син помер у місті, похований на Байковому кл.).

Кирилівська церква[ред.ред. код]

Акварелі Врубеля Київського періоду[ред.ред. код]

  • Натюрморт. Тканини
  • Портрет Олени Мурашко
  • Квіти
  • Ольга Дмитрівна Замирайло
  • Шипшина
  • Портрет Ємілії Прахової
  • Божа матір
  • Голова св. Кирила
  • Голова пророка

Ескізи для Володимирського собору в Києві[ред.ред. код]

  • Надгробний плач
  • Воскресіння
  • Христос
  • Сходження св. Духа
  • Ангел з кадилом та свічкою
  • Два ангела
  • Моління про чашу
  • Ангел
  • Мотив орнаменту з ангелами

Московський період[ред.ред. код]

З 1889 Врубель в Москві. Важливою подією було зближення Врубеля з меценатом С. І. Мамонтовим, художник прийняв запрошення Савви Івановича і оселився в його маєтку на Садово-Спаській. Тут вже працювали знайомі Врубеля художники Валентин Серов та Костянтин Коровін. Так митець отримає мецената, а мільонер нового майстра-універсала.

Продовжуються пошуки образу демона. Зовнішнім поштовхом нібито був конкурс пам'ятника поету Лермонтову, а Врубель зажадав бути учасником. Митець ліпив демона, а потім малював. З пам'ятником Лермонтову у Врубеля не вийшло, але художнику замовили ілюстрації до творів Лермонтова. Так з'являються аркуші з малюнками до «Герою нашого часу», до поеми «Ізмаїл-Бей» та улюбленого «Демона». В 1890 році, в садибі Абрамцево, в кабінеті Савви Мамонтова був написаний «Демон сидячий» — перша картина з серії картин про демона. Але не можна й забувати, що до нас дійшли далеко не всі варіанти зображення демона — Врубель часто переписував картину, не вдовольняючись результатом, деякі варіанти просто пропали. Близькі художника згадують, як він був захоплений цією темою, як розповідав, що «демон», це не біс і не диявол, а з грецької означає «дух», «душа», цитував на пам'ять поему Лермонтова.

Мамонтов замовляє Врубелю театрально-декораційні роботи для свого театру (ескіз завіси «Ніч в Італії»). З 1890 року в Абрамцево відкрито керамічну майстерню, де Врубель створює керамічні твори Лєль, Волхова, Купава, Берендєй. З 1892 року він вже керує цією майстернею.

Мамонтов запросив Врубеля з собою в подорож до Європи. І Врубель з родиною Мамонтова побував в Римі, Флоренції, Венеції, Мілані, Парижі. Подорож спонукала для малювання картин і акварелей — «Іспанія», «Ворожка», «Венеція», можливо, самих радісних в усьому його творчому надбанні.

У 1896 приймає замовлення створити два великих панно для художнього павільйону Всеросійської виставки в Нижньому Новгороді. Це були два величезних панно, площиною більше ста метрів квадратних, Врубель брався за роботу сповнений надій і з великим натхненням. На одному полотні він писав «Принцесу Грьозу», як символ прекрасного, до якого прагнуть всі художники, на другому полотні змалював «Микулу Селяниновича», як символ сили руської землі. Але панно не було прийняте сучасниками і Петербургською Академією мистецтв. Панно купив Савва Мамонтов і зробив окремо виставку Врубеля, де на художника чекав перший довгоочікуваний успіх.

У 1896 закохався знову — Надія Іванівна Забела була оперною співачкою, художник побачив ії на сцені Панаєвського театру під час репетицій. Швидке зближення завдяки мистецтву завершилося весіллям в Швейцарії влітку 1896.

У 1897 потрапив на виставку Олександра Іванова, яка проходила в Москві, роботи якого справили велике враження на Врубеля. В 1898 році Врубель разом з Коровіним, Левітаном, Васнецовим бере участь у «Виставці руських і фінляндських художників», де його розуміють і приймають дуже доброзичливо. Також в цьому році він завершує чотири великих панно для маєтка С. Т. Морозова, і звертається до пушкінської теми — пише картину «Пророк».

