Діксі Флоренс: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «Lady Florence Dixie»
(Немає відмінностей)

Версія за 07:28, 13 листопада 2022

Леді Флоренс Керолайн Діксі (уроджена Дуглас; 25 травня 1855 – 7 листопада 1905) — шотландська письменниця, військова кореспондентка і феміністка. Її розповідь про подорожі По Патагонії, її дитячі книги The Young Castaways і Aniwee; або «Королева-воїн» і її феміністична утопія «Глоріана»; або «Революція 1900 року» — усі вони стосуються феміністичних тем, пов’язаних із дівчатами, жінками та їхнім становищем у суспільстві.

Раннє життя

Леді Флоренс Дуглас, народилася 25 травня 1855 року в Каммертрісі, Дамфріс, Шотландія, була дочкою Керолайн Маргарет Клейтон (1821–1904), доньки генерала сера Вільяма Клейтона, 5-го баронета (1786–1866), члена парламенту Грейт-Марлоу, [1] та Арчібальд Дуглас (1818–1858), 8-го маркіза Квінсберрі.

Діксі мала брата-близнюка, лорда Джеймса Едварда Шолто Дугласа (помер 1891 року), старшу сестру, леді Гертруду Дуглас (1842–1893), і три старші брати: Джона, віконта Драмланріга (1844–1900), пізніше 9-й маркіза Квінсберрі, Лорда Френсіса Дугласа (1847–1865) і преподобного лорда Арчібальда Едварда Дугласа (1850–1938).[2][3]

Леді Флоренс була описана як пустунка[4], яка намагалася зрівнятися зі своїми братами у фізичних навантаженнях, будь то плавання, їзда верхи чи полювання.[5]:65Вона їздила верхи[6], коротко підстрижена по-хлопчачому, і відмовилася дотримуватися моди, коли її представляли королеві Вікторії.[7]:36–37Вона та її брат-близнюк Джеймс в дитинств ібули особливо близькими, називаючи один одного «Дорога» (Флоренс) і «Найдорожчий» (Джеймс).[5]:23Вона також була близька зі своїм старшим братом Джоном, якого вона нагадувала за темпераментом, обидва були «безстрашними, динамічними та самовпевненими».[5]:16–17

Її дитинство було насичене драматичними і навіть трагічними подіями. 6 серпня 1858 року, коли леді Флоренс було три роки, її батько загинув у результаті, як повідомлялося, нещасного випадку зі стріляниною[8], але, як було відомо, він здійнв самогубство.[9][10] У 1862 році його вдова, Кароліна, керуючись давно сформованими переконаннями, прийняла римо-католицизм. Вона взяла своїх молодших дітей, Арчібальда, якому тоді було дванадцять років, і Флоренс і Джеймса, яким було сім, до Франції, де вона могла навчати їх, як хотіла. Це спонукало опікунів дітей погрожувати леді Квінсберрі позовом згідно з англійським законодавством, щоб відібрати у неї дітей. Ці троє дітей були занадто молоді, щоб за шотландським законодавством обрати опікуна. В результаті протягом двох років вони залишилися у Франції. Коли було виявлено їхнє перше місцезнаходження, Фальконер Атлі, британський консул у Нанті, запропонував їм безпечне місце, і зрештою імператор Наполеон III продовжив захист леді Квінсберрі, гарантуючи, що вона зможе зберегти опіку над трьома дітьми. Арчібальд навернувся до Риму і прийняв священний сан, ставши священиком. Старша донька Кароліни Гертруда також стала римо-католичкою. Коли її англіканський наречений не погодився, щоб їхні діти виховувалися в цій вірі, заручини Гертруди були розірвані. У 1867 році вона вступила до монастиря в Хаммерсміті і закінчила свій новіціат, щоб стати Сестрою Чорної Вуалі, але згодом залишила орден.[5][11]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Зрештою було домовлено, що Керолайн залишить опіку над своїми молодшими дітьми, і вони повернулися до Англії. Леді Флоренс спочатку отримала освіту вдома від гувернантки, але її описують як «зухвалу, непокірну та неспокійну».[5]:76Після повернення з Франції у віці дев'яти років близнюків розлучили. Джеймса відправили до римо-католицької школи-інтернату, а Флоренс до монастиря, який вона ненавиділа. Але певну розраду вона знаходила в написанні віршів: її дитячі вірші були опубліковані набагато пізніше під назвою «Пісні дитини», а інші вірші — під псевдонімом «Кохана».[12][13]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Всього за кілька днів до того, як старший брат Флоренс, Джон Дуглас, мав досягти повноліття як 9-й маркіз Квінсберрі, родину вразила ще одна трагедія. Коли гості зібралися на пишне святкування, стало відомо, що 14 липня 1865 року 18-річний лорд Френсіс Дуглас загинув разом із трьома друзями після першого сходження на Маттергорн.[14][15] Лорд Квінсберрі поспішно відправився до Церматта з наміром привезти тіло свого брата додому, але від тіла лорда Френсіса не знайшли нічого, крім пошарпаних клаптів його одягу. Квінсберрі, один, без провідника, вирушивши при місячному світлі, сам атакував Маттергорн і дійшов до «Хатини». Те, що двоє провідників знайшли та врятували його перед тим, як він помер від холоду, було значною мірою випадковістю.[5]:78–88 Він написав Флоренс з вибаченням: «Я думав і думав, де він, подзвонив йому і думав, чи побачу я його знову. Я був напівбожевільний від нещастя, і я не міг нічого вдіяти»[5]:84 «Надзвичайно люб'язний і талановитий».[15] Смерть Френсіса глибоко переживала його родина.[5]:118–120 У 1876 році Флоренс супроводжувала Квінсберрі під час повернення до Церматта, і він показав їй схили, де помер Френсіс.[5] :118–120 Окрім сім’ї, ця трагедія була довготривалою сенсацією, про яку повідомляли газети по всьому світу, часто в тонах сенсаційних і викривальних.[16]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Шлюб і діти

Маєтеок Босворт Голл в ЛестерширіЗначними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

