Емаль: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
TeoBot (обговорення | внесок) м checkwiki за допомогою AWB |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
'''Емаль''' (також — ''скли́ця'') — склоподібний матеріал, що використовується для художнього декорування та технічної обробки виробів з металу. У мистецтві емаль використовується у техніці '''емалювання'''. Емаль складається із ряду [[Сіль (хімія)|солей]], [[оксид]]ів [[метал]]ів та [[силікати|силікатів]], що при випалюванні при високій температурі (500—800 °C) формують однорідну масу, яка здатна утворювати стійкий зв'язок із металом основи. Найпростіша емаль що використовується з давніх давен, складається з суміші [[кремінь|кременю]], [[пісок|піску]], [[оксид]]у [[свинець|свинцю]], [[сода|соди]] або [[Карбонат калію|поташу]], і [[бура|бури]]. Оксид свинцю, та поташ (або сода) є необхідними для покращення блиску емалі, кількість свинцю також визначає її твердість. Бура сприяє кращому змішуванню із [[окис]]ами металів, які надають емалі різнокольорового забарвлення. Бура та сода також визначають [[Пружність|еластичність]] емалі (бура зменшує еластичність, а поташ, чи сода — збільшує). Всі компоненти повинні знаходитися у відповідному балансі щоб [[коефіцієнт розширення]] емалі був близький до коефіцієнту розширення металу основи. Існує дві основні форми емалі — прозора та непрозора. Під час виробництва емаль спікається у склоподібну масу, яка потім подрібнюється і перетирається на дрібний порох. Розрізняють кілька типів емалі: непрозора, напівпрозора, прозора, опалесцентна. |
'''Емаль''' (також — ''скли́ця'') — склоподібний матеріал, що використовується для художнього декорування та технічної обробки виробів з металу. У мистецтві емаль використовується у техніці '''емалювання'''. Емаль складається із ряду [[Сіль (хімія)|солей]], [[оксид]]ів [[метал]]ів та [[силікати|силікатів]], що при випалюванні при високій температурі (500—800 °C) формують однорідну масу, яка здатна утворювати стійкий зв'язок із металом основи. Найпростіша емаль що використовується з давніх давен, складається з суміші [[кремінь|кременю]], [[пісок|піску]], [[оксид]]у [[свинець|свинцю]], [[сода|соди]] або [[Карбонат калію|поташу]], і [[бура|бури]]. Оксид свинцю, та поташ (або сода) є необхідними для покращення блиску емалі, кількість свинцю також визначає її твердість. Бура сприяє кращому змішуванню із [[окис]]ами металів, які надають емалі різнокольорового забарвлення. Бура та сода також визначають [[Пружність|еластичність]] емалі (бура зменшує еластичність, а поташ, чи сода — збільшує). Всі компоненти повинні знаходитися у відповідному балансі щоб [[коефіцієнт розширення]] емалі був близький до коефіцієнту розширення металу основи. Існує дві основні форми емалі — прозора та непрозора. Під час виробництва емаль спікається у склоподібну масу, яка потім подрібнюється і перетирається на дрібний порох. Розрізняють кілька типів емалі: непрозора, напівпрозора, прозора, опалесцентна. |
||
Прототипом емалювання є кольорові вставки із [[скло|скла]], чи [[дорогоцінне каміння|дорогоцінного]] та [[напівдорогоцінне каміння|напівдорогоцінного]] каміння, які зустрічаються уже в [[ |
Прототипом емалювання є кольорові вставки із [[скло|скла]], чи [[дорогоцінне каміння|дорогоцінного]] та [[напівдорогоцінне каміння|напівдорогоцінного]] каміння, які зустрічаються уже в [[Стародавній Єгипет|стародавньому Єгипті]]. Свого розвитку емалювання зазнало в [[стародавня Греція|стародавній Греції]]. В Україні емалювання зустрічається вже у [[скіфи|скіфських]] виробах. Часто, вони виготовлялися [[греки|греками]] на замовлення скіфів. |
||
Можна припускати, що у [[слов'яни|слов'янську]] культуру техніка емалі прийшла з [[Візантія|Візантії]]. Проте стародавні українські емалі були яскравіші, з характерним білим фоном, що надавав більшої інтенсивності кольоровій гамі. Поліхромна емаль широко використовувалася ювелірами Київської Русі у 11-13 ст. |
Можна припускати, що у [[слов'яни|слов'янську]] культуру техніка емалі прийшла з [[Візантія|Візантії]]. Проте стародавні українські емалі були яскравіші, з характерним білим фоном, що надавав більшої інтенсивності кольоровій гамі. Поліхромна емаль широко використовувалася ювелірами Київської Русі у 11-13 ст. |
||
Версія за 20:36, 28 жовтня 2016
Емаль (також — скли́ця) — склоподібний матеріал, що використовується для художнього декорування та технічної обробки виробів з металу. У мистецтві емаль використовується у техніці емалювання. Емаль складається із ряду солей, оксидів металів та силікатів, що при випалюванні при високій температурі (500—800 °C) формують однорідну масу, яка здатна утворювати стійкий зв'язок із металом основи. Найпростіша емаль що використовується з давніх давен, складається з суміші кременю, піску, оксиду свинцю, соди або поташу, і бури. Оксид свинцю, та поташ (або сода) є необхідними для покращення блиску емалі, кількість свинцю також визначає її твердість. Бура сприяє кращому змішуванню із окисами металів, які надають емалі різнокольорового забарвлення. Бура та сода також визначають еластичність емалі (бура зменшує еластичність, а поташ, чи сода — збільшує). Всі компоненти повинні знаходитися у відповідному балансі щоб коефіцієнт розширення емалі був близький до коефіцієнту розширення металу основи. Існує дві основні форми емалі — прозора та непрозора. Під час виробництва емаль спікається у склоподібну масу, яка потім подрібнюється і перетирається на дрібний порох. Розрізняють кілька типів емалі: непрозора, напівпрозора, прозора, опалесцентна.
Прототипом емалювання є кольорові вставки із скла, чи дорогоцінного та напівдорогоцінного каміння, які зустрічаються уже в стародавньому Єгипті. Свого розвитку емалювання зазнало в стародавній Греції. В Україні емалювання зустрічається вже у скіфських виробах. Часто, вони виготовлялися греками на замовлення скіфів.
Можна припускати, що у слов'янську культуру техніка емалі прийшла з Візантії. Проте стародавні українські емалі були яскравіші, з характерним білим фоном, що надавав більшої інтенсивності кольоровій гамі. Поліхромна емаль широко використовувалася ювелірами Київської Русі у 11-13 ст.
Існує кілька різноманітних технік емалювання, що використовується у ювелірній промисловості:
- перебірчаста емаль — техніка нанесення емалі, при якій малюнок позначається тонким дротом, напаяним на пластину, а потім отвори, що утворилися, заповнюють емалями різних кольорів, і виріб обпалюють
- вітражна емаль
- художня емаль
- ліможська емаль
Див. також
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Рыбаков Б. Ремесло древней Руси. М. 1948;
- Безпалый Л. Ювелирные изделия. М. 1950;
- Untracht Oppi. Enameling on Metal. Chilton Book Company, NY. 1970.
Посилання
- Механічні і фізичні властивості вітражної емалі
- Інститут вітражної емалі (UK)
- Німецька асоціація ювелірів (DE))
- Онлайн журнал "Скло на металі" (US)
- CIDAE Центр інформації і поширення мистецтва емалювання (ES)
- Товариство голландських емалістів (NL)
- Американське товариство емалістів (US)
| |||||