Воднева енергетика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Елементи водневої економіки.

Воднева енергетика — це напрям вироблення та споживання енергії людиною, який базується на використанні водню у якості засобу для акумулювання, транспортування та вживання енергії населенням, транспортом та різними виробничими напрямками. Водень обрано як найпоширеніший елемент на поверхні Землі та у космосі, він має найбільшу енергоємність, а продуктом його згоряння є тільки вода, що знову вводиться у обіг. Термін «воднева енергетика» був запропонований Джоном Бокрісом під час лекції, яку він прочитав у 1970 році в Технічному центрі General Motors (GM) [1]. Водень може бути використаний як паливо для будь-яких транспортних засобів (у тому числі легкових автомобілів та катерів), а також для задоволення енергетичних потреб будівель (прилади для безперервного живлення) і як живлення для побутової техніки. Водню в чистому вигляді у природі майже немає, тож його потрібно виробляти в процесі електролізу води або іншим способом. Скорочення викидів діоксиду вуглецю, пов'язане з використанням водневого палива, досягається завдяки паливним елементам високої ефективності. За умов забезпечення виробництва водню енергією, одержаною з невуглецевих джерел, викидів діоксиду вуглецю немає зовсім. Водень можна виробляти з відновлюваних ресурсів, а також можна використовувати для зберігання енергії з непостійних джерел.

Зміст

Основи водневої енергетики[ред.ред. код]

Водень — це енергоносій (як, наприклад, електрика), а не основне джерело енергії (як, наприклад, вугілля). Використання водню як палива позитивно вплине на енергетичну безпеку, екологію та економічне зростання. Водень допоможе поліпшити енергетичну безпеку (тобто незалежність від країн-постачальників), тому що його можна отримувати із багатьох первинних джерел енергії, зокрема і відновлюваних. Таким чином, водень може стати повноцінною альтернативою нафті. Водень можна отримувати використовуючи найрізноманітніші природні ресурси: газ, вугілля, органічні відходи, біопаливо, відходи сільського господарства. Основна частина водню, що виробляється промисловістю, добувається з природного газу, але передбачається збільшення ролі інших джерел. Для отримання водню можна використовувати різноманітні джерела енергії: викопні копалини, ядерну енергію та відновлювані технології, такі як сонячна, вітрова, гідро-, біо-, та геотермальна енергії. Завдячуючи такому різноманіттю ресурсів та технологій, водень можна буде виробляти у всіх регіонах країни та у цілому світі. Сьогодні із понад 50 млн тонн водню, що виробляється, половина отримується шляхом конверсії водяної пари із природним газом (48%). Також водень добувають із нафти (30%), вугілля (18%) та води (4%).[2] У сучасній вуглеводневій енергетиці транспортування живиться насамперед нафтою. Внаслідок спалювання вуглеводневого палива виділяється діоксид вуглецю та інші забрудники атмосфери. Запас економічно вигідних вуглеводневих ресурсів у світі обмежений, а попит на вуглеводневе паливо зростає, особливо в Китаї, Індії та інших країнах, що розвиваються.

Прихильники майбутнього впровадження водневої енергетики у світових масштабах стверджують, що водень може бути екологічно чистішим джерелом енергії для кінцевих споживачів, особливо у транспортній галузі, в місці кінцевого використання викидів забруднюючих речовин та твердих часток або діоксиду вуглецю не буде. У аналізі, проведеному в 2004 році, стверджується, що «весь ланцюг водневого постачання вивільняє значно менше вуглекислого газу в атмосферу, ніж бензин у гібридних автомобілях», і що значне скорочення обсягу викидів двоокису вуглецю був би можливий, якби в місцях виробництва енергії та водню були використані методи поглинання або ізоляціі вуглецю.[3]

Водень має високу щільність енергії за вагою. Цикл Отто в двигуні внутрішнього згоряння, що працює на водні, має максимальний ККД близько 38%, що на 8% вище, ніж у двигуні внутрішнього згоряння на бензині[4]. Поєднання паливного елемента і електричного двигуна в 2-3 рази ефективніше, ніж двигун внутрішнього згоряння.[5] Тим не менше, висока ціна паливного елемента - одна з головних перешкод його розвитку. [6] Зараз вчені шукають засоби зменшення використання платини, або її заміни на дешевші аналоги. Найкращі моделі двигунів на паливних елементах містять 30 г платини. [7] Цей фактор необхідно подолати до комерціалізації проекту. Інші технічні перешкоди, пов’язані з паливними елементами, - це обов’язковість чистоти водню - у деяких сучасних технологіях паливний елемент вимагає чистоти водню не менше 99,999%. З іншого боку, використання водневих двигунів є економічно вигіднішим, ніж застосування паливних елементів. [8]

Сучасний ринок водню[ред.ред. код]

Виробництво водню – велика галузь, що швидко зростає. У 2004 році в усьому світі було вироблено близько 50 мільйонів тонн водню, ,[9] що відповідає близько 170 мільйонам тонн нафтового еквівалента. Темп росту галузі становить близько 10% на рік. У 2004 році у США обсяг виробництва становив близько 11 мільйонів метричних тонн (MMT) середнього потоку потужності в 48 гігаватт. (Для порівняння, середній обсяг виробництва електрики в 2003 році становив близько 442 гігаватт.) У 2005 році вартість усього виробленого у світі водню становила близько $ 135 мільярдів на рік. .[10]

Сьогодні водень застосовують у двох основних напрямках. Приблизно половина використовується для виробництва аміаку (NH3) через процес Габера, який потім прямо чи непрямо використовується як добриво. Оскільки і населення світу, і сільське господарство, яке забезпечує його продовольством, зростають, попит на аміак також зростає. Друга половина виробленого водню використовується для перетворення важкої нафтової сировини у легші фракції, придатні для використання в якості палива. Далі відбувається гідрокрекінг. Галузь гідрокрекінгу розвивається ще швидше, оскільки зростання цін на нафту заохочує нафтові компанії використовувати бідніші вихідні матеріали, наприклад, бітумінозні піскі та нафтоносні сланці. Переробка нафти та виробництво добрив у великих обсягах вигідніше і дозволяє виробництво в місці експлуатації, а також проміжне використання. Виготовляється і доставляється кінцевим користувачам також і менша кількість "комерційного" водню.

Якби енергія для виробництва водню з невикопних джерел була доступна (енергія вітру, сонця та термоядерна енергія), використання цієї речовини для виробництва вуглеводневого синтетичного палива могло б збільшити використання водню в 5 , а то і 10 разів. На сьогоднішній день використання водню в США для гідрокрекінгу становить приблизно 4 мільйони тонн на рік (4 MMT / рік).Вважається, що 37,7 MMT / рік водню вистачить, щоб перетворити достатнього вугілля США в рідке паливо, що покладе край залежності США від імпорту іноземної нафти, ,[11], і менше половини цієї кількості вистачить, щоб припинити імпорт нафти з Близького Сходу. Зрідження вугілля призведе до значно більших викидів двоокису вуглецю, ніж спалювання нафти, але воно усуне політичну та економічну залежність, пов 'язану з імпортом нафти.

