Луї Армстронг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луї Армстронг
англ. Louis Armstrong
фотографія
Луї Армстронг
Основна інформація
Повне ім'я Луї Даніель Армстронг
Louis Daniel Armstrong
Дата народження 4 серпня 1902(1902-08-04)
Місце народження Новий Орлеан, Луїзіана, США
Дата смерті 6 липня 1971(1971-07-06) (68 років)
Місце смерті Нью-Йорк, США
Роки активності 1902-1971
Інструменти труба
Жанри Новоорлеанський джаз, Блюз, Свінг, Джаз
Псевдоніми Сачмо

Луї́ Армстро́нг (англ. Louis Armstrong; *4 серпня 1901, Новий Орлеан, США — 6 липня 1971, Нью-Йорк, США) — американський джазовий музикант: трубач і співак, у США відомий як король джазу. Його записи 1920-х років у Чикаго з гуртами «Хот-Файв» і «Хот-Севен» принесли йому популярність за особливе тепле звучання труби, майстерність імпровізації й особливий низький хрипкий голос; у 1922 році відправився грати в Чикаго в оркестрі Джо Олівера. Знімався в кіно.

Першу музичну освіту здобув у виправному закладі для «кольорових» підлітків, куди потрапив за стрілянину з пугача на вулиці в Новий рік. Звільнившись, колишній лідер тюремного духового оркестру досить швидко знайшов роботу. У 18 років його узяв у свій ансамбль вельми авторитетний тромбоніст Кід Орі; проте сам Луї Армстронг вважав своїм справжнім вчителем корнетиста Джо «Кінга» Олівера.

У складі «Креольського джаз-банду» Олівера в Чикаго Армстронг зробив свої перші записи. У 1924 році він за наполяганням своєї дружини Ліл Хардін почав самостійну кар'єру. У 1925 році Луї Армстронг організував свою «Гарячу п'ятірку» — перший джазовий імпровізаційний ансамбль. Зроблені в ці роки записи прийнято вважати першими сторінками золотої книги джазової класики, адже саме тоді Армстронг почав співати. Спочатку це був «скет» — вокальне звуконаслідування трубі; вокал із словами прийшов пізніше.

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Луї, як називали його на креольський манер, народився в найбіднішому негритянському районі Нового Орлеана. Ріс у неблагополучній сім'ї (мати — праля, батько — робітник-поденник). Його батько рано покинув сім'ю, і хлопчика разом з молодшою ​​сестрою Беатрис віддали на виховання бабусі Джозефіна, яка ще пам'ятала часи рабства. Через деякий час мати Армстронга, Мейенн, забрала Луї і надалі виховувала його сама (хоча належної уваги йому ніколи не приділяла). Вони жили в Сторивилля, районі, відомому своїми вільними мораллю, а також барами, клубами, танцзалами і публічними будинками. Армстронг з дитинства працював, розвозив вугілля, продавав газети тощо.

Семирічного хлопчика пошкодувала і пригріла у себе єврейська сім'я Карнофскі, що нещодавно іммігрували до Америки з Литви. Спочатку вони просто давали йому «роботу» по дому, щоб підгодувати вічно голодну дитину. Потім він став залишатися ночувати в будинку євреїв, де вперше в житті з ним поводилися з добротою і ласкою. Коли він лягав спати, пані Карнофскі співала йому російську колискову, і він підспівував їй. Пізніше він навчився співати і грати безліч російських і єврейських пісень. Згодом хлопчик фактично став прийомним сином у цій родині. Карнофскі дали йому гроші на купівлю його першої труби; як водиться в єврейських сім'ях, вони щиро захоплювалися його музичним талантом. Пізніше, коли він став професійним музикантом і композитором, він використовував єврейські мелодії, в таких, наприклад, композиціях, як St. James Infirmary and Go Down, Moses. У пам'ять про них він до кінця життя носив Зірку Давида і розповідав, що саме у цієї сім'ї він навчився «how to live — real life and determination.»

