Гардіан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
The Guardian
The Guardian.png
GuardianHQLondon1.jpg

Будівля редакції газети Гардіан у Лондоні.
Тип щоденна газета
Формат Berliner

Власник Gaurdian Media Group
Головний редактор Джон Уітероу (John Witherow)
Заснована
Політична належність Соціал-ліберальна
Мова англійська
Ціна £1.60 (понеділок—п'ятниця)

£2.50 (субота)

£2.90 (неділя, The Observer) (2014)
Головний офіс Kings Place, 90 York Way, London N1 9GU
Наклад 179 146 (вересень - жовтень 2014) abc[1]
ISSN 0261-3077

Веб-сторінка: [2]

Гардіан (англ. The Guardian) — британська газета, що належить Медійній групі Гардіан (англ. Guardian Media Group). Виходить у Лондоні і Манчестері. Вважається однією з найкращих газет Великобританії. Була заснована в 1821 році під назвою «Манчестер Гардіан» (англ. The Manchester Guardian) і стала щоденною газетою в 1855 році. У 1959 році слово «Манчестер» з назви прибрали, оскільки газета стала загальнонаціональним щоденником з міжнародною репутацією. У 1936 році один з найвпливовіших редакторів газети Ч. П. Скотт (англ. C. P. Scott), створив грошовий Фонд Скотта який мав на меті забезпечити газеті незалежну форму власності. Зараз газета все ще належить цьому фондові. Газета займає незалежну ліберальну позицію в своїх передовицях, але надає велику увагу широті та глибині охоплення новин.

Газета дотримується ліво-центристської орієнтації, має попит серед ліберальних читацьких кіл Великобританії і велику читацьку аудиторію по всьому світові. Виходить в кольоровому форматі, але в деяких інших країнах ще зберігся чорно-білий варіант. Газета отримала декілька впливових нагород, зокрема Нагороду Британської преси в 1999 та 2006 роках. На думку багатьох — Гардіан має найкращу електронну версію в інтернеті.

Історія та сьогодення[ред.ред. код]

Сьогодні «The Guardian» – один з поважніших медіаканалів світу. Заснував його манчестерський торговець бавовни і за сумісництвом журналіст Джон Едвар Тейлор (John Edward Taylor), який прийняв рішення видавати газету під впливом подій, що відбулися 16 серпня 1819 р. і отримали назву Бійня у Пітерлоо. Із дня заснування до 1959 р. газета видавалася під назвою «Манчестер Гардіан» (The Manchester Guardian).

Найвідомішим головним редактором видання був Чарльз Прествіч Скотт (Charles Prestwich Scott), що обіймав цю посаду 57 років з 1872 року по 1929 рік. За  цей час газета стала загальнонаціональною, а сам Скотт проголосив принцип «коментарі можуть бути будь-якими, але факти – священні», якого видання дотримується до сьогодні.

«The Guardian» вважається ліберальною газетою у протилежність консервативній  «Таймс». ­Це одна з газет, чиї статті ледь не щодня передруковують світові інтернет-ресурси; з тих, на які часто посилаються як на безсумнівне джерело.

«Не можна зводити сенс існування газети до заробляння грошей», – переконані у редакції. «Газета – інституція набагато ширша, ніж просто бізнес». Це твердження можна вважати наріжним каменем діяльності «The Guardian». Його разом із п’ятьма редакційними принципами зазначив ще у 1921 році містер Скотт: чесність, чистоту, сміливість, справедливість, почуття обов’язку перед читачами та громадськістю.

­Cтаття пана Скотта з викладом цих засад вийшла до 100-річчя видання  – стільки років знадобилося англійським газетярам, щоб визначитися зі своїм місцем у суспільстві. ­

Працівники редакції не стверджують, що видання нині повністю відповідає цим критеріям, однак, всіма силами намагаютья досягти цього. Крім того, видання проводить такий собі аудит власної соціальної, етичної та «екологічної» поведінки (наскільки вона відповідає проголошеному у статтях). Це називається «життя у відповідності до цінностей», а якщо простіше – роби так, як спонукаєш чинити читачів. ­

З червня 1936 р. «The Guardian» починає оформлювати засади незалежності. Один з синів Ч. П.Скотта Джон Рассел передає права власності на газету піклувальній раді Скотт-Трасту (Scott Trust). При цьому одним з головних пріоритетів розвитку видання наголошується збереження традицій незалежної газети. Сім’я Скоттів зберігає інтереси керування до 1984 р. Далі ці функції перекладаються на «Гардіан Медіа Груп» (Guardian Media Group), а власником єдиної акції газети залишається Скотт-Траст, якому належать й інші медіа, прибуток при цьому перерозподіляється у тому числі і на фінансування головної газети. Головний редактор «Гардіан» – член наглядової ради її директорів.

