Торпедні катери типу «Г-5»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Торпедні катера типу «Г-5»
Катер на фоні крейсера «Кіров»
Проєкт
Назва: Г-5
Будівники: завод № 194
Оператори:
Попередник: Ш-4
Наступник: Д-3
Підкласи: Серії 7, 8, 9, 10, 11
Будівництво: 1933-1944
У експлуатації: 1934–кінець 1950-х
Побудовано: 321[1]
Втрачено: 73
Збережено: 1
Основні характеристики
Клас і тип: торпедний катер
Водотоннажність: 15
Довжина: 19
Ширина: 3,3
Осадка: 1,2
Двигуни:

2 двигуна ГАМ-34

2×850 кс
Швидкість: 50
Екіпаж: 6
Озброєння:

Зенітне: 2 × 7,62 мм кулемета ДА або 2 × 12,7 мм ДШК; Основне:

2 × 533 мм кормових ТА

Торпедні катери типу «Г-5» — проект радянських глісуючих торпедних катерів, створений у 1930-х роках.

Історія проектування

[ред. | ред. код]

29 червня 1928 року ЦАГІ під керівництвом відомого авіаконструктора А. М. Туполєва було видано завдання на будівництво глісуючого торпедного катера з двома вітчизняними двигунами і двома торпедними апаратами. 13 червня 1929 почалося будівництво дослідного зразка ГАНТ-5, обводи якого були точно такими ж, як у Ш-4. Промисловість не змогла забезпечити проект необхідною силовою установкою, в зв'язку з чим довелося закуповувати італійські двигуни «Ізотта-Фраскіні» потужністю 1000 к. с.

Історія будівництва

[ред. | ред. код]

Катер відправили до Севастополя на випробування тільки 15 лютого 1933 року. Під час випробувань катер без озброєння досяг швидкості 65,3 вузлів, а в повному бойовому навантаженні — 58 вузлів. Однак, на серійні катери стали встановлювати вітчизняні двигуни (2 × 850 л. с. замість 2 × 1000 к.с. на дослідному зразку). Випробування перших серійних катерів завершилися в січні 1934 року. Будівництвом займався завод імені Андре Марті (завод № 194) в Ленінграді. Всього було побудовано понад 300 одиниць всіх серій.

Конструкція

[ред. | ред. код]
Проєкції катера типу Г-5

Матеріал корпусу — дюралюмінієвий, як і у катерів типу Ш-4. Кільова балка коробчастої форми, 10 шпангоутів — закритого профілю. Обшивка кріпилася за допомогою заклепок.

4 поперечними водонепроникними перегородками корпус розділений на 5 відсіків: I — форпік; II — моторний; III — відсік керування; IV — паливний; V — жолобні торпедні апарати (ТА). Екіпаж за штатом - 6 осіб (практично іноді доходив до 11 осіб).

Два напівбалансирних керма. Переднє оглядове скло броньоване.

Силова установка і ходові якості

[ред. | ред. код]

Два авіаційних мотори АМ-34 конструкції Мікуліна виробництва заводу № 24. Для роботи в морських умовах мотори були модернізовані (зняті нагнітачі) і отримали позначення ГАМ-34. Частота обертання 2000 об/хв. Трилопатеві гребні гвинти діаметром 680 мм. Для малопомітного ходу вихлоп міг перемикатися на підводний.

Могли підтримувати максимальну швидкість (51 вузол) протягом 15 хвилин, повну (47 вузлів) — 1 годину, економічну (36 вузлів) — 7 годин.

Пальне — бензин Б-74 або суміш з 70% Б-70 і 30% спирту.

На різних серіях використовувалися різні моделі ГАМ-34, найчастіше потужністю 850 к.с. Однак на деяких серіях використовувалися ГАМ-34Ф потужністю 1000 к.с., що давало повну швидкість до 55 вузлів. Також на деяких серіях використовувалися двигуни 1000 л.с. іноземного виробництва.

Електроустановка — дві динамо-машини постійного струму потужністю до 250 Вт кожна.

Мореплавство до 3 (4?) Балів.

Бойове застосування

[ред. | ред. код]

1 травня 1937 на палубі іспанського вантажного судна "Santo Tome" торгового флоту Іспанської республіки з СРСР в Картахену були доставлені чотири[2] торпедних катери типу «Г-5» (з моторами "Ізота-Фраскіні"), які увійшли до складу військово-морського флоту іспанської республіки. Катери зустрів М. Г. Кузнєцов (радянський військово-морський аташе в Іспанській республіці)[3]. В історії СРСР це був перший випадок передачі іноземній державі бойових кораблів. Уже тоді стала очевидна їх незначна боєздатність, два з них були втрачені.

