Кутузов Михайло Іларіонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Голєнищев-Кутузов.
Кутузов Михайло Іларіонович
рос. Михаи́л Илларио́нович Голени́щев-Куту́зов
Taras Shevchenko painting 0105.jpg
Портрет Кутузова авторства Тараса Шевченка.
Народження 5 (16) вересня 1745(1745-09-16)
Санкт-Петербург,
Російська імперія
Смерть 16 (28) квітня 1813(1813-04-28) (67 років)
Бунцлау, Сілезія, Пруссія
Поховання Санкт-Петербург
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Освіта Другий кадетський корпусd і Страсбурзький університет
Роки служби 1759–1813
Звання генерал-фельдмаршал
Командування Луганський пікінерний полк
Війни / битви Взяття Ізмаїлу (1790)
Битва під Аустерліцем (1805)
Бородінська битва (1812)
Титул Князь
Рід Голенищеви-Кутузовиd
Діти Хитрово Єлизавета Михайлівна, Princess Praskovia Kutuzovad[1] і Princess Daria Kutuzovad[1]
Автограф Кутузов Михаил автограф.svg
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія 2 ступеня орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня Орден Святого Олександра Невського орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня кавалер Великого Хреста ордена Марії Терезії орден Чорного орла Order of the Red Eagle 1st Class
Золота зброя «За хоробрість»
Орден Святого Іоанна Єрусалимського
CMNS: Кутузов Михайло Іларіонович у Вікісховищі
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кутузов Михайло Іларіонович
Rodovid.org

Голєни́щев-Куту́зов Миха́йло Іларіо́нович (5 (16) вересня 1745(17450916) — 16 (28) квітня 1813) — російський полководець і дипломат, генерал-фельдмаршал і світлійший князь (з 1812). Герой франко-російської війни 1812.

Біографія[ред. | ред. код]

Єдиний син генерал-поручник сенатора Іларіона Матвійовича Голєнищева-Кутузова (1717—1784) та його дружини Беклемішевої.

З семи років Михайло навчався вдома, в липні 1759 року вступив до Дворянської артилерійської та інженерної школи, де викладав його батько. Вже в грудні того ж року Кутузову дають чин кондуктора 1-го класу.

В лютому 1761 року Михайло закінчив школу та з чином інженер-прапорщик залишився при школі, як викладач математики. Через п'ять місяців став флігель-ад'ютантом ревельського генерал-губернатора Петера Августа Фрідріха Гольштейн-Бекського. Здібно керуючи канцелярією Гольштейн-Бекського, зумів швидко заслужити чин капітана в 1762 р. В тому ж році призначений командиром роти Астраханського піхотного полку, яким в той час командував О. В. Суворов в 1770 переведений в 1-у армію генерал-фельдмаршала П. О. Румянцева, що розташовувалася на півдні, та взяв участь у війні з Туреччиною, що розпочалася 1768 р. У 1774 р. під час бою з турками у Криму , Кутузов отримав важке поранення у висок і праве око. Офіцер вижив , але око було пошкоджено .

Учасник російсько-турецької війни 1787-1791 років , під час якої брав участь у боях за Очаків та штурмі Ізмаїла . Після війни недовго був російським послом в Османській імперії .

Командував корпусом під час Російсько-польської війни 1792 року.

У 1798 - 1802 роках спершу був Литовським, а потім Санкт-Петербурзьким генерал - губернатором . У 1802 році відправлений у відставку за незадовільний стан поліції Санкт-Петербурга .

Під час війни з Наполеоном у 1805 році Кутузов був відновлений на військовій службі і призначений командувачем російської армії у Австрії . Після поразки австрійців під Ульмом , Кутузов зі своєю армією змушений був відступити до Ольмюца . Кутузов командував російськими військами у битві під Аустерліцом , де вони зазнали катастрофічної поразки через помилки головного командування союзних військ .

У 1811-1812 роках Кутузов очолював російські війська у російсько-турецькій війні 1806-1812 років .

Із початком походу Наполеона на Росію Кутузов командував спершу Санкт-Петербурзьким , а потім Московським ополченням . У серпні 1812 року Кутузов став головнокомандувачем російської армії. Під його командуванням російські війська програли Бородінську битву (тактична поразка , але стратегічно росіяни її виграли ) та здали без бою французам Москву .

Завдяки сильним морозам та величезним втратам французької армії , Кутузов зміг перейти до контрнаступу і подальшого переслідування відступаючого противника .

Помер у німецькому місті Бунцлау від хвороби .

Відгуки сучасників[ред. | ред. код]

  • Генерал граф Олександр Ланжерон: «Кутузов… поєднував у собі спритність, хитрість і справжні таланти із вражаючою аморальністю… Його жорстокість, грубість, коли він гарячкував або мав справу з людьми, яких нема чого боятись, і водночас його підлесливість, котра доходила до раболіпства стосовно поставлених вище, непоборна лінь, яка поширювалася на все, апатія, егоїзм і неделікатне ставлення у грошових справах були протилежними сторонами цієї людини»[2].

Критика[ред. | ред. код]


Військові чини і звання[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Михайло Кутузов 1778 року був вінчаний з Катериною Іллівною, уродженою Бібіковою. У подружжя народилися син Микола (помер немовлям) і п'ять доньок:

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ «Скажи-ка, дядя, вєдь нєдаром…» Звідки взялися основні міфи франко-російської війни 1812 року. Український Тиждень. 8 вересня, 2012

Джерела та література[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Воєначальник Це незавершена стаття про військового діяча.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кутузов_Михайло_Іларіонович&oldid=27743774