У 1901 у подружжя Врубелей народився син.

Театральні декорації М. Врубеля[ред.ред. код]

Потяг до архітектури відбився також в створенні театральних декорацій, більшість із них з архітектурними мотивами. Вони прийшлися на московський період митця, коли він потрапив в художній гурток мецената Савви Морозова. Москва того часу переживала економічне піднесення і будівельний бум, в місті працювала низка обдарованих архітекторів першого, раннього етапу модерну (російська сецесія), серед яких особливо виділялись Петро Бойцов, Кекушев Лев Миколайович (1859–1919 ?), Шехтель Федір Осипович (1859–1926).

Якщо в малюнках і картинах Врубеля важко знайти відбитки подій його сучасності (Михайло Олександрович був достатньо аполітичним), то відбитки сучасної архітектури є в його сценографії. Суспільство переживало захоплення фольклором, національною історією, займалось пошуками національних коренів і витоків. Приватні колекції повняться старовинними речами, як шедеврами, так і відвертим мотлохом. Актори на сцені виступають в фантазійних історичних костюмах, іноді сідають в антикварні крісла і беруть в руки історичну зброю. В наявності був потяг до історичної достовірності. В російській архітектурі помітне звертання до архітектури допетровської доби, до споруд 17 століття. Все це є і в театральних ескізах Врубеля — товсті, дубові ворота, оковані залізом, в «Місті Льодянику» до опери «Казка про царя Салтана», малі віконця з лиштвою і замальовки російської дерев'яної архітектури (в «Олександрівській слободі»), взагалі рідкісної в малюнках Михайла Врубеля. Художня фантазія митця навіть класичну споруду Джакомо Кваренгі переробила в теремний палац 17 століття в ескізі «Зимова канавка» до опери «Пікова дама».

Портрети роботи Врубеля[ред.ред. код]

  • Автопортрет, 1883, акварель
  • Дівчина на тлі перського килиму, (портрет Дахнович), 1886
  • Художниця Єлизавета Бем
  • портрет матері, 1883, малюнок
  • Художник Сєров Валентин Олександрович, профіль, малюнок
  • Марія Яківна Симонович, 1883, малюнок
  • Художник Шамшин, 1883, малюнок
  • Олена Мурашко, 1884, малюнок
  • Емілія Львівна Прахова, малюнок
  • Прахов Адріян Вікторович, малюнок
  • Архітектор Котов Григорій Іванович, малюнок
  • портрет В. С. Мамонтова, 1891
  • портрет дружини в стилі ампір, 1898
  • портрет М. Арцибушевої, 1897
  • Портрет Савви Мамонтова, 1897
  • Портрет Костянтина Арцибушева, 1897
  • автопортрет, 1904, малюнок
  • Портрет поета В. Брюсова, 1906, малюнок
  • портрет письменника Володимира Кігна (Київ)
  • портрет художника Миколая Пимоненко (Київ)
  • портрет чоловіка в старовиному вбрані (з І. Н. Терещенко) (Київ)
  • портрет художника Аполінарія Васнецова
  • портрет скульптора Бориса Вардса (Київ)
  • портрет Марії Єршової — Косяченко (Київ)
  • портрет художника Самуїла Гайдука (Київ)
  • портрет Миколи Мурашко (Київ)
  • портрет Дмитра Менделеєва (Київ)
  • портрет вірменського художника Шамшиняна
  • портрет Федора Усольцева
  • портрет Віри Усольцевої
  • портрет Інокентія Усольцева
  • портрет скульптора П. Бромирського
  • портрет Павла Карпова
  • портрет акторки Тетяни Любатович
  • портрет Мари Олив (Мамонтової)
  • портрет художника Сергія Костенка
  • портрет художника Віктора Замирайло

Графічні автопортрети[ред.ред. код]

Врубель належить до художників, портретів якого не створили інші митці. Частково це було компенсовано власними автопортретами, але всі вони графічні. Він почав вивчати власне обличчя і фіксувати його в акварелях ще під час навчання в Академії. Тоді він став безоплатною моделлю для самого себе. Але вони лише фіксували його обличчя і були здебільшого штудіями-замальовками, маловдалими, маловиразними. В подальшому він звертався до різноманітних технік - від малюнків пером і плямою до імітації в олівцевому малюнку штрихування гравюри. При цьому і саме штрихування носило у Врубеля відбиток його індивідуальної графічної манери — то з драматичним освітленям, то з пригніченим настроєм особи, що зазнала невизнаності і розчарувань в коханні і в художній практиці.

