Шолохов Михайло Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шолохов Михайло Олександрович
Михайло Шолохов
Михайло Шолохов
Дата народження 11 (24) травня 1905(1905-05-24)
Дата смерті 2 лютого 1984(1984-02-02) (78 років)
Громадянство СРСР СРСР
Magnum opus: «Тихий Дон»
Премії

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1965)

Автограф Автограф — Шолохов Михайло Олександрович
Nobel prize medal.svg

Михайло Шолохов (рос. Михаил Александрович Шолохов; 11 (24) травня 1905(19050524), хутор Кружилінський — 2 лютого 1984, станиця Вєшенська) — російський письменник українського походження, лауреат Нобелівської премії з літератури 1965 року. Уродженець Донщини. Найвідомішими його творами є «Тихий Дон» та «Доля людини».

Українське коріння Шолохова[ред.ред. код]

Народився Михайло Шолохов 11(24) травня 1905-го року на хуторі Кружилині Донецького округу Області війська Донського (зараз Шолоховський район Ростовської області Росії). Мати Михайла – Анастасія Чорняк була етнічною українкою. Предки її були панщанними селянами на Чернігівщині. Володар селян – російський поміщик Попов, на початку ХІХ століття перевів своїх кріпаків з Сіверщини на Дін, у маєток Ясенівку. Тут українські селяни жили укупі, як і на Україні, зберігаючи на Донщині свій національний уклад. Анастасія Чорняк (або по-російському Черникова), рано залишившись сиротою, пішла в найми до панського маєтку покоївкою. Поміщиця Попова силоміць віддала її заміж за сина козачого отамана Кузнєцова. Але Анастасія кохала іншого – гуртівника (або «шибая» по-місцевому), уродженця Рязанської губернії Олександра Шолохова, який шукав на Дону кращого заробітку. Шолохов вкрав Анастасію, і вони жили разом на хуторі Кружилині, де в них і народився син Михайло. Бувши позашлюбною дитиною, Михайло до 7 років мав прізвище свого офіційного батька – Кузнєцов, і тільки по смерті останнього 1912-го року, Олександр і Анастасія повінчалися, а їхній син став з Кузнєцова Шолоховим.

Зростаючи на хуторі Кружилині, неподалік від Ясенівки, Михайло Шолохов з малих літ знаходився в переважно українському середовищі. Ставши дорослим, він згадував, як у дитинстві постійно чув від матері казки й пісні українською мовою. 1954-го року, виступаючи на III-му з'їзді письменників України, Шолохов сказав: «Моя мати з дитинства прищепила мені любов до українського народу, до українського мистецтва, до української пісні – однієї з наймилозвучніших у світі»[1].

Біографія[ред.ред. код]

Хата, де народився Михайло Шолохов на хуторі Кружилині.

Навчався в церковно-приходській школі, згодом у гімназії, де через початок революції і громадянської війни обірвав навчання на четвертому класі. Шолохов служив у станичному ревкомі, добровольцем вступив до продовольчого загону.

В кінці 1922 року приїхав до Москви, де мав намір продовжити навчання. Тут познайомився з письменниками групи «Молода гвардія». Одночасно підпрацьовував. 1923 року в газеті «Юношеская правда» було надруковано перший фейлетон «Испытание», наступного року світ побачило його перше оповідання «Родинка».

1925 року відбулася зустріч із О. Серафимовичем, що «сказав схвалення і визнання». Згодом М. Шолохов вважав О. Серафимовича одним із перших своїх учителів. В газетах і журналах того часу з'являються оповідання Шолохова, пізніше об'єднані в збірки «Донські оповідання» та «Вогневий степ». В кінці 1926 почав писати роман «Тихий Дон», першу книгу якого було опубліковано на початку 1928. Вона одразу здобула визнання і позитивні відгуки Максима Горького та Олександра Серафимовчиа. 1929 року вийшла друга книга «Тихого Дону».

Під час Другої світової війни М. Шолохов був військовим кореспондентом газет «Правда» та «Красная звезда», часто виїжджав на фронт. В післявоєнні роки віддавав багато часту громадській діяльності, зокрема брав участь у роботі Всесвітнього конгресу діячів науки та культури на захист миру. 1965 року Шолохову було присуджено Нобелівську премію з літератури за роман «Тихий Дон».

1984 року помер у рідній станиці Вєшенській.

