Фондовий ринок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фо́ндовий ри́нок (ри́нок ці́нних папе́рів) — частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Фондовий ринок є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами. Його не слід плутати з поняттям фондова біржа - організацію, яка надає можливість для здійснення торгових операцій і зведення разом покупців і продавців цінних паперів.

Фондовий ринок в Україні[ред.ред. код]

На фондовому ринку України діють акції, державні і муніципальні облігації внутрішньої позики, облігації підприємницьких структур, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, державні і компенсаційні сертифікати, житлові чеки, інвестиційні сертифікати, облігації зовнішньої позики.

Початком становлення створення фондового ринку України стала поява відповідних законів України: "Про цінні папери і фондовий ринок", "Про приватизаційні папери", "Про банки і банківську діяльність" [2]. У цей же час з'являються перші українські акції і перші торговці цінними паперами.

Верховна Рада України приймає постанову "Про Концепцію функціонування і розвитку фондового ринку в Україні".

Пожвавлення законодавчої діяльності у сфері цінних паперів відбулося після прийняття Указу Президента України "Про державну комісію з цінних паперів і фондового ринку" від 12 червня 1995 р. № 446/5 30 жовтня 1996 року було прийнято закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів України", 9 липня 1996 р. - закон "Про внесення змін і доповнень до закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

у 2001 році в Україні вже діяло 6 бірж і 2 торгово-інформаційні системи (ТІС). Починаючи з 2002 року, в України почали чітко домінувати два фондові майданчики: ПФТС та УМВБ. Їхня частка у 2002 році - майже 98,11% всіх угод, укладених на організованому ринку. Станом на 2002 рік, решта торгових секторів поділили між собою ринок таким чином: Українська фондова біржа (УФБ) - 0,81%, Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ) - 0,73%, Придніпровська фондова біржа (ПФБ) - 0,04%, Донецька фондова біржа (ДФБ) - 0,03%, Українська міжбанківська фондова біржа (УМФБ) - 0,24%, Кримська фондова біржа (КФБ) - 0,04%.

Ще один імпульс до розвитку фондового ринку дала поява Української Біржі, яка впровадила ринок заявок. Це, у свою чергу, поклало початок такому явищу як інтернет-трейдінг.

На початку 2000-их років, фондовий ринок України можна було віднести до ринків з вкрай низькою ліквідністю. Про це свідчив значний розрив між котуваннями покупки і продажу фондових активів. У середньому він складав за групою найпопулярніших паперів 20% - 25%. У той же час, скажімо, у Росії цей показник не перевищував 1,5 - 2,0%.

Про низьку ліквідність фондового ринку говорив також такий факт. У 1997 році в лістингу ПФТС були присутні 150 емітентів, але угоди відбувалися тільки з 87, і на перший десяток найбільш ліквідних емітентів припадало 67,9% загального обсягу угод [8, с. 332]. У 2003 році близько 12000 угод на 130 емітентів облігацій (480, якщо вважати серії). Кількість угод з цінними паперами, укладених в 2003 році, - 17389 (у 2002 році - 18662), тобто практично залишилася на попередньому рівні.

Крім низької ліквідності на фондовому ринку України існує ще одна фундаментальна проблема: вкрай низький відсоток акцій [[Блакитні фішки|блакитних фішок], що вільно торгуються на біржі (так званих free-float stock). А це означає, що фондовий ринок України є вкрай недорозвиненим та на ньому неможливо реалізовувати довготривалі інвестиційні стратегії[1]. Внаслідок цього український фондовий ринок є більш мінливий (англ. volatile) ніж його зарубіжні аналоги.

Розрізняють такі РЦП (Фондові ринки):

  • за сферою поширення - світові, національні, регіональні та місцеві;
  • за стадією обігу - первинний (первинні угоди купівлі-продажу тільки-що випущених ЦП) і вторинний (подальший обіг ЦП);
  • за формою організації вторинного ринку – біржовий і позабіржовий (вуличний);
  • за емітентами - ринок корпоративних ЦП, випущених юридичними особами; ринок муніципальних ЦП, випущених органами місцевого самоврядування; ринок державних ЦП, випущених державою;

Суб'єкти РЦП:

  • емітенти (компанії, товариства, підприємства, держава) – випускають ЦП;
  • інвестори (фізичні та юридичні особи) покупці ЦП;
  • посередники (брокери, ділери, андеррайтери);
  • органи регулювання (ДКЦПФР, біржі, асоціації брокерів та ділерів тощо);
  • інфраструктурні учасники (депозитарії, зберігачі, реєстратори, трасти, продавці інформації про РЦП).

Розрізняють такі РЦП (Фондові ринки): за сферою поширення - світові, національні, регіональні та місцеві; за стадією обігу - первинний (первинні угоди купівлі-продажу тільки-що випущених ЦП) і вторинний (подальший обіг ЦП); за формою організації вторинного ринку – біржовий і позабіржовий (вуличний); за емітентами - ринок корпоративних ЦП, випущених юридичними особами; ринок муніципальних ЦП, випущених органами місцевого самоврядування; ринок державних ЦП, випущених державою;

Основні функції Фондового ринку[ред.ред. код]

  • регулювання сфери грошового обігу та кредиту;
  • забезпечення переливу капіталу між галузями та сферами економіки;
  • розподіл і перерозподіл капіталу корпорацій (АТ), контроль за їхньою діяльністю;
  • залучення капіталу та забезпечення його ефективного використання;
  • забезпечення оперативної інформації про рух індивідуальних капіталів.

Див. також[ред.ред. код]

Законодавство[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Аналіз тенденцій розвитку фондового ринку у світі та Україні // Схід (журнал), 2004.