Марк Твен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Марк Твен
Mark Twain
Twain1909.jpg
При народженні: Samuel Langhorne Clemens, Семюель Ленгхорн Клеменс
Псевдоніми, криптоніми: Марк Твен
Дата народження: 30 листопада 1835(1835-11-30)
Місце народження: Флорида, штат Міссурі, США
Дата смерті: 21 квітня 1910(1910-04-21) (74 роки)
Місце смерті: Реддінг,штат Коннектікут США
Громадянство: США США
Рід діяльності: проза
Напрямок: реалізм
Жанр: роман, повість, оповідання, стаття, есе, памфлет
Magnum opus: Пригоди Гекльберрі Фінна


Марк Твен (1909)

Марк Твен (англ. Mark Twain), справжнє ім'я: Самюель Клеменс (англ. Samuel Langhorne Clemens; *30 листопада 1835 Флорида, штат Міссурі — †21 квітня 1910) — американський письменник, гуморист, сатирик, публіцист, видавець. Найвідоміший творами «Пригоди Тома Соєра» та «Пригоди Гекльберрі Фінна».

Вільям Фолкнер писав, що він був «першим по-справжньому американським письменником, і всі ми з тих пір — його наступники», а Ернест Хемінгуей писав, що «вся сучасна американська література вийшла із однієї книги Марка Твена, котра називається «Пригоди Гекльберрі Фінна».

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство і юність[ред.ред. код]

Семюель Ленгхорн Клеменс народився у сім'ї збіднілого тенесійського купця Джона Маршала Клеменса (11 серпня 1798 — 24 березня 1847) і Джейн Лемптон Клеменс (18 червня 1803 — 27 жовтня 1890 року)[1] Він був шостою дитиною у сім'ї, в якій дітей було семеро і тільки четверо з них вижило.

Коли Марку Твену виповнилось 4 роки, його сім'я переїхала у містечко Ганнібал, де був річковий порт на річці Міссісіпі. Згодом Ганнібал послужить прообразом містечка Сент-Пітерсберг у знаменитих романах „Пригоди Тома Сойєра“ та „Пригоди Гекльберрі Фінна В цей час Міссурі був рабовласницьким штатом, тому вже в цей час Марк Твен зміг ознайомитися із рабством, яке буде згодом описувати і засуджувати у своїх творах.

В березні 1847 року, коли Марку Твену було 11 років, його батько помер через пневмонію.[2] Наступного року він починає працювати помічником у друкарні. З 1851 займається набором (друком) і редагуванням статей та гумористичних нарисів для газети „Ганнібальський журнал“, власником якої був його брат Оріон. У віці 18 років він залишив Ганнібал і працював у друкарні у Нью-Йорку, Філадельфії, Сент-Луїсі та інших містах. Він займався самоосвітою, багато часу проводячи у бібліотеці, таким чином отримуючи стільки знань, скільки він би зміг одержати, закінчивши звичайну школу.[3][11] У віці 22 років Твен повернувся в Міссурі. На шляху до Нового Орлеану Марк Твен подорожував на пароплаві. Тоді ж у нього з'явилася мрія стати капітаном корабля. В цей час така робота була вельми високооплачуваною — середня зарплата становила $250 в місяць[4], що дорівнює сьогоднішнім $155 000 в рік.

В той час пароплави будувалися із ненадійного легкозаймистого дерева і ніякі освітлювальні прилади, лампи, свічки вночі не дозволялися, оскільки це робило подорожі дуже ризикованими і небезпечними. Капітан пароплава мусив бути добре обізнаним із маршрутом, з берегами і портами річки, щоб у будь-якому з них бути спроможним зупинитися. Твен за два роки надзвичайно ретельно вивчив 2 000 миль (3 200 кілометрів) річки Міссісіпі і у 1859 році отримав диплом капітана корабля. Навчаючись, Семюель заохочував свого молодшого брата працювати з ним. Але Генрі загинув 21 червня 1858 року, коли пароплав, на якому той працював, вибухнув. Марк Твен передбачив цю смерть — вона йому приснилася за місяць до того. Цей випадок зацікавив його парапсихологією. Згодом він став членом Товариства Фізичних Досліджень (Society for Psychical Research)[5] Марк Твен вважав, що він насамперед винен у смерті свого брата і почуття вини не покидало його протягом всього життя аж до смерті. Однак він продовжував працювати на річці доти, поки не спалахнула Громадянська війна і судноплавство на Міссісіпі припинилося.