Сьогодні 48% світового виробництва водню базується на використанні природного газу, 30% — нафти і 18% — вугілля; на електроліз води припадає лише 4%.[12] Розподіл виробництва відображає вплив термодинамічних обмежень на економічний вибір: з чотирьох методів одержання водню, часткове спалювання природного газу в електростанції на NGCC (комбінований цикл природного газу) є найефективнішим і дає найбільше теплової енергії, яку також можна використати.

Великий ринок і різке зростання цін на викопне паливо також підігріли інтерес до альтернативних, дешевших засобів виробництва водню.[13] Зараз більшість водню виробляється в місці використання і його вартість становить близько $ 0.32/lb, а вартість рідкого водню, що виробляються не в місці використання, становить приблизно $ 1.00 — 1.40/lb.[14]

Виробництво, зберігання, інфраструктура[ред.ред. код]

Сьогодні водень отримують головним чином (90%) з викопних джерел [15]. Зв ' язок централізованого виробництва з депо малотоннажних автомобілів на паливних елементах потребуватиме розміщення та будівництва розподільчої інфраструктури з великим вкладенням капіталу. Одне з завдань водневої енергетики — забезпечення компактного та безпечного зберігання водню на борту транспортного засобу, з метою подовжити інтервал між заправками.

Методи виробництва[ред.ред. код]

На Землі у звичайних природних умовах молекулярний водень майже не зустрічається. Більшість водню на Землі зв'язана з киснем у воді. Виробництво елементарного водню вимагає переробки носія водню, наприклад, викопного палива і води. Витрачаються викопні ресурси та виділяється вуглекислий газ, але найчастіше подальший вклад енергії, крім викопного палива, уже не потрібний. Розкладання води вимагає витрат електроенергії або тепла, одержаного з будь-якого первинного джерела енергії (спалення викопного палива, атомної енергії або відвлюваних джерел енергії).

Сучасні методи виробництва[ред.ред. код]

Завод Праксеір (Praxair) з виробництва водню

В промисловості водень виробляється через перетворення пари, з використанням викопних видів палива, наприклад, природного газу, нафти чи вугілля.[16] Енергоємність виробленого водню менше, ніж енергія, що міститься у вихідному паливі, але завдяки високому ККД паливних елементів вона може бути використана повніше, ніж при безпосередньому використанню вихідного палива. Внаслідок перетворення вихідного палива, в атмосферу може викидаєтися вуглекислий газ, так само, як внаслідок роботи двигуна автомобіля. Але зявдяки високому ККД паливних елементів його кількість може бути меншою, ніж при використанні палива безпосередньо.

Невелика частина водню (4% в 2006 році) отримується шляхом електролізу води. Для одержання кілограму водню таким шляхом необхідно витратити приблизно 50 кіловат-годин електроенергії.

Процес Кварнера[ред.ред. код]

Кварнер-процес або кварнер сажі та водню (CB & H) [15] - це метод, розроблений в 1980-х роках однойменною норвезькою компанією для виробництва водню з вуглеводнів, наприклад, з метану, природного газу і біогазу. Розподіл енергії у речовині під час процесу приблизно такий: близько 48% енергії міститься в атомі водню, 40% - у вуглеці та 10% - у перегрітій парі [17].

Біологічне виробництво[ред.ред. код]

Ферментативне виробництво водню - це ферментативне перетворення органічного субстрату в біоводень, що здійснюється групою бактерій за допомогою мультиферментативних систем в три кроки, аналогічно до анаеробного перетворення. Темнова ферментація не потребує світлової енергії, тому можливе неперервне виробництво водню з органічних сполук - вдень і вночі. Фотоферментація відрізняється від темнової ферментації тим, що вона протікає лише за наявності світла. Наприклад, фотоферментація з Rhodobacter sphaeroides SH2C може бути використана для перетворення нижчих жирних кислот у водень [18]. Єлектрогідрогенезис використовується в мікробних паливних елементах, де водень виробляється з органічних речовин (наприклад, зі стічних вод або твердих речовин [19]) при напрузі 0,2 - 0,8 V.

Біоводень може вироблятися у біореакторі, що містить водорості. Наприкінці 1990-х років було виявлено, що якщо з водоростей вилучити сірку, вони вироблятимуть водень замість кисню, як під час звичайного фотосинтезу.

Біоводень може вироблятись в біореакторах, які використовують іншу сировину, найчастіше цією сировиною є відходи. Цей процес здійснюється бактеріями, що поглинають вуглеводні та виділяють водень і вуглекислий газ. Є кілька способів подальшого ізолювання CO2, в результаті чого залишається лише водень. Прототип водневого біореактору на відходах введено в експлуатацію на заводі виноградних соків Уелч у штаті Пенсільванія.

Електроліз з біокаталізаторами[ред.ред. код]

Крім звичайного електролізу, можливий також електроліз з використанням мікробів. При електролізі з біокаталізаторами водень утворюється внаслідок проходження через мікробний паливний елемент, також можуть використовуватись різноманітні водні рослини. До них відносяться родини Glyceria, Spartina, рис, помідори, люпин, водорості.[20]

Електроліз води[ред.ред. код]

Водень може вироблятись електролізом за високого тиску або електролізом води за низького тиску. У сучасних ринкових умовах 50 кВт / год електроенергії, витраченої на виробництво одного кілограма стисненого водню, коштують приблизно стільки ж, скільки водень, вироблений за 8 центів/kWh. Ціновий еквівалент пояснюється тим, що більшість водню виробляється з викопних видів палива, які ефективніше використовувати для виробництва хімічного продукту безпосередньо, ніж для виробництва електроенергії і подальшого електролізу. Так чи інакше, головним завданням водневої енергетики є отримання водню з інших джерел, тож в майбутньому планується не використовувати викопне паливо як сировину.[21]

Електроліз за високого тиску[ред.ред. код]

Електроліз за високого тиску – це електроліз води, при якому вода (H2O) розкладається на кисень (O2) і водень (H2), внаслідок пропускання електричного струму через воду. Різниця між таким електролізером і звичайним, полягає у тому, що водень виводиться під тиском близько 120-200 бар.[22] При стисканні водню в електролізаторі потреба у зовнішньому компресорі водню зникає, середнє споживання енергії внутрішнім компресором становить близько 3%.

Електроліз за високих температур[ред.ред. код]

Водень може бути отриманий в процесі високотемпературного електролізу (HTE), що забезпечується енергією у вигляді тепла та електроенергії. Оскільки частина енергії в HTE – теплова, менша кількість енергії потребує подвійного перетворення (з тепла в електрику, а потім в хімічну форму), тому на виробництво кілограму водню витрачається набагато менше енергії.

В той час як атомна електроенергія може бути використана для електролізу, теплова ядерна енергія може застосовуватись безпосередньо для розщеплення води на кисень і водень. Розігрітий до високих температур (950-1000 ° С) газ у ядерному реакторі може розкладати воду на кисень і водень термохімічним шляхом через використання ядерної теплової енергії. Дослідження можливостей високотемпературних ядерних реакторів можуть зрештою привести до організації виробництва водню, яке буде конкурентоспроможним з виробництвом, що базується на перетворенні природного газу. General Atomics передбачає, що водень, вироблений у високотемпературному газовому реакторі (ВТГР) коштуватиме $ 1.53/кг. У 2003 році водень, одержаний переробкою природного газу, коштував $ 1.40/кг. В перерахунку на вартість природного газу у 2005 році, водень коштує $ 2.70/кг.