Інноваційним стало введення у штат редакції посади «народного редактора» (омбудсмена, який, не дивлячись на штатну посаду, відстоює інтереси не газети, а читачів), що суттєво підвищило рівень довіри до видання. Щодо візуальної складової виробництва, то «The Guardian» стала першим в Британії повнокольоровим виданням газетного типу, але використання фарб – це не залицяння перед читачами, а впровадження нових форм діалогу з аудиторією.

Хронологія "The Guardian"[ред.ред. код]

1821[ред.ред. код]

Джон Едвард Тейлор (John Edward Taylor) засновує "Манчестер Гардіан" (англ. The Manchester Guardian) як щотижневу газету ліберальної спрямованості. Вперше газета вийшла в суботу, 5 травня 1821 і коштувала 7 доларів. У цьому ж році її тираж досяг 1000 примірників.

1871[ред.ред. код]

Ч. П. Скотт (англ. C.P. Scott) приходить у газету. Уже в 1872 році (у віці 26 років) він став її редактором і протримався на посаді 57 років. Саме під його керівництвом газета здобула світову популярність. У 1907 році Скотт купує газету у сина засновника "The Guardian", і відразу проголошує, що це виключно незалежне видання, яке не призначене для відстоювання чиїхось особистих інтересів.

1936[ред.ред. код]

Джон Рассел Скотт (англ. JR Scott), син Ч. П. Скотта (англ. CP Scott), організував піклувальну раду Скотт-Траст (англ. Scott Trust). Цей принцип володіння газетою гарантує виданню повну незалежність і в наші дні.

1952[ред.ред. код]

Спочатку на першій шпальті друкуються не рекламні оголошення, а новини.

1959[ред.ред. код]

Назва газети змінюється із "Манчестер Гардіан" (англ. The Manchester Guardian) на "The Guardian" (англ. The Guardian). Ця зміна показує, що "The Guardian" за змістом не була локальною газетою. Популярною вона стала завдяки висвітленню національних та інтернаціональних проблем і подій. У 1961 році газета починає видаватися не тільки в Манчестері, але і в Лондоні. Прізвище газети "The Guardian" спровокувало подальші проблеми, пов'язані з дублікатами назви.

1988[ред.ред. код]

"The Guardian" радикально змінює свій дизайн - газета ділиться на дві секції і в ній починають використовувати новий принцип яскравих заголовків. У Європі запущена міжнародна версія видання.

1995[ред.ред. код]

Редактором "The Guardian" призначений Алан Русберг. Це лише восьмий редактор за 130-річну історію газети.

1999[ред.ред. код]

Розпочала свою роботу мережа веб-сайтів The Guardian Unlimited. Гардіан стала першою національною газетою, яка запропонувала кроссмедійну рекламну платформу.

2004[ред.ред. код]

 Запущена електронна версія "The Guardian".

2005[ред.ред. код]

"The Guardian" змінює формат на Берлінер. Тепер розмір газети представляє щось середнє між широкополосний виданням і таблоїдом.

Головні редактори[ред.ред. код]

Критика газети по відношенню до Ізраїлю[ред.ред. код]

За даними британської про-ізраїльської громадської організації англ. Honest reporting ставлячи за свою ціль збалансоване освітлення дій Ізраеля у ЗМІ (на її думку несе в собі часто анти-ізраїльський нахил) "Гардіан" відома постійним своїм "нахилом" на бік арабської, анти-ізраїльської точки зору.
Подібної думки притримуються й інші джерела.
Томас Гросс, в особистості, наводить приклад надрукованого у Гардіан, як карикатура зірки Давида на пов'язці навколо покривавленого кулака, або використання терміна "єврейське поселення" під час повідомлення про вогнепальний обстріл ізраїльського міста Сдерот.
У 2004 році, на знак протесту проти анти-ізраїльського "зсуву" "Гардіан", її залишила одна з лідируючих колумністів Джулія Бьорчил
Єврейська енциклопедія пише про "антиізраїльських, а інколи й неприхованих антиєврейських, позиціях" газети "Гардіан" наприкінці 1990-х - на початку 2000-х років.

