Джезуальдо да Веноза

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джезуальдо да Веноза, портрет невідомого художника 16 століття

Ка́рло Джезуа́льдо да Вено́за (Gesualdo da Venosa, также Джезуальдо ді Веноза) (8.3.1566, за іншими даними, 1560 або 1561, Веноза — 8.9.1613, Джезуальдо), італійський композитор. Увійшов в історію музики як автор мадригал ів унікального хроматичного стилю.

Біографія[ред.ред. код]

Князь Венози. Народився і виховувався в аристократичному середовищі (мати Джіроламо Борромео — племінниця папи Пія IV, дядько — кардинал Карло Борромео). Брав уроки композиції у Помпоній Ненни. У 1593-96 жив в Феррарі — тогочасному центрі музичної культури.

На формування стилю Джезуальдо вплинув феррарської придворний композитор Луццаско Луццаскі, якому композитор присвятив свою 4-у книгу мадригалів (1594). У Феррарі Луццаскі демонстрував Джезуальдо сконструйований Вічентіно музичний інструмент аркічембало, пристосований для акомпанементу співу в хроматичному і енармонічному строях (інструмент не зберігся). У 1594 одружився на Леонорі д'Есте, кузині великого покровителя мистецтв, Феррарского герцога Альфонсо II д'Есте. З 1596 жив у замку в Джезуальдо, де створив домашню капелу для виконання власної музики. Останні роки життя провів на самоті, за свідченнями деяких очевидців, внаслідок розладу психіки, посиленого смертю сина в 1600 році.

Творчість[ред.ред. код]

Опублікував 6 збірок («книг») 5-голосних мадригалів. Одна книга його 6-голосних мадригалів, опублікована посмертно (Неаполь, 1626), втрачена. 1-а і 2-а книги п'ятиголосних мадригалів видані в 1594 під псевдонімом Джузеппе Пілони, 3-я — в 1595, 4-я — в 1596 (всі — у Феррарі), 5-а і 6-а — в 1611 (поголосний запис музики, без тактових рис; Джезуальдо). У 1613 році всі 6 книг 5-голосних мадригалів були видані в Генуї у вигляді партитури з тактовими рисами. Ця редакція мадригалів (виконана С. Молінаро) на сьогодні найвідоміша.

Дві останні (п'ята і шоста) книги мадригалів займають особливе місце в історії академічної музики. Мадригальних вірші написані від першої особи (авторство в оригінальних публікаціях не вказано; можливо, композитор виступив тут і в ролі поета). Тематика пізніх мадригалів, мабуть, обумовлена особистою драмою Джезуальдо, який з ревнощів вбив свою першу дружину, Марію д'Авалос, і її коханця. Велике значення так званих «мадрігалізмів» (звукопису) і музичної риторики. Слова «вітер», «вогонь», «біг» виділено дрібними ритмічними тривалостями і імітаціями, що створює враження стрімкого руху, на противагу словам «біль» і «муки», які розспівуються в повільному темпі, створюючи враження заціпеніння і болючої зосередженості. Слова morte (смерть), duolo (скорбота), tormenti (муки), piangere (плакати), uccidere (вбивати) та інші набувають у світській музиці Джезуальдо символічного значення. Серед відомих пізніх мадригалів: «Beltà, poi che t'assenti» («Красуне, раз ти уходиш»), «Moro, lasso, al mio duolo» («Вмираю, нещасний, від горя»; цей мадригал вважається парадигматичним у стилі Джезуальдо), «Mercé grido piangendo» («Пощади прошу плачучи»), «Tu piangi, o Filli mia» («Ти плачеш, моя Філліда»).

Найяскравіша особливість стилю Джезуальдо — унікальна для того часу насиченість хроматизмами. В основі барвистого зіставлення хроматичних акордів лежить частіше не тонально-функціональна, а лінеарна логіка (за висловом І. Ф. Стравінського, ця гармонія «скеровується голосоведенням, як виноградна лоза — шпалерою»[1]), тонально-стабільні фрази змінюються фразами, в яких контраст тоніки і периферії виражений слабо.

У творах Джезуальдо, як ніякого іншого італійського композитора, відбився маньєризм пізнього Ренесансу з характерними для нього рисами: перебільшеність почуттів, змішання в межах невеликої п'єси різних композиційних технік, вишукування ритміки, фактури і форми. Форма мадригалів до найдрібніших подробиць обумовлена текстом, утворюючи ясно помітні розділи. Блискавична зміна афектів супроводжується різкою зміною складу всередині однієї п'єси — імітаційно-поліфонічного і гомофонного.

Окрім мадригалів Джезуальдо належать 2 збірки латинських мотетів Перша збірка з мотетами на 5 голосів зберігся цілком. Друга збірка з мотетами на 6 голосів зберігся частково [2]. Всі мотети написані в традиційній строфічної формі, з великим використанням імітаційної поліфонії. Крім того, Джезуальдо належить збірник « Респонсоріі та інші [твори] до офіцію Страсного тижня» (Responsoria et alia ad Officium Hebdomadae Sanctae spectantia, 1611). У духовні твори композитора проникають типові для його мадригалів музична риторика. Джезуальдо також приписується декілька канцонетт, опублікованих у посмертній збірці (Неаполь, 1616).

При всій новизні музичної мови Джезуальдо залишився байдужим до «модних» тенденцій того часу. Так, в доробку Джезуальдо відсутні опери, арії чи інструментальні танці, а також уник впливу гомофонної музики.