Дезертирство[ред.ред. код]

Семюелю Клеменсу довелося стати солдатом Конфедерації. Утім, що могло утримати молоду людину, яка ще з дитинства звикла бути вільною?! Через два тижні він дезертує з рядів армії жителів Півдня і спрямовується на захід, до брата в Неваду. Саме пройшла чутка, що в диких преріях цього штату знайшли срібло і золото. Тут Семюель працював цілий рік на срібному руднику. Паралельно до цього він писав гумористичні розповіді для газети «Терріторіал ентерпрайз» у Вірджині-Сіті й у серпні 1862 одержав запрошення стати її співробітником. Ось де і довелося Семюелю Клеменсу шукати для себе псевдонім. Не довго думаючи, він згадав рідну річку і взяв собі в якості псевдоніма вислів лотових на Міссісіпі, які викрикували «марк твен» («мірка 2»), що означало достатню глибину для безпечного плавання. Так на просторах Америки і з'явився письменник Марк Твен, який зумів у майбутньому завоювати світове визнання літературною творчістю.

Мандри (також в Україну)[ред.ред. код]

Протягом декількох років він мандрує з газети в газету як репортер і фейлетоніст. Крім цього, він заробляв додаткові кошти публічним читанням своїх гумористичних оповідань. Як кореспонденту «Альта Каліфорнія» йому вдається взяти участь у середземноморському круїзі на пароплаві «Квакер-Сіті», під час якого він зібрав матеріал для своєї першої книги «Простаки за кордоном». Тоді ж письменник побував і в Україні, відвідавши такі міста, як Одеса, Севастополь та Ялта. Побував також письменник і в резиденції російського імператора у Лівадії.

Поява 1869 року повісті «Простаки за кордоном» викликала деякий інтерес з боку публіки через рідкісне для тих років поєднання добротного південного гумору й сатири. Таким чином, літературний дебют Марка Твена відбувся. Крім того, у лютому 1870 року він одружився із сестрою свого друга Ч. Ленгдона, з яким познайомився під час круїзу, — Олівії.

Наступною успішною книгою Семюеля Клеменса став написаний у співавторстві з Чарльзом Уорнером роман «Позолочене століття». Твір, з однієї сторони не дуже вдалий, тому що стилі співавторів серйозно різнилися, але з іншої сторони він припав до смаку читачам настільки, що назвою роману охрестили час правління президента Гранта. А в 1876 році побачила світ нова книга Марка Твена, що не тільки закріпило його роль видатного американського письменника, але і назавжди внесло його ім'я в історію світової літератури. Це були знамениті «Пригоди Тома Сойєра». Письменникові вигадувати майже нічого не довелося. Він згадав дитинство в Ганнібалі і своє життя в ті роки. І от на сторінках книги з'явилися описи містечка Сент-Пітерсберг, у якому легко можна впізнати Ганнібал, як утім, і безліч інших дрібних населених пунктів, які розкинулись на берегах Міссісіпі. А Том Сойєр був схожий на юного Семюеля Клеменса, який дуже не любив школу й у 9 років уже палив.

Успіх книги перевершив усі сподівання. Книга, наповнена простим гумором і написана доступною мовою, сподобалася широкому загалу звичайних американців. Адже в Томі багато хто впізнавав себе в далекому й безтурботному дитинстві. Це визнання читачів Твен закріпив наступною книгою, яка також не розраховувалась на витончені смаки літературних критиків. Повість «Принц і жебрак», яка вийшла друком у 1882 році, переносить читачів в Англію епохи Тюдорів. Захоплюючі пригоди поєднуються в цій повісті з мрією простого американця розбагатіти. От ти був жебраком і раптом, раз — уже багатий і золотою печаткою королівства розбиваєш горіхи. Простому читачеві це сподобалося.