В аркуші-малюнку 1905 року він вже подав себе як фінансово успішного буржуазного художника, хоча це мало відповідало реальності. Він старанно приховав тепер в автопортреті власну тривогу через невиліковну хворобу.

Врубель як художник книги[ред.ред. код]

1890 року в зв'язку із п'ятидесятиріччям з дня убивства поета Михайла Лермонтова розпочали підготовку до ювілейного видання його творів[1]. Для створення ілюстрацій видавець І. Н. Кушнерев запросив декількох відомих на той час художників. Але художник Валентин Сєров порадив залучити до роботи і художника Врубеля. Так завдяки Сєрову Михайло Врубель знов звернувся до поезій і прози улюбленого автора. Врубелем були створені малюнки до роману «Герой нашого часу», до деяких віршів та до поеми «Демон»[2].

Передчуттям майбутньої трагедії віє навіть від суто побутової сцени в малюнку «Журналіст, читач і письменник», адже один із них відбуде в далекий краї і знайде там смерть. А молодість і талант були дані йому не для цього.

Художник працював лише з чорною аквареллю, вижимаючи з відтінків чорного всі його художні і колористичні можливості. Пристрастний в житті, Врубель переніс пристрасті і драматизм в малюнки. Він не перший, хто створював ілюстрації, наприклад, до лермонтовського «Демона». Робив їх і буржуазний і модний на той час М. Зічі. Але вперше в видавничій практиці зустрівся митець масштабного обдарування, здатний відтворити візуальні образи на папері, конгеніальні драматичним творам геніального російського поета.

Не менш тривожні і малюнки Михайла Врубеля до роману «Герой нашого часу». Дивує і ранить настрій цих акварелей на тлі пустельних гірських пейзажів з їх провінційними смутком і нудьгою, непривітністю до людей, що опинились тут мимоволі і що так безглуздо роспорядились власним дозвіллям і власним життям.

Акварелі Врубеля[ред.ред. код]

Вже в перших своїх акварелях Врубель виявив майстерність і неабиякий хист до мистецтва. Теми традиційні для академії з її непохитним культом римлян і Біблії. На біблійний сюжет Врубель створив «Введення діви Марії у храм», на історичну тему «Бенкетуючі римляни».

Писати акварелі Врубель буде й надалі, серед них натюрморти («Квіти в синій вазі», 1887; «Квітка шипшини», 1884; «Троянда», 1904) портрети («Художник Костенко С. П.», 1880; «Портрет Олександри Станкевич», 1906). Коли Врубель почав займатись сценографією, то написав ескіз театральної завіси саме аквареллю («Італія. Неаполітанська ніч», 1891). Завісу зробили і вона слугувала театру Солодовнікова, поки той не згорів у 1898 році. Але акварелі збереглися.

Аби посилити виразність акварелі, художник змішував різні техніки, додавав розчини гумміарабіку, білила, художнє чорне вугілля. Вже в акварелях виявився потужний колористичний талант Врубеля.

До рятування графічних творів художника Врубеля в роки 2-ї світової війни доклала зусиль відомий музейник з Києва — Поліна Кульженко.

Майоліка 1899–1900[ред.ред. код]

  • Цар Берендей
  • Лель
  • Мизгир
  • Купава
  • Весна
  • Садко
  • Волхова
  • Єгиптянка

Малюнки петербурзького періоду[ред.ред. код]

Врубель і літературно-драматичні твори[ред.ред. код]

Гамлет і Офелія 1883

Великий вплив на творчість Врубеля мали літературно-драматичні твори. Був період захопленням «Гамлетом» Шекспіра. В роки навчання в академії Врубель не одноразово звертався до теми Гамлета і Офелії, змальовуючи себе в образі Гамлета.