У своєму блозі Юлій Едельштейн (міністр інформації та діаспори Ізраїлю) опублікував відкрите звернення до редактора "Гардіан". Міністр був незадоволений редакційною політикою "Гардіан". Найбільше Едельштейна обурював надрукований в газеті лист Теда Хондеріка, який ніби то відкрито закликав до палестинського терору проти Ізраїлю. [3]


Структура щоденного випуску
[ред.ред. код]

Кожного дня від понеділка по суботу «Гардіан»(англ. «The Guardian») потрапляє до роздрібної торгівлі та передплатникам у  повнокольоровому варіанті у форматі «берлінер». Газета має сталу структуру, яка дозволяє читачам вільно орієнтуватися у різноманітті питань, що висвітлюються. Аудиторія АВС-1, на яку орієнтується видання, досить вибаглива щодо якості інтерпретації інформації та оформлення медіапродукту. Як і «Таймс» (англ. «The Times»), «Гардіан»(англ. «The Guardian») має розгалужену мережу власних кореспондентів по всьому світові та наповнює шпальти ексклюзивним контентом.

Газета відповідає на запити не лише британських читачів. Тижневик «Гардіан Уїклі» (англ. «The Guardian Weekly») позиціонує себе як глобальна тижнева газета, що надає подієву та аналітичну інформацію з питань політики, фінансів, культури, науки, спорту спираючись на ресурси газети «Гардіан»(англ. «The Guardian») та використовуючи за домовленістю матеріали «Вашингтон Пост» (англ.«The Washington Post») та «Монд» (англ.«Le Monde»). Видання виникло після підписання Версальського договору у 1919 р. і наголошувало на наступній місії: «Наше завдання розповідати про найкращі та найцікавіші публікації «Гардіан», які є найбільш характерними і мають актуальність, незалежну від часу».[1] Читачі понад 100 країн дізнаються про новини міжнародного масштабу з глобального тижневого додатку «Гардіан»(англ. «The Guardian»). За даними на кінець 2012 р. близько 90 % накладу поширювалось за межами Британії.

Щоденний випуск самої «Гардіан»(англ. «The Guardian») включає традиційні для якісного видання секції: «Національні новини», «Міжнародні новини», «Наука», «Бізнес», «Економіка», «Коментарі», «Головне», «Некрологи», «Погода», «Кросворд». Спортивні події висвітлюються у основному блоці зі вівторка по п’ятницю. У понеділок та суботу «Спорт» має вигляд структурного невіддільного додатку. У редакції спортивної інформації працюють як журналісти, так і професійні спортсмени та тренери – Шон Едвардс (англ. Sean Lawrence Guy Edwards), Девід Джеймс (англ. David Benjamin James), Девід Пліт (англ.David Plitt).

Історії читацього інтересу, соціальні питання, новини шоу-бізнесу, моди, поп-культури, телебачення, радіо- і телепрограма, а також головоломки згруповані у іншому невіддільному додатку – газеті журнального формату G2. Ця вкладка видається з понеділка по п’ятницю і пишеться окремою редакцією. Журналісти G2 можуть дозволити собі деякі публіцистичні пустощі, додаючи у матеріали «перчинки» та сенсаціюючи повідомлення. Сам додаток має яскравий дизайн, а великі фотоілюстрації сприяють невимушеному читанню. Кожен день тижня з’являється тематична секція G2. «Гардіан»(англ. «The Guardian») вважає, що при загальному накладі 204 222 примірники читацька аудиторія G2 складає 1,4 млн осіб.

По суботах «Гардіан»(англ. «The Guardian») має більший обсяг, ніж по буднях, і, відповідно цей випуск коштує дорожче: 2 фунти стерлінгів 20 пенсів у порівнянні з 1,40 кожного дня. Окрім основної секції читачі суботнього випуску отримують додатки.

Фотожурналістика «Гардіан»(англ. «The Guardian») не лише один з взірців для наслідування, це й досить прибутковий бізнес для редакції. Окрім банку фото даних для ЗМІ з 2012 р. функціонує служба, у якій усі бажаючі можуть придбати світлини з більш ніж двохсотрічного архіву газети. На продаж виставлені майже 300 фотографій, мінімальна вартість екземпляру розміром 20х40 см складає близько 20 фунтів стерлінгів. Кожне фото має за собою якусь історію, усі вони були зроблені спеціально для газетних шпальт. Більшість надрукована лише 1 раз, а деякі кадри взагалі ніде не публікувалися. Серед найрозповсюджених сюжетів – пейзажні кадри, жанрові замальовки, фото зі спортивних заходів, портрети видатних осіб.