Історична тема зацікавила письменника. У передмові до свого нового роману «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» Твен написав:

« «Якщо хто-небудь схильний засуджувати нашу сучасну цивілізацію, що ж, перешкодити цьому не можна, але непогано іноді провести порівняння між нею і тим, що робилося на світі раніш, а це повинно заспокоїти і вселити надію».  »

Успішний бізнесмен[ред.ред. код]

До 1884 року Марк Твен був уже відомим літератором і до того ж ще і став успішним бізнесменом. Він заснував видавничу фірму, номінально очолену Ч. Л. Вебстером, чоловіком його племінниці. Однієї з перших книг, опублікованих власним видавництвом стали його «Пригоди Гекельберрі Фіна». Твір, який, по визнанню критиків, став кращим у творчості Марка Твена, задумувався як продовження «Пригод Тома Сойєра». Однак, він вийшло набагато більш складним і багатошаровим. Позначилося те, що письменник створював його протягом майже 10 років. А роки ці були наповнені постійним пошуком кращої літературної форми, шліфуванням мови і глибокими роздумами. У цій книзі Твен вперше в американській літературі використовував розмовну мову американської глибинки. Колись допускалося її вживання тільки у фарсі і сатирі на звичаї простолюду.

Серед інших книг, випущених видавництвом Марка Твена можна назвати «Спогади» вісімнадцятого президента США У. С. Гранта. Вони стали бестселером і принесли родині Семюеля Клеменса бажане матеріальне благополуччя.

Видавнича фірма Марка Твена успішно існувала аж до відомої економічної кризи 1893 — 1894 років. Бізнес письменника не витримав жорстокого удару і збанкрутував. Але справи і до цього останнім часом йшли не блискуче. Ще в 1891 році Марк Твен з метою економії коштів був змушений перебратися в Європу. Час від часу він приїжджає в Сполучені Штати, намагаючись поправити своє матеріальне становище. Після розорення, він довго не визнає себе банкрутом. Зрештою йому вдається домовиться з кредиторами про відстрочку виплати боргів. Це він зміг зробити тільки в 1898 році. За цей час Марко Твен написав кілька творів, серед яких його найсерйозніша історична проза — «Особисті спогади про Жанну Д'арк» (1896), а також «Роззява Вільсон» (1894), «Том Сойєр за кордоном» (1894) і «Том Сойєр-детектив» (1896). Але жоден з них не зміг домогтися того успіху, що супроводжував минулим книгам Твена.

Останні роки[ред.ред. код]

Зірка письменника почала зникати з обрію. До кінця XIX століття в США починають публікувати зібрання творів Марка Твена, ствлячи тим самим його в розряд класиків давно минулих днів. Однак, запеклий хлопчисько, що сидів усередині літнього, уже зовсім сивого, Семюеля Клеменса і не думав здаватися. У 20 століття Марк Твен увійшов з гострою сатирою на сильних світу цього. Бурхливий революційний початок століття письменник ознаменував творами, покликаними викривати неправду і несправедливість: «Людині, що ходить у пітьмі», «Сполучені Лінчуючі Штати», «Монолог царя», «Монолог короля Леопольда в захист його панування в Конго». Проте, американці, які знали його, як класика «легкої» літератури, не сприйняли ці твори. У 1901 році він одержав почесний ступінь доктора красного письменства від Єльского університету. У наступному році — почесний ступінь доктора права від Міссурійського університету. Він дуже пишався цими званнями. Для людини, яка у 12 років покинула школу, визнання його таланту ученими мужами знаменитих університетів було дуже приємним.

У 1906 році Твен наймає особистого секретаря, яким став А. Б. Пейн. Секретар висловив своє бажання написати книгу про життя письменника. Однак, Марк Твен і сам уже кілька разів сідав за стіл, з метою написати автобіографію. У результаті письменник починає диктувати Пейну історію свого життя. Через рік його знову відзначили ученим ступенем. Він одержує почесний ступінь доктора красного письменства від Оксфордського університету.

До того часу він уже важко хворіє, а більшість членів його родини помирають один за одним. Письменника мучать жорстокі напади стенокардії. Зрештою серце не витримує і 21 квітня 1910 року у віці 74 років Марк Твен помирає.

Його останній твір — сатирична повість «Таємничий незнайомець» буде опублікована посмертно в 1916 році за незавершеним рукописом.

Автобіографія Твена[ред.ред. код]

Марк Твен працював над автобіографією з 1870 по 1905 рік, і так і не завершив її. У своєму заповіті письменник окремо прописав особливі інструкції, згідно з якими його біографію можна видати лише через 100 років після його смерті, а окремі її частини — взагалі не раніше, ніж через 500 років. Такі доволі дивні умови у заповіті Марка Твена пояснюються тим, що він у своїх мемуарах був дуже відвертим — як щодо того, що стосувалося його самого, так і у розповідях про сучасне йому оточення. Розмірковуючи про війни, релігії, політику та політиків, Марк Твен не добирав висловів, тому й боявся, що окремі судження, будучи оприлюдненими, можуть викликати гнів згаданих ним осіб або й їхніх нащадків.

