Мисик Василь Олександрович

Василь Олександрович Мисик
Народився	24 липня 1907 с. Новопавлівка Межівський район Дніпропетровська область
Помер	3 березня 1983 м. Харків
Громадянство	СРСР
Діяльність	поет, перекладач
Мова творів	українська
Роки активності	1923—1983
Учасник	німецько-радянська війна
Роботи у  Вікіджерелах

|Lib= |Член КПРС=

Васи́ль Олекса́ндрович Ми́сик (нар.24 липня 1907, Новопавлівка Дніпропетровської області — пом.3 березня 1983, Харків) — український поет, перекладач. В'язень сталінських концтаборів.

Біографія

Василь Олександрович Мисик народився 24 липня 1907 року в селі Новопавлівка Межівського району Дніпропетровської області в родині священика. Закінчив Харківський технікум сходознавства (таджицький відділ) та заочно фізико-математичний факультет Харківського університету.

Друкувати почав як поет, 1922 року, причому з перших літературних кроків поета радо привітав Павло Тичина. Справжнім дебютом була публікація 1923 року у журналі «Червоний шлях». Учитель семирічки, що її закінчив майбутній літератор, письменник Аркадій Казка був по суті й літературним хрещеним батьком Василя Мисика, бо саме він рекомендував поезії свого учня автору «Сонячних кларнетів».

У довоєнний період вийшли друком і були прихильно зустрінуті критикою поетичні збірки В. Мисика «Трави» /1927/, «Блакитний міст» /1929/, «Чотири вітри» /І930/, «Будівники» та «Турксиб» /обидві 1933 року/.

На жаль, не оминула В. Мисика, як і Косинку й Зерова, сталінсько-берїївська ідеологічна пильність. 4 листопада 1934 року за постановою Харківського ДПУ у справі зі звинувачення «у приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду» В. Мисика було заарештовано, а вже півроку потому — через брак достатніх даних — слідство було припинено. Однак сатанинський план статистичного поступу терору діяв попри логіку істини. Тож 19 липня 1935 року особливою нарадою при НКВС СРСР В. Мисика було засуджено строком до п'яти років виправно-трудових робіт. Покарання поет відбував на Соловках.

Навесні 1940 року після звільнення В. Мисик оселився у рідному селі. Невдовзі, у роки війни, йому випало ділити злигодні й випробування з фронтовими побратимами. Не уник безталанний вояк і фашистського полону. Втім, навесні 1945 року поет разом із групою військовополонених тікає з концтабору. Але тільки 1956 року з Василя Мисика було знято всі обвинувачення, і його повністю було реабілітовано ухвалою військового трибуналу.

Василь Мисик був членом Спілки селянських письменників «Плуг», літературних організацій Пролітфронт, Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Після вимушеного мовчання й довгоочікуваної реабілітації у В. Мисика одна за одною виходять друком «Вибране» /І958/, збірки лірики «Борозни» /1962/, «Верховіття» /1963/, «Чорнотроп» /1966/, «Біля криниці» /1967/, «Береги» /1972/, «Планета» /1977/, Твори в 2-х томах. Виступає В. Мисик також у жанрах оповідання й нарису: «Ґалаґанів сон» /1930/, «Тисячі кілометрів», «Казахстанська магістраль» /1932/, «Брянський ліс» /1978/.

На окрему увагу заслуговує плідна перекладацька спадщина В. Мисика, за яку 1977 року поета було відзначено премією імені М. Рильського. У Мисикових інтерпретаціях українською мовою озвучені поезії Байрона, Шекспіра, Пушкіна, Шеллі, Бернса, Лонгфелло, Кітса, Уїтмена, Гете, Гельдерліна, Беранже, Жака Превера та інших європейських авторів. Як фаховий сходознавець представив В. Мисик і блискучу плеяду поетів Сходу: Рудакі /Вибране, 1962/, Омара Хайяма /Рубаї, 1965/, Гафіза /Лірика, 1971/, Фірдоусі /З «Шах-Наме», 1975/.

Помер Василь Мисик на сімдесят шостому році життя 3 березня 1983 року. Творчість В. Мисика досліджували в Україні В. Іванисенко, О. Тимченко, Б. Корсунська, І. Драч, О. Лупій, О. Шугай та ін. Ряд творів поета перекладено російською, білоруською, чеською, болгарською та іншими мовами.

До 100-річчя поета у Харкові вийшла книжка вибраної лірики Василя Мисика «Чорнотроп» /вид. «Майдан», 2007, вступне слово А. Перерви. Упорядник І. Перепеляк/.

Ранній дебют

Народився в сім'ї священика. 1922 закінчив семирічку, де йому пощастило навчатися мови й літератури в талановитого педагога Аркадія Казки, який запримітив поетичне обдарування юнака. Зшиток із його віршами Казка надіслав своєму другові Павлу Тичині, а той, у свою чергу, показав поезії школяра Миколі Зерову, Максиму Рильському, Павлу Филиповичу. Відтоді після публікації (1923) кількох поезій у журналі «Червоний шлях» Василь Мисик став входити в літературу.

1926 переїхав до Харкова, влаштувався коректором у друкарні, а згодом став бібліотекарем у Будинку літератури імені Василя Блакитного. 1927 побачила світ його перша збірка «Трави».