Як недільний варіант з 1993 р. видається споріднена «Спостерігач» (англ. «The Observer»). Газета існує з 1791 р. і являє собою найстаріше у світі недільне видання. До об’єднання з «Гардіан»(англ. «The Guardian») існувала окремо.[2] 

Кросс-медійна діяльність «Гардіан»[ред.ред. код]

Окремою службою guardian.co.uk виведена агенція з працевлаштування «“Гардіан” Робота» (GuairdianJob), яка не лише гарантує захист від шахраїв, але й розсилає персональні повідомлення пошукачам та роботодавцям на електронну пошту і через Твіттер. Майстер класи «Гардіан» широко використовуються при підготовці журналістських кадрів не лише самою газетою, а й іншими медіа світового, національного та локального масштабу. Ресурс являє добірку різноманітних курсів (від короткострокових до фундаментальних) з різних дисциплін: письменницька творчість, журналістика, фотографія, дизайн, кіно і цифрові медіа, музична та культурна діяльність. Програми курсів побудовані на базі практичного досвіду журналістів «Гардіан» та сучасних розробок медіа-індустрії. Майстер класи проводяться як у самій редакції, так і дистанційно в он-лайн режимі. Книгарня газети налічує близько 200 000 видань, які для клієнтів ЗМІ розповсюджуються з 20 % знижкою.

Інтернет-ресурс "Гардіан"[ред.ред. код]

"У вас може з’явитися набагато більше можливостей, якщо замість того, щоб ігнорувати інших людей, залучите їх в до своєї діяльності'' - Алан Расбріджер (Alan Rusbridger), редактор «Гардіан». [3]

Це основна ідея відкритої журналістики газети «Гардіан». Саме за ним редакція діє, починаючи від появи у всесвітній мережі сторінки видання у 1999 р. Поступово редакція дійшла думки, що створення цифрової копії газети, навіть з додатковими сервісами –  шлях безперспективний. Політика відкритої журналістики починається з відкритого інтерфейсу, коли відвідувачі можуть вільно заходити на сайт і активно брати участь в інформаційному обміні. Ось чому протягом вже більше 10 років «Гарідан» уважно стежить за інноваціями в інтернет-товаристві, впроваджуючи технології, які не тільки доречні ресурсу новиннєвого типу, але й мають аудиторний потенціал. Сьогодні це електронний журнал майбутнього Фліпбоурд (Flipboard) – безкоштовний додаток для створення персональних стрічок новин з різних джерел у тому числі з Гугл Рідера (Google Reader), Фейсбука (Facebook), Твіттера (Twitter), Інстаграма (Instagram), ЛінкедІн (LinkedIn), Тамблра (Tumblr), Флікра (Flickr) тощо.

«Ми поки не знаємо, чи стане ця політика для нас сприятливою, ​​чи матиме негативні наслідки, але зараз ми з упевненістю можемо сказати, що кожен місяць у «Гардіан» з’являються мільйони нових читачів»'', – говорить

Алан Расбріджер (Alan Rusbridger).[4]

Заохочення участі читачів у процесі видання газети призвело до величезного потоку інформації на інтернет–сайті газети. Статтю про стрілянину в Колорадо прокоментували 1 165 осіб, у порівнянні з 11 коментарями на сайті «Таймс» (The Times) , за доступ до якого потрібно платити[1]. На сайті «Гардіан» спостерігається збільшення кількості коментарів на 66 % щорічно. Рейтингова агенція комСкоре (comScore) визначило, що сайт «Гардіан» знаходиться на третьому місці серед газетних ресурсів світу за популярністю. Кількість унікальних відвідувачів на жовтень 2012 р. склала 38,9 млн  осіб. [5]

guardian.co.uk  сьогодні – це окремо зареєстрований медіа-ресурс, що за даними на кінець 2012 р. має 3 млн 681 тис щоденних унікальних відвідувачів, 717,5 тис. користувачів мобільною версією. При цьому  британська аудиторія склала 24,2 млн, а світова – 44,4 млн унікальних користувачів. [6]

Політика відкритості не лише розширює читацьку аудиторію, а й дозволяє виданню долати економічні негаразди, бо більший обсяг робиться з меншими витратами. Наприклад, у планах «Гардіан» віддати висвітлення половини матчів з крикету читачам. У результаті інформаційний обсяг збільшиться, а кількість журналістів, задіяних у темі, зменшиться до декількох одиниць. Фінансові труднощі позначаються у першу чергу на редакції новин. Їх постійно скорочують і, звісно, страждає новиннєве наповнення видання. Підхід «Гардіан» – вимушений захід, який допомагає вийти з ситуації з найменшими втратами.

