Київське товариство лікарів
Київське товариство лікарів, або Товариство київських лікарів — організація лікарів міста Києва, заснована 1840 року. Існувала до 1928 року.
Заснування[ред. | ред. код]
У витоку товариства стояли лікарі Карл Боссе[ru], Л. Ф. Гротковський, Ф. Ф. Мерінг[1]. Відкриття Товариства урочисто відбулося 29 жовтня 1840 року. Першим президентом став інспектор лікарської управи хірург Іван Кудрявцев, а секретарем — штаб-лікар С. І. Волинський. Засідання було висвітлено статтями в газетах «Друг здравія[ru]» та «Сєверная пчела».[2]
Основними задачами товариства було об'єднати лікарів та дослідників медицини з метою поліпшення лікування хвороб та профілактики їх розповсюдження.
1850 року Міністерством внутрішніх справ імперії був затверджений статут товариства.
Діяльність[ред. | ред. код]
У 1881 році за ініціативи Товариства був створений «Гурток лікарів з метою лікарських чергувань», перший аналог міської служби швидкої допомоги.[3]
З 1886 року при Товаристві почали проводитися перші в світі «Народні медичні читання».
При Товаристві працювало санітарно-статистичне бюро. Товариство сприяло щепленням проти віспи, розробило інструкції щодо боротьби з інфекційними хворобами.[4]
Першу жінку-лікаря на прізвище Тальберг у товариство запропонував прийняти Юлій Мацон у 1881 році, проте тоді члени товариства відмовили. Першу лікарку прийняли 1882 року.[5]
11 листопада 1892 року в журналі «Врач» було опубліковано листа про вихід з товариства професорів Володимир Підвисоцького, Павла Морозова[ru], Олексія Садовеня, Василя Чернова, Якова Якимовича на знак незгоди з політикою голови товариства Никанора Хржонщевського[6].
1895 року при Товаристві київських лікарів було створено хіміко-мікроскопічний кабінет за ініціативою Федора Леша.
1910 року Товариство відкрило «Лікарню лікарів-спеціалістів» (Георгієвську) для нужденних.
Члени товариства[ред. | ред. код]
Президенти[ред. | ред. код]
- Іван Кудрявцев (1840—1849)
- Володимир Караваєв (1849—1857)
- Сергій Алфер'єв (1857—1860)
- Християн Гюббенет (1860-69)
- Никанор Хржонщевський (1869—1872)
- Юлій Мацон (1872—1881)
- Григорій Мінх (1882—1886)
- Никанор Хржонщевський (1886—1892)
- Федір Леш (1894-97)
- Карл Тритшель (1897—1913)
- У 1914-1916 президент невідомий
- Василь Образцов (1917-1920)
- Феофіл Яновський (1922-1928)
Почесні й дійсні члени[ред. | ред. код]
І. І. Мечников, С. П. Боткін, М. І. Пирогов, І. М. Сєченов, Л. Пастер та інші.
Секретарем був Т. О. Маковецький.
Видання[ред. | ред. код]
- Праці Товариства київських лікарів (рос. «Труды Общества киевских врачей») (з 1894 року)
- Протоколи Товариства київських лікарів (з 1863 року)
Дочірні організації[ред. | ред. код]
Акушерсько-гінекологічне товариство[ред. | ред. код]
Акушерсько-гінекологічне товариство засновано 1886 року. Його очолювали Георгій Рейн[ru], Григорій Писемський та інші. Його членами були: професор Василь Образцов, проф. Сергій Томашевський, професор Володимир Підвисоцький та інші. Товариство видавало «Протоколи засідань акушерсько-гінеколічного товариства в Києві» у 1887—1913 роках.
Товариство боротьби із заразними хворобами[ред. | ред. код]
Товариство боротьби із заразними хворобами було засновано 14 квітня 1895 року. Основними задачами цього товариства було поширення знань серед лікарів та населення для запобігання розповсюдження інфекційних захворювань. Для наукових досліджень у галузі бактеріології в жовтні 1896 року було організовано Бактеріологічний інститут, який очолив Олександр Павловський, учень Коха та Пастера. З 1897 року товариство проводило курси з бактеріології для лікарів.[4]
Інші[ред. | ред. код]
- Фізико-медичне товариство (1896). Керівник Михайло Стуковенков.
- Психоневрологічне товариство (1897). Керівник Іван Сікорський.
- Дерматосифілідологічне товариство (1900). Керівник Сергій Томашевський.
- Товариство дитячих лікарів (1900). Керівник Василь Чернов.
- Київське товариство для боротьби з туберкульозом (1901) Тритшель, Високович, Яновський.
- Хірургічне товариство (1908). Керівник Микола Волкович.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ В деяких джерелах — «А. Ф. Мерінг». Відомому лікарю Фрідріху Мерінгу 1840 року було 18 років і в Києві він тоді ще навіть не бував.
- ↑ Самойленко Н. Питання профілактики захворювань у роботі Товариства київських лікарів (друга половина ХІХ –початок ХХ століття) // Гуманітарний вісник державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»: Зб.наук.статей.–Переяслав-Хмельницький, 2012.–Вип. 27. –С.247-251 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2018. Процитовано 29 червня 2018.
- ↑ Київській міській станції швидкої медичної допомоги — 100 років. Аптека, № 26 (347), 1 июля 2002 [Архівовано 1 Грудня 2020 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ а б Левченко, І. М. Медичні товариства України у другій половині XIX- на початку XX століття: з історії вітчизняної медицини. Науковий вісник Ужгородського університету: Серія: Історія / відп. за вип. С. Федака. — Ужгород: Говерла, 2014. — Вип. 1 (32). — С. 13–18 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 Вересня 2018. Процитовано 29 Червня 2018.
- ↑ Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001), Преодоление предрассудков, Легенди і бувальщина київської медицини, Київ: Століття, с. 77
{{citation}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка) - ↑ Аронов, Г. Ю.; Пелещук, А.П. (2001), Письмо киевских профессоров, Легенди і бувальщина київської медицини, Київ: Століття, с. 112
{{citation}}: Вказано більш, ніж один|pages=та|page=(довідка)
Джерела[ред. | ред. код]
- Товариство київських лікарів [Архівовано 21 Листопада 2016 у Wayback Machine.]. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Товариства науково-медичні. Енциклопедія Київського університету [Архівовано 21 Серпня 2019 у Wayback Machine.]
- Товариство київських лікарів. До 170-ї річниці заснування [Архівовано 25 Січня 2020 у Wayback Machine.] : бібліогр. покажч. / Нац. наук. мед. б-ка України, Київ. міськ. наук. інформ.-аналіт. центр мед. статистики; уклад. Л.Є. Корнілова, Н.І. Мамєдова, В.Т. Нековаль, В.В. Недельчева. – Київ : Нац. наук. мед. б-ка України, 2010. – 119 с.