Сприйняття[ред.ред. код]

У Джезуальдо не виявилося послідовників, лише в XX столітті його музика була вперше оцінена по достоїнству. Американський музикознавець Едвард Ловінський побачив у стилі Джезуальдо певну паралель атональності (він назвав гармонію Джезуальдо triadic atonality — «тризвучною атональністю»)[3]. Музику Джезуальдо високо цінував Ігор Стравінський, який є автором інструментальної п'єси «Монумент Джезуальдо ді Веноза до 400-річчя» (1960), він же докомпонував втрачені партії до єдиного 7-голосного мотету Джезуальдо Sacrae cantiones (1959). Альфред Шнітке написав оперу «Джезуальдо» (1-я пост. Вена, 1995).

Події життя Джезуальдо (змішані з художньою вигадкою) лягли в основу літературних творів і кінофільмів: новели А. Франса, фільму В. Герцога "Смерть на п'ять голосів "(1995), фантазії Б. Діна «Карло» (1997), книги В. Хеммонда «Спокуса Марії д'Авалос» (The Devil & Maria D'Avalos), оповідання Х. Кортасара «Клон».

Видання творів[ред.ред. код]

  • Carlo Gesualdo: Sämtliche Werke, hrsg. v. W. Weismann u. G.E. Watkins. Hamburg, 1957-67 (видання творів у сучасній транскрипції; мадригали видані Вайсманом, духовна музика Уоткинсом);
  • Carlo Gesualdo. Partitvra Delli Sei Libri De' Madrigali a Cinque Voci, fatica Simone Molinaro. Genova: Pavoni, 1613. Facsimile a cura di Elio Durante e Anna Martelotti // Archivium Musicum: Collana di testi rari, vol.68. Firenze, 1987 (факсимільне видання першодруків мадригальних збірок, в ред. С. Молінаро).

Література[ред.ред. код]

  • Dahlhaus C. Zur chromatischen Technik Carlo Gesualdos // Studien zur Iltalienisch-Deutschen Musikgeschichte, Bd.4, hrsg. v. F.Lippmann. Köln, Graz, 1967, SS. 77-97.
  • Newcomb A. Carlo Gesualdo and a musical correspondence of 1594 // Musical Quarterly LIV (1968), pp. 409-36.
  • Pirrotta N. Gesualdo, Ferrara e Venezia // Studi sul teatro veneto fra Rinascimento ed età barocca, a cura di M.T. Muraro. Firenze, 1971, p. 305 ss.
  • Dahlhaus C. Gesualdos manieristische Dissonanztechnik // Convivium musicorum. Festschrift W. Boetticher <...>, hrsg. v. H. Hüschen u. D.-R. Moser. Berlin, 1974, SS. 34-43.
  • Mazzolini M. Tasso e Gesualdo, ovvero del suono dei pensieri // Studi Tassiani 38 (1990), pp.7-40.
  • Watkins G. Gesualdo: The man and his music. 2nd edition. Oxford, 1991.
  • Zarella M. Il principe madrigalista, Carlo Gesualdo: l'albero genealogico e la sua città, Avellino (Italia), 1996.
  • Vaccaro A. Carlo Gesualdo, principe di Venosa: l'uomo e i tempi. Ed. seconda riv. e aggiornata. Venosa: Edizioni Osanna, 1998.
  • Холопов Ю. Н. Практические рекомендации к определению лада в старинной музыке // Старинная музыка. Практика. Аранжировка. Реконструкция. М.: МГК, 1999, с. 11-46; Гармония: проблемы науки и методики. Вып. 1. Ростов н/Д.: РГК, 2002, с. 39-84. (Содержит полный гармонический анализ одного мадригала Джезуальдо)
  • Schönecker H. Das ästhetische Dilemma der italienischen Komponisten in den 1590er Jahren: die Chromatik in den späten Madrigalen von Luca Marenzio und Carlo Gesualdo. Frankfurt a.M., 2000 (Karlsruher Beiträge zur Musikwissenschaft. Bd.3).
  • Niedermüller P. Contrapunto und effetto. Studien zu Madrigalen Carlo Gesualdos.- Göttingen, 2001.
  • Morrier D. Carlo Gesualdo. Paris: Fayard, 2002.
  • Cogliano A. Carlo Gesualdo, il principe, l'amante, la strega. Napoli: Edizioni scientifiche italiane, 2004.
  • Cogliano A. Carlo Gesualdo, omicida fra storia e mito. Napoli: Edizioni scientifiche italiane, 2006.
  • Crayton J. Un ritratto psicologico: Echi di una personalità inquieta // Il Madrigale 3 (2006), p.5 ss.
  • Григорьева М. Парадоксы Джезуальдо // Старинная музыка, № 1, 2009.
  • Watkins G. The Gesualdo hex: music, myth, and memory. New York: W. W. Norton, 2010.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Стравинский И. Ф. Диалоги. Перевод с англ. В. А. Линник. — Ленинград: Музыка, 1971, с. 212.
  2. Не вистачає партій секстуса і баса. Один мотет другої збірки написаний на 7 голосів.
  3. Див. в книзі: Lowinsky E. Tonality and atonality in sixteenth-century music. Berkeley, 1961.

Посилання[ред.ред. код]

Інформаційний портал medieval.org