Початок музичної діяльності[ред.ред. код]

Армстронг рано почав співати в невеликому вуличному вокальному ансамблі, грав на барабанах і за кілька років натренував свій слух. Першу музичну освіту він здобув у виправному таборі-інтернаті «Уейф'с Хоум» для кольорових підлітків у 1913, куди потрапив за випадковий пустотливий вчинок — стрільбу з пістолета на вулиці в Новий рік (пістолет був викрадений ним у полісмена — одного з клієнтів матері). Там він відразу приєднався до табірного духовому оркестру і навчився грати на тамбурині, альтгорні, а потім освоїв корнет. Оркестр виконував традиційний для того часу репертуар — марші, польки і популярні пісеньки. На час закінчення терміну Луї вже вирішив стати музикантом. Звільнившись, він почав ходити по клубах і грати на позичених інструментах у місцевих оркестрах. Його взяв під своє заступництво Кінг Олівер, що вважався тоді найкращим корнетистом міста і якого сам Луї Армстронг вважав своїм справжнім вчителем. Після від'їзду Олівера в Чикаго в 1918 Армстронга взяв у свій ансамбль вельми авторитетний тромбоніст Кід Орі. Луї епізодично починає виступати в ансамблі «Tuxedo Brass Band» Оскара «Папи» Селестина, де грали тоді такі музиканти як Пол Домінгес, Затті Сінглтон, Альберт Ніколз, Барні Бігард і Луїс Рассел. Бере участь у джазових парадах по вулицях рідного міста і грає в бенді «Jazz-E-Sazz Band» Фетс Мерейбла, який виступав у дансингах на пароплавах, плаваючих в літній сезон по Міссісіпі. Мерейбл, досить професійний бенд-лідер, дав юнакові перші основи нотної грамоти і Армстронг стає кваліфікованим музикантом. За ним, поступово, в середовищі музикантів закріплюється прізвисько Сачмо — скорочення від англійського Satchel Mouth, що на слензі чорних американців 1920 років означало великоротий.[1]

Професійна мистецька діяльність[ред.ред. код]

У 1922 році Оліверу знадобився другий корнетист, і він запрошує Армстронга в Чикаго грати в «Лінкольн Гарденс» (ресторан на 700 місць) у своєму оркестрі «Creole Jazz Band». Цей бенд був у той час найяскравішим джазовим складом у Чикаго, і робота в цьому бенді багато чого дала Армстронгу для його майбутньої кар'єри. У складі «Креольського джаз-бенду» Олівера в Чикаго Армстронг зробив свої перші записи. У 1924 він удруге одружується (першою його дружиною була повія, креолка Дейзі Паркер з Нового Орлеана) на піаністці ансамблю, Ліл Хардін, і за наполяганням своєї дружини починає самостійну кар'єру. Армстронги їдуть у Нью-Йорк, де Луї поступає на роботу в оркестр Флетчера Хендерсона. Там до нього приходить популярність, любителі джазу приходять слухати бенд часто заради його «гарячих» соло. До того часу остаточно формується власний стиль Луї Армстронга — яскравий, імпровізаційний і винахідливий.

У цей період Армстронг бере участь у записах ансамблю «Blu Five» піаніста Кларенса Вільямса і працює у складах різних акомпануючих ансамблів з ​​багатьма блюзовими і джазовими вокалістами (Ма Рейні, Тріксі Сміт, Кларою Сміт, Бессі Сміт, Альбертою Хантер, Меггі Джонс, Євою Тейлор, Вірджинією Лістон, Маргарет Джонсон, сипі Уоллес, Перрі Бредфордом). У 1925 після закінчення терміну ангажементу у Флетчера Хендерсона Луї Армстронг повертається у Чикаго і там багато й успішно працює. Грає у Ерскін Тейта в театральному шоу-бенді, де яскраво проявляється його акторське обдарування. Робить історичні записи зі своїм кращим студійним складом «Hot Five». Записи зроблені в ці роки за участю тромбоніста Кида Орі, кларнетиста Джонні Доддс, виконавця на банджо Джонні Сент-Сіра та піаністки Ліл Хардін (пізніше в записах беруть участь Фред Робінсон, Джиммі Стронг, Ерл Хайнс і Затті Сінглтон) стають шедеврами джазової класики. У 1926 Луї — соліст оркестру Керролла Діккерсона, після відходу якого Армстронг сам стає бендлідеру і протягом короткого часу керує власним оркестром «Louis Armstrong And His Stompers», членами якого були Бойд Аткінс, Джо Діксон, Ел Вашингтон, Ерл Хайнс, Ріп Бассет, Піт Бріггс, Таббі Хол. У 1927 до студійного квінтету «Hot Five» примикають Піт Бріггс і Бебі Доддс (брат Джонні) і утворюється новий студійний складу «Hot Seven», з яким здійснюється ряд блискучих сесійних записів. У той же час Армстронг відмовляється від корнета і повністю переходить на трубу, що любиться йому яскравішим звучанням. Виступає в дуетах з піаністом Ерлом Хайнсом і починає співати у манері «скет» (вперше це відбувається при записі п'єси «Heebie Jeebies»), отримуючи величезний успіх у слухачів.

