Сара Бернар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сара Бернар
Sarah Bernhardt
SarahBernhardt1880.jpg
Фото Сари Бернар 1880 року роботи Наполеона Сароні
Ім’я при народженні Розін Бернар
Народження 25 жовтня 1844(1844-10-25)
Париж, Франція
Дата смерті 26 березня 1923(1923-03-26) (78 років)
Париж, Франція
Громадянство Франція
Національність єврейка
Рід діяльності актриса театру й німого кіно
Роки діяльності 1862-1923
Чоловік Жак Арістідіс Дамала (1882-1889)
Провідні ролі «Гамлет», «Дама з камеліями»
Нагороди

Legion Honneur Chevalier ribbon.svg Орден Почесного легіону

Са́ра Берна́р (фр. Sarah Bernhardt, повне ім'я Sara Marie Henriette Bernhardt; *25 жовтня 1844, Париж  — 26 березня 1923, Париж) — французька актриса, вважається еталоном акторської майстерності, її часто називають Божественною Сарою[1][2][3]. Займалася також скульптурою та літературною творчістю, автор кількох п'єс і мемуарів. Бернар стала першою видатною театральною актрисою, що звернулася до кінематографа.

Ранні роки[ред.ред. код]

При народженні отримала ім'я Розін Бернар (фр. Rosine Bernardt)[4]. Її мати Жулі Бернар була куртизанкою, яку відвідували письменники Александр Дюма, батько та Александр Дюма, син, композитор Джоаккіно Антоніо Россіні, політик і фінансист Шарль де Морні та інші. Окрім Сари, вона мала ще двох дочок. Батьком Сари вважають офіцера флоту Франції на ім'я Морель.

Сарою до віку 5 років опікувалася годувальниця, після чого вона виховувалася в пансіоні пані Фрессар, а згодом в монастирі Гран-Шан. Коли Сарі виповнилося 14 років, мати повернула її в Париж та найняла вчительку. Відомо, що герцог де Морні порадив віддати дівчинку в Паризьку національну вищу консерваторію музики й танцю, де вона навчалася під керівництвом Прово і Сансона.

Театральна кар'єра[ред.ред. код]

1862 року розпочала акторську кар'єру в Комеді Франсез - найпрестижнішому паризькому театрі, маючи рекомендації Шарля де Морні та Олександра Дюма, батька. Дебютною постановкою для неї стала «Іфігенія в Авліді» Жана Расіна, а її гра здобула схвальні відгуки критиків. Однак за рік Сара була вимушена залишити Комеді Франсез, після того як, розгнівавшись, вдарила іншу акторку.

Театр «Жімназ» запропонував Сарі головну роль у п'єсі Ежена Лабіша. Однак напередодні прем'єри вона раптово поїхала з Парижу і повернулась тільки після тривалої подорожі Іспанією. В цей час Сара вже народила сина і, аби годувати родину, погодилась на роботу в театрі «Порт-Сен-Мартен».

Театр «Одеон»[ред.ред. код]

Фото Сари Бернар роботи Надара

Однак невдовзі отримала нагоду співпрацювати із театром «Одеон», де виконала роль Анни Дембо в «Кіні» Александра Дюма, ст.. Після прем'єри вистави 18 лютого 1868 року критик щоденної газети Le Figaro писав: «… її теплий голос, надзвичайний дивовижний голос, проникає в серця глядачів. Вона приборкала, підкорила їх, подібно Орфею!»[5]. Наступним гучним успіхом Сари 1869 року стала роль юнака Занетті в п'єсі Франсуа Коппе «Перехожий». Пізніше сенсаційний успіх супроводжував її ролі в драмах Шекспіра й Расіна. Вона стала кумиром сучасного покоління.

Під час французько-прусської війни 1870—1871 років Сара Бернар організувала в театрі «Одеон», вже під час облоги Парижу, військовий госпіталь, сама доглядала хворих і поранених. Завдяки наполегливості Сари одужав поранений юнак, майбутній маршал Франції Фердинанд Фош.

