Іпотека
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Іпотéка (грец. ὑποθήκη — застава) — застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи. Кредит, отриманий під заставу нерухомого майна називається Іпотечним кредитом.
Під час славнозвісних реформ архонта Солона в VI столітті до нашої ери замість особистої застави (предметом застави вважали особу боржника) запровадили заставу майна боржника. Факт наявності такої застави кредитор засвідчував, встановлюючи на землі боржника спеціальний стовп (саме він і мав назву «hipotheke») з написом про те, що майно боржника є забезпеченням претензій на певну суму. Закон України «Про іпотеку», ухвалений у червні 2003 року, так визначає іпотеку: «Іпотека — вид забезпечення виконання зобов'язання позичальника перед кредитором заставою нерухомого майна, що полягає у праві кредитора (в разі невиконання боржником своїх зобов'язань) задовольнити свої грошові вимоги за рахунок вартості заставленого нерухомого майна». Іпотечне житлове кредитування охоплює надання довгострокових банківських кредитів на придбання, будівництво житлової нерухомості, а також на проведення ремонтних робіт чи на розвиток власного малого бізнесу, де заставою за таким кредитом є нерухоме майно.
[ред.] Дивіться також
 |
Це незавершена стаття з права. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
