Віктор Туннунський
| Віктор Туннунський | |
|---|---|
| Помер |
570 Константинополь |
| Країна |
.png){kind=small} Візантійська імперія |
| Діяльність | священник, літописець, історик |
| Знання мов | латина |
| Magnum opus | Chronicled |
| Посада | єпископ |
Віктор Туннунський (лат. Victor Tunnunensis; ? — бл. 570 р.) — єпископ північноафриканського міста Туннуна, хроніст пізньої античності. Ісидор Севільський вважав його мучеником.[1]
Біографія[ред. | ред. код]
Ті незначні відомості про його життя, які досі збереглися, походять із записів у його власних хроніках. Віктор був рішучим прихильником Трьох розділів, які були засуджені едиктом Юстиніана від 544 року. Через цю позицію він був заарештований. Його першим ув'язненням був монастир в Мандраціумі поблизу Карфагена, потім був відправлений у заслання на Балеарські острови і нарешті переведений до Єгипту в монастир в Канопусі.[2] У 564 році[3] /565[2] він і п'ять інших африканських єпископів були викликані до Юстина II і Патріарха Євтихія в Константинополь. Їм наказали підкоритися імператорському едикту, а коли вони відмовилися, то їх ув'язнили в різних монастирях по всьому Константинополю. Віктор помер близько 569 року, імовірно, все ще перебуваючи у Константинопольському монастирі.[3]
Праці[ред. | ред. код]
Віктор — п'ятий автор і продовжувач Хронікону, розпочатого Секстом Юлієм Африканським (бл. 160—240). На початку третього століття цю роботу продовжив Євсевій Кесарійський (бл. 260/5 — 339/40), а далі — Єронім Стридонський (бл. бл. 347—420) та Проспер Тірон (бл. 390—455). Вона охоплює історію від створення світу до кінця 566 року, про який Віктор написав під час ув'язнення.[2] Збереглася лише частина цієї праці, що описує період від 444 до 566 року.[2] «Хронікон» має велику історичну цінність і в основному стосується Євтихійської єресі, суперечки про «Три Глави», а також містить подробиці про аріан і вторгнення вандалів до Римської Імперії. Загалом церковним питанням у цьому літописі приділяється більше уваги, ніж іншим. Пізніше її продовжили до 590 року Іоанн Бікларо, засновник абатства Біклар у вестготській Іспанії на Піренейському півострові (що охоплює сучасну Іспанію та Португалію) та Ісідор[4] до 616 року.
Віктору приписують авторство псевдо-Амвросіанського De Poenitentia, хоча справжнім автором його є Віктор з Картенни.
«Хронікон» (444—566) доступний в англійському перекладі Джона Р. К. Мартіна під назвою «Аріани і вандали IV—VI століть».
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Herrin, Judith (1989). The Formation of Christendom. Google Books: Princeton University Press. с. 241. ISBN 0-691-00831-0. Процитовано 20 вересня 2014.
- ↑ а б в г Conquerors and Chroniclers of Early Medieval Spain. Google Books: Liverpool University Press. 1999. с. 2, 5, 48, 57. ISBN 0-85323-554-6. Процитовано 20 вересня 2014.
- ↑ а б The Catholic Encyclopedia: Volume Fifteen: An International Work of Reference On The Constitution, Doctrine, Discipline, And History Of The Catholic Church. Google Books: The Encyclopedia Press, INC. 1912. с. 412. Процитовано 20 вересня 2014.
- ↑ English (2004). Isidore of Seville, Chronicon. Early Church Fathers. Процитовано 20 вересня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
|
