Бастер Кітон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бастер Кітон
Busterkeaton.jpg
Ім’я при народженні Джозеф Френк Кітон
Joseph Frank Keaton
Народження 4 жовтня 1896(1896-10-04)
Пікуа, Канзас, США
Дата смерті 1 лютого 1966(1966-02-01) (69 років)
Громадянство США США
Рід діяльності актор, режисер
Роки діяльності 1898–1966
Дружина Наталі Талмадж (1921–1932)
Мей Скрівен (1933–1936)
Елінор Норріс (1940–1966)
Діти Джеймс (1922–2007)
Роберт (нар. 1924)
Сторінка в інтернеті http://www.busterkeaton.com
Нагороди

Почесна премія «Оскар»

Джо́зеф Френк Кі́тон, відомий як Ба́стер Кі́тон (англ. Buster Keaton; *4 жовтня 1895 — †1 лютого 1966) — американський комедійний актор, режисер, сценарист і каскадер, який поряд із Чарлі Чапліном вважається одним із найвидатніших коміків усіх часів.

Кітон почав виступати у водевілі з 3-х років разом із батьками в складі комедійного акробатичного тріо «Три Кітони». Кар'єру в кіно розпочав 1917 року як партнер відомого коміка Роско «Товстуна» Арбакла. З 1920 року став знімати власні фільми й виконувати в них головні ролі. Візитною карткою робіт Кітона було його завжди незворушне, стоїчне вираження обличчя (за яке він здобув прізвисько «Велике кам'яне обличчя»), майстерно виконані акробатичні трюки, тонка іронія. Пік його кар'єри припадає на другу половину 1920-х. З початком 1930-х у творчості Кітона настала криза — підписавши контракт із компанією «Метро-Голдвін-Маєр», він повністю втратив творчий контроль над створенням фільмів і був змушений зніматися в численних посередніх картинах. З 1940-х виступав у Європі в шоу-вар'єте разом із дружиною, на телебаченні у власному шоу, з'явився в невеликих камео-ролях у знаменитих фільмах «Бульвар Сансет», «Навколо світу за 80 днів», «Цей божевільний, божевільний, божевільний, божевільний світ» тощо.

Найвідоміші повнометражні фільми — «Три епохи» (1921), «Наша гостинність» (1923), «Шерлок-молодший» (1924), «Навігатор» (1924), «Генерал» (1926), «Пароплавний Білл», «Кінооператор» (1928).

Бастер Кітон відзначений двома зірками на Алеї слави Голлівуду та почесною премією «Оскар». 1999 року Американський інститут кіномистецтв помістив Кітона на 21-у позицію у списку найвидатніших акторів століття.

Біографія[ред.ред. код]

Сім'я[ред.ред. код]

Мати, Майра Катлер (англ. Myra Edith Cutler), дочка Ф. Л. Катлера, одного з власників бродячого цирку — «Десятицентове шоу Катлера-Браєнта». В одинадцять років Майра Катлер уже грала на контрабасі, піаніно і корнеті, пізніше вона стала однією з перших у Сполучених Штатах жінкою-виконавицем соло на саксофоні.

Threekeatons.jpg

Батько, Джо Кітон, був партнером Гаррі Гудіні по спільному «Медичному шоу» (англ. Mohawk Indian Medicine Company). Батько Бастера танцював і робив сальто, його мати грала на саксофоні, а Гудіні показував карткові фокуси і вражав глядачів тим, що з надзвичайною легкістю звільнявся від наручників місцевого шерифа.

З трьох років Бастер став виступати з батьками. Театр колесив із гастролями, сім'я Кітонів виступала тільки в тих містах, де їх не могли притягнути до суду за використання дитячої праці. Талант хлопчика був очевидний. Публіка вибухала реготом, коли на сцені за спиною Кітона-старшого з'являвся його маленький двійник у такій самій перуці, такому самому одязі й майстерно копіював усі його жести. Через два роки батько поставив новий номер: батьки Бастера зображували сімейну сварку, кидаючи один в одного різними предметами і врешті починали кидатися власним сином. Кожен раз, коли хлопчик із гуркотом падав на сцену, він вставав, обтрушувався і без тіні посмішки вибачався перед глядачами: «Вибачте, я впав!». Публіка заходилася від сміху. Батько заборонив посміхатися на сцені, зауваживши, що глядачі регочуть сильніше, коли маленький артист виробляє сміховинні штуки, зберігаючи серйозний вираз обличчя. Шоу «Три Кітона» мало грандіозний успіх і Бастера Кітона чекало велике майбутнє, в чому мало хто сумнівався.

