Верхова їзда

Подолання перешкоди під час змагань.

Верхова́ їзда́, або їзда́ ве́рхи — спосіб пересування, при якому людина знаходиться на спині тварини (найчастіше коня, рідше — віслюка, верблюда, слона й ін.). У більш вузькому сенсі — один з видів аматорського спорту або дозвілля. У професійному кінному спорті верхова їзда поділяється на окремі дисципліни, як от перегони, виїздка, конкур, триборство, джиґітування, вольтижування. Використання верхової їзди з лікувальною метою називається іпотерапією.

Історія

Вперше кінь був осідланий людиною в Азії; звичайно приписують це скіфському племені сколотів. Європейці запозичили цей спосіб пересування у персів, головним чином у військових цілях, і відразу ж досягли в цьому відношенні значної майстерності. Великою популярністю користувалися фессалійська і фракийська кінноти; цьому сприяло установа в Греції, а потім і в Римі особливих академій верхової їзди. Треба, однак, зауважити, що в епоху римського панування кавалерія являла собою лише допоміжний вид військ і взагалі була поганою. Саме мистецтво їзди не могло досягти великої висоти, тому що їздили греки і римляни без сідел і стремен, отже їх посадка не була достатньо впевненою. Тим не менше, їх посадка була практична та легка. Вона змінилася після винаходу сідла, а потім, пізніше, важких лицарських обладунків. Потім зміни у верховій їзді обумовлювалися військовими тактичними вимогами, що висувалися кавалерії, відносно ж аматорів — вимогами моди на той чи інший рід верхового спорту.

Особливості верхової їзди у різних народів

Верхова їзда з часу введення її у цивілізованих народів різко розділилася на два роди: просте користування конем без попереднього його навчання і виховання, з вживанням тільки деяких прийомів, що мають на меті підпорядкувати його волю волі вершника, і їзда на конях, приготованих для цієї мети за певними правилам відомої школи. Східні народи переважно користувалися першим способом, будучи природними кавалеристами, з малих років спорідненими з конем. Таким способом по теперішній час їздять всі азійські народи, жителі Південної Америки (ковбої), почасти наші козаки, тубільці Кавказу і більшість вершників-самоучок, наприклад фермери, селяни тощо. Не можна не помітити, що так звані природні вершники також мають деякі строго певні правила верхової їзди, вироблені практикою і передані з покоління в покоління, нашим же козакам довелося внаслідок тактичних вимог прийняти деякі прийоми і правила у культурних або штучних наїзників, але все-таки, залишивши в основі їзди свої принципи. Всі європейські народи прийняли штучний спосіб верхової їзди, який протягом багатьох століть піддався вельми багатьом змінам, і в даний час ще не можна сказати, що навіть загальні принципи верхової їзди, не тільки окремі більш дрібні правила, були встановлені цілком виразно і вважалися б безперечними.

Див. також

• Кінний спорт