Одночасно з творенням оригінальних поезій Мисик багато перекладав. Ще навчаючись у школі, виявив неабиякий інтерес до чужоземних мов: самотужки оволодів німецькою, французькою. Живучи в Харкові, став відвідувати курси англійської. Там же вступив до технікуму сходознавства. Мисик перекладав з російської, білоруської, есперанто, єврейської, польської, німецької, французької, а найбільше — з англійської, перської і таджицької. Вважається першим перекладачем з есперанто на українську мову: "Колискова" (Lulkanto) Євгена Михальського (Авангард, 3, 1929).

На час утворення Спілки письменників СРСР (1934) 27-річний Мисик уже був автором поетичних збірок «Трави», «Блакитний міст», «Чотири вітри», «Будівники», збірки оповідань «Ґалаґанів сон», двох книжок нарисів про Схід, численних перекладів. Він належав до літературної організації «Плуг», але за своєю творчою позицією був близьким до групи так званих «неокласиків».

Кримінальне переслідування

Уночі 4 листопада 1934 року Мисика викрали з власної квартири у будинку «Слово» наймити Харківського ДПУ СРСР. За свідченням Василя Минка, який жив у тому ж будинку поверхом вище, Мисика заарештували помилково — ордер був виписаний саме на нього.

За постановою Бордона, оперуповноваженого СПВ УДБ НКВС УРСР у Харківській області, від 9 листопада 1934, його направили в Київ, де було сконцентроване слідство у справі зі звинувачення великої групи української інтелігенції у приналежності до ОУН і підготовці терактів проти керівних діячів партії та уряду, що інкримінувалося й Мисикові як членові «харківської терористичної групи» (крім Мисика, за фальшивими показаннями А. Біленького-Березинського, до «харківської групи» належали Р. Сказинський та Р. Шевченко). 13—15 грудня виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням Ульріха засудила 28 звинувачуваних у цій справі до розстрілу — зокрема Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Костя Буревія, Олексу Влизька, Івана і Тараса Крушельницьких, Р. Шевченка, Р. Сказинського. Справу Мисика, який, попри всі тортури слідчого Грінера, категорично відмовився визнати себе винним, направили на додаткове розслідування&nbsp — разом із справами ще восьми звинувачуваних.

26 лютого 1935 затверджено обвинувальний висновок. Через брак достатніх даних, щоб віддати Мисика до суду, слідство у його справі припинили. Водночас постановлялося направити справу на «особливу нараду» при НКВС СРСР з клопотанням про ув'язнення його у виправно-трудовий табір строком на 5 років — «беручи до уваги, що Мисик виходець з попівської родини і був зв'язаний з українськими націоналістичними елементами, а тому є особою соціально небезпечною і його перебування в Україні в нинішній час небажане»… 19 липня 1935 Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до 5 років виправно-трудових таборів. Незаслужене покарання Мисик відбував на Соловках.

Навесні 1940 поет, після відбуття каторги, оселився в рідному селі. Від 1941 у радянських військах, потрапив у полон. Навесні 1945 разом із групою солдатів, виведених на розстріл, утік із німецького табору для радянських військовополонених.

Повернення в літературу

Після репатріації до СРСР почалося, як не дивно, поступове творче відродження поета. 1956 з Мисика раптом зняли всі звинувачення. 16 жовтня 1956 ухвалою військового трибуналу Київського військового округу його реабілітували.

Починаючи з 1958 одна за одною виходять поетичні книжки Мисика.

Літературні премії

• 1977 — Республіканська премія імені Максима Рильського за переклади українською мовою поезій Роберта Бернса, Джорджа Гордона Байрона, Гете, Персі Біш Шеллі, Джона Кітса, Волта Вітмена, Рудакі, Нізамі, Гафіза, Джамі, Омара Хайяма.

Видані книги

Власні твори

• «Трави» (1927).
• «Блакитний міст» (1929).
• «Чотири вітри» (1930).
• «Галаганів сон» (1930).
• «Тисячі кілометрів» (1932).
• «Казахстанська магістраль» (1932).
• «Будівельники» (1933).
• «Турксиб» (1934).
• «Знайко» (1960).
• «Борозни» (1962).
• «Верховіття» (1963).
• «Чорнотроп» (1966).
• «Біля криниці» (1967).
• «Лан» (вибране, 1970).
• «Берег» (1972).
• «Планета» (1977).
• «Брянський ліс» (оповідання, 1978).

Переклади

• «Пісні та поеми» Роберта Бернса (1932).
• «Вибране» Роберта Бернса (разом із Миколою Лукашем, 1959).
• «Вибране» Рудакі (1962).
• «Королі і капуста» О'Генрі (1962).
• «Тимон Афінський» Вільяма Шекспіра (1964).
• «Рубаї» Омара Хайяма (1965).
• «Вибрані поезії» Джона Кітса (1968).

Література

• Василь Мисик — той, хто вижив на Соловках. Максим Стріха. Радіо Свобода
• Дядя Вася — Василь Олександрович Мисик, яким я його пам'ятаю. Наталя Руденко. Радіо Свобода
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 4. — С. 1539.
• Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 291.
• Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 177.
• Тимченко В. Д. Мисик Василь Олександрович // Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 6. — К., 1981. — С. 509.
• Український Радянський Енциклопедичний Словник. — 2-е видання. — Т. 2. — К., 1987. — С. 397.
• …З порогу смер

ті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. — Випуск перший. — К., 1991. — С. 329–332.

• Корсунська Б. Василь Мисик // Письменники Радянської України. — Випуск 9. — К., 1979.

Ресурси

• Вірші на Поетиці
• Вірші