Аналогічно організована інтернет-сторінка газети, присвячена проблемам навколишнього середовища. Вона є найпопулярнішим сайтом у своєму роді, незважаючи на те, що над наповненням працюють всього лише шість штатних працівників. Яким чином вони творять увесь обсяг подієвих текстів? Річ в тім, що на сайті викладають власну інформацію 29 блогерів.

«Ми є платформою як для контенту інших людей, так і для власного контенту»'' - Алан Расбріджер (Alan Rusbridger).

Існує реальна можливість заробляти гроші на подібних сайтах: наприклад, якщо на сайті газети, присвяченому фотографії, завантажено 10 тис. свтілин, то виробники камер захочуть розташувати там свою рекламу.

Звичайно, друковану версію сайт не замінює. Влітку «Гардіан» заявила, що до кінця 2012 р. припинить видання друкованої версії в США і повністю перейде на цифровий формат. Але при цьому АланРасбріджер (Alan Rusbridger) вважає, що місце для друкованої преси все ще є, і в фінансовому плані вона більш вигідна, ніж електронна.

«В нашому розумінні, в першу чергу інтернет-газета - це величезний сайт з невеликою командою, який працює на газету. Завдання друкованої версії – пропонувати читачеві аналіз і пояснення, а не просто новини» - зазначено на сайті Guardian.co.uk.

У структурі сайту функціонує ціла низка сервісів, які диференціюються за тематикою та призначенням.[7]

Окремо слід зупинитися на блоговій діяльності «Гардіан» (The Guardian). Британські вчені Ніл Турман (Neil Thurman) і Ганна Уолтерс (Anna Walters) з’ясували, що блоги на цьому ресурсі на 300 % популярніші за інформаційні та аналітичні статті. Вони поступаються тільки фотогалереям, які йдуть в беззаперечних лідерах.

Блогкомунікацію видання розпочало ще у 1999 р., але до 2005 р. назвати її успішною можна було лише умовно. Ситуацію змінили повідомлення про серію терактів у Лондоні 7 липня 2005 р. З того часу такий формат починає не лише активно використовуватися для висвітлення новин політичної, громадської та культурної проблематики, а й оформлюватися у певну структуру. Деякі теми плануються заздалегідь, інші – виникають як реакції на події без чітко сформульованої ідеї та концепції.  При цьому різноманітні теми для обговорення згруповані за тематикою та викладені у рубриках певних розділів сайту. Працюють новиннєвий блог, мистецький, технологічний, освітній, науковий, економічний, політичний, спортивний, блог розваг, блог мандрівника, блог користувача комп’ютером, блог цифрового контенту, блог зіркових новин, блог для відвідувачів ресторані та кав’ярень, блог порад садівникам, блог вільних коментарів, персональні блоги авторів «Гардіан» (The Guardian). [8]

Цікаво відбулося введення нових параметрів роботи журналістів з даними. Декілька років тому редактор відділу новин «Гардіан» (The Guardian) Саймон Роджерс (Simon Rogers) задумався про те, що дані, які він збирає для своїх заміток, можливо, гідні кращої долі, ніж померти в забутті на жорсткому диску. Раптом вони самі по собі можуть бути цікаві читачам? В кінці-кінців, тут не звинуватиш ЗМІ в горезвісній «інтерпретації», а у читача є маса власних завдань, для яких йому можуть знадобитися ваші дані.

Так з’явилися на світ блог даних «Гардіан» (The Guardian Data Blog) і проект Відкрита платформа (Open Platform), який надає зацікавленим розробникам доступ до контенту і інформацією «Гардіан» (The Guardian) для створення власних додатків.

«Ми все більше і більше помічали інтерес людей до вихідної інформації, – ділиться досвідом Саймон Роджерс (Simon Rogers). – В інтернеті багато сирої інформації, але якщо ви шукаєте щось конкретне, то натикаєтеся на мільйони варіантів і копій одних і тих же баз даних. Так звідки ви знаєте, яка з копій справжня? А ми вже виконали цю роботу для наших читачів, тому що нам потрібно було знайти вірну інформацію для матеріалів газети. А ще ми спочатку гадали, що наші дані будуть братися розробниками різних додатків як вихідні. Було відчуття, що багато розробників потребують сирої інформації, і саме вони будуть використовувати наш блог даних і Відкриту платформу, щоб отримати більше трафіку на свої додатки. А насправді вийшло, що звичайні люди стали використовувати блог даних так само часто, як і девелопери. Можливо, навіть частіше, ніж девелопери».

До звичайних людей «Гардіан»(The Guardian) відносить тих користувачів, які шукають конкретні цифри.

