Зрада (соціальна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Зрада (соціальна) (Social Betrayal) — раціональна соціальна категорія оцінки нерелевантного результату довірчого процесу, що базується на категорії віри. Вона характерна для вищих ссавців, що створюють соціальні групи, в рамках яких виникають певні бінарні соціальні відношення типу: матір — дитина, брат — брат/сестра, товариш — товариш, і т.і.

Серед людей, соціальні структури яких значно складніші ніж у тварин, кількість подібних бінарних відношень у значній мірі збільшується: сімейні, кланові, партійні, державні, релігійні, етнічні, расові, і т.і. Єдине, що об'єднує всі ці різнопланові бінарні відношення це те, що в кожному з них за замовчуванням використовується категорія віра в усіх довірчих процесах, що можуть у них виникати. А віра, як відомо, детермінує 100%- ну передбачуваність результатів довірчих процесів. Тому у випадку не відповідності отриманого результату з очікуваним і говорять про категорію зради.Ось уже більше двох тисячоліть зрада учнем Учителя, а людиною — втіленого Бога бентежить і хвилює уяву кожного, хто роздумує над цією давньою і, на жаль, завжди актуальної історією. Від часів євангельських і до сьогодні людство запропонувало чимало її версій та інтерпретацій. Рівно сто років тому згадана біблійна оповідь була проартикульована й на український голос, отримавши оригінальне художнє увиразнення в драматичній поемі Лесі Українки «На полі крові».

Соціальну категорію зрада не слід плутати з «псевдовірчим парадоксом зради», що виникає внаслідок соціальної неграмотності суб'єктів довірчого процесу, обумовленої нерозрізненням категорій віра та довіра обома сторонами взаємовідношень або тільки однією. Частково пояснюється подібністю термінів віра та довіра, проте глибше — нерозрізненістю семантичних ніш віра, довіра на рівні підсвідомості суб'єктів взаємодії. В цьому випадку вони сприймають слова віра та довіра, як синоніми семантичної праніші віра + довіра, що є архаїчними реліктами ранніх етапів соціального розвитку людства.

Позрадова травма[ред.ред. код]

Позрадова травма виникає у всіх вищих ссавців (в тому числі і у людей!), котрі створюють соціальні групи, в яких виникають бінарні відношення, що базуються на категорії віри. Як уже показано в статті про довіру, обидві соціальні категорії довірчого процесу — довіра та віра є жорстко зв'язані не тільки з другою сигнальною системою (область несвідомості, де записані т.з. умовні рефлекси), проте також і з першою сигнальною системою (де записані т.з. безумовні рефлекси). Таким чином, ситуація зради визиває збій нормального функціювання довірчого процесу на обох рівнях сигнальної системи ссавця, адже ситуація нерелевантної поведінки нервової системи може повторитися (раз закріпившися) в ситуації протікання любого довірчого процесу. Збій нормального функціювання довірчого процесу нервової системи ссавця, чи людини може проявитися не тільки на рівні психологічному (різноманітна девіантна поведінка), проте і на органічному, шляхом перманентних сбоїв у функціонуванні периферійної нервової системи («захворювання» різноманітних внутрішніх органів), що нерідко закінчується смертю «зрадника».

Зрада та інтелектуальна рефлексія[ред.ред. код]

Як правило на побутовому рівні та в художній літературі розлядається найпростіший, а тому зрозумілий для всіх прошарків населення варіант зради на першому рівні інтелектуальної рефлексії (зрада першого рівня рефлексії). Перший рівень рефлексії розглядає бінарне відношення між двома суб'єктами, в якому кожен суб'єкт взаємодіє з іншим прямолінійно і грубо, без врахування можливої реакції іншого (в математиці для опису цих процесів використовується діаграмна техніка). Такий примітивний тип довірчого процесу характерний для ранніх форм суспільної організації людства (на жаль зберігся до сих пір у бінарних відношеннях серед «простого народу»). Тепер уявімо собі двох суб'єктів, що можуть взаємодіяти на двох рівнях рефлексії. Наприклад, перший взаємодіє з другим, посилаючи йому певний сигнал, на який той повинен відреагувати. У випадку, коли другий суб'єкт не володіє методами аналітичної рефлексії, він автоматом посилає першому стандартну відповіть (що довіряє, насправді вірить будь- якому його рішенню). Значно складніший варіант, коли другий суб'єкт володіє методами рефлексії. Тоді він перед посиланням відповіді, обробляє зпершу результат, і подає свою відповідь з уточненнями. Якщо перший суб'єкт не володіє методами рефлексії, тоді він тривіально приймає отриману відповідь за план дій (в цьому випадку майстром виступає другий суб'єкт, а підлеглим — перший, хоч і першим зробив запит). Напроти, коли перший суб'єкт також володіє методами рефлексії, то при отриманні сигналу- відповіді від другого суб'єкта, він також обробляє отриману інформацію, і дає знак другому або про припинення діалогу (тобто зупинка на другому рівні рефлексії, або дає ще уточненіші вказівки, тим самим переходячи на третій рівень рефлексії, і т. д.). Самим цікавим в ситуації інтелектуальної рефлексії є те, що довірчі процеси на кожному рівні ревлексії протікають незалежно, і тому дуже важко зробити оцінку категорію зради, особливо для зовнішнього спостерігача. Наприклад, зрада на першому рівні рефлексії може перейти в повну довіру на другому, і т.і. Проте це зовсім не означає, що категорія зради втрачає сенс при розгляді інтелектуальної рефлексії. Тут все визначає найвищий рівень рефлексії, що був досягнений в процесі довірчого діалогу між двома суб'єктами. Але вищі рівні рефлексії в бінарних відношеннях мало доступні зовнішньому спостерігачу, особливо коли він сам не володіє методами рефлексії.

Категорія зради в Християнстві[ред.ред. код]

Протягом усього часу свого існування Християнство вважало за «зраду» відхід від віри, або перехід в іншу віру (якщо не брати до уваги інститут «ієзуїтів»). Звичайно подібне трактування зради обумовлене низьким соціальним рівнем розвитку основної маси віруючих, тому воно ясно зрозуміле для всіх прошарків населення і сьогодні, і в далекому минулому. Проте, навіть в Християнстві присутня т.з. «Велика Зрада», пов'язана з особистістю Іуди Іскаріота.

Зрада Іуди Іскаріота[ред.ред. код]

Справа в тому, що Зрада Іуди Іскаріота належить до типових провокованих зрад, зв'язаних з інтелектуальною рефлексією, і не Іуда виконував роль майстра у бінарному відношенні «Іуда — Христос». В інтелектуальних іграх, що пов'язані з інтелектуальною рефлексією завжди перемагає той, хто може управляти противником на вищих рівнях рефлексії. Порівнювати інтелектуальні рівні Христа (месії) та Іуди (скарбника) не має сенсу, оскільки відповідь очевидна. Очевидно, що Христа розп'яли б і без Іуди, адже він на той час був досить знаною особою в Єрусалимі і його вигляд був знайомим для багатьох. Проте Ісус сам захотів «зради» і сам «спровокував» Іуду на цей поступок во ім'я благої цілі — встановлення та розповсюдження Християнства. Досить непогано рефлексивний діалог між Христом та Іудою поданий в творчості Леоніда Андрєєва (повість «Іуда Іскаріот»). Якщо Іуда всього лише виконав «волю Вчителя» (котра була висловлена звичайно не на словах) і тому внутрішньо не почував себе зрадником (тобто у нього не виникла позрадова травма), то чому він не покинув Іудею і не закінчив в мирі та спокої своє життя десь під чужим ім'ям? Відповідь очевидна, для подальшого розвою Християнства потрібна була «собача смерть зрадника» для наглядності майбутніх послідовників Месії. Тому Іуда здійснив дві «зради»: «зраду Христа» та «зраду Творця» (що дає та віднімає життя), і в цьому його горе і подвиг.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Соціологія Це незавершена стаття з соціології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.