Своєрідний столітній «карантин» на публікацію автобіографії Марка Твена закінчився у 2010 році, відтак у цьому році в США побачив світ перший із трьох томів спогадів письменника[6].

Творча кар'єра[ред.ред. код]

Найбільшим внеском Твена в американську й світову літературу вважається роман «Пригоди Гекльберрі Фінна». Багато хто вважає це взагалі кращим літературним твором, коли-небудь створеним у США [Джерело? 17 днів] . Також великою популярністю користуються «Пригоди Тома Сойєра», «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» і збірник автобіографічних оповідань «Життя на Міссісіпі». Марк Твен починав свою кар'єру з невибагливих гумористичних куплетів, а закінчував повними тонкої іронії нарисами людських звичаїв, гостро-сатиричними памфлетами на соціально-політичну тематику і філософсько-глибокими і, при цьому, досить песимістичними роздумами про долю цивілізації.

Багато публічних виступів і лекцій були втрачені або не були записані, окремі твори і листи були заборонені до друку самим автором за його життя і на десятиліття після смерті.

Твен був прекрасним оратором. Він допоміг створити [Джерело? 17 днів] і популяризувати американську літературу як таку, з її характерною тематикою і яскравим незвичайним мовою. Отримавши визнання і популярність, Марк Твен багато часу приділяв пошуку молодих літературних талантів і допомагав їм пробитися, використовуючи свій вплив і придбану ним видавничу компанію.

Твен захоплювався наукою та науковими проблемами. Він був дуже дружний з Ніколою Тесла, вони багато часу проводили разом в лабораторії Тесли. У свій твір «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура» Твен ввів подорож у часі, в результаті якого багато сучасних технологій опинилися в Англії часів Короля Артура. Технічні подробиці, які приводяться в романі, свідчать про знайомство Твена з досягненнями сучасної йому науки.

Двома іншими найвідомішими захопленнями Марка Твена були гра на більярді і куріння люльки. Відвідувачі будинку Твена іноді говорили, що в кабінеті письменника стояв такий густий тютюновий дим, що самого господаря майже не можна було розгледіти.

Твен був відомою особою Американської антиімперської ліги, яка протестувала проти американської анексії Філіппін. У відповідь на ці події, в яких загинуло близько 600 чоловік, він написав «Інцидент на Філіппінах», але твір було опубліковано тільки в 1924, через 14 років після смерті Твена.

Час від часу деякі твори Твена заборонялися американської цензурою з різних причин. В основному це пояснювалося активної громадянської і соціальної позицією письменника. Деякі твори, які могли б образити релігійні почуття людей, Твен не друкував на прохання своєї сім'ї. Так, наприклад, «Таємничий незнайомець» залишився неопублікованим до 1916. А самою суперечливою роботою Твена, мабуть, була гумористична лекція в паризькому клубі, опублікована під назвою «Роздуми про науку онанізму». Центральна ідея лекції була такою: «Якщо вже потрібно ризикнути життям на сексуальному фронті, то не мастурбуйте занадто багато». Есе було опубліковано лише в 1943 обмеженим тиражем в 50 екземплярів. Ще кілька антирелігійних творів залишалися ненадрукованими до 1940-х років.

Особиста позиція[ред.ред. код]

Політичні погляди[ред.ред. код]

З поглядами Марка Твена на ідеальну форму правління і політичний режим можна ознайомитися, прочитавши його промову "" Лицарі праці «- нова династія», з якою 22 березня 1886 року він виступив у місті Хартфорді, на засіданні клубу " У понеділок увечері ". Вперше ця промова під заголовком «Нова династія» була опублікована в вересні 1957 року в журналі «New England Quarterly»[7] .