Найбільш значні й революційні записи зроблені Армстронгом у 1927 і 1928 роках: відомі як «Louis Armstrong and His Hot Fives». Ці записи стали зразком для наступаючої «ери свінгу». Аж до кінця 1940-х Армстронг залишався імпровізатором, мав найбільш імітаторів серед усіх джазових музикантів.

У 1929 Луї Армстронг остаточно перебирається в Нью-Йорк. Настає ера біг-бендів, і він все більше концентрується на танцювальному, популярної тоді світ-музиці (sweet music). Армстронг привносить у цей музичний стиль свою яскраву індивідуальну манеру, властиву хот-джазу, і швидко стає зіркою національного масштабу. Талант Сачмо досягає розквіту.

У 1930-і роки Луї Армстронг багато гастролював, виступав із знаменитими біг-бенду Луїса Расселла і Дюка Еллінгтона, потім в Каліфорнії — з оркестром Леона Елкінса і Ліси Хайта, брав участь у кінозйомках в Голлівуді. У 1931 відвідує з біг-бендом Новий Орлеан; повернувшись в Нью-Йорк, грає в Гарлемі та на Бродвеї. Ряд турне здійснених до Європи (в довоєнний період з 1933 він кілька разів виступав в Англії, гастролював у Скандинавії, Франції, Голландії) та Північну Африку приносить Армстронгу широку популярність як у себе на батьківщині (раніше в США він був популярний в основному у негритянської публіки), так і за кордоном. У проміжках між гастролями виступає з оркестрами Чарлі Гейнза, Чіка Вебба, Кида Орі, з вокальним квартетом «Mills Brothers», в театральних постановках і радіопрограмах, знімається в кінофільмах.

У 1933 знову керує джаз-бендом. C 1935 всю ділову частину життя Армстронга бере під свій контроль його новий менеджер Джо Глейзер — тертий професіонал у своїй справі. У 1936 в Нью-Йорку виходить його автобіографічна книга «Swing That Music». Потім настають проблеми зі здоров'ям: переносить кілька операцій, пов'язаних з лікуванням травми верхньої губи (деформація і розрив тканин з-за надмірного тиску мундштука і неправильного амбушюра), а також операцію на голосових зв'язках (з її допомогою Армстронг намагається позбутися від хрипкого тембру голосу, цінність якого для його неповторною виконавської манери він усвідомлює лише згодом).

У 1938 Луї Армстронг одружується четвертий (і востанній) раз на танцівниці Люсіль Вілсон, з якою він проживе мирно і щасливо до кінця своїх днів.

У 1947 Джо Глейзер, його менеджер, збирає для Армстронга ансамбль «All Stars» (англ. «Усі зірки»). Спочатку це дійсно був оркестр всіх зірок — у нього тоді входили окрім Луї Армстронга (труба, вокал) Ерл Хайнс (фортепіано), Джек Тігарден (тромбон), Барні Бігард (кларнет), Бад Фрімен (тенор-саксофон), Сід Кетлетт (ударні) та інші знамениті майстри джазу. Згодом музиканти часто змінювалися і завдяки своїй участі в групі багато маловідомі до тих пір джазмени набували більшу популярність.

«All-Stars» орієнтувалися на виконання в стилі «диксиленд», а також джазові обробки популярних пісень, причому останні все ж переважали в репертуарі ансамблю. До середини 50-х років Луї Армстронг був одним з найзнаменитіших у світі музикантів і шоуменів, до того ж він знявся більш ніж у 50-ти фільмах. Держдепартамент США присвоїв йому неофіційний титул «Посол джазу» і неодноразово спонсорував його світові турне. У середині 50-х, коли Держдеп при Ейзенхауері був готовий фінансувати його поїздку до Росії, Луї відмовився:

  • «Люди запитали б мене там, що робиться у мене в країні. Що я б міг їм відповісти? У мене прекрасна життя в музиці, але відчуваю я себе, як будь-який інший негр…»

Згодом, в 60-і неодноразово обговорювалися різні варіанти його гастролей в СРСР, але все це так і залишилося в проектах.

Класичною стала зроблена їм і Еллою Фіцджеральд в 1950-ті роки запис опери Гершвіна «Поргі і Бесс». У зеніті слави Армстронгом записана пісня «Хелло Доллі!» англ. «Hello, Dolly!»; пісня входила в репертуар багатьох виконавців-знаменитостей, проте Армстронг з них найвідоміший. Останнім хітом Армстронга стала пісня «What а Wonderful World» текст українською.

У 1954 він пише другу автобіографічну книгу «Satchmo. My Life in New Orleans».