Високотемпературний електроліз проводився в лабораторії, з витратами 108 МДж теплової енергії на кілограм водню [23], але не в промислових масштабах. Крім того, в результаті цих процесів одержується низькоякісний «промисловий» водень, який є непридатним для використання в паливних елементах.[24]

Фотоелектрохімічне розщеплення води[ред.ред. код]

Найчистішим способом отримання водню є той, що базується на використанні електроенергії, виробленої фотоелектричними системами. Вода розкладається на водень і кисень шляхом електролізу — фотоелектрохімічного (PEC) процесу, який також називають штучним фотосинтезом. У фотоелектричній промисловості ведуться наукові дослідження, спрямовані на розвиток високоефективної технології мультиперехідних елементів.

Концентрація теплової сонячної енергії[ред.ред. код]

Для розкладання води на кисень і водень необхідні дуже високі температури. Щоб процес протікав за нижчих температур, необхідний каталізатор. Нагрівання води може відбуватись за рахунок концентрації сонячної енергії. Hydrosol-2 — це 100 кіловатний експериментальний завод на Plataforma Solar de Almería в Іспанії, який нагріває воду до необхідних 800—1200 ° С за допомогою сонячного світла. Hydrosol II введений в експлуатацію з 2008 року. Розробка цього 100 кіловатного експериментального заводу базується на модульній концепції. Отже, цілком можливо, що діапазон дії цієї технології буде розширений до мегават шляхом збільшення кількості реакторних блоків і з'єднання заводу з геліостатними полями (поля дзеркал, що автоматично орієнтуються на сонце) відповідного розміру.[25]

Фотоелектрокаталітичне виробництво[ред.ред. код]

Метод, вивчений Томасом Нанном і його командою в Університеті Східної Англії, складається з золотого електрода, вкритого шарами наночасток фосфіду індія (InP). Вони ввели залізо-сірчаний комплекс в шари покриття, внаслідок чого після занурення у воду і опромінення світлом під невеликим електричним струмом, вироблявся водень з ККД 60% [26].

Термохімічне виробництво[ред.ред. код]

Є більш ніж 352 [27] термохімічних цикла, які можуть використовуватись для розкладання води.[28] Близько десятка з них (наприклад, цикл оксиду заліза, цикл церій (IV)- церій(III) оксид, цикл цинк — цинк-оксид, сульфур-йодний цикл, мідно-хлорний і гібридний сульфурний цикл) зараз досліджуються і знаходяться на фазі випробування з метою одержання водню і кисню з води за допомогою теплової енергії та без використання електрики.[29] Ці процеси можуть бути ефективнішими, ніж електроліз за високих температур, діапазоні ефективності від 35% — 49% LHV. Термохімічне виробництво водню з використанням хімічної енергії вугілля або природного газу, як правило, не розглядається, бо безпосередньо хімічний спосіб є ефективнішим.

Жоден з термохімічних процесів виробництва водню не був використаний на промисловому рівні, хоча деякі з них були продемонстровані в лабораторії.

Зберігання[ред.ред. код]

Найпоширенішим методом зберігання водню на борту сучасних демонстраційних автомобілів є зберігання у вигляді стиснутого газу за тиску приблизно 350 та 700 бар (35 та 70 МПа). Їснуючі моделі баків вироблених с вуглепластикового волокна легкі та надійні. Збереженого в них водня достатньо для 400—500 км пробігу автомобіля.

Хоча молекулярний водень має дуже велику щільність енергії за масою (частково через свою малу молекулярну масу), як газ за звичайних умов він має дуже низьку щільністю енергії за об'ємом. При використанні в якості палива, що зберігається на борту транспортного засобу, чистий водень повинен бути зрідженим або знаходитись під тиском, щоб забезпечити достатню дальність руху. Зі зростанням тиску підвищується і щільність енергії за об'ємом, що робить можливим виготовлення менших, але не легших баків (див. ємності високого тиску). Підтримка високого тиску вимагає більших витрат енергії. Крім цього, для зручного зберігання може використовуватись рідкий або в'язкий водень, його об'ємна щільність енергії також достатньо висока. Однак, рідкий водень — криогенний, і кипить при температурі 20,268 K (-252,882 ° С або −423,188 °F). При криогенному зберіганні водень має меншу вагу, але зрідження вимагає великих витрат енергії. Процес зрідження є енергоємним, бо містить стадії охолодження та піддання тиску. Щільність енергії зрідженого водню за об'ємом приблизно в чотири рази нижча, ніж щільність бензину, через малу щільність рідкого водню — насправді водню більше в літрі бензину (116 грамів), ніж у літрі чистого рідкого водню (71 грам). Баки, призначені для зберігання рідкого водню, повинні бути надійно ізольовані, щоб звести до мінімуму можливість скипання. Навколо бака може утворюватися лід і сприяти його роз'їданню у випадку, якщо ізоляція баку з рідким воднем вийде з ладу.

На відміну від зберігання молекулярного водню, водень можна зберігати у вигляді хімічного гідриду або у вигляді інших водневовмісних з'єднань. З метою одержання матеріалу для зберігання водню, який можна буде відносно легко транспортувати, водень у вигляді газу реагує з деякими іншими речовинами. Матеріал для зберігання водню можна змусити розпадатися під час використання під дією водню. Крім проблем, пов'язаних зі щільностю при зберіганні молекулярного водню, існують інші перешкоди введення схем зберігання водню в експлуатацію. Ці проблеми — результат необхідності високого тиску і температури для формування гідридів та випуску водню. Для багатьох потенційних систем зберігання кінетика гідрування та дегідрування і теплоізоляція — також проблеми, які необхідно вирішити.

Третій можливий підхід — поглинання молекулярного водню твердим матеріалом зберігання. На відміну від згаданих вище гідридів, водень не дисоціює/рекомбінує при наповненні/спустошенні системи зберігання, а отже, не страждає від кінетичних обмежень, які є у багатьох гідридних системах зберігання. Щільность водню, близька до щільності зрідженого водню, може бути досягнута при відповідному рівні поглинання. Серед запропонованих поглиначів були MOFs, наноструктурне вугілля (у тому числі CNTs) і клатратні гідрати.

Підземне зберігання водню — це практика зберігання водню в підземних сховищах з соляним склепінням і в вичерпаних нафтових і газових родовищах. Велика кількість газоподібного водню зберігаються в підземних сховищах в ICI протягом багатьох років без будь-яких труднощів.[30] Велика кількість сховищ для зберігання водню під землею може стати розгалуженою системою зберігання енергії, що має велике значення для водневої енергетики.

Інфраструктура[ред.ред. код]

Інфраструктура водневої енергетики складається з промислової трубопровідної системи, призначеної для транспортування водню, і водневих заправних станцій, як, наприклад, ті, що знаходяться на так званому «водневому шоссе» (шоссе, вздовж яких розміщується низка водневих заправок). У водневих заправках, які не розташовані поруч з водневою трубопровідною системою, постачання водню здійснюється через доставку цистерн із стисненим або зрідженим воднем вантажівками, або ведеться виробництво водню на місці.

Три типу водневих диспенсерів (заправних колонок). Зліва-направо: на 700 бар, на 350 бар та для рідкого водню.