Марк Твен дотримувався позиції, що влада повинна належати тільки і тільки народу. Він вважав, що

Влада однієї людини над іншими означає пригнічення — незмінно і завжди пригнічення; хай не завжди свідоме, навмисне, обдумане, не завжди суворе, або тяжке, або жорстоке, або огульне, — але так чи інакше — завжди пригнічення в тому чи іншому вигляді. Кому ні вручи владу, вона неодмінно проявиться в пригніченні. Дайте владу дагомейскому цареві — і він відразу почне перевіряти влучність своєї новенької скорострільної гвинтівки на кожному, хто проходить повз його палац; люди будуть падати один за іншим, але ні йому, ні його придворним і в голову не прийде, що він робить щось неналежне. Дайте владу голові християнської церкви в Росії — імператору, — і він одним помахом руки, точно відганяючи мошкару, пошле незліченну безліч молодих чоловіків, матерів з немовлятами на руках, сивочолих старців і юних дівчат в неймовірне пекло свого Сибіру, а сам спокійнісінько відправиться снідати, навіть не відчувши, яке варварство тільки що зробив. Дайте владу Костянтину або Едуарду IV, або Петру Великому, або Річарду III, — я міг би назвати ще сотню монархів, — і вони переб'ють своїх найближчих родичів, після чого відмінно заснуть, навіть без снодійного … Дайте владу кому завгодно — і ця влада буде пригнічувати.

Автор підрозділяв людей на дві категорії: гнобителів і пригноблених . Перших небагато — король, жменька інших наглядачів і підручних, а других безліч — це народи світу: найкращі представники людства, робочі люди — ті, хто своєю працею добуває хліб. Марк Твен вважав, що всі правителі, які досі правили у світі, співчували і протегували класам і кланам роззолочених нероб, спритних казнокрадів, невтомних інтриганів, порушників громадського спокою, які думають тільки про свою вигоду. І на думку великого письменника, єдиним правителем або королем повинен бути сам народ:

Але цей король — природжений ворог тих, хто інтригує і говорить красиві слова, але не працює. Він буде нам надійним захистом проти соціалістів, комуністів, анархістів, проти бродяг і корисливих агітаторів, які борються за «реформи», які дали б їм шматок хліба і популярність за рахунок чесних людей. Він буде нам притулком і захистом проти них і проти всіх видів політичної хвороби, зарази і смерті. Як він використовує свою владу? Спочатку — для гноблення. Бо він не більш доброчесний, ніж ті, хто панував до нього, і не хоче вводити нікого в оману. Різниця лише в тому, що він буде пригнічувати меншість, а ті гнобили більшість; він буде пригнічувати тисячі, а ті гнітили мільйони. Але він нікого не буде кидати до в'язниць, нікого не битиме батогами, катувати, спалювати на вогнищах і засилати, не буде змушувати своїх підданих працювати по вісімнадцять годин на день і не буде морити голодом їх сім'ї. Він подбає про те, щоб все було справедливо — справедливий робочий день, справедлива заробітна плата.

Ставлення до релігії[ред.ред. код]

Дружина Твена, глибоко віруюча протестантка (конгрегаціоналістка), так і не змогла «навернути» чоловіка, хоча він намагався за її життя уникати гострих тем. Чимало романів Твена (наприклад, «Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура») містять вкрай різкі випади на адресу католицької церкви. В останні роки Твен написав чимало оповідань на релігійну тематику, в яких висміює протестантську етику (наприклад, «Допитлива Бессі»).

З посмертно опублікованих матеріалів ясно, що Марк Твен був нескінченно далекий від будь-якої існуючої релігійної конфесії. Свої погляди він підсумував в 1906 році в «Роздумах про релігію»:

Тепер давайте поговоримо про істинного Бога, справжнього Бога, великого Бога, найвищого і верховного Бога, дійсного творця реального всесвіту … — всесвіту, не виготовленого вручну для астрономічної дитячої, але виниклого в безмежній протяжності простору по велінню щойно згаданого справжнього Бога, Бога неймовірно великого і величного, порівняно з яким всі інші боги, міріадами кишать в жалюгідній людській уяві, подібні рою комарів, що загубилося в нескінченності порожнього неба …
Коли ми досліджуємо незліченні чудеса, пишність, блиск і досконалість цього нескінченного всесвіту (тепер ми знаємо, що всесвіт нескінченний) і переконуємося, що все в ньому, від стеблинки трави до лісових велетнів Каліфорнії, від невідомого гірського потічка до безмежного океану, від ходу припливів і відливів до величного руху планет, беззаперечно підкоряється суворій системі точних, законів, що не знають винятку, ми осягаємо — не припускаємо, не виводимо, але осягаємо, — що Бог, який єдиної думкою створив цей неймовірно складний світ, а іншою думкою створив керуючі їм закони, — цей Бог наділений безмежною могутністю …
Чи відомо нам, що він справедливий, добрий, лагідний, милосердний, щедрий? Ні. У нас немає ніяких доказів того, що він володіє хоча б однією з цих якостей, — і в той же час кожен день, що приходить, приносить нам сотні тисяч свідоцтв — ні, не свідоцтв, а незаперечних доказів, — що він не володіє жодною з них.