Кар'єра[ред.ред. код]

Кар'єра Бастера Кітона в кіно почалася 1917 року з його знайомства з Роско Арбаклом, який був у той час другим за популярністю кінокоміком після Чарлі Чапліна. Арбакл бачив Кітона на сцені й запропонував йому спробувати себе в кіно. Дебют Кітона відбувся у фільмі «Помічник м'ясника». Це була сцена, де Арбакл збиває Бастера з ніг, кидаючи в нього мішок борошна, знята з першої спроби без єдиного дубля. Кітон полюбив кіно відразу і назавжди. Він навіть не звернув уваги на те, що його гонорар став у шість разів менший, ніж був у театрі. Головним партнером Арбакла за фільмами був його племінник Ел Сент-Джон. Але скоро Кітон затьмарив його. Роско Арбакл і Бастер Кітон стали не тільки прекрасними партнерами на екрані, вони стали друзями. У кількох перших фільмах Кітон працював тільки як актор, потім він став помічником режисера, сценаристом, постановником спецефектів. Його внесок майже відразу став очевидним. Він привніс свій тонший і витонченіший гумор, абсолютно не характерний для комедій Арбакла. З 1917 по 1919 рік Кітон знявся в 15 короткометражних комедіях, зробивши «перерву» лише на Першу світову війну: у червні 1918 року він був мобілізований на фронт і провів у Франції в складі піхотної дивізії дев'ять місяців, мало не втративши слух. Повернувшись до Америки 1919 року, він продовжив працювати разом з Арбаклом, незважаючи на те, що інші студії пропонували йому в чотири рази більшу платню.

1920 року продюсер Джозеф Шенк надав Кітону студію і підписав із ним контракт на виробництво короткометражних комедій. Всесвітній успіх прийшов до Бастера Кітона майже відразу після виходу в прокат його першого короткометражного фільму «Один тиждень», що став хітом. Уже в перших комедіях Кітона виявилися його оригінальний гумор і унікальний стиль. За популярністю він поступався тепер лише Чарлі Чапліну і Гарольду Ллойду. За вісім наступних років Бастер Кітон зняв свої найкращі фільми, включаючи «Генерал» — шедевр, що входить сьогодні в десятку найкращих фільмів усіх часів.

Хоча кінець кар'єри Бастера Кітона і припав на початок ери звукового кіно, відбулося це не через те, що Кітон не зміг «пристосуватися» до звуку. На відміну від багатьох зірок німого кіно, які з появою звуку «зійшли з дистанції», він володів приємним голосом, чудово співав і танцював. Кітон мав нещастя укласти контракт із великою голлівудської кіностудією «Метро-Голдвін-Майєр» — контракт, через який він позбувся незалежності та творчої свободи і який згодом називав «найбільшою помилкою в житті». Продюсери і студійні боси навіть не розглядали ідею, щоб Кітон сам ставив звукові фільми. Вони вважали, що «краще» знають, як знімати комедії, ніж Кітон. У звукових комедіях студії «Метро-Голдвін-Майєр» Кітон працював тільки як актор. Студія зруйнувала його режисерську кар'єру.

Усе це привело Кітона до глибокої депресії і алкоголізму. 1933 року, хоча термін контракту ще не закінчився, студія звільнила Кітона (в цьому звільненні не останню роль зіграли і його відносини з головою студії Луїсом Майєром). Ні на одній з інших шести великих Голлівудських студій роботи для нього не знайшлося і Кітона визнали банкрутом. Він втратив свій величезний статок, свою розкішну віллу, свою сім'ю. І, що було найгірше, він втратив свою улюблену справу.

Але Бастер Кітон володів твердим характером. За досить короткий час він вийшов із критичного стану. Після боротьби з алкоголізмом і роботи у кількох європейських комедіях, Кітон підписав контракт на виробництво короткометражних фільмів із малобюджетною студією «Едьюкейшнл пикчерс». 1937 року, коли кіностудія «Едьюкейшнл пикчерс» розорилася і припинила своє існування, Кітон повернувся на «Метро-Голдвін-Майєр».