Надалі популярність артиста продовжувала зростати завдяки його невтомній і різнобічної творчої діяльності. Примітна його спільна робота з Сіднеєм Беше , Бінгом Кросбі , Саєм Олівером, Дюком Еллінгтоном, Оскаром Пітерсоном та іншими зірками джазу, участь у джаз-фестивалях (1948 — Ніцца, 1956-58 — Ньюпорт, 1959 — Італія, Монтерей), гастролі в багатьох країнах Європи, Латинської Америки, Азії, Африки. За його сприяння було організовано низку філармонійних джазових концертів у Таун-холі та на сцені Метрополітен-опера. Класичною стала зроблена їм і Еллою Фіцджеральд в 1950-і роки запис опери Гершвіна «Поргі і Бесс».

У 1959 Армстронг переніс інфаркт і з цього моменту здоров'я вже не дозволяло йому виступати в повній мірі, проте він ніколи не припиняв концертні виступи. У 1960-і рр.. Армстронг працює частіше як вокаліста, записуючи як нові версії традиційних композицій у стилі госпел («Go Down Moses»), так і нові пісні (наприклад, тема до фільму" На секретній службі Її Величності", «We Have All the Time in the World»). Разом з Барбра Стрейзанд він взяв участь у мюзиклі «Привіт, Доллі!»; випущена окремим синглом пісня " Hello, Dolly! "у його виконанні дійшла до першого місця в американському хіт-параді продажів . Останнім хітом Армстронга стала життєствердна пісня «What a Wonderful World» (перше місце у Великобританії).

Творчий та життєвий фінал[ред.ред. код]

В кінці 60-х років здоров'я артиста стало різко погіршуватися, але він продовжує працювати. 10 лютого 1971 він востаннє грав і співав в телешоу зі своїм старим партнером по сцені Бінгом Кросбі. У березні Сачмо і його «All Stars» ще два тижні виступали в «Уолдорф Асторія» в Нью-Йорку. Але черговий серцевий напад знову змусив його лягти в лікарню, де він пробув два місяці. 5 липня 1971 Армстронг просить зібрати його оркестр для репетиції. 6 липня 1971 найбільший джазмен йде з життя. Серцева недостатність призвела до відмови нирок.

Смерть Армстронга викликала справжній потік самих щирих і глибоких співчуттів. Багато газет не тільки в США, але і в інших країнах (у тому числі і радянська газета „ Известия «) помістили на першій смузі повідомлення про його смерть. Похорон відбувся дуже урочисто і транслювалися по телебаченню на всю країну. 8 липня тіло було виставлено для урочистого прощання в навчальному манежі Національної гвардії, наданому для цих цілей за особистим розпорядженням президента США. У заяві, зробленій президентом Ніксоном, говорилося:

  • »Пані Ніксон і я розділяємо горе мільйонів американців у зв'язку зі смертю Луї Армстронга. Він був одним із творців американського мистецтва. Людина яскравої індивідуальності, Армстронг завоював всесвітню популярність. Його блискучий талант і благородство збагатили наше духовне життя, зробили її більш насиченою“

Релігія[ред.ред. код]

Коли його запитали про його релігійні вірування, Армстронг відповідав, що він Баптист, але завжди носить зірку Давида та дружить з Папою Римським. Армстронг носив зірку Давида на честь сім'ї Карновських, якій взяли його в дитинстві, і дали йому грошей, щоб купити свій перший корнет. Луї Армстронг був, по суті, хрещеним як католик в церкві Св. Серця Ісуса в Новому Орлеані, і він зустрівся папою Пієм XII і Павлом VI, хоча немає ніяких доказів того, що він вважав себе католиком. Армстронг, здається, був терпимим по відношенню до різних релігій, але й знайшов у них чимало смішного.

Творчість[ред.ред. код]

Маестро джазу[ред.ред. код]

Творчість Армстронга справила великий вплив на музику XX століття. Луї Армстронг був одним з найбільш видатних музикантів, які коли-небудь грали джаз і одночасно однією з найсуперечливіших фігур в ньому. Будучи трубачем-революціонером, Армстронг заклав фундамент всіх наступних джазових революцій. З приходом Луї Армстронга йде в тінь м'яке забарвлення звуку і колективні імпровізації. Яскравий звук труби, дивовижна вібрація, запаморочливі переходи, ритмічна розкутість і невичерпна фантазія його імпровізацій розширює уявлення про можливості труби і музиканта, який грає на ній. Завдяки Армстронгу джаз пішов по сольному шляху розвитку.

