Аризонський кратер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 35°01′38″ пн. ш. 111°01′21″ зх. д. / 35.02722° пн. ш. 111.02250° зх. д. / 35.02722; -111.02250

Вигляд Аризонського кратера з повітря
Космічний знімок кратера (NASA)

Аризо́нський кра́тер[1] (англ. Meteor Crater; також має інші англомовні назви Canyon Diablo Crater та Barringer Crater) — великий метеоритний кратер,астроблема[2]), що лежить приблизно за 60 км на схід від міста Флегстафф та за 29 км на захід від міста Вінслов на пустельній рівнині штату Аризона, США. Аризонський кратер має кілька назв. Оскільки сусіднє поштове відділення має назву «Meteor», то, за правилами, природний об'єкт зазвичай офіційно іменують за назвою цього відділення, тобто «Meteor Crater»[3]. Раніше це місце було відоме як «Canyon Diablo Crater» («Каньйон Диявола»)[4], так само офіційно називають фрагменти метеорита, що утворив вирву. Вчені називають об'єкт «Barringer Crater» (тобто «Кратер Беррінджера») на честь Деніела Беррінджера, який першим висловив припущення, що кратер виник у результаті падіння метеорита[5]. Кратером через фірму «Barringer Crater Company», яка проголошує його «найкраще збереженим метеоритним кратером на Землі»[6], приватно володіє родина Беррінджера[7].

Попри важливість геологічного місця, кратер не захищається як національна пам'ятка, статус, якого вимагала б федеральна власність. У листопаді 1967 року його було визнано національною визначною пам'яткою природи[8].

Аризонський кратер лежить на висоті 1 740 м над рівнем моря. У діаметрі кратер має 1200 м, глибина його — 180 м. Вирву кратера колом оточує кам'яний вал, що на 45 м здіймається над рівниною[9].

Утворення[ред.ред. код]

Кратер утворився приблизно 50 000 років тому в епоху плейстоцену[10][11], коли місцевий клімат на плато Колорадо був більш прохолодним та вологим. Кратеру було понад 10 000 років, коли його побачили перші люди[12][13].

Об'єктом, що утворив кратер, був залізно-нікелевий метеорит, який мав приблизно 50 м завширшки. Енергію, що виділилася в результаті зіткнення, було оцінено в 10 мегатонн[Джерело?].

Історія відкриття та дослідження кратера[ред.ред. код]

Аризонський метеоритний кратер був відомий ще індіанцям. Довколишні індіанці племені Навахо назвали місцевість, де розташований кратер, «Каньйоном Диявола». В індіанців існує легенда, за якою в давнину на цьому місці до них із неба зійшов вогняний бог[14].

Фрагмент метеорита, що утворив кратер

Коли європейці вперше відкрили регіон, довколишню рівнину вкривало близько 30 тонн великих окиснених залізних фрагментів.

Ґроув Карл Ґілберт[ред.ред. код]

1891 року Ґроув Карл Ґілберт[en], головний геолог Геологічної служби США, дослідив кратер та дійшов висновку, що він радше є наслідком вулканічного газового виверження, ніж удару метеорита. Ґілберт припускав, що якби це був ударний кратер, то його об'єм разом із метеоритом мав бути більшим за об'єм викинутої породи, з якої складається довколишній вал. Крім того, на його думку, метеоритне залізо мало б спричинювати магнітні аномалії. Підрахунки Ґілберта показали, що об'єми кратера та уламків по його краях були майже однаковими. До того ж не було жодних магнітних аномалій. Він стверджував, що фрагменти метеорита, знайдені на краю кратера, були просто випадковим збігом обставин. Ґілберт опублікував свої спостереження в серії лекцій 1895 року[15].

Деніел Беррінджер[ред.ред. код]

1903 року гірничий інженер та бізнесмен Деніел Беррінджер припустив, що кратер був утворений ударом великого залізно-металевого метеорита. Компанія Беррінджера, the Standard Iron Company, подала заявку на гірничі роботи на відповідній ділянці[16] та отримала документ, що підтверджує право власності на землю, підписаний Теодором Рузвельтом[17], на 640 акрів (2.6 км²) навколо центру кратера в 1903 році[18].

Standard Iron Company проводила дослідження щодо походження кратера між 1903 та 1905 рр. Вона дійшла висновку, що насправді причиною утворення кратера було зіткнення. Беррінджер і його партнер, математик та фізик Бенджамін Чу Тілман, задокументували докази ударної теорії в доповіді, яку було подано Геологічній службі США 1906 року та опубліковано в Записках Академії природничих наук у Філадельфії[19].