3 квітня 1875 року, у віці дев'ятнадцяти років, Дуглас побралася з сером Александром Бомонтом Черчиллем Діксі, 11-м баронетом (1851–1924),[17][18] відомим як "сер A.B.C.D." або "Франт".[19] Александр, який змінив свого батька на посаді 11-го баронета 8 січня 1872 року, мав дохід 10 000 фунтів на рік,[5] еквівалентно £949 889 у 2021 році, заміський будинок, Босворт Голл, поблизуБосвортського ринку, і лондонський таунхаус в фешенебельному районі Мейфер. У 1876 році він обіймав посаду верховного шерифа графства Лестершир.[20] Незважаючи на те, що Флоренс мала лише п’ять футів на зріст, тоді як її чоловік мав зріст 6 футів 2 дюйма, Флоренс була домінуючою у шлюбі, керуючи своїм чоловіком «залізним жезлом».[5]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

У молодої пари народилося двоє синів: Джордж Дуглас (народився 18 січня 1876 р.), який згодом став 12-м баронетом, і Альберт Едвард Волстан (народився 26 вересня 1878, помер 1940), хрещеним батьком якого був принц Вельзький.[12][21]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

І чоловік, і дружина розділяли любов до пригод і життя на свіжому повітрі, і, як правило, вони мали щасливий шлюб, безумовно, найщасливіший із братів і сестер Дугласів.[5] Проте, звички Александра пити та грати на високі ставки мали катастрофічні наслідки для родини. Повідомляється, що сучасники називали цю пару «завжди сер і леді, іноді напідпитку».[22] У 1885 році будинок предків та маєток Босворта були продані для сплати боргів.[12]

"For some time past I have been fighting against the terrible consequences of my husband's immense losses on the Turf and at gambling . . It was a great blow to me to find that the last remnant of a once splendid fortune must at once go to pay this debt. Ruin ... Beau ... has been so accustomed to have heaps of money at his command that he cannot understand that it is all gone .... By selling Bosworth and the property these (debts) could be met." – Lady Florence Dixie[23]

Після втрати маєтку пара переїхала до Глен Стюарт, Аннан, Дамфрісшир, Шотландія.[24] Один із будинків у шотландському маєтку Кінмаунт лорда Квінсберрі, раніше він був будинком матері леді Флоренс, вдовуючої маркізи.[25]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Письменництво

У 1877 році леді Флоренс опублікувала свій перший роман «Помщений Абель: драматична трагедія».[26] Кілька книжок Діксі, зокрема її дитячі книги «Молоді потерпілі, або Мисливці за дітьми Патагонії» та «Аніві, або, королева-воїтелька», а також її романи для дорослих «Глоріана, або Революція 1900 року» та «Ізола, або Позбавлені спадщини: Повстання для жінки та всіх позбавлених права» розвивають феміністичні теми, пов’язані з дівчатами, жінками та їхнім становищем у суспільстві. Її останній роман, напівавтобіографічний твір під назвою «Історія Іджайна, або Еволюція розуму», вийшов у 1903 році.[7]:36–38

Незважаючи на те, що вона видавала художню літературу як для дорослих, так і для дітей, Діксі найбільше запам’яталася своїми книгами про подорожі «По Патагонії» (1880) та «У країні нещастя» (1882), обидві з яких досі перевидаються. У цих книгах Діксі представляє себе як головну героїню історії. Цим вона кидає виклик чоловічій традиції цитувати інших письменників-мандрівників, які відвідували цю місцевість і писали про неї, і створює унікальний жіночий стиль подорожей у дев’ятнадцятому столітті.[27]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Через Патагонію

У грудні 1878 року,[28] через два місяці після народження їхнього другого сина Едварда, Діксі та її чоловік залишили своє аристократичне життя та своїх дітей в Англії та вирушили до Патагонії.[7]:38–39 Вона була єдиною жінкою в її мандрівній групі. Вона вирушила в супроводі своїх братів, лорда Квінсберрі та лорда Джеймса Дугласа, свого чоловіка сера Александра Бомонта Черчілля Діксі та Джуліуса Бірбома.[7]:38–39 Бірбом, друг сім'ї, був найнятий гідом групи через його попередній досвід у Патагонії. Діксі обмірковувала можливість поїхати в інше місце, але вибрала Патагонію, оскільки в той час там побувало мало європейців.

Опинившись у Патагонії, Діксі малює картини пейзажу, використовуючи прийоми, що нагадують романтичну традицію Вільяма Вордсворта та інших, використовуючи емоції та фізичні відчуття для підключення до природного світу.[7]:42–44У той час як вона описує землю як «непривабливу та страшну територію»,[29] дії Діксі демонструють, що для виживання в дикій землі потрібні як сила, так і свобода волі.[30]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

«Індіанський табір», ілюстрація з книги «По всій Патагонії», написаної Діксі та опублікованої в 1881 році

Під час своїх подорожей Патагонією Діксі була «активною, витривалою та стійкою», відкидаючи вікторіанські гендерні конструкції, які зображували жінок слабкими та такими, що потребують захисту.[7]:38 Більше того, у своєму творі «Через Патагонію» (1880) Діксі ніколи не згадує свого чоловіка на ім'я, ні на прізвище (просто звертаючись до нього як «мій чоловік»), і представляє себе як героїню експедиції, а не як чоловіка, який тардиційно був героєм літературних творів.[29] Вона розповідає про випадки, коли вона перехитрила або перемагала чоловіків або залишилася їм рівною.

