Ентерококи

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ентерококи
Біологічна класифікація
Царство: Бактерії
Відділ: Firmicutes
Клас: Bacilli
Ряд: Lactobacillales
Родина: Enterococcaceae
Рід: Enterococcus
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Enterococcus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Lactobacillus
Шаблон заповнений невірно. Ймовірно текст шаблона був скопійований з російської вікіпедії без відповідного допрацювання / перекладу.

Ентерококи (лат. Enterococcus) — рід грам-позитивних коків підкласу лактобактерій. Часто представлені парами (диплококів) або короткими ланцюжками, які складно відрізнити від стрептококів за фізіологічними характеристиками. Два види є основними симбіотичними організмами кишечника людини:E. faecalis (90-95%) і Enterococcus faecium (5-10%). Іноді утворюютьт кластери з іншими видами, включаючи E. casseliflavus,E. raffinosus.[1]

Фізіологія і класифікація[ред.ред. код]

Факультативні анаероби, здатні здійснювати клітинне дихання як у безкисневому, так і насиченим киснем середовищі.[2] Спори не утворюють, проте стійкі в широкому діапазоні умов. Ростуть при температурі 10 — 45 ° С, рН 4,5 — 10,0, а також при високих концентраціях хлориду натрію[3]. Викликають типовий гамма-гемоліз кров'яного агару[4].

Історія[ред.ред. код]

Аж до 1984 року бактерії роду Enterococcus класифікувалися як стрептококи групи Д, поки методом геномного аналізу ДНК не було показано, що більш правильно виділення їх в окремий рід[5].

Патологія[ред.ред. код]

Викликає багато клінічно важливих інфекцій, таких як: інфекції сечовивідних шляхів, бактеріемію, бактеріальний ендокардит, дивертикуліт і менінгіт[3][4]. Чутливі штами можуть бути придушені ампіцилін ампіциліном і ванкоміцин ванкоміцином[6].

Найбільш важливою особливістю роду ентерококів є їх високий рівень ендемічної антибіотикорезистентності. Деякі ентерококи мають внутрішні механізми стійкості до бета-лактамних антибіотиків (пеніциліни і цефалоспорини), а також до багатьох аміноглікозидних[4]. В останні два десятиліття з'явилися особливо вірулентні штами ентерококів, резистентні до ванкоміцину (vancomycin-resistant enterococcus, or VRE) і здатні викликати внутрішньолікарняні інфекції. Особливо поширені в США[3]. Інші розвинуті країни, такі як Великобританія, були менш зачеплені епідемією VRE, а Сингапур в 2005 році зупинив її. VRE піддається лікуванню комбінацією антибіотиків Quinupristin / dalfopristin (Synercid), з чутливістю близько 70%[7].

Ентерококовий менінгіт — рідкісне ускладнення нейрохірургічних операцій. Часто вимагає лікування внутрішньовенним або інтратекальним (підоболонкове) введенням ванкоміцину, хоча це питання обговорюється. Достовірно невідомо, чи впливає застосування ванкоміцину на результат, так як вирішальною частиною ведення цих інфекцій є виймання нейрохірургічних систем[8].

Контроль якості води[ред.ред. код]

У великих об'ємах води допустимий поріг забрудненння низький. Наприклад, на Гаваях, з одними з найсуворіших законодавств у США, гранично допустимий рівень для забруднення води ентерококами на узбережжі становить 7 КУО на 100 мл води, при перевищенні якого не рекомендується заходити в воду[9].

У 2004 році в новому федеральному стандарті якості води на громадських пляжах США фекальні коліформи були замінені на Enterococcus spp. Вважають, що це забезпечить більш високу кореляцію з багатьма широко розповсюдженими в міській каналізації патогенами людини[10].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Gilmore MS, et al, ред. (2002). The Enterococci: Pathogenesis, Molecular Biology, and Antibiotic Resistance. Washington, D.C.: ASM Press. ISBN 9781555812348. 
  2. Fischetti VA, Novick RP, Ferretti JJ, Portnoy DA, Rood JI, ред. (2000). Gram-Positive Pathogens. ASM Press. ISBN 1-55581-166-3. 
  3. а б в Fisher K, Phillips C The ecology, epidemiology and virulence of Enterococcus // Microbiology. — 155 (June 2009) (Pt 6) С. 1749–57. DOI:10.1099/mic.0.026385-0. PMID 19383684.
  4. а б в Ryan KJ, Ray CG, ред. (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th). McGraw Hill. с. 294–5. ISBN 0-8385-8529-9. 
  5. Schleifer KH; Kilpper-Balz R Transfer of Streptococcus faecalis and Streptococcus faecium to the genus Enterococcus nom. rev. as Enterococcus faecalis comb. nov. and Enterococcus faecium comb. nov. // Int. J. Sys. Bacteriol.. — 34 (1984) С. 31–34. DOI:10.1099/00207713-34-1-31.
  6. Pelletier LL Jr. (1996). ncbi.nlm.nih.gov / books / bv.fcgi? rid = mmed.section.5077 Microbiology of the Circulatory System. In: Baron's Medical Microbiology (Baron S et al., Eds.) (вид. 4th). Univ of Texas Medical Branch. ISBN 0-9631172-1-1. 
  7. Tünger A, Aydemir S, Uluer S, Cilli F In vitro activity of linezolid & quinupristin / dalfopristin against Gram-positive cocci // Indian J Med Res. — 120 (2004) (6) С. 546-52. PMID 15654141.
  8. Guardado R, Asensi V, Torres JM, et al.' Post-surgical enterococcal meningitis: clinical and epidemiological study of 20 cases // Scand. J. Infect. Dis.. — (2006) (8) С. 584-8. DOI:10.1080/00365540600606416. PMID 16857599.
  9. «Clean Water Branch». Hawaii State Department of Health. Архів оригіналу за 2012-07-09. Процитовано 2007-02-08. 
  10. Jin G, Jeng HW, Bradford H, Englande AJ Comparison of E. coli, enterococci, and fecal coliform as indicators for brackish water quality assessment // Water Environ. Res.. — 76 (2004) (3) С. 245–55. DOI:10.2175/106143004X141807. PMID 15338696.