Українські мотиви «Тихого Дону»[ред.ред. код]

Роман Шолохова «Тихий Дон» недаремно називають епопеєю, адже дієвими особами цього твору, за підрахунками науковців, є не менше 883 персонажів. Талановито висвітлені у романі й різноманітні сторони життя не лише донських козаків, але й інших народів, які оселяють донські землі – росіян, євреїв, калмиків. Не оминув своєю увагою Михайло Шолохов і українців Донщини, які мали вагомий вплив на громадське життя Дону тих часів.

Однією з яскравих сцен першої частини роману є сцена бійки між донцями і українцями на Парамонівському млину. От як сам автор розповідає про причини постійної ворожнечі між українцями і донськими козаками:

С давних пор велось так: если по дороге на Миллерово ехал казак один, без товарищей, то стоило ему при встрече с украинцами (слободы их начинались от хутора Нижне-Яблоновского и тянулись вплоть до Миллерова на семьдесят пять верст) не уступить дороги, украинцы избивали его. Оттого ездили на станцию по нескольку подвод вместе и тогда уж, встречаясь в степи, не боялись вступить в перебранку.

— Эй, хохол! Дорогу давай! На казачьей земле живешь, сволочуга, да ишо дорогу уступать не хочешь?

Несладко бывало и украинцам, привозившим к Дону на Парамоновскую ссыпку пшеницу. Тут драки начинались безо всякой причины, просто потому, что «хохол»; а раз «хохол» – надо бить.

Не одно столетье назад заботливая рука посеяла на казачьей земле семена сословной розни, растила и холила их, и семена гнали богатые всходы: в драках лилась на землю кровь казаков и пришельцев – русских, украинцев.[2]

Не менш цікавим є інший фрагмент роману, у якому розповідається про початок селянського повстання українців Східної Слобожанщини (Воронізької губернії) проти більшовиків. Головний герой «Тихого Дону» Григорій Мелехов, на початку 20-х років, втомившись від довгої війни з більшовиками, повертається у рідну станицю Вешенську, де сподівається забутися від бойових справ. Але жорстока політика радянської влади по відношенню до козаків, змушує Григорія разом з однодумцем Прохором Зиковим готуватися до нової боротьби. В цей самий час Прохор Зиков розповідає Григорію про те, що в сусідній Воронізькій губернії місцеві українці повстали проти більшовиків. Здавалося б, ця звістка повинна була обрадувати донців, які теж були незадоволені постійним свавіллям з боку більшовиків, але донські козаки віднеслися до збройної боротьби українців байдуже, та навіть з неприхованою радістю від того, що українців тепер покарає радянська влада. «Нехай хохлы думают. Набьют им зады до болятки, тогда узнают, как восставать. А нам с тобой это вовсе ни к чему. Мне за них нисколько не больно», – такою була реакція донців на повідомлення про українське повстання в романі.

—Соседи-то наши удумали же…
— Ну?
— Вот тебе и ну. Восстание в Воронежской губернии, где-то за Богучаром, поднялось.
— Брехня это!
— Какая там брехня, вчера сказал знакомый милиционер. Их как будто туда направлять собираются.
— В каком самое месте?
— В Монастырщине, в Сухом Донце, в Пасеке, в Старой и Новой Калитве и ишо где-то там. Восстание, говорит, огромадное.
— Чего же ты вчера об этом не сказал, гусь щипаный?
— Не схотел при Михаиле говорить, да и приятности мало об таких делах толковать. Век бы не слыхать про такие штуки, – с неудовольствием ответил Прохор.
Григорий помрачнел. После долгого раздумья сказал:
— Это плохая новость.
— Она тебя не касается. Нехай хохлы думают. Набьют им зады до болятки, тогда узнают, как восставать. А нам с тобой это вовсе ни к чему. Мне за них нисколько не больно.[3]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Третий съезд писателей Украины» // «Литературная газета», 1954, 2 ноября, № 131.(рос.) Українською мовою - «Радянська Україна», 1954, 31 жовтня, № 257.
  2. М. А. Шолохов «Тихий Дон». Кн. 1, ч. 2, р. VI. (рос.)
  3. М. А. Шолохов «Тихий Дон». Кн. 4, ч. 8, р. VIІ. (рос.)
  4. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York: Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Література[ред.ред. код]

Письменник Це незавершена стаття про письменника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.