За повної відсутності в нього будь-якої з тих якостей, які могли б прикрасити бога, вселити до нього повагу, викликати благоговіння і поклоніння, справжній бог, справжній бог, творець неосяжної всесвіту нічим не відрізняється від всіх інших наявних богів. Він кожен день абсолютно ясно показує, що анітрохи не цікавиться ні людиною, ні іншими тваринами — хіба тільки для того, щоб катувати їх, знищувати і отримувати від цього заняття якусь розвагу, роблячи при цьому все можливе, щоб його вічна і незмінна одноманітність йому не приїлася.

Марк Твен , Роздуми про релігію

Яскраво передає ставлення до релігії його твір «Щоденник Адама», в якому в гострій сатирі критикується можливість в сучасному світі не те, що зберігати, але й розвивати віру в Бога, при чому так, що сам би Бог побачивши, як трактують біблію був би шокований.

Бібліографія[ред.ред. код]

Перша книга

Першого успіху як письменник Твен домігся в подорожі. У 1867 році він упросив полковника Мак Комба спонсорувати його поїздку в Європу і на Близький Схід. У червні в якості кореспондента «Альта Каліфорнія» у «Нью-Йорк трибюн» Твен їде на пароплаві «Квакер-Сіті» до Європи. У серпні він відвідав Одесу, Ялту і Севастополь (в «Одеському віснику» від 24 серпня поміщений «Адреса» американських туристів, написаний Твеном. Марк Твен, у складі делегації корабля, відвідав у Лівадії резиденцію Російського імператора.

Листи, написані ним в подорожі по Європі, відправлялися і друкувалися в газеті. А після повернення ці листи лягли в основу книги «Простаки за кордоном». Книга вийшла в 1869 році, поширювалася за передплатою і мала величезний успіх. До самого кінця його життя багато знали Твена саме як автора «Простаків за кордоном». За свою письменницьку кар'єру Твен помандрував по Європі, Азії, Африці і навіть Австралії.

У 1870, на піку успіху від «Простаків за кордоном», Твен одружився на Олівії Ленгдон і переїхав до міста Буффало, штат Нью-Йорк. Звідти він перебрався в місто Хартфорд, штат Коннектикут. У цей період він часто читав лекції в США і Англії. Потім він почав писати гостру сатиру, різко критикуючи американське суспільство і політиків, це особливо помітно у збірці «Життя на Міссісіпі», написаному в 1883 році.

Екранізації творів[ред.ред. код]

За його книгами в Україні створено стрічки «Том Сойєр» (1937) Л.Френкеля, "Нові пригоди янкі при дворі короля Артура (1988, 2 с.) В.Греся, телесеріал «Пригоди Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна» (1981, т/ф, 2 с.) С.Говорухіна.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Kaplan, Fred (October 2007). «Chapter 1: The Best Boy You Had 1835–1847», The Singular Mark Twain. Doubleday. ISBN 0-385-47715-5. . Cited in «Excerpt: The Singular Mark Twain. About.com: Literature: Classic. Retrieved on 2006-10-11.
  2. http://encarta.msn.com/sidebar_701509634/Adventures_of_Huckleberry_Finn_The.html
  3. http://shs.umsystem.edu/famousmissourians/writers/clemens/jmclemens.html
  4. Philip S. Foner, Mark Twain: Social Critic (New York: International Publishers, 1958), p.13, cited in Helen Scott's „The Mark Twain they didn't teach us about in school“ (2000) in the International Socialist Review 10, Winter 2000, pp.61-65, at http://www.marxists.de/culture/twain/noteach.htm#n2
  5. For more of an account of Twain's involvement with parapsychology see Blum, Deborah, Ghost Hunters: William James and the Search for Scientific Proof of Life After Death». Penguin Press, (2006).
  6. Боровський Олег Сто років чекання. У США вперше вийшли друком спогади Марка Твена. // «Україна Молода» за 19 листопада 2010 року
  7. http://knigosite.ru/read/67680-rycari-truda-novaya-dinastiya-tven-mark.html Марк Твен. "" Лицарі праці «- нова династія»

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Михайло Москаленко. Нариси з історії українського перекладу. 6 // Всесвіт № 11-12б 2006

Посилання[ред.ред. код]