Тягар доказування
Тягар доказування (у широкому сенсі у суперечках) або тягар доведення (у юридичному сенсі) (лат. onus probandi, скорочено від Onus probandi incumbit ei qui dicit, non ei qui negat) — це обов'язок певної сторони дискусії до певної міри обґрунтувати свою позицію.
Коли дві особи дискутують, і одна стверджує щось, що інша оскаржує, та, хто стверджує щось, зазвичай має тягар доказування, обґрунтувати своє твердження, а найпаче коли твердження ставить під сумнів існуючий статус-кво.[1] Це також зазначено в бритві Гітченса, яка проголошує, що «те, що можна стверджувати без доказів, може бути відхилено без доказів». Карл Саган запропонував споріднено мірило — «виняткові твердження вимагають виняткових доказів» — яке відоме як стандарт Сагана.[2]
Тоді як певні види обґрунтувань, як-от логічні силогізми, вимагають математичних або суворо логічних доказів, стандарт для доказів, який відповідає тягарю доказування, зазвичай визначається контекстом і стандартами та умовностями спільноти.[3][4]
Філософські дебати можуть перерости в суперечку про те, на кого покладено тягар доказування твердження. Це зветься «теніс із тягарем» або «гра в обов'язок».[5][6][7]
Один зі способів спроби перекласти тягар доказування — це вчинення логічної хиби, відомої як аргумент на підставі незнання. Це відбувається, коли судження вважається істинним, бо воно ще не доведено, або судження вважається хибним, бо воно ще не доведено.[8][9]
Заперечне твердження протилежне стверджувальному або позитивному твердженням. Це обстоювання неіснування або вилучання чогось.[10]
Негативне твердження може іти або не іти всупереч попередньому твердженню. Обґрунтування «доведення неможливості» або «доказ відсутності» є типовими методами виконання тягаря доказування для негативного твердження.[10][11]
Тягар доказування є важливою концепцією у формуванні громадських думок. Коли учасники розмови створюють спільні здогадки, механізм тягаря доказування допомагає забезпечити продуктивний внесок усіх осіб, використовуючи відповідні обґрунтування.[12][13][14][15]
У правовому обговоренні одна особа спочатку вважається правою та отримує презумпцію невинуватості, тоді як друга особа несе тягар доказування. Коли особа, яка несе тягар доказування, виконує свій тягар, тягар доказування переходить на другу особу. Тягар може бути різним для кожної особи на різних етапах судового процесу. Тягар пред'явлення — це мінімальний тягар для надання принаймні достатньої кількості доказів, щоб особа, яка розглядає факти, могла обмірковувати оскаржуване твердження. Після того, як сторони впоралися з тягарем доказів і їх твердження обмірковується судом, що розглядає факти, вони мають тягар переконання — що було надано достатньо доказів, щоб переконати суддю, що розглядає факти, що одна з осіб має рацію. Існують різні стандарти переконливості, починаючи від переваги доказів, коли доказів достатньо, щоб схилити шальки терезів, до доказів поза презумпцією невинуватості, як у кримінальних судах Сполучених Штатів.[16]
Тягар доказування зазвичай лежить на особі, яка стверджує щось у розмові. Це часто асоціюють із латинською максимою semper necessitas probandi incumbit ei qui agit, переклад якої в цьому контексті такий: «Необхідність доказів завжди лежить на особі, яка висуває звинувачення».[17]
Особа, яка не несе тягар доказування, несе перевагу здогадки, що вона має рацію, вона вважається правою, доки тягар не буде перенесено після надання доказів особою, яка позивається. Прикладом є американська кримінальна справа, де існує презумпція невинуватості підсудного. Виконання тягаря доказування ефективно фіксує переваги здогадок, перекладаючи тягар доказування на іншу особу.
- ↑ Cargile, James (January 1997). On the burden of proof. Philosophy. Cambridge University Press. 72 (279): 59—83. doi:10.1017/s0031819100056655. JSTOR 3751305.
- ↑ Marc Kaufman, First Contact: Scientific Breakthroughs in the Hunt for Life Beyond Earth, Simon and Schuster, p. 124.
- ↑ Leite, Adam (2005). A localist solution to the regress of justification. Australasian Journal of Philosophy. 83 (3): 395–421 [p. 418]. doi:10.1080/00048400500191974.
[t]he point of articulating reasons in defense of one's belief is to establish that one is justified in believing as one does.