На Північному флоті служив тільки один Г-5 (№ 16), який через малий радіус дії з бойової одиниці був переведений в плавзасіб.

На інших театрах військових дій ситуація склалася так, що тільки один раз за всю Німецько-радянську війну торпедні катери цього типу вийшли в атаку на велике з'єднання кораблів німецьких Крігсмаріне. Німецьке з'єднання в складі крейсерів «Лейпциг», «Емден» і есмінців «Т-7», «Т-8», «Т-11» за участю тральщиків з 17-ї флотилії обстрілювали радянські війська на півострові Сирве (острів Сааремаа). На перехоплення їм вийшли 4 торпедних катери. Наприкінці вересня відбулася єдина за всю війну атака катерників радянського флоту на з'єднання великих надводних кораблів, які напали на півострів Сирве.

При виході з Ірбенського протоки катера атакував ворожий гідролітак, який відігнали винищувачі прикриття, які потім відбили спробу ще двох літаків знищити катери. Німецькі кораблі, попереджені сигнальними ракетами гідролітака, встигли підготуватися до атаки і по катерах був відкритий ураганний вогонь. Ущев (командир загону катерів) наказав дати сигнали — «Дим», «Атака». Під прикриттям димзавіс два катери вдарили по крейсеру «Лейпциг», два - по міноносцям. У цей час був підбитий перший катер який почав тонути. Жодна з торпед не потрапила в ціль. Катерники які поверталися у Минту потопили допоміжний тральщик «М-1707» (екс-траулер «Люнебург»). Німецькі крейсера, які розстріляли велику частину боєзапасу основного калібру по катерах, були змушені піти. Більше в обстрілі радянських військ вони не брали участь.

У переважній більшості інших випадків бойового застосування торпедні катери використовувалися не за прямим призначенням: для висадки десанту, постановки мінних загороджень, доставки вантажів, обстрілу узбережжя, протиборства з катерами і мінними тральщиками противника, зв'язку, розвідки. Активно Г-5 застосовувався для порушення морських комунікацій противника.

5 катерів Г-5 в період війни потрапили також і в руки супротивника — два ТКА (№ 111, № 163) були захоплені німецькими військами на Чорному морі і Балтиці, три (№ 54, № 64, № 141) — фінами. Останні увійшли до складу ВМС Фінляндії (V-3, V-1 і V-2 відповідно), але після виходу Фінляндії з війни в 1944 році повернуті СРСР. Найбільш результативним з них, в складі ВМС Фінляндії, виявився V-2, потопив спільно з двома іншими фінськими торпедними катерами канонерського човна Балтійського флоту «Червоний Прапор».

У роки Німецько-радянської війни, на чорноморському флоті перебувало 2 бригади торпедних катерів (Новоросійська і Севастопольська бригади[4]). Обидві брали активну участь в бойових дії. Завдяки швидкості і немагнітному корпусу використовувалися при розмінуванні полів мін акустичної дії.

З травня 1942 року частина торпедних катерів Г-5 перероблялася в мінометні катери шляхом установки на рубці 1 82 мм РПУ «М-8-М». Всього було перероблено 13 катерів, активно використовувалися на Азовському, Балтійському, Чорному морях, Онезькому озері і річці Дунай.

Останнім оператором торпедних катерів Г-5 стала Корейська Народно-Демократична Республіка, яка отримала в кінці 40-х років від СРСР 5 катерів цього типу. 2 липня 1950 р. північно-корейський загін з 4-х катерів Г-5 спробував атакувати крейсера союзників «Джюно» (США) і «Джамайка» (Велика Британія), які блокували прибережні води в районі Чумунжина, але були виявлені противником і майже всі знищені артилерійським вогнем (врятуватися вдалося лише 1 катеру) так і не випустивши торпед.

Герої Радянського Союзу, які воювали на торпедних катерах типу Г-5:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Советские торпедные катера 2МВ. Процитовано 23 червня 2016.
  2. ↑ Н. Г. Кузнецов. На далёком меридиане. Воспоминания участника национально-революционной войны в Испании. 3-е изд., доп. М., "Наука", 1988. стр.153-154
  3. ↑ Н. Г. Кузнецов. На далёком меридиане. Воспоминания участника национально-революционной войны в Испании. 3-е изд., доп. М., "Наука", 1988. стр.187
  4. ↑ Божаткин М.И. Дальние берега. — К. : Радянський письменик, 1982. — 256 с.

Література

[ред. | ред. код]
  • Царьков А. Катера Г-5 // журнал «Оружие». — 2011. — № 05. — С. 52-63.

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Торпедні_катери_типу_«Г-5»&oldid=41871702