Підвисоцький Володимир Валеріанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підвисоцький Володимир Валеріанович
Володимир Підвисоцький.jpg
Володимир Підвисоцький
Народився 24 травня (5 червня) 1857(1857-06-05)
с. Максимівка, Чернігівщина
Помер 22 січня 1913(1913-01-22) (55 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність українець
Alma mater Київський університет святого Володимира
Галузь наукових інтересів патологія, ендокринологія
Заклад Київський університет святого Володимира, Новоросійський університет
Вчене звання [[професор ]]
Науковий ступінь доктор медицини
Відомі учні О. Богомолець, Д. Заболотний, О. Маньківський, Л. Тарасевич
Відомий завдяки: Основоположник київської школи патологів
Нагороди премія Бера Паризької академії наук

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Володимир Валеріанович Підвисоцький (24 травня (5 червня) 1857(18570605), с. Максимівка, Чернігівщина — 22 січня 1913) — український патолог, ендокринолог, імунолог, мікробіолог, доктор медицини, професор. Основоположник київської школи патологів. Член-кореспондент Анатомічного товариства у Парижі (1887). Член-кореспондент Імператорської військово-медичної академії (1900). Ординарний почесний член Королівського інституту експериментальної терапії у Франкфурті-на-Майні (1911).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в 1857 році в сім'ї професора-фармаколога Казанського університету.

Початкову шкільну освіту отримав в Женеві, а в 1877 році закінчив курс в житомирській класичній гімназії і вступив на медичний факультет Київського університету св. Володимира, який закінчив у 1884 році. Студентом виконав мікроскопічне дослідження будови підшлункової залози. В експедиції на Кавказі досліджував проказу. У 1886 році захистив докторську дисертацію на тему «Відродження тканин печінки» в лабораторії професора Циглера (Тюбінген, Німеччина) та йому присудили науковий ступінь доктора медицини. У 18851887 рр. як бактеріолог працював в Інституті Л. Пастера.

1887 — 1890 рр. В. Підвисоцький завідував кафедрою загальної та експериментальної патології Університету св. Володимира. Серед його учнів були майбутні академіки ВУАН: О. Богомолець, Д. Заболотний, Л. Тарасевич. Разом з ними вчений вивчав регенеративну здатність шлунку, нирок, мейбомієвих і слинних залоз. В. Підвисоцький був одним із ініціаторів ендокринологічних досліджень: вивчав розвиток граафових пухирців яєчника, діяльність надниркових залоз. У 1888 р. під його керівництвом Олександр Маньківський вперше отримав адреналін, назвавши його наднирковим стимуліном.

В. В. Підвисоцький вивчав захисні функції організму людини, вплив на нього збудників хвороб, патології мікроорганізмів. Результатом цих досліджень стала праця «Основи загальної та експериментальної патології. Керівництво до вивчення хворої людини», яка вперше вийшла друком у 1891 році, була перевидана понад 20 разів, перекладена на 17 іноземних мов і удостоєна премії Російської академії наук[1].

У 1890 р. В. Підвисоцький очолив заклади Червоного Хреста у Києві. Під час епідемії холери 1891 р. завідував одним із холерних бараків.

З 1895 по 1902 рік видавав щомісячний журнал «Русский архив патологии, клинической медицины и бактериологии», в якому співпрацювали I. Мечников, В. Високович, М. Філатов.

У 19001905 рр. В. Підвисоцький — декан медичного факультету в Новоросійському університеті в Одесі. З допомогою меценатів йому вдалося зорганізувати і побудувати клініку дитячих хвороб. У 1905 р. обійняв посаду директора петербурзького Імператорського інституту експериментальної медицини. Організував санітарно-бактеріологічні курси, налагодив виготовлення дешевих лікарських сироваток для щеплень. Розпочав експериментальну роботу з хіміотерапії злоякісних новоутворень.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

1959 року іменем професора Підвисоцького було названо вулицю в Печерському районі Києва.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Київ: Енциклопедичний довідник / За редакцією А. В. Кудрицкого. — К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • «Народжені Україною». Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.: ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т.2. — С. 330–331.
  • Грандо О. Визначні імена в історії української медицини / О. Грандо. — Київ : РВА "Тріумф", 1997. — С. 157-158.