Хоча в її розповіді можна побачити такі соціальні питання, як виборче право європейських жінок, вона мало говорить про тубільців та тубілок Патагонії. Моніка Шурмук критикувала її за те, що вона не згадала військові кампанії генерала Хуліо Аргентіно Рока проти корінного населення того часу.[29]:84[27]:77 Проте Шурмук також зазначає, що написання Діксі має трансгресивну якість, яка визнає взаємність:[27]:72–73

"A remarkable characteristic of Dixie's writing and one that sets her apart from others is that whenever she writes herself as viewer, she herself is also looked at, viewed, defined. Her first encounter with a "real Patagonian Indian" is marked by mutual gazes and by Indians and Europeans being all on horse-back, and thus at the same physical level."[27]:72

Леді Діксі поділилася своїми спостереженнями над Патагонією з Чарльзом Дарвіном.[31] Вона не погодилася з Дарвіновим описом туко-туко в його журналі досліджень (1839). Хоча Дарвін припустив, що туко-туко були нічними істотами, які жили майже повністю під землею, леді Діксі бачила туко-туко вдень.[31] Вона надіслала Дарвіну копію «Через Патагонію»; Дарвінівський примірник цієї книги є частиною бібліотеки Чарльза Дарвіна, розташованої в кімнаті рідкісних книг бібліотеки Кембриджського університету.[32]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

З Патагонії Діксі привезла додому ягуара, якого назвала Аффум і тримала як домашнього улюбленця. Аффумс убив кількох оленів у Віндзорському великому парку, і його довелося відправити до зоопарку.[33]

Готель у Пуерто-Наталес в чилійській частині Патагонії названий на її честь Hotel Lady Florence Dixie.[34]

Її досвід у Патагонії надихнув на більшу частину її подальших робіт, як її написання для дітей, так і її робота з рухом жіночого суфражистського права. Дві її книжки для дітей, «Юні потерпільці» і її продовження «Аніві», розгортаються в Патагонії та зображують сильних жіночих персонажів.

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

"The really amazing thing in the book is the prowess, skill, and prudence of the two girls, Topsie and Aniwee, the child of an Indian chief. ... the figures of Topsie, whose expertness as a stalker might put a veteran Highlander to shame, and of Aniwee, who teaches her tribe that a woman may be just as good a hunter and warrior as a man, and so revolutionises the whole social fabric of Indian life,—these are novelties indeed."[35]

В Країні Нещастя

У 1881 році Діксі призначили польовою кореспонденткою лондонської газети Morning Post для висвітлення Першої англо-бурської війни (1880–1881)[1] і наслідків англо-зулуської війни. Разом з чоловіком вони подорожували до Південної Африки. У Кейптауні вона зупинилася у губернатора Капської колонії. Також вона відвідала Зулуленд, а по поверненню взяла інтерв'ю у зулуського короля Четшвайо, який перебував уполоні британців.[36][37]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Її репортажі та твори «Захист Зулуленду та його короля з Блакитної книги» (1882), «У країні нещастя» (1882) зіграли важливу роль у короткому відновленні Четшвайо на троні в 1883 році[36][38]. У «В країні нещастя» Діксі відбувається боротьба між її індивідуалізмом та її ототожненням із могутністю Британської імперії, але, незважаючи на всю її симпатію до зулуської справи та Четшвайо, в глибині душі вона залишалася імперіалісткою.[39]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Феміністична утопія

Фронтиспис до «Глоріана», опублікований Henry & Co., 1890Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Діксі дотримувався твердих поглядів на емансипацію жінок, пропонуючи, щоб статі були рівними у шлюбі та розлученні, щоб корона успадковувалася старшою дитиною монарха, незалежно від статі, і навіть щоб чоловіки та жінки носили однаковий одяг.[40] Вона була членом Національної спілки жіночих суфражистських товариств, і її некролог в «Englishwoman's Review» підкреслив її підтримку виборчого права жінок (тобто права голосу): «Леді Флоренс... охоче приєдналася до жіночого руху., і виступала на публічних трибунах».[39][41]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

У 1890 році Діксі опублікувала утопічний роман «Глоріана, або Революція 1900 року», який був описаний як феміністичне фентезі.[42] У ньому також переплітаються елементи романтики та детективу.[43]:57 У ній жінки отримують право голосу в результаті того, що головна героїня, Глоріана, видає себе за чоловіка, Гектора Д'Естранжа, і стає обраною до Палати громад. Персонаж Д'Естранжа відображає Оскара Вайльда[42], але, можливо, ще більше — саму Діксі.[43] Ще одна з багатьох активних, компетентних і сильних жіночих героїнь книги — шотландська леді Флора Десмонд (яка, як зазначив The Athenaeum, має ім’я, дуже схоже на ім’я авторки).[44] Флора допомагає організувати 200 000 жіночих волонтерських сил і сама очолює їхній елітний кінний Білий полк. Багато жіночих персонажів відіграють важливу роль у сюжеті, як підтримуючи, так і протиставляючи героя/героїні: як зазначив Вокер, пригоди в «Глоріані» відбуваються з жінками, а не з чоловіками.[45]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Книга закінчується 1999 роком описом процвітаючої та мирної Британії, уряд якої отримав велику користь від залучення жінок. У передмові до роману Діксі пропонує не тільки виборче право для жінок, але й те, що обидві статі мають навчатися разом і що всі професії та посади мають бути відкриті для обох. У романі вона йде далі і каже:[46]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

"Nature has unmistakably given to woman a greater brain power. This is at once perceivable in childhood... Yet man deliberately sets himself to stunt that early evidence of mental capacity, by laying down the law that woman's education shall be on a lower level than that of man's... I maintain to honourable gentlemen that this procedure is arbitrary and cruel, and false to Nature. I characterise it by the strong word of Infamous. It has been the means of sending to their graves unknown, unknelled, and unnamed, thousands of women whose high intellects have been wasted, and whose powers for good have been paralysed and undeveloped."[47][48]

Жінки і спорт

Жіночий футбол

Діксі зіграла ключову роль у створенні жіночої асоціації футбольної гри, організації показових матчів на благодійність, а в 1895 році вона стала президенткою Британського жіночого футбольного клубу, заявивши, що «дівчата повинні входити в дух гри серцем і душню». Вона організувала тур жіночої футбольної команди з Лондона по Шотландії.[49][50]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Кривавий спорт

Під час свого молодого життя та подорожей Діксі була захопленою спортсменкою, безстрашною наїдзницею та мисливицею. Як показує наступний спогад, частина привабливості полювання в Лестерширі полягала в можливості змагатися на рівних з активними однолітками чоловічої статі:

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

'The merry blast of the huntsman's horn resounds, the view-halloa rings out cheerily on the bright crisp air of a fine hunting morning; the fox is "gone away," you have got a good start, and your friend has too. "Come on," he shouts, "let us see this run together!" Side by side you fly the first fence, take your horse in hand, and settle down to ride over the broad grass country. How distinctly you remember that run, how easily you recall each fence you flew together, each timber-rail you topped, and that untempting bottom you both got so luckily and safely over, and above all, the old farm-yard, where the gallant fox yielded up his life.' Lady Florence Dixie, 1880[51]

Навички Діксі їзди на коні були достатніми, щоб згадувати про неї в спортивних журналах. Наступна розповідь дає яскраве уявлення про ризики, пов’язані з полюванням на лисиць:[52]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

"From scent to view they kill him in the open in one hour and five minutes, after a good twelve miles' run. There were several very bad falls, and a great deal of grief, horses standing still in all directions. Lady Florence Dixie, who had been going admirably, had a nasty fall into the Widmerpool road, her horse quite blown. Every one was delighted to see her ladyship out again soon after. There were few who rode the run as hounds ran, and who saw the fox killed, but we believe Mr. Coupland, Captain Middleton, Lord Douglas, and Tom Firr accomplished it, much to their credit, as in the present state of the country it could not be an easy task."[52]

У Патагонії виживання партії в цілому залежало від рівноправної участі всіх її членів. Діксі розділила відповідальність і небезпеку таких необхідних завдань, як полювання на їжу для вечірки.

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

"Unconscious of anything but the exciting chase before me, I am suddenly disagreeably reminded that there is such a thing as caution, and necessity to look where you are going to, for, putting his foot in an unusually deep tuca-tuca hole, my little horse comes with a crash upon his head, and turns completely over on his back, burying me beneath him in a hopeless muddle." Lady Florence Dixie, 1880[51]

Однак її також «переслідувала сумна докора сумління» через смерть прекрасного золотого оленя з Кордильєр, який був надзвичайно ручним і довірливим. У 1890-х роках погляди Діксі на польові види спорту різко змінилися, і у своїй книзі «Жахи спорту» (1891) вона засудила криваві види спорту як жорстокі.[40] Пізніше Діксі стала віце-президенткою Лондонської асоціації вегетаріанців.[53]

Значними були й демографічні втрати. Як наслідок різко скоротився обсяг трудових ресурсів. Катастрофічно погіршилися побутові умови населення: близько 10 млн осіб залишилися без житла. За часів панування радянського тоталітарного режиму відбудова здійснювалася за рахунок населення, тиску влади на населення й зменшення видатків на його потреби.

Політика

Діксі була активною авторкою листів до газет на ліберальні та прогресивні теми, включаючи підтримку шотландського та ірландського самоуправління.[40] Її стаття Справа Ірландії була опублікована у Vanity Fair 27 травня 1882 року[26].

Проте, вона критикувала Ірландську земельну лігу та феніанців, які, як повідомляється, зробили невдалу спробу напасти на неї в березні 1883 року.[54][55] Інцидент привернув міжнародний резонанс, але тоді і пізніше висловлювали значні сумніви щодо того, чи такий напад справді відбувся.[56][57][58]

Ймовірна спроба вбивства

«Напад на леді Флоренс Діксі поблизу Віндзора», хроніка з 6 панелей на The Graphic, 24 березня 1883 р., сторінка 305

В масмедіа були опубліковані звіти про спробу вбити леді Флоренс Діксі в її резиденції, Фішері, що була розташована поблизу Темзи, приблизно за дві з половиною милі від Віндзора. Леді Флоренс Діксі розповіла газетам про таке:

"I was out walking near the Fishery last evening, about 4:30, when two very tall women came up and asked me the time. I replied that I had not got my watch with me, and, turning, left them. Opening a small gate which led into the private grounds of Capt Brocklehurst, of the Blues, I made toward a stile, and was just going to get over, when I heard the gate open behind, and the two women followed me in. Somehow or other I felt all was not right, so I stopped and leaned against the rails, and then, as they came on, went to meet them. One on the right came forward and seized me by the neck, when by the strength of the clutch I felt it was no woman's power that pulled me down to the ground. In another second I saw the other would-be woman over me, and remember seeing the steel of the knife come right down upon me, driven by this person's hand. It struck through my clothes and against the whalebone of my stays, which turned the point, merely grazing the skin. The knife was quickly withdrawn and plunged at me again. I seized it with both hands and shouted as loud as I could, when the person who first pulled me down pushed a large handful of earth into my mouth and nearly choked me. Just as the knife was wrenched from my hands, a very big and powerful St. Bernard dog I had with me broke through the wood, and the last thing I remember was seeing the person with the knife pulled backward by him. Then I heard a confused sound of rumbling of wheels, and I remember no more. When I came to myself I was quite alone. From what I saw of the knife I believe it to be a dagger, and the persons were undoubtedly men. They were dressed in long clothes, and were unnaturally tall for women; the one who stabbed me had on a thick veil, reaching below the mouth; the other was unveiled, but his face I did not notice much. This is all the information I can give. My head is very confused and painful, and I expect they must have stunned me. This is a wretched scrawl, but my hands are very much cut, and it pains me so much to write."[57]

19 і 20 березня[59][60] і знову 29 числа в Палаті громад піднімалися питання щодо розслідування, але розповідь леді Діксі не була підтримана іншими[56][57] і була відхилена.

"MR. O'SHEA: I wish to ask the Home Secretary a Question of which I have given him private Notice. It was, Whether sufficient investigation has now taken place as to the alleged murderous attack upon Lady Florence Dixie; and, whether, as a result of the inquiries at Windsor, and of the professional examination of the cuts on Lady Florence Dixie's clothing, the police have come to any definite conclusion in the matter?