Через скрихчення сталі воднем, труби, призначені для природного газу, повинні бути покриті всередині або замінені на нові (сьогодні у Сполучених Штатах протяжність водневої трубопровідної системи для водню становить понад 700 миль). Хоча встановлення дороге, такі трубопроводи є найдешевшим способом транспортування водню з пункту А в пункт Б. Постачання водню трубопроводами — звичайна складова виробництва у комплексах крекінгу нафти, в яких водень потрібен для проміжного використання при гідрокрекінгу для вдосконалення виробництва палива з сирої нафти.

Теоретично, транспортування водню трубопроводами можна уникнути при розгалуженій системі виробництва водню, у якій водень вироблятиметься на місці за допомогою генераторів середніх і малих розмірів, які будуть виробляти достатньо водню для особистого користування, або, можливо, для постачання сусіднім користувачам. Врешті-решт, найвдалішим може виявитися поєднання кількох варіантів транспортування і розповсюдження водню.

Мільйони тонн водню щороку розповсюджуються у всьому світу різними способами, але постачання водню окремим споживачам вимагатиме еволюції паливної інфраструктури. Наприклад, за даними GM, 70% населення США живе поблизу об'єкта, що генерує водень, але відкритий доступ потенційних споживачів до цього водню обмежений. Це ж саме дослідження, однак, показує, що систематична побудова інфраструктури набагато здійсненніша і доступніша, ніж більшість людей думає. Наприклад, у одній статті було зазначено, що водневі станції могли б бути споруджені через кожні 10 миль на прилеглій до Лос-Анджелеса території, а також на шосе між Лос-Анджелесом і сусідніми містами, наприклад, Палм-Спрінгсом, Лас-Вегасом, Сан-Дієго й Санта-Барбарою, за ту ж суму, яку 15 мілйонів жителів цієї території витрачають на одну чашку латте у Starbuck's.[31]

За та проти: централізоване або розгалужене виробництво[ред.ред. код]

В майбутньому у водневій енергетиці сировина та первинні джерела енергії будуть використовуватися для одержання водню як резерву енергії для різних секторів економіки. Виробництво водню з первинних джерел енергії, крім вугілля, нафти і природного газу, призведе до скорочення викидів парникових газів, які утворюються при горінні цих викопних енергоресурсів.

Однією з основних властивостей водневої енергетики є те, що у пересувних конструкціях (в основному в автомобільному транспорті) виробництво і використання енергії відбувається окремо. Тепер первинне джерело енергії не повинне подорожувати разом з автомобілем, що відбувається при використанні вуглеводневого палива. Можна уникнути утворення і розсіяння вихлопних викидів, якщо енергія (разом з забрудниками навколишнього середовища) буде одержана з точкових джерел, тобто у великих, централізованих об'єктах з високою ефективністю. Це дасть можливість застосовувати такі технології, використання яких у рухомих механізмах неможливе (наприклад, технологія зв'язування вуглецю). Також можуть бути застосовані системи розповсюдження виробленої енергії, пов'язані з водневими заправними станціями.

Якщо не брати до уваги виробництво необхідної енергії, виробництво водню може бути як централізованим, так і розгалуженим, або тим і іншим одночасно. Виробництво водню на заводах, що використовують первинну енергію, обіцяє бути високоефективним, але у той же час труднощі, пов'язані з транспортуванням великих об'ємів водню (у зв'язку з дифузією водню крізь тверді матеріали та подальшим їхнім скрихченням) роблять вигіднішим для водневої енергетики транспортування електричної енергії. За такої системи невеликі місцеві заводи чи навіть заправні станції можуть виробляти водень, використовуючи енергію, надану розгалуженою електромережею. Хоча ефективність централізованого виробництва водню, ймовірно, вища, витрати енергії на транспортування водню роблять таку систему врешті-решт менш ефективною за розгалужену, якщо розрахувати витрати енергії на виробництво і надання кінцевому користувачу одного кілограму водню.

Дотримання балансу між транспортуванням водню та передачею електроенергії на далекі відстані є надзвичайно важливим для водневої енергетики.

Але знову ж таки, можна уникнути складного вибору джерел виробництва і способу транспортування водню, якщо водень буде автономно вироблятись в місцях використання (в будинках, на промислових об'єктах, або на заправних станціях) з відновлюваних джерел [2].

Розгалужене виробництво водню[ред.ред. код]

Такий підхід дозволить уникнути транспортування водню, транспортуючи натомість електроенергію. Для транспортування електроенергії до розташованих на заправних станціях електролізаторів локального значення будуть використані вже існуючі електромережі. Однак, враховуючи кількість енергії, необхідної для виробництва електроенергії, та її втрати при передачі, приходимо до висноку, що загальна ефективність знизиться.

На частку електростанцій на комбінованому циклі природного газу, які виробляють електроенергію з ефективністю від 60%, припадає майже все будівництво нових електростанцій у Сполучених Штатах. Зростаючий попит на електроенергію, чи то за рахунок водневих автомобілів чи інших потреб, буде мати незначний вплив на появу нових електростанцій комбінованого циклу. Ефективність системи розгалуженого виробництва водню буде становити приблизно 40%. Однак, враховуючи, що ефективність сьогоднішньої енергосистеми становить близько 40%, через використання різних видів палива та різних методів перетворення енергії, ефективність розгалуженого виробництва водню становитиме приблизно 25%.[32]

Паливні елементи як альтернатива двигунам внутрішнього згоряння[ред.ред. код]

Основна стаття: Паливний елемент Основна стаття: Водневе авто

Завдяки водневій енергетиці новий вид палива прийде на зміну викопному паливу, яке спалюється у двигунах внутрішнього згоряння і турбінах як основний метод перетворення хімічної енергії в кінетичну або електричну енергію; таким чином викиди парникових газів і забруднення навколишнього середовища, спричинені такими двигунами, припиняться.

Хоча водень може бути використаний у звичайних двигунах внутрішнього згоряння, у паливних елементах, бо вони електрохімічні, є ефективнішими за теплові двигуни. Виготовлення паливних елементів дорожче, ніж виготовлення широковживаних двигунів внутрішнього згоряння, але воно дешевшає з розвитком нових технології і систем виробництва.

Деякі види паливних елементів працюють на вуглеводневому паливі, але всі вони можуть працювати на чистому водні. Якщо паливні елементи матимуть конкурентоспроможну ціну в порівнянні з двигунами внутрішнього згоряння й турбінами, великі газові електростанції зможуть впровадити цю технологію.

Необхідно розрізняти так званий водень «технічного класу» (чистотою від 99.999%), який підходить для використання у паливних елементах, та водень «промислового класу», який містить вуглецеві та сульфурні домішки, але може вироблятись значно дешевшим способом — методом парового перетворення. Для живлення паливних елементів необхідний водень високої чистоти, адже домішки швидко виведуть його з ладу.

Інтерес до водневої енергетики сфокусований головним чином на перспективі використання паливних елементів в автомобілях. Відношення потужності до ваги у паливних елементах може бути найкращим[33], вони набагато ефективніші, ніж двигуни внутрішнього згорання, до того ж не виробляють шкідливих відходів. Якщо буде впроваджено практичний метод зберігання водню, а вартість паливних елементів знизиться, вони можуть стати економічно конкурентоспроможними в порівнянні з автомобілями на гібридних паливних елементах/батареях або на звичайних двигунах. Економічна конкурентоспроможність транспортних засобів на паливних елементах зростатиме з ростом цін на вуглеводневе паливо, що використовується у двигунах внутрішнього згорання, адже легкодоступні резерви цих ресурсів майже виснажені, а також з огляду на штрафи за забруднення навколишнього середовища.

