Сікорський Іван Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сікорський Іван Олексійович

Сикорский Иванъ Алексѣевичъ

Ivan Al. Sikorsky.jpg
Народився 26 травня 1842(1842-05-26)
село Антонів, Київська губернія, Російська імперія
Помер 1 лютого 1919(1919-02-01) (76 років)
Київ, УНР
Поховання Байкове кладовище
Підданство Росія Російська імперія
Громадянство Україна УНР
Діяльність психіатр[d]
Alma mater Київський університет святого Володимира
Звання

доктор медицини

Іван Олексійович Сікорський (26 травня 1842, с. Антонів, Сквирський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 14 лютого 1919, Київ, УНР / УСРР[к 1]) - психіатр, психолог, професор київського університету Св. Володимира.

Також громадський діяч, почесний член київського клубу російських націоналістів. Був активним супротивником українського національного відродження, стояв на позиціях триєдиного російського народу та малоросійства, вважав українців малоросами, південно-західною гілкою єдиного російського народу, а не окремим етносом.[2] Був прихильником антисемітизму.[3]

Батько відомого авіаконструктора Ігоря Сікорського.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у с. Антонів, Сквирський повіт Київської губернії у родині священик. 1869 закінчив з відзнакою медичний факультет київського університету Святого Володимира, в 1872 році захистив дисертацію «Про лімфатичні судини легенів», з 1873 у Петербурзі, з 1881 доцент. У 1884 році отримав пропозицію перейти у Московський університет, але відмовився та повернувся до Київського університету, де працював майже до своєї смерті.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Іван Сікорський був редактором київського медичного журналу «Питання нервово-психологічної медицини» (1896 — 1905), засновником та головою низки наукових товариств. З його ініціативи засновано у Києві Лікарсько-Педагогічний Інститут для розумово-відсталих та нервових дітей. Сікорський автор понад 100 наукових праць, багатьох монографій і посібників, у тому числі близько 50 з загальної психології. Його російськомовна монографія «Щодо затинання» була перекладена на німецьку мову та зробила ім'я Сікорського відомим за кордоном. Іван Сікорський перший у світовій науці почав застосовувати експеримент у вивченні дитячої психології («Душа дитини», 1901 тощо). Також досліджував психологічні аспекти суїциду.

Українофобські погляди[ред.ред. код]

Іван Сікорський мав неприховано українофобські погляди та заперечував існування окремого українського народу. Зокрема, Сікорський тримався російських націоналістичних, монархічних та антисемітичних поглядів, був прихильником концепції «єдиної російської нації». Сікорський був почесним членом Київського клубу російських націоналістів. Серед його головних теоретичних робіт на цю тему «Росіяни та українці: катехезис націоналіста» (рос. Русские и украинцы: катехизис националиста») — де він аналізував основні психологічні риси, притаманні двом народам. У своїй праці «Про психолочні основи націоналізму» (рос. «О психологических основах национализма») він спробував аналізувати націоналізм як психічне явище та збудував власну систему уявлень щодо різних національностей на основі успадкованих ними расово-біологічних розбіжностей.

У своїй доповіді в "Київському клубі російських націоналістів" 7 лютого 1913 року під заголовком "Росіяни та українці" Сікорський різко розкритикував працю Михайла Грушевсьського про Київську Русь у якій той заявив про потребу окремо рахувати народності росіян та українців під час перепису населення. Зокрема Сікорський заявив:

Етнографічний термін "українці" у зв'язку з відсутністю об'єкту, тобто етнографічно окремого народу, не має підстав існувати, а визначення території назвою "Україна" втратило свою початкову адміністративну потребу й тому сам термін здається непотрібним, на кшталт іменування "Священна Римська Імперія" або "Московське царство"
Оригінальний текст (рос.)
Этнографический термин «украинцы» за отсутствием самого объекта, т. е. этнографически особого народа, не имеет основания существовать, а обозначение территории именем «Украины» потеряло свою первоначальную административную надобность, а потому самый термин представляется бесполезным, подобно наименованию «Священной Римской Империи» или «Московского государства»

Справа Бейліса[ред.ред. код]

Докладніше: Справа Бейліса

У 1913 році в всесвітньо-відомій судовій Справі Бейліса Іван Сікорський виступав в ролі психіатра-експерта запрошеного прокураторою і на ґрунті власних етно-психічних уявлень відстоював точку зору про ритуальний характер вбивства дитини сектантами-євреями.[4]

Експертиза І. О. Сікорського викликала гостру міжнародну дискусію. З заявою про те, що експертний висновок Сікорського не відповідає об'єктивним даним науки та вимогам закону, виступив Пирогівський з'їзд лікарів Росії, XVII міжнародний медичний конгрес в Лондоні, з'їзд природознавців та лікарів в Відні.

Сікорського засудили відомі вітчизняні та закордонні аторитети в галузі психиатрії і судової медицини: В. М. Бехтерєв, В. П. Сербський, А. М. Карпинський, Ейген Блойлер (Швейцарія), Ернст Цімке (Німеччина) та інші. Звернення на захист Бейліса підписала велика група творчої інтелігенції[5].

Смерть[ред.ред. код]

Помер 1 (14 за новим стилем) лютого 1919 року та похований на Байковому цвинтарі в Києві. Його син, Ігор Сікорський емігрував та став видатним авіаконструктором.

Праці[ред.ред. код]

Наукові[ред.ред. код]

  • Всеобщая психология с физиогномикой в иллюстрированном приложении — 1911 (рос.)
  • О заикании — 1889 (рос.)
  • Сборник научных статей по вопросам общественной психологии, воспитания и нервно-писхологической гигиены (в пяти томах) — 1900 (рос.)

Публіцистичні[ред.ред. код]

Коментарі[ред.ред. код]

  1. 5 лютого 1919 Червона Армія захопила Київ[1]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Атрибути лікаря Це незавершена стаття про вченого-лікаря.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.