Сервіс безкоштовний, переглядати його може будь-хто, коментування дозволяється після безкоштовної реєстрації. Дані викладаються у форматі Google Docs, що робить їх легкодоступними.

Автор витрачає близько двох годин на оформлення інформації у тому вигляді, який прийнятий на блозі даних. Над сервісом працює обмежена кількість авторів (5–6), але час від часу залучаються працівників інших відділів редакції

Окрім Блогу даних на сайті також функціонує індекс даних (Data Index), що надає користувачам доступ до урядової інформації різних країн. Інформацію не завантажують на сайт «Гардіан», а лише допомагають здійснити коректний пошук, виводячи на відповідні гіперпосилання.

Описаний проект є досить прибутковим для редакції. Під час виборів він мав близько мільйону переглядів на місяць.  Редакція планує робити гроші на керуванні та інтерпретації даних. Вона вважає, що цей вид журналістики має величезний потенціал. [9]

guardian.co.uk  – це окремо зареєстрований медіа-ресурс. Кожного місяця його відвідує 90,5 млн чоловік, серед яких 54% чоловіків і 46% жінок. Принципи сайту повністю відповідають принципам газети «Гардіан». Мета інтернет-ресурсу – бути незалежним як в редакційному, так і у фінансовому плані, дбати про екологію, відстоювати соціальну справедливість.

Сайт «Гардіан» вирізняються тим, що на його головній сторінці є стрічка новин («Breaking news»), яка постійно змінюється. Головний матеріал також змінюється впродовж дня. Завдяки «Today’s paper» користувач отримує список найважливіших матеріалів на думку редакції. До того ж користувач може обрати варіант газети – англійський, американський чи австралійський. Медіа-ресурс пропонує 11 рубрик. В кожній із них є ще велика кількість підрубрик і тем, які спрощують пошук потрібної інформації. Тут, серед великого новиннєвого потоку, ще є і рубрики з корисною інформацією. Наприклад розділ «Kids books» присвячений дитячим книжкам, які вже розділені на вікові групи. «Guardian holidays» - допоможе обрати тип відпочинку (враховуючи бажану дату, країну і бюджет). Підрубрика «Life Navigator» - це ціла мапа з важливими життєвими подіями та ситуаціями( весілля, отримання спадку, потреба у лікуванні): обравши потрібну сферу, користувач отримує статті-поради на цю тему. Матеріалами з сайту можна поділитися у Facebook, Twitter і електронною поштою. Багато публікацій супроводжуються фото-, відео- і аудіо файлами. 

guardian.co.uk  має власний архів. Деякі матеріали можна переглянути безкоштовно, але в основному він платний. При підписці на архів користувач отримує доступ до 1,2 млн газет «Гардіан» (з 1791 року). Архів включає статті, фото, графіки, оголошення, некрологи (в т.ч. і весільні). Школи і бібліотеки мають можливість отримати доступ до більш професійної версії архіву.

Медіа-ресурс «Гардіан» містить багато додаткових опцій. Серед них: 

  • Друкований варіант газети і всіх її додатків за останні 2 тижні 
  • Інформаційна стрічка новин з інших видань Великобританії, ТБ і радіо країни
  • «Pro Qwest» - відділ з історичними газетами (починаючи з 1764 року газетою «Hartford Courant» і до видань сучасності)
  • «Online Dating» - позиціонує себе як сайт знайомств не лише для тих, хто хоче завести стосунки, а і для знайомств по інтересам
  • «GuairdianJob – агенція з працевлаштування. Вона не лише гарантує захист від шахраїв, але й розсилає персональні повідомлення пошукачам та роботодавцям на електронну пошту і через Твіттер
  • «Майстер класи «Гардіан» - добірка різноманітних курсів з різних дисциплін (письменницька творчість, фотографія, цифрові медіа і т.д). Програми курсів розроблені на базі практичного досвіду журналістів «Гардіан». Вони використовуються при підготовці журналістських кадрів не лише самою газетою, а

й іншими медіа

  • «Книгарня «Гардіан» - налічує близько 200 тис видань (для клієнтів ЗМІ вони розповсюджуються з 20 % знижкою)
  • «Data Index» - індекс даних, який надає користувачам доступ до урядової інформації різних країн. Цю інформацію не завантажують на сайт «Гардіан», а лише допомагають здійснити коректний пошук, виводячи на відповідні гіперпосилання. Даний проект під час

