Атлантична хартія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рузвельт і Черчілль під час богослужіння на борту «Принца Вельського»

Атланти́чна ха́ртія — спільна декларація президента США Рузвельта і прем'єр-міністра Великобританії Черчілля від 14 серпня 1941, підписана на борту англійського лінкора «Принц Вельський» в бухті Арджентія (о. Ньюфаундленд).

Учасники декларації проголосили в ній «деякі загальні принципи національної політики» своїх країн, а саме: суверенітет, територіальну недоторканність, безпеку й економічне співробітництво країн, прагнення добиватися для всіх людей «більш високого рівня життя, економічного розвитку і соціального забезпечення», утворення системи загальної безпеки і роззброєння агресивних країн.

Американська сторона обумовлювала свою допомогу Британії у війні з нацистами розпуском її колоніальної імперії. Міжнародні банкіри, які від початку XX століття перебралися з Британії в США, прагнули отримати доступ до ресурсів і ринків, без посередництва адміністративних важелів британської колоніальної влади. Черчілль пручався, але змушений був погодитися на компромісне формулювання, що колонії звільняться «за вільно висловленим бажанням зацікавлених народів». Британській імперії був підписаний вирок.

Атлантична хартія (витяг)[ред.ред. код]

Редагована копія Черчілля остаточної чернетки Хартії
« Президент Сполучених Штатів Америки Рузвельт і прем'єр-міністр Черчилль, що представляє уряд Його Величності в Сполученому Королівстві, після сумісного обговорення визнали доцільним обнародувати деякі загальні принципи національної політики їх країн — принципи, на яких вони засновують свої надії на краще майбутнє для світу.
  1. США і Великобританія не прагнуть до територіальних або інших придбань.
  2. Вони не погодяться на жодні територіальні зміни, які не перебувають у згоді з вільно висловленим бажанням зацікавлених народів.
  3. Вони поважають право всіх народів обирати собі форму правління, при якій вони хочуть жити; вони прагнуть до відновлення суверенних прав і самоврядування тих народів, які були позбавлені цього насильницьким шляхом.
  4. Дотримуючи належним чином свої існуючі зобов'язання, вони прагнутимуть забезпечити таке положення, при якому всі країни, — великі або малі, переможці або переможені — мали б доступ на рівних підставах до торгівлі і до світових сировинних джерел, необхідних для економічного процвітання цих країн.
  5. Вони прагнуть добитися повної співпраці між всіма країнами в економічній області з метою забезпечити для всіх вищий рівень життя, економічний розвиток і соціальне забезпечення.
  6. Після остаточного знищення нацистського тиранення вони сподіваються на установлення миру, який дасть можливість всім країнам жити в безпеці на своїй території, а також забезпечити таке положення, при якому всі люди у всіх країнах могли б жити все своє життя, не знаючи ані страху, ні нестатків.
  7. Такий мир має надати всім можливість вільно, без всяких перепон плавати по морях і океанах.
  8. Вони вважають, що всі держави світу повинні з міркувань реалістичного і духовного порядку відмовитися від застосування сили, оскільки ніякий майбутній мир не може бути збережений, якщо держави, які загрожують або можуть загрожувати агресією за межами своїх кордонів, продовжуватимуть користуватися сухопутними, морськими і повітряними озброєннями. Черчилль і Рузвельт вважають, що аж до встановлення ширшої і надійнішої системи загальної безпеки такі країни повинні бути роззброєні. Англія і США також допомагатимуть і заохочуватимуть всі інші здійсненні заходи, які полегшать миролюбним народам позбавлення від тягаря озброєння.
 »

Позиція Радянського Союзу[ред.ред. код]

На Міжсоюзній конференції у Лондоні 24 вересня 1941 року СРСР приєднався до Атлантичної хартії разом із ще 9-ма країнами (Бельгією, Чехословаччиною, Грецією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Польщею і Югославією, а також Францією, представленою «Вільною Францією» Шарля де Голля). У декларації, що її виголосив посол СРСР у Великій Британії І. Майський, було застережено, що практичне застосування принципів Атлантичної хартії «повинно буде узгоджуватися із обставинами, потребами та історичними особливостями тієї чи іншої країни»[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Дипломатический словарь / Ред. А. Я. Вышинский, С. А. Лозовский.— Т. 1: А — К.— М.: Гос. изд-во политич. лит-ры,1948.— 855 с.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]