Алехандро Агустін Лануссе
| Алехандро Агустін Лануссе | |
|---|---|
| ісп. Alejandro Agustín Lanusse | |
 | |
| Президент Аргентини (de facto) | |
| 22 березня 1971 — 25 травня 1973 | |
| Попередник | Роберто Левінгстон |
| Наступник | Ектор Хосе Кампора |
| Народився |
28 серпня 1918[1][2][3] Буенос-Айрес, Аргентина |
| Помер |
26 серпня 1996[1][2][…] (77 років) Буенос-Айрес, Аргентина |
| Похований | Cementerio Memoriald[5] |
| Відомий як | офіцер, дипломат, політик |
| Країна | Аргентина |
| Alma mater | Nation Military Colleged |
| Політична партія | незалежний політик |
| У шлюбі з | Ілеана Белл Бідарт |
| Діти | Алехандро, Едуардо, Густаво, Вірхінія, Маркос, Естела, Марія Луїса, Ілеана, Матіас |
| Професія | військовик |
| Релігія | християнство |
| Нагороди |
  |
| Підпис |
.jpg) |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Алеха́ндро Агусті́н Лану́ссе (ісп. Alejandro Agustín Lanusse; 28 серпня 1918 — 26 серпня 1996) — аргентинський військовик, який фактично займав посаду президента Аргентини з 22 березня 1971 по 25 травня 1973 року.
Кар'єра[ред. | ред. код]
Закінчивши у 1938 році військову академію, він очолив підрозділ супроводження президента у полку кінної артилерії. У 1951 році його було засуджено до довічного ув'язнення за участь у спробі державного перевороту проти уряду Хуана Перона. Був звільнений у 1955 році після революції Лібертадора, військового повстання, яке скинуло режим генерала Перона і встановило військову диктатуру. Цей режим пробув при владі з 1955 до 1958 року. У 1956 році його було призначено на пост посла у Ватикані. У 1960 році він став заступником директора вищого військового училища, а згодом — командувачем Першої броньованої кавалерійської дивізії. У 1962 році він узяв участь у скиданні президента Артуро Фрондісі, а у 1966 підтримав генерала Хуана Карлоса Онганія у вигнанні президента Артуро Ільїя. У 1968 році Лануссе став головнокомандувачем збройних сил країни.
Президентство[ред. | ред. код]
Лануссе став президентом Аргентини у 1971 році. За час свого правління він встановив дипломатичні відносини з Китаєм. Він мав постійні труднощі, пов'язані зі зростанням опозиційної активності. Багатьох політичних супротивників було ув'язнено, а Лануссе вирішив розпочати співпрацю з Монтонерос (пероністський рух). 22 серпня 1971 року декілька політв'язнів здійснили спробу втечі з військово-морської бази у Патагонії, за що їх було миттєво страчено без суду й слідства. У 1973 році президентські вибори виграв Ектор Кампора.[6][7]
Пізні роки[ред. | ред. код]
У 1985 році Лануссе опублікував свою автобіографію, в якій засудив порушення прав людини, що мали місце під час Брудної війни. У 1994 році його було узято під домашній арешт за критику президента Карлоса Менема у журнальній статті.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Munzinger Personen
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ https://es.findagrave.com/memorial/7655206/alejandro-agust%C3%ADn-lanusse
- ↑ http://www.elhistoriador.com.ar/documentos/revolucion_argentina/lanusse_y_el_gan.php [Архівовано 17 серпня 2010 у Wayback Machine.] (ісп.)
- ↑ http://www.pais-global.com.ar/html/argentina/presidencias/presi35.htm [Архівовано 8 вересня 2009 у Wayback Machine.] (ісп.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Лануссе (англ.)
- Президентство Лануссе (ісп.)
- Президентство А. А. Лануссе (ісп.)
|