виборів мав близько мільйона переглядів на місяць. Редакція планує і надалі розвивати «Data Index», адже вважає, що цей вид журналістики має величезний потенціал. Щодо присутності у соціальних мережах, то були часи, коли трафік на «Гардіан» (The Guardian ) з Фейсбук (Facebook) був більшим, ніж пошуковий трафік з Гугл (Google). Сьогодні ситуація змінилися. Алгоритм соціальної мережі не дозволяє користувачам потрапити на сайт видання, використовуючи посилання. Вони опиняються на Фейсбук-додатку. Впроваджувати на такі сторінки рекламні елементи не можна, а газета (у даному випадку «Гардіан») вимушена віддавати свій контент, дозволяючи Фейсбуку (Facebook) отримувати усі основні дивіденди від нього. З 2012 р. Гардіан Медіа Груп (Guardian Media Group plc) припинила співпрацю з соціальними мережами, а посилання, які трапляються в них будуть приводити напряму на сайт видання, переводячи трафік у потрібне русло. [10]

Власність[ред.ред. код]

«Гардіан» (англ.«The Guardian») є частиною «Гардіан Медіа Груп» (англ. GMG «Guardian Media Group») газет, радіостанцій, друкованих ЗМІ, включаючи «Спостерігач» (англ.«The Observer») недільну газету, «Гардіан Уїклі» (англ.«The Guardian Weekly») міжнародноу газету та guardian.co.uk.[11] Все вищезгадане належало Скотт-Трасту (англ. The Scott Trust), благодійному фонду, який існував між 1936 і 2008. Він був спрямований на забезпечення газеті редакційної незалежності, підтримуючи її фінансовий стан. На початку жовтня 2008 року, активи Скотт-Трасту (англ.The Scott Trust) були передані Скотт-Траст Лімітед (англ.Scott Trust Limited). Дам Ліз Форган, голова Скотт-Трасту (англ. The Scott Trust), запевнила персонал, що цілі нової компанії залишався в рамках попередніх домовленостей. The Guardian (англ.«The Guardian») починає нести збитки. Національна Газета повідомила, що в 2006 році збитки склали £ 49.9m (є значна різниця в порівнянні з попереднім роком - £ 18.6m в 2005).[12]

«Гардіан» (англ.«The Guardian») - це єдина британська щоденна загальнонаціональна газета яка використовує внутрішній ombudsman (так званий "редактор читачів") для розгляду скарг та виправлень.

«Гардіан» (англ.«The Guardian») і його групи брали участь в Project Syndicate, встановленому Джорджом Сорес (англ. George Soros), в 1995 році, щоб зберегти Майл та Гардіан (англ. Mail & Guardian), в Південній Африці, але «Гардіан Медіа Груп» (англ. GMG «Guardian Media Group») продала велику частину своїх акцій в Mail & Guardian у 2002 році .[13]

«Гардіан» (англ.«The Guardian») зазнала великих збитків, тому не виключено, що вона може може стати першою британською національною щоденною газетою виключно в Інтернеті.[14]

На протязі трьох років, аж до червня 2012 року, газета втратила £ 100,000, що наштовхнуло на логічне питання - чи зможе «Гардіан» (англ.«The Guardian») вижити[15]

Зміни 2005-го року в газеті "Гардіан"[ред.ред. код]

Формат «берлінер» схожий за зовнішнім виглядом з таблоідним формату А3, проте трохи відрізняється від нього за розмірами. Змінився в новій версії «Гардіан» і шрифт матеріалів, і логотип. Нове зображення назви газети зроблено білими літерами на фіолетовому тлі. На думку експертів з вивчення британського медіа-ринку, «новий логотип став більш схожим по дизайну на логотипи інтернет-видань».

Зміни 2006-го року в газеті "Гардіан"[ред.ред. код]

В 2006 році на зменшений формат перейшли і видаваний «Гардіан», і недільний тижневик The Observer.

Нагороди[ред.ред. код]

Щороку газету «Гардіан» відзначають за різноманітні досягнення у журналістиці як британські, так і світові організації. Так у 2002 році за передовицю під назвою «Оголошення війни» (12 вересня 2001) газета отримала звання "Front Page of the Year". У 2006 «Гардіан» дісталася нагорода від Товариства газетного дизайну (Society for News Design). Газета ввійшла до переліку світових видань із найкращим дизайном. [4]

Газета була удостоєна спеціальної нагороди ФАО (2013). Редакторська група рубрики «Гардіан» з питань глобального розвитку отримала премію Боерма за висвітлення питань пов’язаних із сільським господарством , продовольчою безпекою і бідністю. Журналісти уміло показали прогрес, що був зроблений на шляху до досягнення Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ). [5]

У 2014 році «Гардіан» отримала Пулітцерівську премію у номінації «За служіння суспільству». [6] Матеріали були написані на основі секретних документів про роботу американських спецслужб. Їх надав колишній співробітник ЦРУ і АНБ Едвард Сноуден. На думку комітету премії, газета «своєю напористою подачею інформації допомогла запалити іскру дискусії про державне стеження і протиріччя між сферами безпеки і приватного життя ". [7] Автор цих публікацій – Гленн Гріноулд удостоєний премії Джорджа Полка (2014). [8]

«Гардіан» стала володарем двох престижних нагород (2013), які щорічно присуджуються Асоціацією онлайн-новин (Online News Association). Газету відзначили за матеріали Сноудена. Оргкомітет премії звернув увагу на інноваційний підхід «Гардіан» до журналістського розслідування.[9] 

У 2014 році «Гардіан» удостоєна звання «Газети року» (National Newspaper of the Year) на щорічній церемонії нагородження British Press Awards. Тоді ж видання здобуло першість і в інших номінаціях:

  • «Молодий журналіст року» (Young Journalist of the Year). Нагорода дісталася Патріку Кінгслі (Patrick Kingsley) за ряд викривальних матеріалів: «Egypt

doctors told to operate on rebels without anaesthetic», «Gunfire in Cairo: the anatomy of a massacre», «The family firm»

  • «Журналіст року» (News Reporter of the Year). Перемогли Роб Еванс та Пол Льюїс (Rob Evans and Paul Lewis) за публікації про жорстокі

правопорушення з боку  поліції: «Police stole dead children's IDs/Police spies», «McLibel leaflet was co-written by police spy», «Police spied on Lawrence family/Their son was killed by racists: So why did the police spy on them?»

  • Краще інтернет- видання Британії (The Digital Award) [10] 

Прізвисько[ред.ред. код]

Прізвисько «Гардіан» (англ.«The Guardian») було дано газеті сатиричним журналом "Приватний детектив" (англ.Private Eye). Воно було пов'язане з тим, що газета стала вельми відома великою кількістю типографічних помилок, таких як неправильне написання власної назви «Гардіан» (англ.«The Guardian») . Домен grauniad.co.uk зареєстрований на ім'я газети і перенаправляє всі запити на офіційний сайт газети.

Перший випуск «Гардіан» (англ.«The Guardian») також містив ряд помилок. Можливо, найбільш помітною була друкарська помилка в замітці про торги, в якій слово «аукціон» (auction) було надруковано у вигляді «atction».[16]

Посилання[ред.ред. код]


Газета Це незавершена стаття про друковані видання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
  1. The Guardian Weekly [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.guardian.co.uk/advertising/display-advertising.
  2. http://www.academia.edu/3642970/Guardian
  3. Goodman, Е. Rusbridger on the Guardian's open journalism http://www.editorsweblog.org/2012/09/10/rusbridger-on-the-guardians-open-journalism
  4. Goodman, Е. Rusbridger on the Guardian's open journalism  http://www.editorsweblog.org/2012/09/10/rusbridger-on-the-guardians-open-journalism
  5. Most Read Online Newspapers in the World: Mail Online, New York Times and TheGuardian http://www.comscoredatamine.com/2012/12/most-read-online-newspapers-in-the-world-mail-online-new-york-times-and-the-guardian
  6. guardian.co.uk. ABC http://www.abc.org.uk/Products-Services/Product-Page/?tid=20333
  7. Goodman, Е. Rusbridger on the Guardian's open journalism http://www.editorsweblog.org/2012/09/10/rusbridger-on-the-guardians-open-journalism
  8. Thurman, N. Live blogging–digital journalism’s pivotal platform? NeilThurman, Anna Walters. // Digital Journalism, 2013.
  9. Goodman, Е. Rusbridger on the Guardian's open journalism http://www.editorsweblog.org/2012/09/10/rusbridger-on-the-guardians-open-journalism
  10. http://www.academia.edu/3642970/Guardian
  11. Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Guardian_Media_Group
  12. Режим доступу: Jump up ^Guardian Media Group plc 2006. "Guardian Media Group 2005/6 results[dead link
  13. The Mail & Guardian is a South African weekly newspaper, published by M&G Media in Johannesburg , South Africa
  14. Jump up ^ Rayner, Gordon (18 June 2011). "Riches to rags as Guardian bleeds £33m in a year".
  15. "Can The Guardian Survive?". More Intelligent Life. Retrieved 11 August 2013.
  16. Book review by Ned Sherrin, The Guardian, 16 December 2000