Армстронг-трубач насамперед вражав своєю дивною технікою. Характеризуючи його сольний «чиказький» стиль (створений на основі новоорлеанского) американський критик і дослідник джазу Джеймс Лінкольн Коллієр писав:

  • «Його тон був насиченим і ясним, атака — чистою. Він чудово володів верхнім регістром, міг виконувати у швидкому темпі найскладніші пасажі. Сучасна техніка гри на мідних духових інструментах була розроблена в 1930-х — 1940-х роках американськими музикантами, котрі виступали в складі танцювальних оркестрів. Слід, однак, визнати, що всі вони при цьому значною мірою відштовхувалися від того, що ще до них зробив Армстронг».

Відомий свінговий ударник Джин Крупа не перебільшував, коли говорив:

  • «Який би не був стиль джазового музиканта, він не зіграє і 32 тактів, не віддавши музичної данини Луї Армстронгу. Все зробив Луї, і зробив першим».

А відомий продюсер Джордж Авакян писав:

  • „Він був найбільш обдарованим і майстерним з усіх імпровізаторів джазу. Хоча тоді ще й не було такого терміну, але саме він «свінгував» більше, ніж будь-хто інший, — часто-густо тьмяне виконання будь-якого номера світили іскрою життя, коли Луї починав своє соло, навіть якщо це соло тривало всього вісім тактів. Як новатор, він ввів у джаз безліч нових прийомів і вніс ряд свіжих ідей, які потім ставали кліше для інших музикантів, але з них знову ж таки з'являлися нові паростки доброї музики, які завдяки Луї ставали знайомими кожному людині в джазі“.

Розмах його інтересів підтверджують співпрацю та спільні виступи з музикантами різних стилів — диксиленду, свінгу та модерн-джазу, з сімфонізірованнимі складами, виконавцями спірічуелів і госпел, церковними хорами, блюзовими співаками, а також участь у філармонійних джазових концертах, мюзиклах, шоу, музичних фільмах. Армстронг виробив стиль, легко адаптується до будь-якого музичного контексту і до будь-якої аудиторії. Він міг одночасно задовольняти смаки діаметрально протилежних категорій слухачів (включаючи прихильників поп-музики і шлягерів).

Армстронг — чи не найбільш унікальна особистість в історії джазу. У своїй творчості маестро зумів поєднати непоєднуване: неповторно індивідуальний тип самовираження з безмежною загальнодоступністю музики, грубувату простоту і спонтанність, традиціоналізм з новаторством, негритянський ідеал звуковидобування з європеїзованими ідіомами свінгу та мейнстріму. Армстронг залишався незаперечним королем джазу до самої своєї смерті, і ні на одну хвилину не слабшав його талант, не висихала сила його впливу на слухачів. Його теплота і гумор незмінно робили його дорогим і близьким для всіх, з ким він зустрічався. Його смерті співчувати всі провідні майстри джазу — Дюк Еллінгтон, Діззі Гіллеспі, Джин Крупа, Бенні Гудмен, Ал Хірт, Ерл Хайнс, Террі Гленн, Едді Кондон і багато інших.

  • «Якщо кого-небудь і слід назвати Паном Джазу, так це Луї Армстронга, — говорив Дюк Еллінгтон. — Він був і назавжди залишиться епітомією джазу».

Говорячи від імені музикантів і від імені мільйонів шанувальників його таланту, Діззі Гіллеспі підкреслював:

  • «Луї не помер, бо його музика залишається і залишиться в серцях багатьох і багатьох мільйонів людей в усьому світі і в грі сотень тисяч музикантів, які стали його послідовниками».

Аудіо записи[ред.ред. код]

  • La vie en rose Аудіо [[Media: |Луї Армостронг, La vie en rose]][[:Image:|опис файлу]]
  • Hello, Dolly Аудіо [[Media: |Луї Армостронг, Hello, Dolly]][[:Image:|опис файлу]]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Коллиер Дж. Л. Луи Армстронг. Американский гений. — М.: Издательство Прессверк, 2001. ISBN 5-94584-027-0
  • Фейертаг В. Б. Джаз. XX век. Энциклопедический справочник. — Спб.: «СКИФИЯ», 2001, с.22-24. ISBN 5-94063-018-9
  • Шапиро Н. Послушай, что я тебе расскажу…История джаза, рассказанная людьми, которые её создавали.— Новосибирск: Сиб.унив.изд-во, 2006. ISBN 5-94087-307-3
  • Bohlander K., Holler K.-H. Jazzfuhrer. — Leipzig, 1980, с.18-23.

Посилання[ред.ред. код]