Симонов Михайло Петрович
| Симонов Михайло Петрович | |
|---|---|
| рос. Михаи́л Си́монов | |
| Народився |
19 жовтня 1929 Ростов-на-Дону, РСФРР, СРСР |
| Помер |
4 березня 2011[1] (81 рік) Москва, Росія |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |
 Росія[2][3] СРСР[4][5][6] |
| Діяльність | Q10497074, інженер, політик |
| Галузь | повітроплавання |
| Alma mater | Південно-Російський державний політехнічний університет (НПІ) імені М. І. Платова |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Знання мов | російська |
| Посада | Спеціальний гість Парламентської асамблеї Ради Європиd[7] |
| Нагороди |
          |
Михайло Петрович Симонов (19 жовтня 1929, Ростов-на-Дону — 4 березня 2011, Москва) — радянський і російський авіаконструктор, генеральний конструктор «ДКБ Сухого» з 1983. Працюючи в ОКБ, брав участь у створенні бомбардувальника Су-24, штурмовика Су-25, керував будівництвом спортивних літаків марки «Су», але найбільше відомий як один з головних конструкторів винищувача Су-27 і деяких його модифікацій.
Біографія[ред. | ред. код]
Михайло Симонов народився 19 жовтня 1929 в Ростові-на-Дону. Батьки, Симонова (Погребнова) Віра Михайлівна і Симонов Петро Васильович, після закінчення Ростовського університету в 1933 переїхали в підмосковний селище Биково для навчання батька в аспірантурі МДУ. Новий будинок Симоновим містився за декілька кілометрів від Биковського аеродрому і можна було спостерігати як злітають і сідають літаки.
В Алма-Аті, куди батька розподілили після навчання, Михайло займався в авіамодельному гуртку, де побудував перші моделі планерів, до рук вперше потрапили журнали «Техника — молодежи», «Самолет». І саме тут вперше проявився потяг до авіації.
Почалася Німецько-радянська війна. У званні лейтенанта Петро Симонов відправився на фронт. Під час Сталінградської битви він загинув.
Після війни осиротіла родина переїжджає в Каменськ-Шахтинський Ростовської області, де жили мамині батьки. Там Михайло закінчує середню школу.
Михайло не міг залишити хвору маму і тому замість Московського авіаційного інституту (МАІ) вступив у ближчий Новочеркаський політехнічний інститут. Спеціальність була далека від авіації — «проектування і експлуатація автомобілів». До третього курсу став Сталінським стипендіатом, активно займався велосипедним спортом.
Під час навчання послав свої документи в МАІ, отримав відмову, після чого вибір припав на Казанський авіаційний інститут (КАІ), куди і був зарахований на 4 курс. У 1953 при КАІ створили спочатку планерний гурток, а потім, в 1956, перетворили його у Студентське конструкторське бюро (СКБ). Основним організатором і розробником став недавній випускник КАІ Михайло Симонов.
На базі СКБ був створений перший в країні ОКБ спортивної авіації, де Михайло був головним конструктором і одночасно інструктором і льотчиком-буксировщиком авіаспортклубу. В ОКБ спортивної авіації під керівництвом Симонова були створені перші в СРСР суцільнометалеві рекордні планери КАІ-11, КАІ-12, КАІ-14, КАІ-17, КАІ-19.
У 1969 був переведений з Казані до Москви, призначений заступником головного конструктора у Долгопрудненському КБ автоматики. Через дев'ять місяців переведений на роботу в Ухтомську філію Московського машинобудівного заводу під керівництвом Роберта Бартіні.
Ще через кілька місяців Симонов був призначений на посаду заступника головного конструктора в ДКБ Сухого з завданням завершити доведення фронтового бомбардувальника Су-24. Перебуваючи на цій посаді, з 1970 по 1979 він керував льотними випробуваннями та доведенням фронтового бомбардувальника Су-24, штурмовика Су-25, з 1976 по 1979 був головним конструктором винищувача-перехоплювача Су-27.
У 1979—1983 працював заступником міністра авіаційної промисловості.
З 1983 Михайло Симонов генеральний конструктор «ДКБ Сухого», під його керівництвом створені різні модифікації Су-27. Після «перебудови», коли фінансування з боку держави зменшилася, став ініціатором часткового переведення роботи ОКБ на «комерційні рейки». Спочатку позабюджетні кошти з'явилися за рахунок продажу за кордон спортивних «акробатичних» літаків. Потім, після розпаду Радянського Союзу і різкого скорочення держоборонзамовлення та фінансування, за кордон (Індія, Індонезія, Малайзія, Китай та інші країни) стали поставлятися і бойові літаки.
Помер 4 березня 2011 внаслідок важкої хвороби.
Нагороди та звання[ред. | ред. код]
- Герой Російської Федерації (1999)
- Кавалер ордена Трудового Червоного Прапора
- золота медаль ім. В. Г. Шухова
- Лауреат Ленінської (1974) і двох Державних премій СРСР (за літаки Су-26 і Су-27)
- Доктор технічних наук, професор Московського авіаційного інституту, дійсний член Міжнародної та Російської інженерних академій, Російської академії авіації та повітроплавання
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б http://www.lenta.ru/news/2011/03/04/simonov/
- ↑ http://www.thehindu.com/news/international/russias-top-aircraft-designer-simonov-dies-at-81/article1509580.ece
- ↑ http://www.telegraph.co.uk/sponsored/rbth/6453948/Russia-Now-Interview-with-Mikhail-Simonov-the-inventor-of-the-Sukhoi-jet-fighters.html
- ↑ http://www.thetimes.co.uk/tto/opinion/obituaries/article2946010.ece
- ↑ http://www.independent.co.uk/news/obituaries/mikhail-simonov-aircraft-designer-whose-su27-is-regarded-as-the-best-jet-fighter-of-the-20th-century-2240870.html
- ↑ http://www.nytimes.com/2011/03/05/world/europe/05simonov.html
- ↑ http://www.assembly.coe.int/nw/xml/AssemblyList/MP-Details-EN.asp?MemberID=6095
Посилання[ред. | ред. код]
- Народились 19 жовтня
- Народились 1929
- Уродженці Ростова-на-Дону
- Померли 4 березня
- Померли 2011
- Померли в Москві
- Поховані на Новодівичому цвинтарі в Москві
- Випускники Південно-Російського політехнічного університету
- Доктори технічних наук
- Герої Російської Федерації
- Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора
- Нагороджені ювілейною медаллю «300 років Російському флоту»
- Нагороджені медаллю «У пам'ять 850-річчя Москви»
- Нагороджені медаллю «У пам'ять 1000-річчя Казані»
- Нагороджені медаллю «Ветеран праці»
- Лауреати Державної премії Росії
- Лауреати Ленінської премії
- Лауреати Державної премії СРСР
- Російські авіаконструктори