Успішними виявилися його графічні інтерпретації до п'єси Пушкіна «Моцарт і Сальєрі» з циклу «Маленькі трагедії». Якщо свого Гамлета він робив кольоровим, то ілюстрації до "Моцарта і Сальєрі " зроблені художнім вугіллям. Оксамитові штрихи передають усю трагедію людської заздрості і людського падіння Сальєрі, що наважився на вбивство людини, колеги, що талановитіший за нього.

Треба зауважити особливу привабливість драматичних тем для митця. Невдоволення навколишньою дійсністю було притаманно і самому Врубелю, і саме цим темам в літературі відгукувалася його душа. За однією з версій зустріч з поемою Лермонтова «Демон» підштовхнула Врубеля до пошуків образу Демона, що стала темою творчості художника майже на все життя.

Ілюстрації до поеми «Демон»[ред.ред. код]

  • Демон, який летить
  • Танець Тамари
  • Вершник
  • Тамара і Демон
  • Демон під стінами монастиря
  • Тамара
  • Ангел з душею Тамари
  • Монастир на Казбеці
  • Демон, який дивиться в долину

Декорації до опер[ред.ред. код]

  • Микула Селянович
  • Садко
  • Фауст
  • Рогнеда
  • Наречена царя
  • Кавказький полонений
  • Казка про царя Солтана
  • Чародійка
  • Ізмаїл-Бей
  • Моцарта і Сальєрі

Портрет Мамонтова[ред.ред. код]

Портрет Савви Мамонтова, 1897, Третьяковська галерея

Врубель почав писати портрети ще в часи навчання в академії. Він автор декількох дуже вдалих автопортретів і портретів (наприклад, портрет К. Арцибушева.) Але портрет Савви Івановича Мамонтова єдиний в своєму роді.

Мамонтова Врубель писав в інтер'єрі, де модель сиділа в кріслі. На картині начебто змальована боротьба між художнім темпераментом Врубеля та потужною життєвою силою Савви. На картині Савву наче спіткала страшна звістка чи несамовите натхнення. Він у корчах намагається зрозуміти щось важливе для себе, а може й для світу. Обличчя Мамонтова сприймається незвичайним обличчям — так міг би виглядати Мефістофель. Спокійного портрету в інтер'єрі не вийшло — зафіксовано неординарну людину неординарним художником.

Савва позував і іншим майстрам. Зберігся портрет Іллі Репіна, учня Репіна — Серова Валентина в Одесі. Загіпнотизований ім'ям віртуозного Андерса Цорна, Мамонтов позуватиме і йому. І вийшли саме спокійні, нудьгуваті портрети. Врубелевський Мамонтов став найправдивішим зображенням талановитої людини з нехудожнього світу.

Релігійні сюжети в малюнках і акварелях Врубеля[ред.ред. код]

Серед перших звернень Врубеля до релігійної тематики —малюнок «Заручини Йосипа і Марії», виконаний 1881 р. Композиція малюнка врівноважена, а чисельні персонажі заручин, окреслені лише силуетом, безперервною лінією. Майстерність і учнівство на рівних присутні в творі і ще не обіцяють гостро індивідуального в малюванні митця.

Як відомо, Врубель не пройшов повного курсу навчання в академії, котрий дорівнював тоді сім років. Нестачу академічної школи він компенсував самоосвітою та подальшим розвитком системи малювання, закладену викладачем П. П. Чистяковим. Саме на київський період творчості митця прийшлося народження із Врубеля малювальника вищого щаблю, де не залишилось нічого від академізму його перших творів. Незважаючи на години малювання з натури, Михайло Врубель не впав в натуралізм, не став і нудним і точним реалістом. Народився митець із гостро індивідуальною художньою манерою як в малюнках, так і в живопису, до того ж із значним колористичним хистом. В повній мірі колористичний хист художника виявився в роботах до іконостаса Кирилівської церкви (1885 р.). Сміливий колоризм Врубеля був підтриманий зверненням до візантійських витоків в його київських та венеціанських варіантах. Так, хитон Богородиці, взятий в повну силу, і нагадує візантійські зразки, і є новітньою їх інтерпретацією [3].