SIR WILLIAM HARCOURT: The accounts in this case rest mainly on the statements of Lady Florence Dixie. The investigations of the police into this matter have not resulted in discovering any further circumstances in confirmation of it."[61]

Ймовірне викрадення

У своєму некролозі, надрукованому 8 листопада 1905 року, The New York Times припустила, що Діксі заявила, що її викрали ірландські агітатори.[62]

Смерть

Леді Флоренс Діксі померла від дифтерії 7 листопада 1905 року[30]:250 Її поховали поруч із братом-близнюком на сімейному могильнику на Гулі Хілл у маєтку Кінмаунт.[1]

New York Times повідомила, що «письменниця, захисниця прав жінок і військова кореспондентка» померла 7 листопада у своєму будинку в Глен Стюарт, графство Дамфрісшир.[62]

Образи

Ілюстрація Діксі від Теобальда Шартрана, опублікована у Vanity Fair, 5 січня 1884 р.

Монохромна літографія Діксі Ендрю Маклюра була опублікована в 1877 році. Вона сидить верхи на коні та тримає урожай для верхової їзди. Копія знаходиться в Національній портретній галереї.[40]

Більш значна літографія Теобальда Шартрана, надрукована в кольорі, з’явилася у Vanity Fair у 1884 році і є однією з довгої серії карикатур, опублікованих у журналі між 1868 і 1914 роками. Усі це були кольорові ілюстрації із зображеннями видатних людей того часу, і кожна супроводжувалася короткою (зазвичай лояльною) біографією. З понад двох тисяч осіб, удостоєних такої честі, лише вісімнадцять були жінками. Опублікована в журналі 5 січня 1884 року, Діксі приєдналася до цієї невеликої групи, до якої входили королева Іспанії Ізабелла II (1869), Сара Бернгард (1879), принцеса Вельзька (1882) та Анджела Бердетт-Коутс, 1-а баронеса Бердетт-Коутс (1883). Вікторія, королівська принцеса, і Єлизавета, імператриця Австрії, з'явилися у виданні пізніше в 1884 році.[63]

Бібліографія

Опубліковані твори леді Флоренс Діксі включають:

Книги

  • Помщений Абель: драматична трагедія (London, Edward Moxon, 1877)[26]
  • Через Патагонію (Едінбург, Бентлі, 1880)[26]
  • Приблуди та бродяги: Паломництво богеми за кордон (London: Griffith, Farren Okeden and Welsh, 1880, 60 pp)[64]
  • In the Land of Misfortune London: Richard Bentley, 1882, 434 pp)[64]
  • Захист Зулуленду та його короля з Синіх книг (London: Chatto and Windus, 1882, 129 pp)[64]
  • Викупити в крові (London, Henry & Co., 1889) [26]
  • Глоріана; або Революція 1900 року (London, Henry & Co., 1890)[42] [46]
  • Молоді потерпілі, або Мисливці за дітьми Патагонії (1890), для дітей [12]
  • Аніві; або Королева воїнів (1890), для дітей [12]
  • Ізола; або «Позбавлені спадку: повстання для жінки та всіх позбавлених спадку» (London, Leadenhall Press, 1902) [26]
  • Історія Іджайна; або Еволюція розуму (London, 1903) [26]

Коротші роботи

  • "Випадок Ірландії" в Vanity Fair, 27 травня 1882
  • "Четшвайо і Зулуленд" в Nineteenth Century випуск 12 №2 (Серпень 1882) С. 303–312[26]
  • "В Країні Нещастя" (1882)
  • "Про Четшвайо та його реставрацію" в Vanity Fair, 12 липня 1884, С. 21–22[26]
  • "Спогади про велику самотню землю" в Westminster Review, випуск 139 (Березень 1893) С. 247–256[64]
  • "Справжня наука про життя: Нова Євангелія здоров'я" в Westminster Review, випуск 150 (1898) С. 463–470[26]
  • "Жахи спорту" (Humanitarian League publication №. 4, 1891)[40]
  • "Немилосердність спорту" (1901)
  • Вступ до «Релігії жінки» Джозефа Маккейба (1905)

Приватні листи

Неопубліковані роботи включають:

Про неї

  • «Місія жінки» у Vanity Fair, 16 серпня 1884 р., С. 114–116[26]
  • «Місія жінки» у Vanity Fair, 23 серпня 1884 р., С. 134–135[26]

Походження

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Sir John Douglas, 3rd Baronet
 
 
 
 
 
 
 
Sir William Douglas, 4th Baronet
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Christian Cunningham
 
 
 
 
 
 
 
John Douglas, 7th Marquess of Queensberry
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
William Johnstone
 
 
 
 
 
 
 
Dame Grace Johnstone
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Archibald Douglas, 8th Marquess of Queensberry
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Charles James Sholto Douglas
(son of Sir John & C. Cunningham above)
 
 
 
 
 
 
 
Maj. James Sholto Douglas
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Basilia Dawes
(daughter of James below)
 
 
 
 
 
 
 
Sarah Douglas
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
James Dawes
 
 
 
 
 
 
 
Sarah Dawes
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Lady Florence Caroline Dixie
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
William Clayton
(son of 1st Baronet)
 
 
 
 
 
 
 
Sir William Clayton, 4th Baronet
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Maria Eliza Catherine Lloyd
 
 
 
 
 
 
 
Sir William Clayton, 5th Baronet
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
William East, 1st Baronet
(of Hall Place, Maidenhead)
 
 
 
 
 
 
 
Mary East
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
_ Jackson
 
 
 
 
 
 
 
Caroline Margaret Clayton
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Neale/Neal O'Donnell/
O'Donel, 1st Baronet
 
 
 
 
 
 
 
Hugh O'Donnell
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Mary Coane
 
 
 
 
 
 
 
Alice Hugh Massey O'Donnell
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Massey Hutchinson
of Mount Massey, Co. Cork
 
 
 
 
 
 
 
Alice Hutchinson
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Нащадки

Старший син леді Флоренс Діксі, Джордж Дуглас Діксі (18 січня 1876 – 25 грудня 1948) служив у Королівському флоті мічманом і був відправлений у Королівські шотландські кордони в 1895 році.[65] 26 листопада 1914 року він отримав звання тимчасового капітана 5-го батальйону КОСБ.[66] Він одружився з Маргарет Ліндсі, дочкою сера Александра Джардіна, 8-го баронета, і в 1924 році успадкував титул свого батька і був відомий як сер Дуглас Діксі, 12-й баронет.[67]

