Сіпарая жовточерева
| Сіпарая жовточерева | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Жовточерва сіпарая (Таїланд)
| ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Aethopyga gouldiae (Vigors, 1831) | ||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Сіпарая жовточерева[2] (Aethopyga gouldiae) — вид горобцеподібних птахів родини нектаркових (Nectariniidae). Мешкає в Гімалаях, М'янмі, Китаї та в Південно-Східній Азії.[3]
Жовточерва сірапая була описана в 1831 році Ніколасом Вігорсом. Вид отримав назву на честь Елізабети Гульд, британської художниці і ілюстраторки, дружини Джона Гульда.[4][5]
Дослідження мітохондріальної ДНК показало, що жовточерева сіпарая генетично близька до непальської сіпараї (Aethopyga nipalensis).[6]
Виділяють чотири підвиди:[7][8][9][10]
- A. g. gouldiae (Vigors, 1831) — східні Гімалаї;
- A. g. isolata Baker, ECS, 1925 — північно-східна Індія, схід Бангладеш, західна М'янма;
- A. g. dabryii (Verreaux, J, 1867) — центральний і південний Китай, північна і східна М'янма, північ Індокитаю;
- A. g. annamensis Robinson & Kloss, 1919 — південний Лаос і південний В'єтнам.
Довжина самця становить 131-160 мм, довжина самиці 91-111 мм; вага самця становить 4-12 г, вага самиці 5-8 г. Довжина дзьоба становить 13-17 мм.[8][9]
Жовточереві сіпараї мають яскраве забарвлення. На облиичі і горлі темно-фіолетова "маска". Забарвлення скронь, тімені, спини, грудей і боків є червоним і може мати різні відтінки. На скронях присутні яскрво-сині, металево-блискучі пір'їни. Крила і хвіст коричневі або оливково-зелені. Живіт і гузка жовті з зеленим відтінком. Хвіст яскраво-синій, на кінчику темно-пурпуровий.
Самиці мають тьмяніше забарвлення. Верхня частина тіла самиці темно-оливково-зелена, нижня частина тіла сірувато-жовта.
Представники різних підвидів дещо відрізняються від представників номінативного підвида. Так, груди самців-представників підвиду A. g. dabryii яскраво-червоні. тоді як груди самців-представників номінативного підвиду A. g. gouldiae яскраво-жовті, з червоною смугою або без неї.[8]
Жовточереві сіпараї мешкають в Бангладеші, Бутані, Лаосі, М'янмі, Непалі, Індії, В'єтнамі, Таїланді та Китаї. Вони живуть в субтропічних і тропічних лісах, мусонних і широколистних лісах, в садах і бамбукових заростях на висоті від 1000 до 3500 м над рівнем моря.[9]
Зазвичай жовточереві сіпараї є осілими птахами, однак можливі сезонні міграції. Зазвичай вони машкають наодинці або парами, хоча можуть утворювати невеликі зграйки з 3-5 або навіть більше 10 птахів. Літають швидко, однак на невеликі відстані. Звуки включають вискоі тонкі "ціііі" і різкі "ціт".
Жовточереві сіпараї, як і інші представники родини нектаркових, харчуються нектаром. Довгий, вигнутий дзьоб і видовжений трубкоподібний язик пристосовані для смоктання квіткового нектару. Також жовточереві сіпараї харчуються комахами. Дослідження показали, що в раціон птахів з Сичуані і Юньнані входять павуки, невеликі жучки і німфи напівтвердокрилих.
Сезон розмноження триває з квітня по липень. Самиці починають гніздитися в середині квітня. Гніздо робиться з моху, трави і павутиння. Воно має довжину 15-18 см і ширину 10-11,5 см. Під час сезону розмноження самці приваблюють самиць за допомогою шлюного співу: "жай-жай-жай". В кладці 2-3 яйця. Яйця мають розмір 13,5-15,5 мм × 10,5-11,5 мм. Вони білого кольору, зазвичай поцятковані рудувато-коричневими плямками. Інкубаційний період триває 2 тижні, пташенята покриваються пір'ям на 15-16 день. Батьки доглядають за пташенями, годують їх напівперетравленим нектаром, згодом починають годувати їх комахами.[11]
МСОП вважає цей вид таким. що не потребує особливих заходів зі збереження. Птах входить в список диких тварин, що перебувають під охороною уряду КНР і мають важливе значення для економіки і науки.[12]
- ↑ BirdLife International (2016). Aethopyga gouldiae. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Clive F. Mann, Robert A. Cheke, Clive F. Mann & Robert A. Cheke: Sunbirds: A Guide to the Sunbirds, Flowerpeckers, Spiderhunters and Sugarbirds of the World. Bloomsbury Publishing, 2010, s. 334. ISBN 9781408135679.
- ↑ Lederer, Roger J. (2019). The Art of the Bird: The History of Ornithological Art Through Forty Artists. Chicago, IL: University of Chicago Press. с. 101. ISBN 978-0-226-67505-3. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ Gill, Frank B.; Wright, Minturn T. (2006). Birds of the World: Recommended English Names (англ.). Princeton University Press. ISBN 978-0-691-12827-6. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ Wang, Ning; Liang, Bin (3 липня 2016). Complete mitochondrial genome of a sunbird, Aethopyga gouldiae (Aves: Passeriformes), the first representative of Nectariniidae. Mitochondrial DNA Part A. 27 (4): 2356—2358. doi:10.3109/19401736.2015.1025262. ISSN 2470-1394. PMID 25990041.
- ↑ F. Gill, D. Donsker & P. Rasmussen (red.). Dippers, leafbirds, flowerpeckers, sunbirds (англ.). IOC World Bird List (v11.1). Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ а б в 赵正阶 (2001). 中国鸟类志: 雀形目. 下册 (кит.). 吉林科学技术出版社. ISBN 978-7-5384-2407-2. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ а б в 中国动物志 : 鸟纲. 第十三卷. 雀形目(山雀科-绣眼鸟科). book.sciencereading.cn. Процитовано 13 жовтня 2020.
- ↑ ITIS Standard Report Page: Aethopyga gouldiae. www.itis.gov. Архів оригіналу за 15 липня 2021. Процитовано 13 жовтня 2020.
- ↑ 刘九江 (2017). 蓝喉太阳鸟. 林业与生态. 0 (2): 45. Архів оригіналу за 18 жовтня 2020. Процитовано 14 липня 2021.
- ↑ List of Wild Animal that Protected by PRC with Beneficial and High Value of Economy and Science. Ministry of Natural Resource of the People's Republic of China. 13 жовтня 2020. Архів оригіналу за 15 травня 2019.
- Aethopyga gouldiae. Інтегрована система таксономічної інформації (ITIS). (англ.)
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |