Герасимов Сергій Аполлінарійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Герасимов та Георгій Мдівані

Герасимов Сергій Аполлінарійович (21 травня (3 червня) 1906 — 1985) — радянський кінорежисер, сценарист, актор і педагог, лауреат Ленінської (1984), трьох Сталінських премій (1941, 1949, 1951) і Державної премії СРСР (1971). Герой Соціалістичної Праці (1974). Народний артист СРСР (1948). Член КПРС з 1943 року.

Біографія[ред.ред. код]

Сергій Герасимов народився 21 травня (3 червня) 1906 року в станиці Кундравінскій Троїцького повіту Оренбурзької губернії (нині село в Чебаркульском районі Челябінської області). У 1923—1925 роках навчався в Ленінградському художньому училищі. У 1928 році закінчив Ленінградський державний інститут сценічного мистецтва.

У кіно дебютував як актор у фільмі «Ведмедики проти Юденича» (1925), в якому грав роль шпику. Перші роки акторської діяльності Герасимова проходили в майстерні «ФЕКС» (Фабрика ексцентричного актора). Знімався у фільмах режисерів Г. Козінцева і Л. Трауберга в ролях: Чиновника («Шинель», 1926), Медокс («С. В. Д.», 1927), Журналіста («Новий Вавілон», 1929), Голови сільради («Одна», 1931), а також у фільмах режисерів Ф. Ермлера — Меншовик («Уламок імперії», 1929), В. Пудовкіна — 2-й бонза («Дезертир», 1933) та інших.

Режисерським дебютом Герасимова був фільм «Двадцять два нещастя» (1930, спільно з С. Бартеневим); потім він поставив фільм «Серце Соломона» (1932, сценарій спільно з М. Кресіним), «Чи люблю тебе?» (1934, сценарист Герасимов, у головній ролі Тамара Макарова).

У майстерні «ФЕКС» Герасимов пройшов школу ексцентричного актора. У своїх перших ролях проявив себе як актор переважно гротескового плану, майстер гострого, графічно чіткого малюнка образу. Надалі, не залишаючи повністю акторської роботи, Герасимов займався переважно режисурою, у багатьох своїх фільмах виступаючи і як сценарист. Велике місце у творчій біографії Герасимова займала педагогічна робота, він керував акторською майстернею на кіностудії «Ленфільм». У педагогічній практиці з виховання кіноакторів і в режисерській роботі Герасимов, спираючись на досвід реалістичної прози, шукає власні шляхи в кіномистецтві. Своєрідність дарування Герасимова виявилася повною мірою в його першому звуковому фільмі «Семеро сміливих» (1936, сценарій Герасимов спільно з Ю. Германом). Герасимов працював над цим фільмом з вихованим в його майстерні колективом молодих акторів (Тамара Макарова, П. Алейников та ін.)

Вже в цьому фільмі Герасимов проявив себе режисером-педагогом, що втілює свої задуми через поглиблену роботу з акторами. У фільмі «Семеро сміливих» створено колективний портрет радянської молоді, розкриті характери в повсякденній життєвій практиці. Глибоке проникнення в життя радянської молоді, документальна достовірність її зображення, високий громадянський пафос у поєднанні з гранично докладною розповіддю про характер кожного героя — всі ці риси були властиві й фільму «Комсомольськ» (1938), поставлений Герасимовим за власним сценарієм, написаним спільно з 3. Маркіною і М. Вітухновсктм. Цей фільм розповідав, як у нелегкій праці і побут ростуть і загартовуються характери молодих будівельників, комсомольців 1930-х років, що закладають нове місто в далекій тайзі. Значною роботою Герасимова у передвоєнному кіно був фільм «Учитель» (1939; Сталінська премія 1941). Автор сценарію і режисер — С. Герасимов, головний оператор — В. Яковлєв.