Після завершення війни продовжувала акторську діяльність в «Одеоні». 26 січня 1872 року тріумфально дебютувала постановка «Рюї Блазе» за Віктором Гюго, в якій Сара виконала провідну роль Королеви. Після вистави Гюго особисто дякував Сарі за блискуче виконання.

Повернення у «Комеді Франсез»[ред.ред. код]

Того самого року Сара Бернар повертається до «Комеді Франсез». 22 серпня 1873 року відбулася прем'єра «Андромахи» за Расіном. Роль Ореста виконував Жан Муне-Сюллі, в якого Сара закохалася. Згодом Сара Бернар блискуче втілилася у Федру, однак ще більший успіх їй принесла роль Аріс у «Федрі». В подальшому вона ще неодноразово грала провідні ролі в трагедіях Расіна. Шалений успіх 1874 року мав «Заїр» за Вольтером. В новому трагічному амплуа критики порівнювали талант Бернар з іншою великою французькою актрисою Елізою Рашель (1821—1858).

Того самого року Александр Дюма, ст. написав п'єсу «Іноземка», де Сара Бернар, за задумом автора, мала б зіграти роль герцогині де Сетмон, яка була виписана спеціально для неї, враховуючи як зовнішність, так і емоційний стан. Однак Сара не бажала її грати, вважаючи, що їй більш пасуватиме роль Графині. Однак репетиції все одно розпочалися, Сара грала в напівсили, недбало. Режисер і сам Дюма були у розпачі, передчуваючи провал постановки. За репетиціями спостерігав актор Ернесто Россі, відзначаючи, Сара з натхнення, можливо, сама того не усвідомлюючи, знайшла потрібний настрій для своїх героїні, спокійний, без зайвої гри. Пєса стала черговим приголомшливим успіхом Бернар. 21 листопада 1877 року відбулася прем'єра «Ернані» за Віктором Гюго, де Сара грала донью Соль, а Жан Муне-Сюллі — Ернані. Новий успіх зробив її сосьєтеркою, тобто однією з акторів трупи «Комеді Франсез», які отримували частку доходу театру.

1879 року розпочалися гастролі «Комеді Франсез» в Лондоні, де Сара швидко стала улюбленицею публіки. Незабаром після повернення до Парижу 17 квітня 1880 року відбулася прем'єра «Авантюристки» за Емілем Ож'е. Після неї Сара Бернар вдруге пішла з «Комеді Франсез», вважаючи театр надто консервативним і далеким від сучасного мистецтва.

Власна трупа[ред.ред. код]

Сара Бернар в ролі Жисмонди, плакат Альфонса Мухи для театру «Ренесанс» Сари Бернар

1880 року організовує свою власну групу, з якою відправляється в турне Данією та Англією. Кожну постановку і кожний виступ Сари Бернар супроводжував успіх, вона швидко стала заможною акторкою, що дратувало обивателів та журналістів, які тільки й чекали її провалу. Зрештою, відбулися гастролі трупи Сари Бернар в Америці, впродовж яких за 7 місяців вона дала 156 спектаклів, представивши 8 п'єс: «Ернані», «Федра», «Андієнн Лекувре», «Фруфру», «Дама з камеліями», «Сфінкс», «Іноземка» і «Принцеса Георгія». Частіше за все йшла «Дама з камеліями» — шістдесят п'ять разів. Під час перебування в Сполучених Штатах актриса знайомиться з Томасом Едісоном, який записав її голос на фонограф.

Приголомшений успіхом в Америці антрепренер Жаретт пропонує влаштувати великий тур Європою. У кожному місті потяг, яким прибувала туди Сара Бернар, зустрічали сотні шанувальників з оваціями і квітами: Данія, Норвегія, через Польщу в Австро-Угорщину, Королівство Румунію та Одесу, тодішню Російську імперію. В останній Сара Бернар представила «Даму з камеліями», «Сфінкса» і «Андієнн Лекувре», підкоривши публіку своєю грою та витонченістю.

