Дорогоцінне каміння

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шестипроменеве сузір'я в кабошоні з зоряного сапфіру.

Дорогоці́нне (кошто́вне) камі́ння (англ. gemstones, precious stones; нім. Edelsteine) — природні та штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах).

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Коштовне каміння, самоцвіти — різні за складом і будовою мінерали, переважно кристали, з особливими властивостями: гарно забарвлені, з яскравим блиском, високою прозорістю, сильним променезаломлюванням, значною твердістю тощо. До дорогоцінного каміння належать як природні, так і штучні (синтетичні) мінерали в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах). Використовують у ювелірній справі, буровій техніці, оптиці тощо.

До коштовного каміння відносять і такі мінеральні тіла органічного походження як перли, бурштин, корали.

Історія[ред. | ред. код]

Археологічні розкопки, проведені на вельми багатих самоцвітами територіях Індії та М'янми, свідчать, що давнє населення прикрашало себе, свою зброю та начиння вже у VIII—VI тис. до Р. Х. (використовували здебільшого місцеві халцедони, агати, нефрити, які легко виявити й добути).

Самоцвіти згадуються в одному з найдавніших літературних творів людства «Епосі про Гільгамеша», створеному в Давньому Шумері у XXII ст. до Р. Х. Окремі відомості про мінерали можна знайти в індійських «Ведах» (XI — Х ст. до Р. Х.). Найдавніші погляди китайських мислителів на коштовні камені викладені в трактаті «Сан-Хей-Дін» («Давні розповіді про гори та людей»), який описує 17 мінералів і датований серединою I тис. до Р. Х. Найвагомішими працями античного світу в галузі мінералогії слід вважати трактат Теофраста «Про камені» (IV ст. до Р. Х.) і енциклопедичний труд Плінія «Природнича історія» (77 р. нашої ери), в який зокрема входить том «Природнича історія копалин». В індуїстських книгах «Гарудапурана» й «Агастімата» (раннє середньовіччя) міститься вчення напівлегендарного ченця Агастьї про дорогоцінні камені.

Розвиток релігійних уявлень сприяв відношенню до рідкісних каменів, як до магічних супутників богів. Зображення єгипетської богині Хатхор поєднували з бірюзою та малахітом. Бога Вішну зображували в Індії з яскравим рубіном на грудях. Третє око Шиви в храмових статуях іноді оздоблювали дорогоцінним алмазом. За розповіддю Геродота, храм Геракла в Тирі прикрашав стовп, виточений з валуна зеленого берилу. Смарагди оточували богиню Фуру в храмах доколумбової Америки. Богам щедро жертвували їх улюблені камені.

Численні згадки самоцвітів у Біблії (середина II тис. до Р. Х.) свідчать про використання їх в культових обрядах і в широкому вжитку (загалом у Біблії згадується 31 дорогоцінний камінь). Так, наперсник (нагрудна чотирикутна пектораль) першого первосвященика Аарона містив 12 дорогоцінних каменів. Сам Бог наказав як створити наперсник: «І понасаджуєш на йому оправлене каміння, чотири ряди каміння; один ряд: сард, топаз і смарагд, ряд перший; а другий ряд: гранат, сапфір і діамант; а ряд третій: опал, агат і аметист; а четвертий ряд: хризоліт і онікс і яспіс; оправлені в золото будуть вони в своїх кубельцях. І будуть камені по іменам синів Ізраїлевих, дванадцять по іменам їх; вирізані як печатка, кожен із ім'ям своїм буде, по дванадцяти колінах» (Друга книга Мойсея, 28: 17–21).

Однією з перших книг слов'янського світу, де зустрічаються свідоцтва про коштовні камені, є «Ізборник Святослава» (XI ст.).

Категорії дорогоцінних каменів[ред. | ред. код]

За особливостями застосування і відносно вартості розрізняють дорогоцінні камені:

І порядку — рубін, смарагд, алмаз, сапфір синій, олександрит.

II порядку — демантоїд, евклаз, благородний жадеїт (імперіал), сапфір рожевий та жовтий (в деяких країнах — зелений, помаранчевий і фіолетовий), опал благородний чорний, шпінель благородна;

III порядку — аквамарин, берил, кордієрит, опал благородний білий та вогняний, танзаніт, топаз рожевий, турмалін, хризоберил, хризоліт, цаворит, циркон, шпінель;

IV порядку — адуляр, аксиніт, альмандин, аметист, герсоніт, гросуляр, данбурит, діоптаз, кварц димчастий, кварц рожевий, кліногуміт, гірський кришталь, кунцит, моріон, піроп, родоліт, скаполіт, спесартин, сподумен, топаз блакитний, винний та безколірний, фенакіт, фероортоклаз, хризопраз, хромдіопсид, цитрин, берил жовтий, зелений і рожевий

Напівкоштовне каміння[ред. | ред. код]

Напівкоштовні камені.
Верхній ряд (зліва праворуч): бірюза, гематит, хризокола, тигрове око
Другий ряд: кварц, турмалін, карнеліан, пірит, сугуліт.
Третій ряд: малахіт, рожевий кварц, сніговий обсидіан, рубін, моховий агат.
Нижній ряд: яшма, аметист, блакитний агат, лазурит
Докладніше: Виробне каміння

Напівкоштовне (ювелірно-виробне) каміння — природні та штучні (синтетичні) мінерали, органогенні утворення та гірські породи в сировині, необробленому та обробленому вигляді (виробах). Розрізняють ювелірно-виробні камені:

До напівкоштовного каміння І порядку відносять також органомінеральні утворення — перли.

Цінність[ред. | ред. код]

Ювелірні камені застосовуються у виробах, що дорого коштують в оправі з благородних металів. Світові роздрібні ціни на ограновані ювелірні камені найвищої якості коливаються від 25 тис. (І порядок) до 5–50 (IV порядок) амер. дол. за 1 карат.

Сировинні ресурси країн[ред. | ред. код]

Сировинні ресурси коштовних каменів розосередилися по багатьох країнах світу. Основні постачальниками коштовних каменів на світовий ринок є:

У Європі
  • РФ (бурштин, топаз, алмаз, лазурит, нефрит),
  • Чехія (піроп)
В Азії
В Африці
У Півн. Америці
  • Канада (нефрит),
  • Мексика (опал, агат),
  • США (бірюза, турмалін, хризоліт);
У Півд. Америці

В Україні[ред. | ред. код]

Дорогоцінне каміння було відоме і використовувалося в Україні здавна. У слов'янських похованнях Придніпров'я знайдені намиста і сережки з сердоліків, світлий кварц і бурштин. Пам'ятки домонгольської Русі-України оздоблені дорогоцінним камінням як місцевим, так і привізним (з Візантії, Середньої Азії та Китаю).

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Ювелирные камни. Справочное издание / Н. Корнилов, Ю. Солодова. — Москва: Недра, 1986. — 282 с. : цв. ил.

Посилання[ред. | ред. код]