Вандали

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Загальна схема міграції вандалів — від гіпотетичної скандинавської прабатьківщини до Північної Африки

Вандали — давнє східногерманське плем'я.

Походження[ред.ред. код]

Схожість імен натякає на знаходження батьківщини для вандалів в Норвегії (Hallingdal), Швеції (Vendel), або ж Данії (Vendsyssel). Вважають, що вандали перетнули Балтику й прибули на терени сучасної Польщі приблизно в ІІ-му сторіччі до н. е. та оселилися у Сілезії близько 120 р. до н. е.

Тацит описав місце проживання вандалів між річками Одер і Вісла в творі «Германія» (98 рік н. е.); цю інформацію підтвердили пізніші історики: згідно з Йорданом, їх і ругіїв витіснило прибуття готів. Ця розповідь підтримує ототожнення вандалів з Пшеворською культурою, оскільки Вельбарська культура готів замінила Пшеворську.

Прокопій Кесарійський стверджує, що:

« Вандали перше жили близько Меотиди (Азовського моря). Страждаючи від голоду, вони попрямували до германців, званих тепер франками, і до річки Рейну, приєднавши до себе готське плем’я аланів[1].  »

Слов'янський історик Мавро Орбіні, на основі доступних йому джерел, на межі 16-17 ст. у книзі «Слов'янське царство» свідчить:

« Слов’янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу... І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші народи, а саме – слов’яни, вандали, ... венеди або енети, що заселили берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал... Всі були вони народ слов'янський[2].  »

Історія[ред.ред. код]

Вандали були розділені на дві племінні групи — силінги і асдинги. Під час війни Риму з маркоманами (166181) силінги жили в області, яка звалась римлянами Велика Германія (лат. Magna Germania). У ІІ-му столітті асдинги на чолі з королями Раусом (Raus) і Раптом (Rapt) змістилися на південь і вперше напали на римлян нижче за течією Дунаю. В 271 році римському імператору Авреліану довелося захищати проти них середню течію Дунаю. Був укладений мир, за яким вандали оселилися в західній Дакії і римській Угорщині.

За «Історією Готів» Йордана, асдинги вступили в конфлікт з готами в часи Констянтина Великого. Тоді вандали жили на території, пізніше заселеній гепідами, яку оточували «на сході готи, на заході маркомани, на півночі хермандури (Hermanduri) і на півдні Дунай». На вандалів напав готський король Геберік (Geberic) і їх король Візімар (Visimar) був убитий. По тому вандали мігрували до Паннонії, де Константин Великий (близько 330 р.) надав їм землі на правому березі Дунаю, де вони жили наступні шістдесят років.

У 400 або 401 році, можливо через напади гунів, вандали на чолі з королем Годигіселом (Godigisel) разом із своїми союзниками аланами та свевами почали рухатися на захід. Деякі силінги приєдналися до них пізніше. В цей час асдинги вже були обернені в християнство. Завдяки імператорові Валенту вандали прийняли аріанство, як і готи раніше.

Галлія[ред.ред. код]

У 406 р. вандали досить легко просувалися від Паннонії на захід уздовж Дунаю, але коли вони досягли Рейну, то зустріли Франків, які заселяли римські провінції в північній Галлії. Двадцять тисяч вандалів, разом зі своїм королем, загинуло в битві. Але з допомогою аланів вони зуміли завдати поразки франкам, і 31 грудня 406 р., вандали перетнули замерзлий Рейн, щоб вторгнутися у Галлію, яку вони спустошили. Під проводом Гундеріка (Gunderic), сина Годигісела, вандали грабували усе на шляху на захід і південь, рухаючись через Аквітанію.

Іберія[ред.ред. код]

У жовтні 409 вандали перетнули Піренеї та втогрлися на територію Іберійського півострова. Там вони отримали землю від римлян, як федерати, в провінціях Галісія (на північному заході) і Бетіка (південь). Алани отримали землі в Лузитанії (на заході) і регіон навколо міста Картаго Нова (зараз Картахена). Свеви також отримали частину Галісії. Вестготи, які перед тим як одержати земелі у Септіманії (Прегіон в південній Франції) вторглись до Іберії, та 426 році розгромили аланів, серед загиблих був і король західних аланів Атакес (Attaces). Залишок аланів згодом звернувся до короля вандалів Гундеріка аби той прийняй корону аланів. Пізніше королі вандалів в Північній Африці називали себе королями вандалів та аланів (лат. Rex Wandalorum et Alanorum).

Африка[ред.ред. код]

Від 427 року королем вандалів був Гейзерік (Genseric, Gaiseric), звідний брат Гундеріка. Він почав будівництво флоту і висадився в 429 році в Північній Африці з близько 80 тисячами послідовників (за іншими даними усіх вандалів з союзниками було значно менше навіть враховуючи жінок та дітей). Від Гібралтарської протоки у 430-их вандали просунулись на схід до Карфагена. Було укладено мир між вандалами і римлянами. В 435 році, римляни надали їм землі в Північній Африці. Але мир був розірваний Гейзеріком, який в 439 році зробив Карфаген його столицею. Вандали узяли і пограбували місто без битви, захопивши його, коли більшість мешканців були на іподромі. Гейзерік, захопивши з часом Сицілію, Корсику, Сардинію і Балеарські острови, перетворив своє королівство у велику державу.

Розграбування Риму — Гравюра Хайнріха Лейтеманна (Heinrich Leutemann 1824–1904)
Vandal alan kingdom 526.png

Розграбування Риму[ред.ред. код]

Протягом наступних тридцяти п'яти років, з великим флотом Гейзеріх грабував побережжя Східної і Західної Імперій. Після смерті Аттіли римляни нарешті змогли зайнятися вандалами, які контролювали одні з найбагатших провінцій імперії. Дипломатичні стосунки між двома сторонами перервалися, а в 455 році вандали захопили Рим і грабували місто протягом двох тижнів починаючи 2 червня. Вони покинули Рим з незліченими цінностями, зокрема зі здобиччю з Єрусалимського Храму, що її привіз до Риму Тит (лат. Titus), і з імператрицею Лікінією Євдоксією (Licinia Eudoxia) та її дочками Євдокією (лат. Eudocia) і Плакідією (лат. Placidia) як заручницями. Стверджують, що імператриця Євдоксія просила короля Гейзеріка звільнити її від ненависного шлюбу з імператором Петронієм Максимом (лат. Petronius Maximus), вбивцем її чоловіка Валентиніана III (лат. Valentinian III).

Літописець Проспер Аквітанський повідомляє, що 2 червня 455 року, римський папа Лев I зустрічався з Гейзеріком і благав його утриматися від вбивств та підпалів, а вдовольнитися грабежем.

Тимчасове об'єднання[ред.ред. код]

З 462 року королівство вандалів включало Північну Африку і острови Середземного моря, зокрема Сицилію, Сардинію, Корсику і Балеарські острови. Проте, подібно до інших германських королівств на римському ґрунті, африканське королівство вандалів скоро почало занепадати.

У 468 вандали знищили величезний флот, надісланий проти них Візантією. У відповідь вандали пробували вторгнутися до Пелопоннесу, але були відбиті з важкими втратами. У відплату, вандали узяли 500 заручників на острові Закинтос (Zakynthos) і порубали їх на шматки на шляху до Карфагену.

Занепад[ред.ред. код]

Гейзерік був однією з найбільш могутніх осіб часу Великого переселення народів. Він помер в глибокій старості 25 січня 477. Згідно з проголошеним ним законом спадкування — не син, а найстаріший чоловік королівського дому мав успадкувати корону (закон старшинства). Гейзеріка успадкував його нездібний син Гунерік (Hunerich, 477–484), який спершу захищав католиків[3], унаслідок побоювання Константинополя. Але від 482 року царювання Гунерік відоме здебільшого його релігійними переслідуваннями маніхейців і католиків в найжахливішій формі.

Гунтамунд (Gunthamund 484–496), його двоюрідний брат і наступник, намагався помиритися з католиками. Починаючи зі смерті Гейзеріка влада вандалів втрачала силу і Гунтамунд втратив значну частину Сицилії, яку захопили остроготи, а також змушений був боротися з усезростаючим натиском корінних берберських племен.

Хоча Трасамунд (Thrasamund 496–523) унаслідок свого релігійного фанатизму був ворожий до католиків, він обмежувався безкровними переслідуваннями.

Бурхливий кінець[ред.ред. код]

Хілдерік (Hilderich, 523–530) був найтолерантнішим королем вандалів у ставленні до католицької церкви. Він надав католикам релігійну свободу. Він не цікавився війнами, які залишав на родича Хоамера (Hoamer). Коли Хоамер зазнав поразку від маврів, аріанська фракція в королівському сімействі підняла повстання і зробила його двоюрідного брата Гелімера (Gelimer 530–533) королем. Хілдерік, Хоамер і їх родичі були кинуті у в'язницю. Хілдерік був убитий в 533 році.

Ці події стали приводом для втручання Візантійського імператора Юстиніана І, який оголосив війну вандалам. Армією Східної Імперії командував Велізарій (Belisarius), який почувши, що йбільша частина флоту вандалів придушує повстання в Сардинії, вирішив діяти швидко і висадився на Туніському березі, а потім рушив маршем до Карфагена. У кінці літа 533 року король Гелімер зустрів Белізарія в десяти милях на південь від Карфагена; вандали вигравали коли племінник та брат Гелімера загинули; по тому Гелімер злякався і втік. Велізарій захопив Карфаген.

15 грудня 533 року, Гелімер і Велізарій знов зустрілися в битві під Тікамероном (Ticameron), приблизно за 30 кілометрів від Карфагена. Знову вандали мужньо билися, але були розбиті коли Гелімер дізнався про смерть другого брата. Велізарій захопив Гелімера весною 534 року. Північна Африка знову стала римською провінцією, а вандалів з неї вигнали. Гелімер отримав великі маєтки в Галатії. Йому також пропоновали чин патриція, але він відмовився від нього тому, що не був готовий змінити заради цього свою аріанську віру.

Вандальська мова[ред.ред. код]

Дуже мало відомо про вандальську мову, яка належала до східно-германських мов, була близько споріднена з готською мовою (відома від перекладу Біблії єпископом Ульфіла). Обидві мови цілком вимерли. Деякі сліди, можливо, залишаються в андалузькому діалекті, найбільш південній групі іспанських діалектів, на який, проте, значно більший вплив справила арабська мова.

Цікаві факти щодо вандалів[ред.ред. код]

  • В епоху Просвітництва Рим ідеалізувався, а до готів і вандалів відносилися зі зневагою. Слово Вандалізм походить від фр. vandalisme, яке з'явилося під час Французької революції. Термін «вандалізм» став означати безглузде руйнування через розграбування вандалами Риму за короля Гейзеріка в 455 році. Історики погоджуються, що вандали були не більше руйнівними, ніж інші в ті часи.
  • Ім'я Андалузія (найпівденніший регіон Іспанії) можливо походить від етнічного імені «вандали» (Vandalusia).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. – Москва: Наука, 1993. – С. 182
  2. Мавро Орбини. Славянское царство. – М.: Олма Медиа Групп, 2010. – 528 с.
  3. тут і далі маються на увазі ортодоксальні християни на противагу прихильникам різних єресей