Пізніше спеціально для Сари кілька псевдоісторичних п'єс написав Віктор'єн Сарду — «Федора» (1882), «Феодора» (1882), «Тоска» (1887), «Клеопатра» (1890), «Жисмонда» (1894), «Спіритизм» (1897) і «Відьма» (1903). Від кінця 1890-х років для Сари Бернар написав кілька неоромантичних п'єс Едмон Ростан — «Принцеса Мрія» (1895), «Самаритянка» (1897), «Орлятко» (1900).

Сара Бернар була неповторною в чоловічих образах — Перехожий Франсуа Коппе, роль Лорензаччо у «Лорензаччо» Альфреда де Мюссе, герцог Рейхштадтський в «Орлятко» Ростана. Особливе місце серед травестійних образів посідає Гамлет, якого Сара Бернар зіграла 1899 року, у віці 55 років. Данський принц в її виконанні був по-справжньому молодим та вродливим юнаком. І публіка, і критики були у захваті від роботи Бернар. Уже в 1900 року Сара Бернар знімається в німому кіно, граючи роль Гамлета. 1905 року Бернар поставила «Есфір», де всі ролі виконували жінки, а вона сама — царя Ассуера.

1891 року акторка здійснила турне Австралією і вдруге відвідала Росію, де цього разу показала «Федру» Расіна, «Жанну д'Арк» Анрі-Огюст Барб'є і «Клеопатру» Віктор'єна Сарду. Однак весь цей час вона бажала не тільки організувати успішну трупу, але й заснувати свій театр. 1893 року вона придбала театр «Ренесанс», а 1898 року — театр на площі Шатле, якому дала назву «Театр Сари Бернар» (нині Театр де ля Віль).

Коли особливого розголосу набула Справа Дрейфуса, 15 листопада 1897 року Бернар, що ніколи не забувала французько-прусської війни, особисто прибула до Еміля Золя із проханням втрутитись. Вже 25 листопада він написав статтю «Правда рушила в дорогу, і ніщо її не зупинить…», а 1898 року — Я звинувачую. Після цього будинок Золя оточили маніфестанти, однак до нього поспішила Бернар і, використавши власний авторитет, приборкала натовп.

Німе кіно[ред.ред. код]

Сара Бернар стала першою великою театральною актрисою, яка знялася в кіно. 1900 року створена фонорама «Дуель Гамлета», яка забезпечувала синхронну передачу зображення і звуку. Вона представляла сцену дуелі . 1908 року створена екранізація «Тоски» кіностудії «Фільм д'ар», однак Бернар була настільки незадоволена своїм зовнішнім виглядом, що за допомогою Віктор'єна Сарду домоглася заборони на прокат стрічки. Актриса більше не мала бажання зніматись в кіно, однак через грошову скруту (кредитори переслідували її до кінця життя) знову погодилася на зйомки. Вона зіграла Маргариту Готьє у «Дамі з камеліями». Фільм вийшов у прокат 1912 року по всьому світу, в тому числі у США, і користувався успіхом.

Бернар отримувала нові пропозиції від кіностудій. У травні 1912 року в Лондоні режисери Анрі Дефонтен і Луї Меркантон почалися зйомки «Королеви Єлизавети», в якій Сара Бернар зіграла роль королеви. Стрічка мала значний вплив на кіномистецтво Голлівуду і створила ім'я Луї Меркантону, давньому товаришу Бернар, який працював у її трупі. Того самого 1912 року він зняв її в іншій стрічці — «Андієнн Лекувре». 1915 року Сара Бернар знялася у кінофільмі «Французькі матері», після чого знову у фільмі Меркантона «Жанна Доре». Остання стрічка «Ворожка» вийшла 1923 року.

Приватне життя[ред.ред. код]

Джейн Гайдінг та Жак Дамала у постановці «Maitre de Forges» 1883 року

Першим відомим коханцем Сари бернар став граф де Кератрі. Однак справжнім коханням був бельгієць Євгеній, 8-й принц де Лін. Від нього Сара 1863 року, у віці 20 років, народила свою єдину дитину — сина Моріса. Принц запропонував Сарі одруження, однак родина була налаштована різко проти. Це змусило Сару не тільки відповісти відмовою, але й закінчити їхні стосунки[6]. Пізніше принц пропонував синові офіційно його визнати, але той категорично відмовився. Незабаром принц одружився на польській принцесі Марії Яблоновській.