Коли він помер у 1948 році, спадкоємцем сера Дугласа став його син, сер (Александр Арчібальд Дуглас) Волстан Діксі, 13-й і останній баронет (8 січня 1910 – 28 грудня 1975). 13-й Бт. одружився на Дороті Пенелопа Кінг-Кіркман у 1950 році як другій дружині. У них було дві дочки; 1) Елеонора Барбара Ліндсей; 2) Керолайн Мері Джейн. Обидві дочки мають проблеми.[68]

Список літератури

  • Adler, Michelle, Skirting the Edges of Civilisation: British Women Travellers and Travel Writers in South Africa, 1797–1899 (PhD dissertation, University of London, 1996)
  • Adler, Michelle, "Skirting the Edges of Civilsation: Two Victorian Women Travellers and 'Colonial Spaces' in South Africa" (about Lady Florence Dixie and Sarah Heckford) in Darian-Smith, Kate, Gunner, Liz and Nuttall, Sarah (eds.) Text, Theory, Space: Land, Literature and History in South Africa and Australia (London & New York: Routledge, 1996) pp. 83–98[64]
  • Anderson, Monica, "Role-Play and Florence Dixie's 'In the Land of Misfortune'" in Women and the Politics of Travel, 1870–1914 (Fairleigh Dickinson University Press, 2006, ISBN 0-8386-4091-5) pp 119–154
  • Czech, Kenneth P., With Rifle and Petticoat: Women as Big Game Hunter (New York, Derrydale Press, 2002, 189 pp)[64]
  • Frawley, Maria H., A Wider Range: Travel Writing by Women in Victorian England (PhD. dissertation, University of Delaware, Newark, 1991, 334 pp)[64]
  • Frawley, Maria H., A Wider Range: Travel Writing by Women in Victorian England (Rutherford, New Jersey: Fairleigh Dickinson University Press and London: Associated University Presses, 1994, 237 pp)[64]
  • Qingyun Wu, "The Discourse of Impersonation: The Destiny of the Next Life and Gloriana; or, The Revolution of 1900", paper presented to the Pennsylvania Foreign Language Conference, Duquesne University, 16–18 September 1988
  • Roberts, Brian, Ladies in the Veld, especially chapter entitled "The Lady and the King: Lady Florence Dixie" (London: John Murray, 1965) pp. 75–181[64]
  • Stevenson, Catherine B., "The Depiction of the Zulu in the Travel Writing of Florence Dixie", paper presented at the 1980 African Studies Association Conference, 15–18 October 1980, Philadelphia, Pennsylvania (New Brunswick, New Jersey: ASA, Rutgers University, 198[64]
  • Stevenson, Catherine B., Victorian Women Travel Writers in Africa (Boston: Twayne, 1982, 184 pp.)[64]
  • Stevenson, Catherine B., "Female Anger and African Politics: The Case of Two Victorian Lady Travellers" in Turn of the Century Women Volume 2, 1985, pp 7–17[64]
  • Tinling, Marion, "Lady Florence Dixie, 1855–1905" in Women Into the Unknown: A Sourcebook on Women Explorers and Travelers (Westport, Connecticut: Greenwood Press, 1989)[64]
  •  Middleton, Dorothy (2009). Dixie, Lady Florence Caroline (1855–1905). Oxford Dictionary of National Biography. Oxford University Press.