Ефективність водню як автомобільного палива[ред.ред. код]

Дослідження результуючої ефективності водневих транспортних засобів у порівнянні з іншими показують, що автомобілі на водневих паливних елементах, як правило, приблизно втричі ефективніші в порівнянні зі звичайним двигуном внутрішнього згоряння[34]. Всебічне вивчення перспектив впровадження водневих технологій у транспортну галузь показало, що «на шляху розвитку водневої енергетики до відповідного рівня багато перешкод, цей шлях не буде простим і очевидним» [35]. Водневим технологіям необхідно подолати пробему «курки та яйця»: доки не буде розгалуженої системи водневих заправок, ніхто не буде купувати водневі авто; ніхто не буде констрюювати заправки, доки не буде достатньої кількості користувачів. Цю проблему можна вирішити поєднанням зусиль держави та великого й малого бізнесу.

Енергія, яка споживається під час термодинамічного процесу, може застосовуватися для виробництва автомобільного палива. Виробництво водню за допомогою сучасних технологій методом парового риформінгу може здійснюватись з тепловим ККД 75-80%. Для зрідження або піддання водню тиску необхідна додаткова енергія (яка може бути потім вилучена), так само як і для його транспортування до заправок вантажівками або трубопроводом. Енергія, потрібна для виробництва і транспорту кілограму водню, у 2004 році становила близько 50 мегаджоулів. Якщо відняти цю енергію від теплоємності одного кілограма водню (це 141 мегаджоуль), і розділити на теплоємність, результуюча теплова ефективність становитиме приблизно 60%.[36] Для порівняння, вклад енергії для одержання галону бензину на нафтопереробному заводі менший, і порівняно мало енергії потрібно для його транспортування і зберігання (бо щільність енергії в галоні при кімнатній температурі висока) . Результуюча ефективність ланцюжка постачання бензину становить приблизно 80% (Wang, 2002). Але здійснюючи подібне порівняння не слід забувати, що водень це не паливо, а енергетичний вектор. Тому, найефективнішою, є доставка електроенергії — як правило, ефективність близько 95%. Електричні транспортні засоби, як правило, в 3-4 рази ефективніші, ніж водневі [37]. Але, в свою чергу, вони мають свої недоліки, що не дають їм можливості замістити автомобілі на бензинових двигунах.

Безпечність водневої енергетики[ред.ред. код]

Велику перешкоду для впровадження водневої енергетики становить побоювання населення що водень — дуже займистий газ з тих, що спалахують при змішанні з повітрям. Водень дійсно має ліміти спалахування від 4 до 75%. Але це не означає, що витік водню завжди призведе до вибуху. Завдяки дуже малій молекулярній вазі молекули водню, яка дорівнює 2, водень дуже швидко дифундує у повітрі (середня молекулярна маса повітря 29). Тому, широкі ліміти спалхування водню не роблять його використання в замкненому просторі, наприклад, у тунелях або підземних паркінгах, небезпечнішим ніж використання природньго газу.[38] Експеримент з порівняння вибуху водневого та бензинового авто був проведений у 2001 році у Флориді. Він показав, що водень безпечніший, ніж бензин, бо він горить вертикальним струменем, у той час, як бензин розливається підлогою та спалює все, на що він потрапляє.[39] Водень, як і метан, не має запаху, тому витік чистого водню не можна помітити за допомогою нюху.

Mercedes Benz Citaro на водневих паливних елементах у Лондоні

Норми і стандарти водневого палива є одночасно нормами і стандартами автомобілів та інших стаціонарних і портативних механізмів на паливних елементах. Існують певні норми безпечного поводження з воднем і його зберігання, наприклад, «Вимоги до встановлення стаціонарних систем енергозабезпечення на паливних елементах» від Національної асоціації пожежної безпеки.

Норми і стандарти водневої енергетики були неодноразово названі головною перешкодою її розвитку і розповсюдження. Щоб комерціалізація продуктів, пов’язаних з водневим паливом, стала можливою, потрібно, щоб федеральний та місцевий уряди визнали інший список вимог до побудови, оснащення та технічних норм об’єктів водневої енергетики.[40]

Один із запланованих заходів – впровадити вищі стандарти безпеки через, зокрема, встановлення детекторів водню для швидкого виявлення витоків.[41] За висновками Канадської програми водневої безпеки, водневе паливо принаймні таке ж безпечне, ба навіть безпечніше, ніж природний газ.[42] Європейська комісія підкреслює виняткову важливість відповідної освіти, а також вдосконалення засобів безпеки для розвитку водневої енергетики, і започаткувала першу у світі програму вищої освіти з інженерії водневої безпеки. Очікується, що громадськість зможе використовувати водневі технології в повсякденному житті на принаймні такому ж рівні зручності й безпеки, як сучасні технології на викопному паливі.

Екологічні аспекти виробництва водню[ред.ред. код]

Водень виробляється або через електроліз води, або перетворенням викопного палива, останнім часом другий з цих методів був найрозповсюдженішим (2008). Перетворення викопного палива призводить до викидів вуглекислого газу в атмосферу. Аналогічно, при одержанні водню шляхом електролізу у генераторах на викопному паливі, утворюється вуглекислого газу, як і за прямого використання викопного палива. В залежності від методу виробництва водню та виду паливних елементів, можна досягти значної економії викидів вуглекислого газу зявдяки ефективності останніх.

Хоча і використання відновлюваних ресурсів для одержання водню шляхом електролізу потребуватиме більших витрат енергії, ніж пряме використання цих ресурсів для живлення електромобілів, через додаткову стадію перетворення та втрати при транспортуванні, водень є придатнішим для запасання електрики. Він не потребує цінних матеріалів, як для виготовлення батарей, та може бути запасений у великій кількості на випадок тимчасової відсутності сонця або вітру.

Як і будь-який двигун внутрішнього згоряння, ті, що працюють на водні, можуть виробляти оксиди азоту та інші забрудники навколишнього середовища. Викиди азотних сполук внаслідок роботи двигунів внутрішнього згоряння - першопричина утворення смогу.[43] Саме тому вигідніше використовувати паливні елементи, які не мають ніяких інших вікидів крім води.