1882 року Сара познайомилася з радником грецької дипломатичної місії в Парижі, 26-річним Жаком Дамала (справжнє ім'я — Арістідіс Дамала), який мав славу нового Казанови. Краса та зухвалість юнака підкорили Сару. Натомість сам Дамала покинув службу, кар'єру, батьківщину і вступив у трупу Бернар. Впродовж декількох місяців він був її законним чоловіком. Шлюб фактично розпався через пристрасть Дамали до морфію, хоча офіційно тривав до його смерті 1889 року. Більше Сара ніколи не виходила заміж. Однак в останні роки свого «заміжжя» мала романтичні стосунки із Принцом Вельським, який пізніше став королем Едуардом VII[7].

Серед близьких товаришів Сари Бернар були французький гравер Гюстав Доре, актор Жан Муне-Сюллі, письменник Віктор Гюго. Чеський живописець Альфонс Муха створив кілька найкращих своїх робіт в стилі модерн, використавши образ Сари Бернар. Довгі роки близькою подругою акторки була художниця Луїза Аббема.

1910 року під час гастролей у США 66-річна Сара Бернар познайомилася американцем голландського походження Лу Теллегеном, який був молодшим за неї на 35 років. Їх роман тривав 4 роки.

Існує переказ, що останньою волею Сари Бернар було найняти шістьох вродливих молодих акторів, які понесуть її труну. На питання, коли Бернар припинить висвітлювати своє життя полум'ям кохання, вона відповіла: коли перестану дихати[8].

Останні роки[ред.ред. код]

1905 року під час спектаклю «Тоска» в Ріо-де-Жанейро, Сара Бернар впала зі значної висоти і травмувала праву ногу (її героїня Тоска мала покінчити життя самогубством, стрибнувши з башти, однак ніхто не підстрахував актрису). Хоча травма спричиняла біль, Бернар продовжувала грати на сцені. 1906 року вона знову приїхала в Америку, 1908 року востаннє грала в Росії.

1915 року ногу довелося ампутувати, що не завадило їй грати надалі. Щоправда, вона вже не виконувала цілу роль, а обирала для себе окремі сцени, віртуозно представляючи свого героя і змушуючи публіку знову й знову захоплюватися її талантом. Після ампутації Сара Бернар відправилася на фронт Першої світової війни, де грала для військових.

Востаннє вийшла на сцену 1922 року у постановці «Слави» Едмона Ростана. Померла велика актриса 26 березня 1923 року в Парижі у віці 78 років від уремії після відмови нирок. Похована на кладовищі Пер-Лашез[9].

Захоплення скульптурою, живописом та літературною творчістю[ред.ред. код]

Скульптура роботи Сари Бернар під назвою «Дурень та смерть»

1875 року Сара Бернар розпочала будівництво власного будинку на авеню де Вільє в Парижі. Розробити проект маєтку вона запросила архітектора Фелікса Ескальє, над внутрішнім оздобленням працювали десятки художників і скульпторів, в тому числі створювався зимовий сад, розроблявся оригінальний інтер'єр для кожної кімнати. Вірогідно, після цього у Сара Бернар захопилася скульптурою. Її роботи були вдалими. Відомо, що свій бюст їй замовив барон Адольф де Ротшильд - представник французької гілки банкірів Ротшильдів.

