Кремінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кремінь
Artifacts (front).jpg

Кре́мінь (рос. кремень, англ. flint, chert; нім. Feuerstein m) — мінеральне утворення, що складається з кристалічного і аморфного кремнезему (опалу, халцедону або кварцу).

Загальний опис[ред.ред. код]

Хімічна формула SiO2·nH2O. Кременеві стяжіння часто зустрічаються у вапняках. Вони можуть мати колір від жовтого до чорного непрозорого. Твердість за шкалою Мооса — 6-7.

Кремінь поширений в природі у вигляді конкрецій, жовен, лінз і пластів, що залягають узгоджено серед вапняків і крейдових відкладів або у січних нашаруваннях. Особливо поширений в осадових породах. Утворюється при діагенезі осадів, катагенезі гірських порід і при вивітрюванні. Твердість 7. Злам раковистий.

Завдяки здатності утворювати при сколі гострий ріжучий край кремінь з глибокої давнини (до залізної доби) використовувався людиною для кам’яних знарядь (наконечники стріл, ножі й інше). В Україні, зокрема на Донбасі, виявлено багато шахт кам'яної доби, в яких видобували кремінь.

В давнину уламки кременю використовувалися для висікання вогню. У середньовіччі кремінь широко використовувався для отримання вогню шляхом висікання іскор на трут за допомогою двох шматків кременю або одного кременю та шматка іншого матеріалу (кремінь — пірит, кремінь— сталь). Пізніше використовувався в збройовій справі в рушничних замках.

Кремінець, Кремняк — стара українська назва кременю.

Різновиди[ред.ред. код]

Розрізняють:

Перші гірничі виробки й копальні для видобування кременю[ред.ред. код]

Див. основну статтю Перші гірничі виробки й копальні для видобування кременю

У VIII – VI тис. до Р.Х., коли поклади кременю на поверхні помітно вичерпались, а потреба в знаряддях праці суттєво збільшилась, почалася розробка кременю з невеликої глибини. Етапи видобутку кременю включали: збирання та викопування з поверхні, відкриту (ямну й кар’єрну) та підземну розробку. Кожний етап змінювався іншим тільки тоді, коли якісний кремінь було вибрано попереднім способом повсюди (тобто після вичерпання багатих покладів шукачі каменю йшли не в глибину, а на нові території). У часи між викопуванням з поверхні, відкритим та шахтним видобутком змінилося багато поколінь, які передавали гірничий досвід своїм нащадкам, утворюючи стійкі спеціалізовані групи „мисливців за каменем”.

Серед найбільш відомих неолітичних копалень, які збереглися до нашого часу (досліджені науковцями, частково музеєфіковані), слід назвати розробки в Граймс-Грейвс (Великобританія), Каса Монтеро (Іспанія), Красному Селі (Білорусь), Кшемьонках (Польща), Сп’єнні (Бельгія) та ін. На відміну від багатьох стародавніх рудників і соляних шахт, які повторно розроблялися в більш пізні часи (що призвело до знищення багатьох давніх виробок), копальні кременю зберегли свою первісну автентичність.

В Україні давні копальні з видобутку кременю виявлені в районах сіл Городка, Половлі, Новомлина (на Волині), поблизу селища Буківні (Івано-Франківська область), села Студениці (Вінницька область), міста Ізюма (Харківська область), села Широкого (на межі Харківської та Донецької областей). Розробки й майстерні з виготовлення кам’яних виробів доби неоліту-бронзи відомі також на значній території поблизу нинішнього Кропивницького.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Геологія Це незавершена стаття з геології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.