Примітки

  1. ↑ а б DIXIE, Lady Florence, poet, novelist, writer; explorer and a keen champion of Woman's Rights in Who Was Who online at 7345683[недоступне посилання з 01.12.2017] at xreferplus.com (subscription required), accessed 11 March 2008 Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «ww» визначена кілька разів з різним вмістом
  2. ↑ G. E. Cokayne et al., eds., The Complete Peerage of England, Scotland, Ireland, Great Britain and the United Kingdom, Extant, Extinct or Dormant, new edition, 13 volumes in 14 (1910–1959; new edition, 2000), volume X, page 694
  3. ↑ Fox-Davies, Arthur Charles (1895). Armorial families : a complete peerage, baronetage, and knightage, and a directory of some gentlemen of coat-armour, and being the first attempt to show which arms in use at the moment are borne by legal authority. Edinburgh: T.C. & E.C. Jack, Grange Publishing Works. с. 307—308. Процитовано 13 July 2016.
  4. ↑ Stevenson, Catherine Barnes (1982). Victorian women travel writers in Africa. Boston: Twayne. с. 41. ISBN 9780805768350.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м н Stratmann, Linda (2013). The Marquess of Queensberry : Wilde's nemesis. New Haven, Conn.: Yale University Press. с. 69—77. ISBN 978-0300173802. Процитовано 13 July 2016. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Stratmann» визначена кілька разів з різним вмістом
  6. ↑ Walsh, William Shepard (1913). A Handy Book of Curious Information: Comprising Strange Happenings in the Life of Men and Animals, Odd Statistics, Extraordinary Phenomena, and Out of ... Facts Concerning the Wonderlands of the Earth. Philadelphia & London: J.B. Lippincott. с. 739. Процитовано 15 August 2016.
  7. ↑ а б в г д е McKenzie, Precious (2012). The right sort of woman : victorian travel writers and the fitness of an empire. Newcastle upon Tyne, UK: Cambridge Scholars Publishing. ISBN 978-1-4438-3637-1. Процитовано 4 October 2016. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «McKenzie» визначена кілька разів з різним вмістом
  8. ↑ Archibald William Douglas, 8th Marquess of Queensberry. The Peerage. Процитовано 12 July 2016.
  9. ↑ Crawford, Bryan (2011). Letters my grandfather wrote me : family origins. [S.l.]: Authorhouse. с. 273. ISBN 978-1456788520. Процитовано 12 July 2016.
  10. ↑ Ewan, Elizabeth (2006). The biographical dictionary of Scottish women : from the earliest times to 2004. Edinburgh: Edinburgh University Press. с. 96. ISBN 978-0748617135. Процитовано 12 July 2016.
  11. ↑ Douglas, Gertrude (2 July 1870). Lady Gertrude Douglas on Convent Life. The Darling Downs Gazette and General Advertiser (Toowoomba, Qld.). с. 4. Процитовано 15 August 2016.
  12. ↑ а б в г д е Middleton, Dorothy, "Dixie [née Douglas], Florence Caroline, Lady Dixie (1855–1905)" in Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, 2004
  13. ↑ Dixie, Florence (1901). The songs of a child, and other poems, by "Darling". London: Leadenhall Press.
  14. ↑ Nelsson, Richard (14 July 2015). The first ascent of the Matterhorn in 1865. The Guardian. Процитовано 13 July 2016.
  15. ↑ а б Fleming, Fergus (3 November 2000). Cliffhanger at the top of the world. The Guardian. Процитовано 13 July 2016.
  16. ↑ Mark, Jenkins (14 July 2015). How the Matterhorn Created Modern Mountaineering 150 Years Ago. National Geographic. Процитовано 13 July 2016.
  17. ↑ Debrett's Peerage, Baronetage, Knightage and Companionage. London: Dean & Son. 1878. с. 140. Процитовано 10 June 2016.
  18. ↑ Sir Alexander Beaumont Churchill Dixie, 11th Bt. The Peerage. Процитовано 10 June 2016.
  19. ↑ Bosworth Hall. Weddington Castle. Процитовано 10 June 2016.
  20. ↑ Bisset, Thom Adam (1876). The Upper Ten Thousand, For 1876: A Biographical Handbook Of All The Titled And Official Classes Of The Kingdom, With Their Addresses. Kelly and Company. с. 129.
  21. ↑ Profile, staleyandco.com; accessed 11 March 2008.
  22. ↑ Cordery, Stacy A. (2013). Juliette Gordon Low : the remarkable founder of the Girl Scouts. New York: Penguin Books. ISBN 978-0143122890. Процитовано 15 August 2016.
  23. ↑ Foss, Peter J., The History of Market Bosworth (Wymondham, 1983) p. 178
  24. ↑ Addison, Henry Robert; Oakes, Charles Henry; Lawson, William John; Sladen, Douglas Brooke Wheelton (1903). Who's who. Т. 55. A. & C. Black. с. 373—374. Процитовано 15 August 2016.
  25. ↑ Lady Florence Douglas. The Douglas Archives. Процитовано 10 June 2016.
  26. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Anderson, Monica, Women and the Politics of Travel, 1870–1914 page 266 online at books.google.co.uk] (accessed 8 March 2008)
  27. ↑ а б в г Szurmuk, Monica (2001). Women in Argentina (PDF). Gainesville, FL: University Press of Florida. с. 67—77. ISBN 978-0813018898. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Szurmuk» визначена кілька разів з різним вмістом
  28. ↑ Martin, Claire Emilie (2012). "Shall I Ever Cross the Moors Again?": Lady Florence Dixie's Across Patagonia (1880). Review: Literature and Arts of the Americas. 45: 57—63. doi:10.1080/08905762.2012.670458.
  29. ↑ а б в Penaloza, Fernanda (2004). A Sublime Journey to the Barren Plains: Lady Florence Dixie's Across Patagonia (1880) (PDF). Limina. 10: 86. Процитовано 4 October 2016. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Penaloza» визначена кілька разів з різним вмістом
  30. ↑ а б Anderson, Monica (2006). Women and the Politics of Travel, 1870–1914. Madison, New Jersey: Fairleigh Dickinson University Press. с. 121. ISBN 9781611473261. Процитовано 4 October 2016. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Anderson» визначена кілька разів з різним вмістом
  31. ↑ а б Darwin Correspondence Database, accessed Fri 8 March 2013
  32. ↑ Rutherford, H. W., 1908. Catalogue of the library of Charles Darwin now in the Botany School, Cambridge. Compiled by H. W. Rutherford, of the University Library; with an Introduction by Francis Darwin. Cambridge: Cambridge University Press. Cambridge University Press. Процитовано 1 October 2016.
  33. ↑ Hardman, Philippa. Lady Florence Dixie: a woman who had it all?. Darwin and Gender: The Blog. Архів оригіналу за 8 August 2016. Процитовано 10 June 2016.
  34. ↑ Hotel Lady Florence Dixie. Hotel Lady Florence Dixie. Процитовано 1 October 2016.
  35. ↑ Shaw, John F. (23 November 1889). The Young Castaways. By Lady Florence Dixie. The Spectator. с. 23. Процитовано 4 October 2016.
  36. ↑ а б Theakstone, John, Annotated Bibliography of Selected Works by Women Travellers, 1837–1910 (dated Summer 2003) online at victorianresearch.org (accessed 8 March 2008)
  37. ↑ Mangasarian, Mangasar Mugurditch (1905). Lady Florence Douglas Dixie. Liberal Review. 2 (1): 336—342. Процитовано 4 October 2016.
  38. ↑ Lady Florence Caroline Douglas Dixie in the Columbia Encyclopedia (sixth edition) online (accessed 8 March 2008)