1877 року захопилася живописом, написала кілька портретів своїх знайомих. Відомо, що під час Всесвітньої виставки 1878 року, яка відбулася в Парижі, вона щодня піднімалася на висоту 2600 метрів на аеростаті Анрі Жіффара. Ці повітряні подорожі надихнули її на написання новели «Серед хмар». З кінця 1870-х років Сара Бернар почала займатися літературною творчістю. Вона написала два романи («Маленький ідол» і «Красивий двійник»), чотири п'єси для театру («Андієнн Лекувре», «Визнання», «Серце чоловіка», «Театр на полі честі»). Нею написані кілька біографічних творів та мемуари, серед них опубліковані:

  • Dans les nuages, Impressions d'une chaise (1878)
  • L'Aveu, drame en un acte en prose (1888)
  • Adrienne Lecouvreur, drame en six actes (1907)
  • Ma Double Vie (1907, видано також як My Double Life: Memoirs of Sarah Bernhardt, 1907)
  • Un Coeur d'Homme, pièce en quatre actes (1911)
  • Petite Idole (1920, видано також як The Idol of Paris, 1921)
  • L'Art du Théâtre: la voix, le geste, la prononciation, etc. (1923, видано також як The Art of the Theatre, 1924)

Театральні роботи[ред.ред. код]

Сара Бернар в ролі Гамлета, фото з архіву Бібліотеки конгресу
Сара Бернар в ролі імператриці Феодори, фото Вільяма Дауні.
Рік Автор Оригінальна назва Назва українською
1862 Жан Расін Iphigénie Іфігенія
1862 Ежен Скріб Valérie Валері
1862 Мольєр Les Femmes Savantes Вчені дами
1864 Ежен Марен Лабіш Un Mari qui Lance sa Femme
1866 T & H Cognard's La Biche aux Bois
1866 Жан Расін Phèdre Федра
1866 П'єр Карле де Шамблен Мариво Le Jeu de l'Amour et du Hasard Гра любові та випадковості
1867 Мольєр Les Femmes Savantes Вчені дами
1867 Жорж Санд Le Marquis de Villemer Маркіз де Вілльме
1867 Жорж Санд François le Champi Франсуа ле Шамп
1868 Александр Дюма, ст. Kean Кін
1869 Франсуа Коппе La Passant Перехожий
1870 Жорж Санд L'Autre Інші
1871 Андре Тьєрі Jeanne-Marie Жанна-Марі
1871 Франсуа Коппе Fais ce que Dois Роби те, те що маєш робити
1871 Едуар Фузьє La Baronne Баронеса
1872 Луї Буле Mademoiselle Aïssé Мадмуазель Аїссе
1872 Віктор Гюго Ruy Blas Рюі Блаз
1872 Александр Дюма, ст. Mademoiselle de Belle-Isle Мадмуазель де Бель-Іль
1872 Жан Расін Britannicus Британнік
1872 П'єр Бомарше Le Mariage de Figaro Весілля Фігаро
1872 Жюль Санд Mademoiselle de la Seiglière Мадмуазель де ла Сіглієр
1873 Октав Фейє Dalila Даліла
1873 Поль Ферьє Chez l'Avocat Адвокат
1873 Жан Расін Andromaque Андромаха
1873 Жан Расін Phèdre Федра
1873 Октав Фейє Le Sphinx Сфінкс
1874 Вольтер Zaire Заїр
1874 Жан Расін Phèdre Федра
1875 Анрі де Борні La Fille de Roland Дочка Роланда
1875 Александр Дюма, ст. L'Étrangère Іноземка
1875 Пароді Rome Vaincue Завойований Рим
1877 Віктор Гюго Hernani Ернані
1879 Жан Расін Phèdre Федра
1880 Еміль Ож'е L'Aventurière Авантюристка
1880 Legouvé & Scribe's Adrienne Lecouvreur Андієнн Лекувре
1880 Анрі Мельяк і Людовик Галеві Froufrou Шелестіння
1880 Александр Дюма, мол. La Dame aux Camélias Дама з камеліями
1882 Віктор'єн Сарду Fédora Федора
1882 Віктор'єн Сарду Théodora Феодора
1887 Віктор'єн Сарду La Tosca Тоска
1887 Александр Дюма, мол. La Princesse Georges Принцеса Георгія
1890 Віктор'єн Сарду Cléopâtre Клеопатра
1893 Жуль Леметр Les Rois Королі
1894 Віктор'єн Сарду Gismonda Жисмонда
1895 Мольєр Amphytrion Амфітріон
1895 Едмон Ростан La Princesse lointaine Принцеса Мрія
1895 Герман Зудерман Heimat Гаймат
1896 Александр Дюма, мол. La Dame aux Camélias Дама з камеліями
1896 Альфред де Мюссе Lorenzaccio Лорензаччо
1897 Віктор'єн Сарду Spiritisme Спіритизм
1897 Едмон Ростан La Samaritaine Самаритянка
1897 Октав Мірбо Les Mauvais bergers Погані пастухи
1898 Катюлль Мендес Medée Медея
1898 Александр Дюма, мол. La Dame aux Camélias Дама з камеліями
1898 Анрі-Огюст Барб'є Jeanne d'Arc Жанна д'Арк
1898 Поль Моран і Арман Сильвестр Izéïl Ізеїл
1898 Вільям Шекспір King Lear Король Лір
1899 Вільям Шекспір Hamlet Гамлет
1899 Вільям Шекспір Antony and Cleopatra Антоній і Клеопатра
1899 Вільям Шекспір Macbeth Макбет
1899 Жан Рішпен Pierrot Assassin П'єро
1900 Едмон Ростан L'Aiglon Орлятко
1903 Віктор'єн Сарду La Sorcière Відьма
1904 Моріс Метерлінк Pelléas et Mélisande Пеллеас і Мелісанда
1906 Генрік Ібсен The Lady From the Sea Жінка з моря
1906 Катюлль Мендес La Vierge d'Avila Богоматір Авіла
1911 Еміль Моро Les Amours de la reine Élisabeth Кохання королеви Єлизавети
1913 Тристан Бернар Jeanne Doré Жанна Доре

