Джаз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Джаз (англ. jazz) — вид музичного мистецтва, що виник на межі XIXXX століття в США як синтез африканської та європейської культур та отримав згодом повсюдне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. Подальший розвиток джазу відбувався за рахунок освоєння джазовими музикантами і композиторами нових ритмічних і гармонійних моделей.

Походження терміну[ред.ред. код]

Слово «jazz» (можливо, походить від фр. chasser — полювати) у креолів означало полювання, а також хвилювання, збудження. В 1860-і в північноамериканській літературній мові з'являється слово «jasm», що означає піднесення, натхнення. Невдовзі йому на зміну приходить слово «jass», а також аналогічне дієслово, що означало, «ловити», «збуджуватись» тощо. Все частіше починають використовуватись звороти «jazz around» (блукати, мандрувати) і «jazz up» (впадати у веселий стан). Як музичний термін, слово «jazz» вперше з'явилося 1915 року у зв'язку з білим оркестром, що грав у новоорлеанському стилі, пізніше — в назві новоорлеанського оркестру Тома Брауна — «Том Браун Диксиленд Джаз Бенд», після чого термін «джаз» швидко поширюється в Північній Америці, а згодом і по всьому світу.

Витоки джазу[ред.ред. код]

Джаз виник як поєднання декількох музичних культур і національних традицій. Спочатку він прибув з африканських земель. Для будь якої африканської музики характерний дуже складний ритм, музика завжди супроводжується танцями, які являють собою швидке притупування і плескання. На цій основі в кінці XIX століття склався ще один музичний жанр регтайм. Згодом ритми регтайму в поєднанні з елементами блюзу дали початок новому музичному напрямку — джазу.

Витоки джазу пов'язані з блюзом. Він виник в кінці XIX століття як злиття африканських ритмів і європейської гармонії, але витоки його слід шукати з моменту завезення рабів з Африки на територію Нового Світу. Привезені раби не були вихідцями з одного роду і зазвичай навіть не розуміли один одного. Необхідність консолідації привела до об'єднання безлічі культур і, як наслідок — до створення єдиної культури (в тому числі і музичної) афроамериканців. Процеси змішування африканської музичної культури, і європейської (яка теж зазнала серйозних змін в Новому Світі) відбувалися починаючи з XVIII століття і в XIX столітті привели до виникнення «протоджаз», а потім і джазу в загальноприйнятому розумінні.

Джазовий дослідник Маршалл Стернс (19081966) в книзі «Історія джазу» характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної культури:

«Передусім, де б ви не почули джаз, його завжди значно легше впізнати, ніж описати словами. Але й в найпершому наближенні ми можемо визначити джаз як напівімпровізаційну музику, що виникла в результаті 300-річного змішування на північноамериканській землі двох великих музичних традицій — західноєвропейської та західноафриканської, тобто фактичного злиття білої та чорної культури. І хоча в музичному відношенні переважаючу роль тут зіграла європейська традиція, але ті ритмічні якості, які зробили джаз настільки характерною, незвичайною і легко впізнаваною музикою, безсумнівно, ведуть своє походження з Африки. Тому головними складовими цієї музики є європейська гармонія, євро-африканська мелодія та африканський ритм».[1]

Дослідник виділяє 6 принципових джерел синтезу джазу:

  1. Ритми Західної Африки;
  2. Негритянські робітничі пісні (work songs, field hollers);
  3. Негритянські релігійні пісні (spirituals);
  4. Негритянські світські пісні (blues);
  5. Американська народна музика минулих століть;
  6. Музика менестрелів та вуличних духових оркестрів.