Існують також деякі побоювання з приводу можливих проблем, пов'язаних з витоком водню.[44] Молекулярний водень повільно витікає навіть з найгерметичніших ємностей. Припускають, що внаслідок витоку великого об’єму водню (H2) через ультрафіолетове випромінювання можуть утворитись вільні радикали (Н) в стратосфері. Ці вільні радикали діятимуть як каталізатори стоншення озонового шару. При достатньо великому збільшенні кількості водню в стратосфері з витоків H2 процес стоншення озонового шару може пришвидшитись. Однак, вплив цих витоків може бути незначним. Кількість водню, що сьогодні витікає, набагато менша (десь у 10-100 разів), ніж передбачені деякими дослідниками дані про можливі 10-20%. Наприклад, у Німеччині витік водню становить лише 0,1%. Ймовірно, при використанні сучасних технологій такий витік становитиме не більше 1-2% навіть за поширеного вжитку водневих технологій.[44]

Витрати[ред.ред. код]

При оцінці витрат для порівняння часто використовують викопні види палива як приклад дешевого продукту. Оскільки вміст енергії в цих видах палива не є продуктом людської діяльності, він не має вартості. Розглядаються тільки витрати на видобуток, переробку, транспортування і виробництво. З іншого боку, вміст енергії в одиниці водневого палива повинен вироблятись, і, отже, має значну ціну, яка перевищує всі витрати на переробку, транспорт та доставку. Системи, що використовують електроенергію безпосередньо за призначенням, наприклад, у тролейбусах або в електромобілях, мають значні економічні переваги, бо між первинним ресурсом і кінцевим місцем використання менше необхідних процесів перетворення.

Той факт, що для одержання кожного кілограму водню високої чистоти необхідно використати більше 35 кіловат-годин електроенергії, не дозволяє швидко знизити ціни на водень. На виробництво та стиснення килограму водню витрачається 60 кВт / год, і його ціна становить близько $ 6,00 за кг, в розрахунку на вартість електроенергії 10 центів / кВт.год. Виробництво та стиснення кілограму водню із природнього газу коштує у середньому 3 $. Сверджують, що вдосконалення електролізерів та технології паливних елементів від ITM Power [45] зробили значний вклад у зниження вартості електролізу води, роблячи виробництво водню з автономних поновлюваних джерел економічно ефективним (в порівнянні з вуглеводневим паливом), зручним для стаціонарного використання та для заправки транспорту.

Трубопроводи для водню дорожчі навіть за міжміські лінії електропередач. Водень приблизно втричі об'ємніший за природний газ тієї ж теплоємності, водень прискорює руйнування сталі, що підвищує експлуатаційні витрати та об'єми витоків. Тому водень вигідніше виробляти безпосередньо на місці використання.

Впровадження водневої енергетики потребуватиме величезних інвестицій в інфраструктуру для зберігання та розподілення водню. На противагу водневи автомобілям, електромобілі, які вже є загальнодоступними, не потребують негайного розширення існуючої інфраструктури для передачі і розподілу електроенергії, адже сьогодні велика частина електроенергії, що виробляється на електростанціях, вночі не використовується, а саме в цей час більшість електромобілів і буде перезаряджатись. Дослідження, проведені Тихоокеанською північно-західною національною лабораторією для Міністерства енергетики США в грудні 2006 року, показало, що потужність електромереж, яка використовується лише в годину пік, а в інший час не користується попитом, в США здатна живити 84% всіх автомобілів у США, якби всі вони були негайно замінені на електромобілі.[46]

Різні методи виробництва по-різному пов'язані з фінансуванням і мають різну граничну собівартість. Енергія та сировина можуть походити з різних джерел, наприклад, природного газу, біомаси, вугілля та інших викопних видів палива, енергії вітру, сонячної, ядерної та геотермальної енергії. Єдиного ідеального методу не існує. Тому прогнозують, що в майбутньому будуть використовувати поєднання всіх методів.

Природний газ у маломасштабному виробництві[ред.ред. код]

Використовується паровий реформінг. Необхідно 15,9 млн кубічних футів (450000 м3) газу, тоді виробництво 500 кг реформерів на добу в точці розподілу (наприклад, на заправках) було б еквівалентне 777,000 реформерам вартістю $ 1 трильйон доларів, і виробляло б 150 мільйонів тонн водню на рік. Очевидна необхідність розгалуженої інфраструктури водневої енергетики. Середня ціна $ 3.00 за ГБЕ (галонів бензинового еквіваленту)

Ядерна енергія[ред.ред. код]

Забезпечує енергію для електролізу води. Потребуватиме 240000 тонн незбагаченому урану - тобто 2,000 електростанції потужністю 600 МВт, що $ 840 млрд, або близько $ 2,50 за ГБЕ.[47]

Сонячна енергія[ред.ред. код]

Забезпечує енергію для електролізу води. Потребуватиме 2500 кіловат-годин сонячної енергії на квадратний метр, 113 мільйонів 40- кіловатних систем, що коштуватиме $ 22 трлн, або близько $ 9,50 за ГБЕ.

Енергія вітру[ред.ред. код]

Забезпечує енергію для електролізу води. За середньої швидкості вітру 7 метрів на секунду вимагатиме 1 млн 2-мегаватних вітрових турбін, що коштуватиме $ 3 трильйони доларів, або близько $ 3,00 за ГБЕ.

Використання біомаси[ред.ред. код]

Газифікація заводів, що вироблятимуть водень методом парового реформінгу. Щоб забезпечити 3,300 заводів необхідними 1,5 млрд тонн сухої біомаси, потрібно 113,4 млн акрів (460,000 км ²) ферм, що коштуватиме близько $ 565 мільярдів доларів, або близько $ 1,90 за ГБЕ

Вугілля[ред.ред. код]

Зводи FutureGen використовують вугільну газифікації, а потім паровий реформінг. Такий підхід потребує 1 млрд тонн вугілля або близько 1000 заводів потужністю 275 мегават, що коштуватиме близько $ 500 млрд, або близько $ 1 за ГБЕ.[48]

Приклади й експериментальні проекти[ред.ред. код]

Кілька внутрішніх автомобільних компаній США виділили ресурси на розробку автомобілів на водневому паливі. Десрибюція водню для транспорту наразі випробовується в усьому світі, зокрема в США, Німеччини, Японії, Ісландії, Португалії, Норвегії, Данії, Канаді тощо.

У деяких лікарнях були встановлені комбіновані установки з електролізерів та паливних елементів для аварійного електроживлення. Вони вигідні для використання в надзвичайних ситуаціях, бо майже не потребують технічного обслуговування, зручно розташувуються в порівнянні з генераторами внутрішнього згоряння.

Ісландія зобов’язалась стати першою у світі країною, що повністю забезпечить свої енергетичні потреби за допомогою водневої енергетики до 2050 року.[49] Ісландія в унікальному положенні. Сьогодні вона імпортує всі нафтопродукти, необхідні для живлення автомобілів і риболовецького флоту. Ісландія має великі геотермальні ресурси, настільки великі, що місцева ціна на електроенергію фактично нижча, ніж ціна на вуглеводні, які можуть бути використані для виробництва цієї енергії. Ісландія вже перетворює надлишки електроенергії в експортні товари та замінники вуглеводнів. У 2002 році вона виробляла 2000 тонн водню шляхом електролізу - головним чином для виробництва аміаку (NH 3) для добрив.

В жодній галузі вуглеводні не замінені безпосередньо. Рейк'явік, Ісландія, має невеликий невеликий експериментальний автобусний парк, в якому міські автобуси працювали на стиснутому водні,[50] а розробка проектів живлення національного риболовецького флоту воднем продовжується і зараз. З практичних міркувань Ісландія може обробляти імпортовану нафту воднем, але скоріше щоб подовжити срок її служби, ніж щоб повністю її замінити.

Згадані вище автобуси Рейк'явіка - частина великої програми, HyFLEET: Cute,[51], що займається водневими автобусами у восьми європейських містах. HyFLEET: Cute автобуси працюють також в Пекіні та Перті (див. нижче).