Аргументи Беррінджера зустріли зі скептицизмом, оскільки на той час не було бажання розглядати роль метеоритів у земній геології. Утім, він твердо стояв на своєму та прагнув довести свою теорію, визначаючи місцезнаходження уламків метеорита. Коли європейці вперше відкрили регіон, довколишню рівнину покривало близько 30 тонн великих окиснених фрагментів метеорита. Це змусило Беррінджера вважати, що основну масу метеорита все ще можна було знайти під дном кратера. На той час погано розуміли фізичний аспект зіткнення з метеоритом, і Беррінджер не усвідомлював, що більша частина космічного тіла випарилася під час зіткнення. Він витратив 27 років, намагаючись визначити великі поклади метеоритного заліза та пробурив на глибину 419 м, але спроби були марними.

Юджин Шумейкер[ред.ред. код]

Метеоритне походження кратера остаточно довів Юджин Шумейкер[20]. Про це свідчить загальний характер уламків порід; дрібні включення залізо-нікелевих сплавів: камаситу та теніту, які характерні для залізних метеоритів; знайдені в кратері мінерали коесит та стишовіт, що утворюються за дуже великого тиску під час вибухів (зокрема — ядерних вибухів)[21].

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Упродовж 1960-х рр. астронавти НАСА тренувалися в кратері, щоб підготуватися в рамках космічної програми «Аполлон» для польоту на Місяць[22].
  • Аризонський кратер належить до найбільш відомих астроблем Землі. Його нерідко знімають у науково-документальних фільмах, зокрема BBC та Discovery.
Панорамний вигляд кратера з південної частини валу
Панорамний вигляд кратера з південної частини валу

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Також зустрічається написання Арізонський кратер
  2. Астроблема // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів: ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — С. 30. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031).
  3. «J. P. Barringer's acceptance speech.» Meteoritics, volume 28, page 9 (1993). Retrieved on the SAO/NASA Astrophysics Data System.
  4. La Pas, L. (1943). «Remarks on four notes recently published by C. C. Wylie», Popular Astronomy, volume 51, page 341
  5. Grieve, R.A.F. (1990) «Impact Cratering on the Earth», Scientific American, 262 (4), 66-73.
  6. Meteor Crater
  7. The History of the Crater
  8. «Barringer Meteor Crater». US Dept of Interior, National Park Service. Процитовано 19 February 2013. 
  9. Очерки о Вселенной. — С. 339–340.
  10. Roddy, D. J.; and E. M. Shoemaker (1995). «Meteor Crater (Barringer Meteorite Crater), Arizona: summary of impact conditions». Meteoritics 30 (5): 567.
  11. Nishiizumi, K.; Kohl, C.P.; Shoemaker, E.M.; Arnold, J.R.; Klein, J.; Fink, D.; Middleton, R. (1991). «In situ 10Be-26Al exposure ages at Meteor Crater, Arizona». Geochimica et Cosmochimica Acta 55 (9). с. 2699–2703. Bibcode:1991GeCoA..55.2699N. doi:10.1016/0016-7037(91)90388-L. 
  12. «An mtDNA view of the peopling of the world by Homo sapiens». Cambridge DNA Services. 2007. Процитовано 2011-06-01. 
  13. Wells, Spencer; Read, Mark (2002). The Journey of Man - A Genetic Odyssey (Digitised online by Google books). Random House. с. 138–140. ISBN 0-8129-7146-9. Процитовано 2009-11-21. 
  14. Очерки о Вселенной. — С. 340.
  15. The Science: What is the Barringer Meteorite Crater?
  16. Oldroyd, David Roger, ред. (2002). The Earth Inside and Out: Some Major Contributions to Geology in the Twentieth Century. Geological Society. с. 28–32. ISBN 1-86239-096-7. 
  17. McCall, G.J.H.; Bowden, A.J.; Howarth, R.J., ред. (2006). The History of Meteoritics and Key Meteorite Collections. Geological Society. с. 61. ISBN 978-1-86239-194-9. 
  18. Barringer, B. (December 1964). «Daniel Moreau Barringer (1860–1929) and His Crater (the beginning of the Crater Branch of Meteoritics)». Meteoritics 2 (3) (Meteoritical Society). с. 186. Bibcode:1964Metic...2..183B. 
  19. Barringer, D.M. (1906). «Coon Mountain and its Crater.» Proceedings of the Academy of Natural Science of Philadelphia, 57:861-886.
  20. Shoemaker, E. M. (1960), Penetration mechanics of high velocity meteorites, illustrated by Meteor crater, Arizona, Copenhagen, сторінки 418-434 (англ.)
  21. Eugene M. Shoemaker (1987). «Meteor Crater, Arizona». Geological Society of America Centennial Field Guide—Rocky Mountain Section. с. 399—404.  (англ.)
  22. Apollo Lunar Training

Література[ред.ред. код]