Печатка абсолютної оригінальності притаманна вже всім ескізам Врубеля до стінописів в Володимирському соборі. Це чотири варіанти «Надгробного плачу», «Янгол з кадилом і свічкою», два варіанти «Воскресіння». Врубель в цих творах відсахнувся від академізму остаточно, подавши релігійні персонажі і площинно, і стилізовано, звернувшись до візантійських, суто площинних витоків. Ескізи «Надгробного плачу» вийшли найбільш драматичними і насиченими справжнім стражданням, притаманним ще візантійським фрескам 11-12 століть. Впливи новітніх рис символізму і сецесії вбачають в фігурі «Янгола з кадилом і свічкою», з його нетутешньою зовнішністю і тихою ходою. Недарма зауважували, що для подібних стінописів Михайла Врубеля було би слід будувати окремий храм.

Вир життя з його клопотами, хворобами і негараздами відірвав художника від релігійної тематики. Але вона нагадувала про себе в серії подальших малюнків «Пророк». Якось в бесіді зі знайомим він болісно зауважив, що мало мав замов на монументальні твори, а ще менше - на твори зі значущим змістом. Але художник забув, що монументальне мистецтво наприкінці 19 ст. переживало не найкращі часи і його не найкращі часи припали саме на роки життя Врубеля. Він прагнув стінописів зі значушими філософськими темами, яких йому тоді ніхто не міг запропонувати.

Новим поверненням до релігійної тематики став твір «Видіння пророка Єзекіїля». Видіння пророка Єзекіїля в оригіналі - і похмурі, і надто моторошні. Одне з них - видіння сухих кісток на величезному цвитарі, коли за вказівкою Бога - мерці постали з могил, кістки одяглися жилами, м'язами, шкірою і почали чекати душ, аби їх наново оживив Творець.

Розбурхана хворобою свідомість Врубеля останніх років життя зосореджена в ескізі лише на постаті Єзекіїля, урочистій, в коштовних візантійських шатах, шитих перлами, але пророк похмурий, пригнічений видінням мерців і цвинтаря, терпляче підкорений владі всемогутнього Бога. Про посталих мерців нагадує лише одна вражена жахом постать. Таємнича і значуща зустріч з волею Бога передана художником феєричною, примарною атмосферою хаотичних мазків і плям, схожих з пилом та сміттям, підхопленим і закрученим угору велетенським вихором. Цього виявилося вдосталь, аби вже уява обізнаного глядача домалювала все необхідне, аби моторошна картина видіння пророка стала повною.

Хвороба Врубеля[ред.ред. код]

Врубель і раніше дивував поведінкою, незвичним одягом. Невдоволення навколишнім світом притаманне багатьом художникам — з цього невдоволення роблять теми для творчості. У Врубеля це йшло і від бажання жити повнокровно і сильно зараз і тут, і від хвороби. Ще в Києві була спроба різати вени, про що писав художник Костянтин Коровін. Часто бували перепади настрою, періодами дратівливості, перезбудження. З 1901 року настало погіршення, а в 1902 році уславлений психіатр Володимир Бехтерєв ставить страшний діагноз — хвороба Врубеля невиліковна. Смерть маленького сина в 1903 році стає новим ударом для художника — з тих пір Врубель майже весь час проводить у клініках, тільки зиму 1904–1905 року він провів вдома. Саме в ці роки майстер багато займається малюнком, часто працює з натури. Саме в малюнку виконано й портрет поета Валерія Брюсова (1906 р.) — остання робота Врубеля. Коли художник працював над цим портретом, він остаточно втратив зір.

Врубель помер в 1910 році в Петербурзі і був похований на цвинтарі Новодівочого монастиря, що біля Московського проспекту. Могила художника збережена. На ній встановлено невеличкий надгробок з чорного мармуру.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гос. Третьяковская галерея. «Врубель Михаил Александрович», каталог выставки, М., 1957, с 13.
  2. Гос. Третьяковская галерея. «Врубель Михаил Александрович», каталог выставки, М., 1957, с 13.
  3. Гос. Третьяковская галерея. «Врубель Михаил Александрович», каталог выставки, М., 1957, с. 10.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]