Негритянські робітничі пісні[ред.ред. код]

Співалися неграми на плантаціях, на будівництвах, в портах і т. д. Характерними рисами цих пісень, що були успадковані джазом є:

  • Структура антифону (лідер заспівує, хор відповідає);
  • Використання блюзового звукоряду;
  • енергійна, крикоподібна манера співу (шаут);

Ступінь проникнення естетичних та музичних елементів африканського походження в храмову музику залежала від різновиду християнства і була більшою в католицизмі, який ставився до язичницьких традицій більш лояльно, та меншою в протестантизмі. Духовні піснеспіви північноамериканських негрів, так звані «спірічуелс», виникли в США вже в 2-й половині 18-го століття. Їх першоджерелом були релігійні гімни і псалми, завезені в Америку білими переселенцями та місіонерами. Спірічуелс поєднує в собі традиції африканського виконавства (колективна імпровізація, характерна ритміка глісандо, нетемперовані акорди, особлива емоційність) зі стилістичними рисами пуританських гімнів. В той же час вони в меншому ступені були африканськими і в більшому — європейськими, ніж решта афро-американської музики.

Історія розвитку джазу[ред.ред. код]

Новоорлеанський період[ред.ред. код]

Відправною точкою розвитку джазу вважається Новоорлеанський джаз — мистецтво, що розвивалося у Новому Орлеані на початку XX століття. Його попередиком був Архаїчний джаз. Терміном «новоорлеанський джаз» окреслюється як хронологічний період, що охоплює період приблизно від початку 1900-х до кінця 1910-х, так і характерний музичний стиль, який вважається історично першим джазовим стилем.

Поява цього стилю саме в Новому Орлеані пояснюється калейдоскопічною культурою цього міста, що мало велике значення як морський порт і важливий торговий центр, це місто приваблювало людей різних національностей і соціальних прошарків, поряд із білими тут жили креоли і негри, діалог їх культур і утворив доволі специфічну атмосферу цього міста. Виділяють три джерела, три складові частини, звідки розвивався джаз:

  1. спірічуел і госпелз — духовні співи негрів;
  2. блюз — розважальна музика, яка виконувалась бродячими виконавцями;
  3. регтайм — фортепіанна танцювальна музика.

Для Новоорлеанського джазу характерна колективна імпровізація, де головну партію виконує корнет на тлі басової лінії тромбона, а кларнет «обвиває» їхніми орнаментальними переплетеннями. У такий спосіб виникає своєрідна поліфонія. Сольні інструменти протистоять ритмічній групі: банджо, тубі й ударним. Гармонічна мова Новоорлеанского джазу проста і використовує, головним чином, тризвуки.

Серед провідних джазменів Нового Орлеану — Джо "Кінг" Олівер, Луї Армстронг, Кід Орі. В новому Орлеані сформувалися перші диксиленди — великі джазові ансамблі, серед яких особливе місце займає ансамбль Original Dixieland Jass Band, який у 1917 році здійснив перший джазовий звукозапис.

1917 року із вступом США у Першу світову війну Новий Орлеан було оголошено військовим портом, через що заклади розваг закривалися і джазові музиканти були вимушені покидати це місто. Центр джазової культури переміщується у Чикаго.

1920-ті — ера диксиленду[ред.ред. код]

1930-ті. Свінг[ред.ред. код]

Розвиток джазу в Європі[ред.ред. код]

Перед Другою світовою війною в Європі з'явилися власні майстри джазу, серед яких можна відзначити, наприклад Джанго Рейнхардта, як такого, що згодом справив суттєвий вплив і на розвиток джазу в Америці (США).

Проблеми джазової теорії[ред.ред. код]

На сьогоднішній день теорія джазової музики розвинена значно слабше, ніж теорія академічної музики, чому знаходять різні пояснення:

  • Дуже швидкий розвиток джазу, що зробив величезний еволюційний шлях протягом 100 років свого існування.
  • складностями опанування неєвропейськими формами музики для європейського академічного музикознавства.
  • поширеним серед музикознавчої еліти відношенням до джазу, як до «несерйозної» музики.
  • Джаз — це не стиль, а настрій.

Примітки[ред.ред. код]