Гордість і упередження

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
It is a truth universally acknowledged,
that a single man in possession of a good fortune
must be in want of a wife.
PrideAndPrejudiceTitlePage.jpg

«Гордість і упередження» (англ. Pride and Prejudice) — роман англійської письменниці Джейн Остін, опублікований у 1813, який дає картину життя дрібного англійського дворянства на початку 19 століття — і водночас є «прадідусем» усіх жіночих романів, коли-небудь написаних.

«Гордість і упередження» належить до книг класичної літератури, які найбільше подобаються читачам: на початок 21 століття у світі продано понад 20 млн примірників. Роман неодноразово екранізувався, в останній екранізації головну героїню Елізабет Беннет грала Кіра Найтлі.

Номер 9 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік[1].

Короткий зміст[ред.ред. код]

Елізабет Беннет друга з п'яти доньок містера Беннета. Містер Беннет не багатий, але що гірше, економічне становище його родини залежить від родового маєтку, який після його смерті повинен перейти до спадкоємця по чоловічій лінії, а, отже, родина опиниться без засобів існування. Доньок украй необхідно одружити. Це головна турбота місіс Бенет, його дружини й матері Елізабет. Ліззі розумна, незалежна, горда, але не особливо красива — красуня в родині найстарша сестра Джейн.

Коли до найближчого містечка навідуються двоє багатих юнаків, усі матері розпочинають полювання. Красуня Джейн одразу ж полонила серце містера Бінглі, а от містеру Дарсі не сподобався ніхто. Коли йому натякнули на асамблеї, що непогано б запросити когось із дівчат до танцю, натякаючи на Елізабет, яка якраз не танцювала, від відповів, що найкраща дівчина вже зайнята, а з іншими танцювати йому не хочеться.

Містер Дарсі нашкодив також Джейн, розповівши містеру Бінглі, що всі тут полюють тільки за його багатством, а почуття Джейн до нього вдавані. Після цієї розмови містер Бінглі несподівано поїхав, почалася тривала розлука, яка розбила серце Джейн.

Тим часом до Елізабет посватався містер Коллінз, далекий родич, до якого перейде у спадок маєток містера Беннета. Здавалося б, життя Ліззі влаштувалася, але їй зовсім не подобається педантичний і нудний містер Коллінз. Елізабет відмовилася, чим дуже засмутила місіс Беннет.

Містер Коллінз не розгубився і одружився з Шарлотою, подругою Елізабет.

Незабаром Елізабет поїхала до Шарлоти в гості в Кент. Тамтешня парафія була неподалік від помістя Розінгз-Парк, яке належало леді Катрін де Бург, тітці містера Дарсі. Леді Катрін запрошувала до себе священика, містера Коллінза та його гостю. Там Елізабет знову зустрілася з містером Дарсі. Мабуть, незалежна поведінка Елізабет змусила містера Дарсі звернути на неї увагу, і, одного дня він, ні сіло ні впало, запропонував їй руку та серце. Елізабет з погордою відмовила йому — він був причиною розбитого серця сестри Джейн, він так несправедливо вчинив з молодим офіцером, містером Вікемом.

Містер Дарсі написав Елізабет листа, в якому пояснив, що містер Вікем злидень і картяр, безвідповідальна людина, ще й хотів викрасти та знаславити сестру містера Дарсі Джорджіану, щоб добратися до статків родини. Йому дали належну відсіч. А от щодо Джейн і містера Бінглі, то він вчинив правильно, бо жодних почуттів з боку Джейн не помітив, а поведінка родини Елізабет, її матері та молодших сестер зовсім безтактна.

Через кілька місяців Елізабет разом із дядьком та тіткою Гардінерами їде подорожувати до Дербіширу. Дядько та тітка Гардінери були в комерції. За тих часів джентельмен міг мати тільки три професії: військового, священика й правника. Заняття комерцією — означало втрату статусу. Шляхетні люди при зустрічі з такими повертали голову в інший бік. Щодо грошей, Гардінери, втім, стояли зовсім не погано.

Дорогою, коли в них зламався екіпаж, Гардінери та їхня супутниця скористалися нагодою відвідати Пемберлі, маєток містера Дарсі. Його на ту пору не було вдома, маєток їм показала старенька економка, яка знала містера Дарсі змалечку. Вона не скупилася на похвалу господарю. Несподівано повернувся містер Дарсі. Він вразив Елізабет тим, що не лише цивільно поводився з нею — вона ж погордувала ним, незважаючи на нижчий статус. Містер Дарсі надзвичайно ввічливо поводився навіть із Гардінерами. А під кінець представив Елізабет своїй сестрі Джорджіані — це була нечувана честь.

Тут прийшла новина, що молодша сестра Лідія втекла з дому з містером Вікемом. Спочатку всі сподівалися, що вони одружаться, але виявилося, що одруження не входить у плани містера Вікема, і родина Беннетів опинилася перед загрозою безчестя. Отримавши звістку про ці події, Елізабет поспішає додому. Вона впевнена, що тепер Дарсі про неї навіть не захоче чути.

Незабаром утікачів знайшли й зусиллями, начебто, дядька Гардінера, Вікема зобов'язали одружитися з Лідією. Після весілля молода пара приїздить до Беннетів, і Лідія згадує, що на весіллі був містер Дарсі. Елізабет довідується від тітки Гардінер, що всю справу насправді владнав саме він, взявши на себе значні витрати.

Повертається містер Бінглі й робить пропозицію руки та серця Джейн. Джейн згоджується. Далі до оселі Беннетів здійснює несподіваний візит леді Кетрін. Вона хоче знати, чи не заручена Елізабет із містером Дарсі. Вона вимагає, щоб ця нахабна особа й не думала одружуватися з містером Дарсі — вона йому не рівня. Елізабет її випровадила, нічого не сказавши. Розлючена леді Кетрін вимагає відповіді у містера Дарсі і містер Дарсі дізнається про вперту поведінку Елізабет. Він квапиться повторити свою пропозицію руки й серця, і Елізабет згоджується.

Дівиці Беннет на ринку наречених

Історія написання[ред.ред. код]

Джейн Остін почала роботу над романом у 1796. Спочатку вона назвала роман «Перше враження». У 1797 вона закінчила роботу, і її батько запропонував його видавцеві, але видавець відмовився. Остін допрацьовувала роман у 1811–1812. Вона дала йому нову назву. Можливо, через те що з часу написання першого варіанту світ уже побачили два твори під назвою «Перше враження». Інша можлива причина — вплив роману Фанні Берні «Сесілія», в останніх розділах якого фраза «гордість і упередження» повторюється тричі.

Роман побачив світ у січні 1813 та був схвально прийнятий критикою. Весь тираж розійшовся по 18 шилінгів за примірник, а повторне видання відбулося вже в листопаді того ж року. Третє видання з'явилося у 1817. Остін продала авторські права Томасу Еґертону з Вайтхола за 110 фунтів і прорахувалася. Підрахунки показують, що тільки за два перші видання Еґертон отримав 450 фунтів прибутку. Втім, Остін бажала отримати гроші, поклавши весь ризик на видавця.

Французький переклад роману з'явився вже в 1813. Незабаром роман переклали німецькою, данською і шведською.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]