Тільки наприкінці 1950-х років, після двох десятків років роботи постановником трюків і сценаристом, характерних і епізодичних ролей, почалася нова хвиля популярності Бастера Кітона. Відомий колекціонер і прокатник фільмів Реймонд Рохауер викупив права на «Генерала» та інші німі фільми Кітона, які всі ці роки повільно руйнувалися в сховищах студії «Метро-Голдвін-Майєр». Комедії Кітона побачило нове покоління глядачів. Кітона відразу визнали генієм, і 1959 року йому дали спеціальну премію «Оскар» «за унікальний артистичний дар, який забезпечив безсмертя німої комедії». 1962 року «Генерал» із величезним успіхом був знову показаний на кіноекранах у рамках ретроспективи його фільмів. А 1965-го учасники Венеціанського кінофестивалю п'ятнадцять хвилин стоячи аплодували Бастеру Кітону після показу його німих комедій.

Особисте життя[ред.ред. код]

Бастер Кітон із дружиною і сином, 1922 рік

1921 року Кітон одружився з актрисою Наталі Толмадж, яка була сестрою актрис Норми і Констанс Толмадж. У них народилося два сини — Джеймс (1922–2007) і Роберт (1924–2009)[1]. Після народження Роберта шлюб почав розвалюватися — уподібнившись своїм сестрам, Наталі вирішила більше не мати дітей і зрештою заборонила чоловікові ночувати з нею в одній спальні. Тоді Кітон пригрозив їй: якщо він не отримуватиме сексуальних привілеїв у себе вдома, то він шукатиме їх поза домом. Коли Наталі зрозуміла, що він не жартував, вона найняла приватних детективів, які за ним шпигували. Так, будучи ще одруженим, у 1920-х Кітон крутив дуже складні романи з актрисами Кетлін Кей і Дороті Себастіан. Ще однією причиною того, чому розвалився шлюб із Толмадж, стала її любов до моди — вона витрачала на вбрання майже третину його гонорарів. Нарешті, 1932 року вони розлучилися. При розлученні Наталі забрала все його майно і заборонила йому бачитися з синами (Джеймс і Роберт після розлучення стали носити прізвище матері). Кітон возз'єднався з синами тільки тоді, коли обом виповнилося по 18 років. Через невдалий перший шлюб і втрату своєї незалежності як режисера Кітон почав страждати алкоголізмом (надалі Кітон стверджував, що нічого не пам'ятає про цей період життя, назвавши його «алкогольним затьмаренням»).

1933 року він одружився на медсестрі Мей Скрівен, яка пізніше стверджувала, що до закінчення їхнього шлюбу навіть не знала, що була заміжня за колишньою кінозіркою. Їх шлюб закінчився 4 липня 1935 року, коли Мей зловила чоловіка на місці злочину в компанії Лії Клемпітт Сьюелл у Санта-Барбарі. Їхнє розлучення завершилося 1936 року і теж завдало удару по фінансовому становищу Кітона.

1940 року Кітон одружився з Еліонор Норріс (1918–1998), яка була молодша за нього на 23 роки. З нею він і прожив до кінця життя. Як і її чоловік, Елеонора Кітон померла від раку легенів 1998 року, у віці 80 років.

Смерть[ред.ред. код]

Могильна плита Бастера Кітона

Кітон помер від раку легенів 1 лютого 1966-го у віці 70 років у Каліфорнії. Лікарі діагностували хворобу в січні 1966-го, проте Кітон так і не дізнався про свій справжній діагноз. Він думав, що лікується від бронхіту. Перебуваючи в лікарні до останніх днів, Кітон був неспокійним і раз у раз ходив кімнатою, сподіваючись повернутися додому.

Фільмографія[ред.ред. код]

Сценарист[ред.ред. код]

Режисер[ред.ред. код]

Актор[ред.ред. код]

Режисер і актор[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Одним із прізвиськ Кітона було «Людина з кам'яним обличчям» або «Комік без усмішки». Його здатність розігрувати на екрані найбезглуздіші та абсурдні ситуації, зберігаючи при цьому абсолютно незворушний вираз обличчя, багаторазово посилювала комічний ефект його гри.
    Бастер Кітон (праворуч)
  • За нью-йоркськими законами на сцену не допускалися діти молодше семи років. Коли Кітону було п'ять, Тоні Пастор присягнув під присягою, що Бастеру вже сім.
  • Щоб уникнути неприємностей із захисниками дітей, менеджери деяких театрів рекламували Кітона як карлика і веліли батькам одягати його відповідно.
  • Образ Кітона був використаний для створення образу головного героя оскароносного мультфільму «Фантастичні літаючі книги містера Морріса Лессмора» (2011).

Див. також[ред.ред. код]

  • 2712 Кітон — астероїд, названий на честь актора.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Buster Keaton Profile». 17 лютого, 2010 року.

Посилання[ред.ред. код]