Експериментальний проект, що демонструє можливості водневої енергетики, працює на норвезькому острові Утсіра. Споруда виробляє енергію вітру і водневе паливо. У періоди, коли виробляється надмірна енергія вітру, ця надлишкова енергія використовується для одержання водню шляхом електролізу. Водень накопичується, щоб бути використаним для вироблення електроенергії в періоди, коли вітер слабкий.

Подібне поєднання енергії вітру і водневої енергетики діє в штаті Колорадо на спільному підприємстві NREL і Xcel Energy.[52]

Компанія Newfoundland and Labrador Hydro перетворює сучасні вітро-дизельні енергосистеми на ізольованому острові Рамеа у воднево-вітрові гібридні енергосистеми.[53]

Аналогічний експериментальний проект на острові Стюарт використовує сонячну енергію замість енергії вітру для вироблення електроенергії. Якщо виробляється надлишкова електроенергія після повної зарядки акумуляторів, починає вироблятись водень шляхом електролізу, який зберігається для подальшого виробництва електроенергії паливними елементами.[54]

У січні 2004 року у Великобританії стартувала експериментальна програма використання паливних елементів. Програма запустина на 25-ий маршрут в Лондоні два автобуси на паливних елементах, які працювали там до грудня 2005 року і були переведені на маршрут RV1 до січня 2007.[55]

Сьогодні Воднева Експедиція працює над створенням корабля на водневих паливних елементах, щоб здійснити на ньому кругосвітну подорож як спосіб показати можливості водневих паливних елементів.[56]

Західноавстралійський департамент планування та розвитку інфраструктури сьогодні експлуатує три автобуси від Daimler Chrysler Citaro, що працюють на паливних елементах. Це частина програми «Стійке живлення для випробування пертських автобусів на паливних елементах у Перті».[57] Компанієя Path Transit відповідає за роботу цих автобусів на звичайних маршрутах громадських автобусів у Перті. Випробування почалося у вересні 2004 року і завершилось у вересні 2006 року. Паливні елементи цих автобусів використовували систему протонного обміну в мембрані та живився необробленим воднем із BP рафінадного заводу в Квінані, на південь від Перта. Водень - побічний продукт роботи цього заводу. Автобуси заправляються на станції в північному передмісті Перта, яке назівається Малага.

Альтернативи суто розгалуженій системі виробництва водню у водневих технологіях[ред.ред. код]

Водень - це просто метод збереження і передачі енергії. Інші варіанти збереження та передачі енергії з альтернативних джерел можуть бути економічнішими. До них відносяться:

Аміак[ред.ред. код]

Альтернативою газоподібному водню як енергоносію є аміак, який легко зріджується, транспортується і використовується (прямо чи непрямо) в якості чистого та відновлюваного палива. Головних проблема, яка затримує розвиток енергетики аміаку, - його токсичність.[58][59]

Водневе виробництво не парникового спирту[ред.ред. код]

Енергетика метанолу – це проект виробництва синтетичного палива, який може починатись виробництвом водню. Джерелом СО2 в такому проекті повинне буде повітря, біомаса, або викиди CO2 в повітря з електростанцій, які не мають очисних споруд. Проміжне використання водню з метою виробництва палива, яке легше транспортується і зберігається (наприклад, спирт або метан), з введенням CO2, може однак розглядатися як штучний аналог використання біомаси, біодизеля і рослинної олії. Спирт, вироблений за допомогою водню, при використанні буде способом отримання носія енергії з водню та CO2. Паливо, буде використане для задоволення потреб транспорту так само, як планувалось використовувати біоетанол. Замість того, щоб транспортуватись з місця вироблення, водень в таких проектах буде використаний централізовано й одразу ж для виробництва рідкого палива, яке зможе бути впроваджено в сучасну транспортну інфраструктуру, не вимагаючи майже ніяких її змін. Крім того, паливні елементи на метанолі вже були продемонстровані, отже, з часом метанол зможе стати прямим конкурентом водню на ринку паливних елементів.

Поєднання використання електромережі та штучних паливних елементів на метанолі[ред.ред. код]

Описані вище змішані технології з проміжним використанням водню для створення інших, зручніших у використанні палив, можуть бути ефективнішими, ніж виробництво суто водневого палива. Короткочасне зберігання енергії (мається на увазі, що енергія використовується скоро після вироблення) може бути найкраще втілена акумулятором або навіть суперконденсатором. Довгострокове зберігання енергії (мається на увазі, що енергія використовується через кілька тижнів або місяців після вироблення), може бути краще втілена за допомогою синтетичного метану або спирту, які можуть зберігатись протягом невизначеного терміну за порівняно низьку ціну, і навіть можуть безпосередньо використовуватись в деяких паливних елементах у електромобілях. Ці проекти пов'язані сьогоднішнім інтересом до мережених гібридних електромобілях або PHEVs, які використовують гібридну технологію зберігання палива та електрики для задоволення своїх енергетичних потреб. Зберігання водню буде оптимальним у вузькому часовому діапазоні, в межах від декількох днів до кількох тижнів. Цей діапазон буде в подальшому звужуватись з будь-якими покращеннями технологій акумуляторів. Завжди є можливість наукового прориву у зберіганні або виробництві водню, але це малоймовірно з огляду на фізичні та хімічні обмеження технічних рішень.

Проміжне виробництво штучного метану за допомогою водню[ред.ред. код]

Аналогічно до виробництва синтетичного спирту, водень можна використовувати для безпосереднього (небіологічного) виробництва газоподібного палива. Водень і двоокис вуглецю може використовуватись на місці для синтезу метану, використовуючи реакцію Сабатьє. ККД цього процесу становить близько 80%, при зворотному процесі ефективність знижується до приблизно 20-30%, залежно від методу використання палива. Це менше за ефективність водню, але витрати на зберігання менші принаймні в 3 рази через вищу температуру кипіння метану і більшу щільність енергії. Рідкий метан має в 3,2 рази більшу щільність енергії, ніж рідкий водень і його легше зберігати. Крім того, інфраструктури трубопроводів (газопроводів природного газу) вже існує. Транспортні засоби на природному газі вже існують, і, як відомо, можуть бути легше адаптовані до існуючої технології двигунів внутрішнього згорання, ніж водневі авто. Досвід роботи з авто на природному газі показує, що зберігання метану недороге, якщо вартість перетворення палива вважати прийнятною. Витрати на зберігання спирту ще нижчі. Очікується, що технологія використання спиртів дасть можливість значно заощадити на розвитку інфраструктури в порівнянні з прямим використанням водню.