- ↑ Leite, Adam (2005). A localist solution to the regress of justification. Australasian Journal of Philosophy. 83 (3): 395–421 [p. 403]. doi:10.1080/00048400500191974.
justificatory conversation...[is]...characterized by a person's sincere attempt to vindicate his or her entitlement to a belief by providing adequate reasons in its defense and responding to objections.
- ↑ Dennett, Daniel C. (July 1988). Review of Psychosemantics by Jerry Fodor. The Journal of Philosophy. 85 (7): 384–389 (389). doi:10.2307/2026956. JSTOR 2026956.
Fodor is too wise to think his series of arguments can flat disprove the claims of the opposition, so time and again he resorts to claims about shifting the burden of proof, begging the question, outsmarting by embracing the conclusions of reductios, and other exploitations of the rules of the game. The book is a tireless exercise of that philosopher's pastime, burden-tennis. Burden, burden, who has the burden of proof now? Fodor mostly plays solitaire burden-tennis, against an imaginary opponent often personified as Granny or Aunty, which permits him to express the opposition view in terms that suit his rebuttal, without having to address the issue of whether this is a sympathetic rendering of any real opponent's claims.
- ↑ Rodych, Victor (1996). Wittgenstein's inversion of Gödel's theorem. У Shanker, Stuart; Kilfoyle, David (ред.). Ludwig Wittgenstein: critical assessments. Т. 2. The later Wittgenstein: from Philosophical investigations to On certainty. London; New York: Routledge. с. 232–265 (261). ISBN 0415149150. OCLC 47938413.
Thus, in 1991 Wang seems to understand why Wittgenstein rejects GIT, but, apparently favouring the "onus game" (or "burden tennis"), he unfortunately concludes (pp. 257–58) that "the burden of proof falls ... squarely on Wittgenstein's side" because of Wang's own 'principle of presumed innocence'.
- ↑ Abelson, Robert P. (1995). Credibility of argument. Statistics as principled argument. Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum Associates. с. 170. ISBN 0805805273. OCLC 31011850.
When research presentations advance claims that many or most readers deem incredible, these claims are vulnerable to severe challenge. In response, there will typically be a rebuttal by the investigator, and then a fresh round of criticism. The burden of proof shifts back and forth between the investigator and the critic in what might be called the game of 'burden tennis'.
- ↑ Argumentum ad Ignorantiam. Philosophy 103: Introduction to Logic. Lander University. 2004. Архів оригіналу за 30 April 2009. Процитовано 29 квітня 2009.
- ↑ Appeal to ignorance. Процитовано 24 лютого 2016.
- ↑ а б Hales, Steven D. (Summer 2005). Thinking tools: You can prove a negative (PDF). Think. Cambridge University Press. 4 (10): 109—112. doi:10.1017/S1477175600001287.
- ↑ Damer, T. Edward (2009). Attacking faulty reasoning: a practical guide to fallacy-free arguments. Cengage Learning. с. 17. ISBN 9780495095064.
- ↑ Goldman, Alvin (1994). Argumentation and social epistemology. The Journal of Philosophy. 91 (1): 27—49. doi:10.2307/2940949. JSTOR 2940949.
- ↑ van Eemeren, Frans H.; Grootendorst, Rob (2004). A systematic theory of argumentation. Cambridge, UK; New York: Cambridge University Press. с. 60. ISBN 0521830753.
[t]here is no point in venturing to resolve a difference of opinion through an argumentative exchange of views if there is no mutual commitment to a common starting point.
- ↑ Brandom, Robert (1994). Making it explicit. Cambridge, MA: Harvard University Press. с. 222. ISBN 067454319X.
[t]here are sentence types that would require a great deal of work for one to get into a position to challenge, such as 'Red is a color,' 'There have been black dogs,' 'Lightning frequently precedes thunder,' and similar commonplaces. These are treated as 'free moves' by members of our speech community—they are available to just about anyone any time to use as premises, to assert unchallenged.
- ↑ Adler, Jonathan E. (2002). Belief's own ethics. Cambridge, MA: MIT Press. с. 164–167. ISBN 0262011921.
- ↑ Criminal Law — Cases and Materials, 7th ed. 2012, Wolters Kluwer Law & Business; John Kaplan, Robert Weisberg, Guyora Binder, ISBN 978-1-4548-0698-1, [1]
- ↑ Transnational principle of law: Trans-Lex.org