Очікує на перевірку

Уманець Андрій Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Андрій Уманець
Уманець Андрій Семенович
літографія 1840-х років з портрета пензля художника Джорджа Доу
Народження1762(1762)
м. Глухів, Гетьманщина (нині Глухівська міська громада Шосткинського району Сумської області)
Смерть1828(1828)
м. Старий Бихів (нині - центр Бихівського району Могильовської області Білорусі
Похованням. Старий Бихів
Національністьукраїнець
Приналежність Гетьманщина Російська імперія
ОсвітаІмператорський сухопутний шляхетський кадетський корпус (1767—1782)
Роки служби1782—1828
Званняпоручник (1782), секунд-майор (1794), підполковник (1798), полковник (1800), генерал-майор (1811), генерал-лейтенант (1824)
Командуванняшеф Кінбурнського драгунського полку (1808—1814)
Війни / битвиРосійсько-турецька війна (1806—1812), Французько-російська війна (1812)
По відставцігенерал-лейтенант
Нагороди
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Червоного орла 2-го ступеня
CMNS: Уманець Андрій Семенович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Уманець.

Андрій Семенович Уманець (1762—1828) — представник глухівсько-ніжинської династії Уманців, генерал-лейтенант Російської імператорської армії, шеф Кінбурнського драгунського полку (1808—1814), учасник російсько-турецької війни 1806—1812 років та війни з наполеонівською Францією.

Життєпис

[ред. | ред. код]
Портрет Андрія Семеновича Уманця (1826—1827) пензля художника Джорджа Доу

Народився Андрій Уманець 1762 року в Глухові. У 1767 році батько Семен Федорович сина Андрія разом з братом Миколою (майбутнім батьком полковника Федора Уманця) привіз до Санкт-Петербурга віддав на виховання до Імператорського сухопутного шляхетського кадетський корпус (з 1800 року — 1-й кадетський корпус)[1][2].

1782 року в чині поручника разом з братом Миколою вступили до Старооскольського піхотного полку, а через п'ять років перейшли до Глухівського карабінерного полку (з листопада 1796 р. — Глухівський кірасирський полк). 8 вересня 1794 року Андрій Уманець отримав чин секунд-майора[3] Після воєнної реформи імператора Павла I в 1797 році всі секунди-майори стали називатися майорами. Саме в такому чині він перебував у складі Глухівського кірасирського полку в «Списку армійським офіцерам по полках та баталіонах» за березень 1797 року[4].

1798 року Андрій Уманець уже підполковник, а з 15 липня 1800 року полковник Глухівського кірасирського полку[5]. 1808 року він був призначений шефом Кінбурнського драгунського полку, залишаючись на цій посаді до 1 вересня 1814 р. За успішне керівництво полком у війні з турками, за клопотанням Михайла Кутузова, 29 грудня 1811 року отримав чин генерал-майора. Відзначився Андрій Уманець і у війні з наполеонівською Францією, за що був нагороджений золотою шпагою, прикрашеною алмазами, з написом «За хоробрість» і орденом Святох Анни 1-го ступеня з алмазними прикрасами, а прусський король подарував йому орден Червоного Орла 2-го ступеня[6].

1817 року Андрій Уманець призначений головою польового аудиторіату 1-ї армії. Цю посаду він обіймав до 12 грудня 1824 р., коли одержав військове звання генерал-лейтенанта. 13 березня 1828 року на прохання через хворобу звільнений у відставку з мундиром і пенсіоном повної платні. Оселився у Старому Бихові, де знаходився штаб польового аудиторіату 1-ї армії[7].

У відставці прожив недовго — за кілька місяців, восени 1828 року, Андрій Уманець помер, там-таки і похований[2][1].

Все своє життя, буквально змалку, Андрій Семенович провів на військовій ниві, він не був одружений, не залишив після себе нащадків, але постійно дбав про своїх братів, сестер і племінників. Під опікою Андрія Семеновича розпочиналася й армійська служба його племінника майбутнього полковника Федора Миколайовича Уманця[8].

У мистецтві

[ред. | ред. код]

Портрет Андрія Уманця пензля художника Джорджа Доу було виставлено у Військовій галереї Зимового палацу серед портретів героїв 1812 року. 7 серпня 1820 року Комітетом Головного штабу з атестації Уманець був включений до списку «генералів, які заслуговують бути написаними в галерею». Потрет написав британський художник Джордж Доу протягом 1826—1827 років.

На портреті Андрій Уманець зображений у генеральському мундирі, ліворуч на грудях зірка ордена Святої Анни 1-го ступеня, на шиї хрести ордена Святого Володимира 2-го ступеня та прусського ордена Червоного орла 2-го ступеня, праворуч на грудях золотий хрест «За взяття Праги», срібна медаль «На згадку Вітчизняної війни 1812 року» на Андріївській стрічці, бронзова дворянська медаль «На згадку Вітчизняної війни 1812 року» на Володимирській стрічці та зірка ордена Святого Володимира 2-го ступеня[8].

У 1840-ті роки в майстерні К. Краю з портрета Дж. Доу була зроблена літографія, яку А. І. Михайлівський-Данілевський опублікував у третьому томі книги «Імператор Олександр I та його сподвижники у 1812, 1813, 1814, 1815 роках…»[7].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Милорадович Г. А. Родословная книга Черниговского дворянства. Т. 2. Ч. 3. СПб.: Губ. тип., 1901. С. 356
  2. ↑ а б Родословная дворян Уманцев // Малороссийское дворянство: Издал граф Милорадович. Чернигов: Тип. Губ. Правл., 1890. С. 49
  3. ↑ Список Воинскому департаменту и находящимся в штате при войске, в полках, гвардии, в артиллерии и при других должностях генералитету, шефам и штаб-офицерам… на 1796 год. СПб.: Тип. Гос. Военной коллегии, 1796. С. 321, 334
  4. ↑ Список армейским офицерам по полкам и баталионам марта [15] дня [1797] года. [СПб.]: Тип. Гос. Военной коллегии, [1797]. С. 286
  5. ↑ Список штаб-офицерам по старшинству на 1801 год. [СПб.], [1802]. С. 4
  6. ↑ Прошлое кинбурнских драгун (1788—1796) — (1798—1898): Составил полковой адъютант штабс-ротмистр Подушкин. Ковель: Типо-Литография М. Айзенберга, 1898. С. 1, 12 — 14, 28, 31, 57 — 60
  7. ↑ а б Михайловский-Данилевский А. И. Император Александр I и его сподвижники в 1812, 1813, 1814, 1815 годах: военная галерея Зимнего дворца / портр. с подлинников Дова рисованы париж. худож. Гюо и Долле. Т. 3. СПб.: В. Межевич и И. Песоцкий, 1847. С. 1-4
  8. ↑ а б Купцов Олександр Уманцы в Ворголе[недоступне посилання] // Соборний майдан. 2021 — № 4 (106). — С. 5

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина Гетьманщини / В. В. Кривошея, І. І. Кривошея, О. В. Кривошея.– К.: «Стилос», 2009. — 604 с.
  2. Модзалевський Вадим Львович. Малоросійській родословникъ. — Т. Второй: Е. — К. — К.:Типографія Т-ва Г. Л. Фронцкевича і Ко, 1910. — 720 с.
  3. Родословная дворян Уманцев // Малороссийское дворянство: Издал граф Милорадович. Чернигов: Тип. Губ. Правл., 1890. С. 48 — 50.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Уманець_Андрій_Семенович&oldid=39050680