Фільмографія[ред.ред. код]

Рік Оригінальна назва Назва українською Роль
1900 Hamlet Гамлет Гамлет
1908 La Tosca Тоска Тоска
1911 La Dame aux Camélias Дама з камеліями Маргарита Готьє
1912 Adrienne Lecouvreur Андієнн Лекувре Андієнн Лекувре
1912 Les Amours de la reine Élisabeth Кохання королеви Єлизавети Королева Англії Єлизавета І
1912 Sarah Bernhardt à Belle-Isle Сара Бернар вдома Сара Бернар
1915 Mères Françaises Матері Франції Мадам Жана Дюрбе
1915 Ceux de Chez Nous Ті, хто вдома Сара Бернар
1916 Jeanne Doré Жанна Доре Жанна Доре
1921 Daniel Даніель Даніель
1923 La Voyante Ворожка Ворожка

Примітки[ред.ред. код]

  1. Університет Техасу: Sarah Bernhardt: An Inventory of Her Collection at the Harry Ransom Humanities Research Center — Biographical Sketch
  2. Graham Robb. The Divine Sarah — The New York Review of Books
  3. Arthur Gold, Robert Fizdale The Divine Sarah: A Life of Sarah Bernhardt. — Knopf, 1991. — 351 с. — ISBN 9780394528793
  4. Під цим ім'ям Сара Бернар вступила до Національної консерваторії.
  5. Процитовано за: Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — ISBN 978-5-9533-2855-5
  6. Madame Sarah, Cornelia Otis Skinner, Houghton Mifflin. — 1966.
  7. «Edward VII biography». Архів оригіналу за 2006-05-25. Процитовано 2007-10-18. 
  8. Процитовано за:Муромов И. А. Сара Бернар // 100 великих любовниц. — Вече, 2002. — 576 с. — ISBN 978-5-9533-4568-2
  9. Сара Бернар на сайті Find a Grave

Література[ред.ред. код]

  • Мусский И. А. Сара Бернар // 100 великих актеров. — Вече, 2006. — 528 с. — ISBN 978-5-9533-2855-5
  • Кугель А. Р. Сара Бернар. — В кн.: Кугель А. Р. Театральные портреты. Л., 1967.
  • Гительман Л. И., Финкельштейн Е. Л. Сценическое искусство конца Х1Х — начала ХХ века. — В кн.: История западноевропейского театра, т. 5, М., 1970.
  • Бернар С. Моя двойная жизнь. Мемуары. СПб, 1995.

Посилання[ред.ред. код]