Воднева енергетика в Україні[ред.ред. код]

Перевагою водневої енергетики для України могла б стати можливість значного зменшення енергетичної залежності країни за рахунок перетворення існуючих власних енергетичних ресурсів (вугілля, торфу, сланців, біомаси, сірководню Чорного моря, промислових відходів та ін.) у водень з його подальшим використанням для задоволення енергетичних потреб країни. Перспективним для України є спосіб одержання водню шляхом газифікації вугілля, запасів якого в Україні достатньо. Продукт газифікації (водень) може використовуватися в паливних елементах для виробництва електричної і теплової енергії на електростанціях як для децентралізованого, так і централізованого енергопостачання. Широкі можливості для перетворення вугілля безпосередньо в надрах у горючий газ, який містить водень, має підземна газифікація вугілля. В Україні існує також можливість одержання водню як побічного продукту при хімічних, коксохімічних та нафтопереробних виробництвах, використання для одержання водню скидних газів чи різних органічних сполук. Одне із таких виробництв існує на території Казенного підприємства ”Екоантилід” (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської обл.), потужності якого дозволяють виробляти водень, важку та легку воду. Екологічний ефект від використання побічних продуктів досягається тим, що одержана з них енергія заміщує енергію, яка повинна вироблятись із викопного палива, у т.ч. імпортованого. [60]
Дуже перспективним є метод отримання водню із води Чорного моря. Кількість сірководню, розчиненого у воді, оцінюється у 4,5 млрд тон.
У 2009 році було засновано Об'єднання «Воднева Енергетика», з метою розповсюдження водневих технологій та сприяння розвитку водневої енергетики в Україні. [61]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. History of Hydrogen
  2. National Academy of Engineering, «The Hydrogen Economy: Opportunities, Costs, Barriers, and R&D Needs» 2004, Fig 7-1
  3. «The Hydrogen Economy: Opportunities, Costs, Barriers, and R&D Needs» (links to PDFs). National Research Council and National Academy of Engineering. 2004. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  4. P. 12, BMW Group Clean Energy ZEV Symposium, September 2006
  5. «"Mileage of the 2008 Honda Clarity"». Архів оригіналу за 2013-07-01. 
  6. Sustainable Energy, MIT Press (2005), Tester, Drake, Driscoll, Golay, Peters
  7. Двигун 5-го покоління на паливних елементах
  8. «Integrated Hydrogen Production, Purification and Compression System; DOE Hydrogen Program FY 2008 Annual Progress Report» (PDF). Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2009-09-19. 
  9. «Arno A. Evers FAIR-PR». Fair-pr.de. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-09-19. 
  10. «Leeds researchers fuelling the ‘hydrogen economy’». University of Leeds. 2007-11-26. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  11. «Configuration and Technology Implications of Potential Nuclear Hydrogen System Applications» (pdf). Argonne National Laboratory. July 31, 2005. с. 16.  Archive copy на сайті Wayback Machine.
  12. Global Hydrogen Production
  13. «Assessing Current, Near-term, and Long-term U.S. Hydrogen Markets». Argonne National Laboratory.  Archive copy на сайті Wayback Machine.
  14. «Vehicle Technologies Program: Fact #205: February 25, 2002 Hydrogen Cost and Worldwide Production». .eere.energy.gov. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2009-09-19. 
  15. а б Bellona-HydrogenReport
  16. «Actual Worldwide Hydrogen Production from …». Arno A Evers. December, 2008. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-05-09. 
  17. https://www.hfpeurope.org/infotools/energyinfos__e/hydrogen/main03.html
  18. High hydrogen yield from a two-step process of dark-and photo-fermentation of sucrose
  19. Hydrogen production from organic solid matter
  20. Power from plants using microbial fuel cell
  21. Crabtree, George W.; Mildred S. Dresselhaus, and Michelle V. Buchanan (December 2004). «"The Hydrogen Economy"». Physics Today. с.  39. Процитовано 2008-05-09. 
  22. 2001-High pressure electrolysis - The key technology for efficient H.2
  23. Science Daily (2008-09-18). "Steam heat: researchers gear up for full-scale hydrogen plant". Прес-реліз. Переглянутий 2008-09-19.
  24. «Nuclear Hydrogen R&D Plan» (PDF). United States Department of Energy. March 2004. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2008-05-09. 
  25. «DLR Portal - DLR scientists achieve solar hydrogen production in a 100-kilowatt pilot plant». Dlr.de. 2008-11-25. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-09-19. 
  26. [1]
  27. 353 Thermochemical cycles
  28. UNLV Thermochemical cycle automated scoring database (public)
  29. Development of solar-powered thermochemical production of hydrogen from water
  30. 1994 - ECN abstract
  31. Gross Britta K, Sutherland Ian J, Mooiweer Henk (December 2007). «Hydrogen fueling infrastructure assessment» (PDF). General Motors Research & Development Center. Процитовано 2008-09-19. 
  32. Nakicenovic, 1998.
  33. Power-to-weight ratio
  34. Amory Lovins (2003). «Twenty Hydrogen Myths». Архів оригіналу за 2013-07-01. 
  35. Boyd, Robert S. (2007-05-15). «"Hydrogen cars may be a long time coming"». McClatchy Newspapers. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  36. Kreith, 2004
  37. «The 21st Century Electric Car» (PDF). Tesla Motors. Архів оригіналу за 2013-07-01. 
  38. «Hydrogen Safety Fact Sheet» (PDF). National Hydrogen Association. Архів оригіналу за 2013-07-01. 
  39. «Несподіваний результат займання водневого автомобіля». Архів оригіналу за 2013-07-01. 
  40. DOE codes and standards
  41. «Hydrogen Sensor: Fast, Sensitive, Reliable, and Inexpensive to Produce» (PDF). Argonne National Laboratory. September 2006. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  42. Canadian Hydrogen Safety Program testing H2/CNG
  43. «Photochemical Ozone Production or Summer Smog». Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2005. 
  44. а б «Assessing the Future Hydrogen Economy (letters)» (PDF). Science. 2003-10-10. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  45. «ITM Power makes bi-fuel breakthrough | Energy Archive». Businessweekly.co.uk. 2007-07-04. Процитовано 2009-09-19. 
  46. «Mileage From Megawatts: Study Finds Enough Electric Capacity to 'Fill Up' Plug-In Vehicles Across Much of the Nation». 2006-12-11. Процитовано 2008-05-09. 
  47. Wise, Jeff (November 2006). «"The Truth About Hydrogen"». Popular Mechanics. с.  3. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  48. «DOE Announces New Hydrogen Cost Goal». U.S. DoE. 2005-07-14. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  49. Hannesson, Hjálmar W. (2007-08-02). «Climate change as a global challenge». Iceland Ministry for Foreign Affairs. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  50. Doyle, Alister (2005-01-14). «"Iceland's hydrogen buses zip toward oil-free economy"». Reuters. Процитовано 2008-05-09. 
  51. «What is HyFLEET:CUTE?». Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  52. «Experimental 'wind to hydrogen' system up and running». Physorg.com. 2007-01-08. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  53. «Hydrogen Engine Center Receives Order for Hydrogen Power Generator 250kW Generator for Wind/Hydrogen Demonstration» (PDF). Hydrogen Engine Center, Inc. 2006-05-16. Процитовано 2008-05-09. 
  54. «Stuart Island Energy Initiative». Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  55. «Hydrogen buses». Transport for London. Процитовано 2008-05-09. 
  56. «The Hydrogen Expedition» (PDF). January 2005. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  57. «Perth Fuel Cell Bus Trial». Department for Planning and Infrastructure, Government of Western Australia. 2007-04-13. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  58. Agosta, Vito (2003-07-10). «The Ammonia Economy». Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  59. «Renewable Energy». Iowa Energy Center. Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2008-05-09. 
  60. «Воднева енергетика: перспективи України аналітичний матеріал)». Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2010-05-27. 
  61. «Об'єднання "Воднева енергетика"». Архів оригіналу за 2013-07-01. Процитовано 2010-05-27.