Надаючи великого значення спадщині російської і світової культури для духовного розвитку радянської людини, Герасимов поставив фільм «Маскарад» (1941, сценарій Герасимова), що стоїть трохи осторонь в його творчості. Картина, відтворює романтичний пафос драми Лермонтова, яка трактувалася режисером як трагедія обманутої довіри, вона відрізнялася високою режисерською та акторською культурою (Арбенін — Микола Мордвинов). Однією з найзначніших акторських робіт у цьому фільмі було виконання Герасимовим ролі Невідомого.

У роки Великої Вітчизняної війни Сергій Герасимов брав участь у створенні Бойової кінозбірки № 1 (1941), поставив фільми «Непереможні» (1943, спільно з М. Калатозовим) і «Велика земля» (1944), що розповідають про героїчну боротьбу радянських людей на фронті і в тилу.

У 1944—1946 роках Герасимов очолював Центральну студію документальних фільмів. У 1944 році Герасимов повертається до педагогічної роботи, він керує об'єднаною режисерською та акторською майстернями у ВДІКу. Працюючи зі студентами, Сергій Герасимов все більше стверджується в думці про близькість мови сучасного кіно до мови реалістичної прози. Герасимов здійснив зі своїми учнями, у формі своєрідного кіноспектакль, постановку роману О. Фадєєва «Молода гвардія» (Театр-студія кіноактора). На основі цієї вистави, в 1948 році, був поставлений фільм «Молода гвардія» ([Сталінська премія], 1949). Монументальний за формою, суворий з художнього колориту фільм малює героїчну боротьбу комсомольського підпілля, керованого партією більшовиків. Попри те, що початковий варіант роману і сценарію фільму піддався серйозній критиці вищого партійного керівництва (особисто Й. Сталіна) за недооцінену роль партії в організації антифашистського підпілля, фільм зрештою був удостоєний Сталінської премії.

Спільно з кіноработнікамі КНР Герасимов створив документальний фільм «Звільнений Китай» (1950; Сталінська премія, 1951), в 1952 році поставив фільм «Сільський лікар» про людей радянського села. У 1956 році, за сценарієм Герасимова поставлений фільм «Дорога правди» (режисер Я. Фрід), в 1958 році фільм «Пам'ять серця» (режисер Тетяна Ліознова).

Наприкінці 1950-х років Герасимов створив одне з найзначніших творів радянського кіно того періоду — фільм «Тихий Дон» (3 серії, 1957—1958) за мотивами однойменного роману М. Шолохова. Фільм вирішено у жанрі народної драми, він передає високу правду людських характерів, народжену в зіткненнях революційної боротьби. Автор сценарію і режисер С. Герасимов, головний оператор В. Рапопорт. Фільму (1-я серия) присуджено премію за колір на Міжнародному кінофестивалі в Брюсселі (1958), 3-ї серії фільму присуджена Велика премія на XI Міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах (1958), 1-а премія і премія за режисуру на I Всесоюзному кінофестивалі у Москві (1958).

Герасимов продовжив роботу над жанром кінороману; в 1962 році він закінчив двосерійний фільм «Люди та звірі», що охоплює події епічного масштабу і життя багатьох людей, які є їх учасниками. Фільм розповідає про важкому шляху колишнього радянського офіцера, що залишилося після фашистського полону за кордоном і повернувся після тривалої відсутності на батьківщину. Герасимов грав у цьому фільмі роль емігранта князя Львова-Щербацького.

Творча діяльність режисера, актора та сценариста, Герасимов поєднувалась із великою педагогічною роботою у ВДІКу, де він вів об'єднану режисерську і акторську майстерню, керував кафедрою режисерської та акторської майстерності. Серед його учнів режисери та актори: Сергій Бондарчук, Лев Куліджанов, Тетяна Ліознова, Інна Макарова, Нонна Мордюкова, Микола Рибников, 3інаїда Кирієнко, Жанна Болотова та багато інших. Був також художнім керівником творчого об'єднання московської кіностудії ім. Горького. Герасимов виступав і як драматург — він автор п'єс «Учитель» (1939) і «Наші дні» (1940) та епізодично як театральний режисер.

Джерела[ред.ред. код]

RR5110-0074R.gif