  39. ↑ а б Anderson, Monica, Women and the Politics of Travel, 1870–1914, p. 119 et seq.
  40. ↑ а б в г д Lady Florence Caroline Dixie. National Portrait Gallery. Процитовано 1 October 2016. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «npg» визначена кілька разів з різним вмістом
  41. ↑ Dixie, Florence (21 April 1891). Woman's position, and the objects of the Women's Franchise League [microform]; lecture ... delivered in the Christian Institute, Glasgow on 21st April 1891. Dundee: Leng.
  42. ↑ а б в Heilmann, Ann, Wilde's New Women: the New Woman on Wilde in Uwe Böker, Richard Corballis, Julie A. Hibbard, The Importance of Reinventing Oscar: Versions of Wilde During the Last 100 Years (Rodopi, 2002) pp. 135–147, in particular p. 139
  43. ↑ а б Wu, Qingyun (1995). Female rule in Chinese and English literary utopias (вид. 1st). Syracuse, NY: Syracuse Univ. Press. с. 54–57. ISBN 978-0815626237. Процитовано 23 November 2016.
  44. ↑ Novels of the Week. The Athenaeum. № 3264. 17 May 1890. с. 637—638. Процитовано 24 December 2016.
  45. ↑ Walker, Julia M. (2003). The Elizabeth icon, 1603–2003. Houndmills, Basingstoke, Hampshire: Palgrave Macmillan. с. 159—163. ISBN 978-0230288836. Процитовано 24 December 2016.
  46. ↑ а б Gates, Barbara T. (ed.), In Nature's Name: An Anthology of Women's Writing and Illustration, 1780–1930 (University of Chicago Press, 2002) pages 61–66 online at books.google.co.uk (accessed 9 March 2008)
  47. ↑ Dixie, Florence (1890). Gloriana, or the Revolution of 1900. London: Henry and Co. с. 129–130. Процитовано 4 October 2016.
  48. ↑ Dixie, Florence (1890). Gloriana, or the Revolution of 1900. London: Henry and Co. Процитовано 24 December 2016.
  49. ↑ Richard William Cox, Dave Russell, Wray Vamplew, Encyclopedia of British Football (London, Routledge, 2002) page 325 online at books.google.co.uk (accessed 9 March 2008)
  50. ↑ Lee, James F. (2008). The lady footballers : struggling to play in Victorian Britain. London: Routledge. с. 27—30. ISBN 978-0415426091. Процитовано 4 October 2016.
  51. ↑ а б Dixie, Florence (1880). Across Patagonia. London: Richard Bentley and Son. Процитовано 4 October 2016.
  52. ↑ а б Gilbey, Tresham (1878). Our Van. Baily's Magazine of Sports & Pastimes. Т. 31. с. 238. Процитовано 4 October 2016.
  53. ↑ Forward, Charles W. (1898). Fifty Years of Food Reform: A History of the Vegetarian Movement in England. London: The Ideal Publishing Union. с. 125. Процитовано 4 липня 2020.
  54. ↑ A Dastardly Irish Crime An attempt to assassinate Lady Florence Dixie. She is waylaid by two men disguised in women's clothes – Her life saved by a St. Bernard dog. New York Times. 19 March 1883. с. 1.
  55. ↑ Lady Florence Dixie's own story. From the Pall Mall Gazette of 19 March. New York Times. 30 March 1883.
  56. ↑ а б J.H. Richards (1883). The Week: New York, Thursday, April 3, 1883. The Nation. 36: 287. (A) gardener was at work thirty yards away ... from the scene of the outrage, and says he heard no noise whatever and saw nobody, although Lady Florence says 'she called loudly for help' when first attacked... (A) correspondent of the New York Herald had an interview with her on the following day, within twenty-four hours of the outrage, and found her 'in the road, surrounded by gentlemen ... her dress (cardinal jersey), animated appearance and manner showing no traces of the severe and terrible ordeal through which she had gone. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Richards» визначена кілька разів з різним вмістом
  57. ↑ а б в Occasional Notes. The West Australian (Perth, WA). 15 May 1883. he is certain not only as to the events, but as to the exact time, and he asserts not only was Lady Florence Dixie not assaulted, because there were no persons disguised as women near to attempt such a crime, but that he saw her walk quietly off in the direction of her residence, the Fishery. It may be added in this connection that not only have the police failed to discover the slightest corroboration of Lady Dixie's story, but that at the Home Office and Scotland Yard the officials were unable to find that the cuts in her ladyship's outer garments, particularly the jersey, corresponded with the incisions made in her under clothing... although the gloves were cut in several places there were no marks on her hands. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Perth» визначена кілька разів з різним вмістом
  58. ↑ Grave English Topics Lady Florence Dixie, the Irish and Mr. Parnell. From the Pall Mall Gazette of 19 March. New York Times. 30 March 1883. London, March 21 – It has been boldly suggested by the St. James's Gazette that Lady Florence Dixie is labouring under a mistake in regard to the dramatic occurrence which has occupied so much attention during the last 48 hours. Possibly when this reaches you its boldness will have been justified. The Tory journal does not believe that her ladyship has been attacked at all. Others share this opinion. In a week's time, the general public may share it.
  59. ↑ LAW AND POLICE—REPORTED ATTEMPT TO ASSASSINATE LADY FLORENCE DIXIE HC Deb 19 March 1883 vol 277 c814
  60. ↑ LAW AND POLICE—REPORTED ATTACK ON LADY FLORENCE DIXIE HC Deb 20 March 1883 vol 277 cc939-40
  61. ↑ LAW AND POLICE—REPORTED ATTACK ON LADY FLORENCE DIXIE Hansard, HC Deb 29 March 1883 vol 277 cc993-4
  62. ↑ а б Lady Florence Dixie Dead. Author, Champion of Woman's Rights, and War Correspondent. New York Times. № 9. 8 November 1905. Lady Florence Dixie was a member of the Queensberry family and inherited the eccentricities as well as the cleverness possessed by so many members of it. Some years ago she startled London by declaring that she had been kidnapped she believed by Irish agitators, and had been held for some days in captivity. Her story was never disproved, but neither was it proved, and there were many people who said that the whole affair was imaginary. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «obituary» визначена кілька разів з різним вмістом
  63. ↑ Vanity Fair Ladies, vanity-fair-prints-company.com; accessed 30 March 2008.
  64. ↑ а б в г д е ж и к л м н п AfricaBib (accessed 21 May 2013)
  65. ↑

    You must specify issue=, startpage=, and date= when using {{London Gazette}}. Available parameters: Шаблон:London Gazette/doc/parameterlist

  66. ↑

    You must specify issue=, startpage=, and date= when using {{London Gazette}}. Available parameters: Шаблон:London Gazette/doc/parameterlist

  67. ↑ Dixie, Sir (George) Douglas, 12th Bt., in Who Was Who 1941–1950(London, A. & C. Black, 1980 reprint; ISBN 0-7136-2131-1)
  68. ↑ Dixie, Sir (Alexander Archibald Douglas) Wolstan, in Who Was Who 1971–1980 (London, A. & C. Black, 1989 reprint, ISBN 0-7136-3227-5)

Зовнішні посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Діксі_Флоренс&oldid=37584000