Еготизм
Еготи́зм (від англ. egotism — самозакоханість; і від грец. Εγώ — я) — термін гештальтпсихології, який означає перебільшену думку про себе, перебільшене почуття значення своєї особистості.
Характеристика[ред. | ред. код]
Еготизм є одним із способів підтримки і поліпшення сприятливого образу себе, і як правило, включає завищену думку про свої особистісні особливості і власну значущість. Еготизм часто включає завищене уявлення про свої інтелектуальні, фізичні і соціальні здібності.
Людина зазвичай має непереборне почуття значущості «Я». Еготизм означає тенденцію людини розміщувати себе в центрі світу, не піклуючись про інших, в тому числі коханих або близьких, в будь-яких інших умовах, окрім тих, які встановлюються самою людиною.
Еготизм тісно пов'язаний із «самозакоханістю» або нарцисизмом. Еготисти мають сильну тенденцію говорити про себе в саморекламному стилі. Також вони можуть бути зарозумілими і хвалькуватими[1].
Еготистом можна назвати людину, яка діє так, щоб отримати значно більше, ніж те, що він або вона дає іншим. Еготизм реалізується за рахунок використання співчуття, ірраціональності або невігластва інших, а також використовуючи примус і / або шахрайство.
Еготизм відрізняється як від альтруїзму - безкорисливої дії в інтересах оточення, так і від егоїзму - дії виключно в особистих інтересах.
Розвиток[ред. | ред. код]
В умовах розвитку можна виділити два шляхи - особистісний і культурний.
Що стосується розвитку особистості, в процесі дорослішання відбувається рух від егоцентризму до соціальності[2]. Для немовлят нормально мати завищене- майже грандіозне - почуття егоїзму[3], переоцінка власного Его[4] регулярно з'являється у формах дитячої любові - в значній мірі тому, що дитина має фантазію про власну всемогутність[5].
Оптимальний розвиток передбачає поступове примирення з більш реалістичним поглядом на власне місце у світі - знижується рівень еготизму і самозакоханості[6]. Менш адекватна корекція може згодом призвести до так званого оборонного еготизму, що з'являється з метою гіперкомпенсації вразливості, яка лежить в основі концепції власної особистості[7]. Робін Скіннер[en] однак вважає, що в цілому дорослішання призводить до стану, коли «Ваше Его все ще існує, але воно зайняло своє належне обмежене місце серед всіх інших Его»[8].
Однак поряд з такою позитивною траєкторією зниження індивідуального еготизму в культурному плані можна відзначити різні дуги розвитку. Тимчасом як у дев'ятнадцятому столітті еготизм широко розглядався як традиційний порок - для Натаніеля Готорна еготизм був своєрідним хворим самоспогляданням[9] - романтизм уже дав поштовх компенсуючому потоку, який Річард Елдрідж описав як своєрідний «культурний еготизм, який замінює індивідуальну уяву для зникнення соціальних традицій»[10]. Романтична ідея про індивідуум, який створює себе сам, сам все вирішує, про художній еготизм[11] опісля широко охопила громадськість в наступному столітті. Кітс все ще може атакувати Вордсворта за регресивний характер його відступу в егоїстичну гордість[12]; але до кінця XX століття еготизм був натуралізований куди більш широко Я-поколінням в культурі Нарцисизму.
У XXI столітті романтичний еготизм розглядається як подання в техно-капіталізм двома взаємопов'язаними шляхами[13]: з одного боку, через егоцентричного споживача, сконцентрованого на уособлення моди в особі себе, а з іншого - через однаково еготичні заклики автентичних протестів, які скаженіють проти машин, створених тільки для виробництва нової товарної форми, що служать для паливної системи для подальшого споживання.
Сексуальна сторона[ред. | ред. код]
Залишається невирішеним питання про взаємовідносини сексу і еготизму. У підсумку дійшли твердження, що кохання може змінити еготиста[14], давши йому або їй нове почуття смирення щодо інших[15].
Але в той же час не можна заперечувати можливості того, що еготизм може легко виявити себе в сексуальних відносинах[16], і дійсно, мабуть, вся сексуальність може функціонувати з метою еготистичних потреб[17].
Еготизм в гештальт-терапії[ред. | ред. код]
В гештальт-терапії під еготизмом розуміється особлива форма ретрофлексії. При еготизмі суб'єкт підтримує занадто непроникну межу з навколишнім середовищем. Еготизм проявляється через гальмування, через утримання себе в момент, коли необхідно зворотне (наприклад, щоб досягти фінального контакту). При еготизмі неможливо досягти спонтанності, оскільки не може бути відкинутий осмислений, розмірений, «педантичний» характер роботи з орієнтації і маніпуляції. Всі ці модальності можуть бути як «здоровими», так і «хворими» модальностями контакту в залежності від того, чи сприяють вони контакту з навколишнім середовищем чи ні, гнучкі чи ні, є вони усвідомленими чи ні, ригідні вони чи ні, але головним чином , чи дозволяють вони здійснюватися функції «Его» або, навпаки, вони з'являються, щоб замістити функцію «Его». Якщо відбувається втрата функції «Его», то на її місці з'являється один з цих феноменів межі, щоб «зайняти місце»: одночасно щоб позначити цю втрату функції «Его» і також, щоб її створити або підтримати. Якщо «місце зайнято», тоді функція «Его» в процесі даного досвіду майже не може повноцінно здійснюватися.
Завдяки сукупності вищезазначених понять можна набагато чіткіше уявити цілі психотерапії. Гештальт-терапія дає можливість людині відновити свою здатність встановлювати контакт і здійснювати творче пристосування. Це передбачає, що вона буде в змозі забезпечити ідентифікацію та відчуження, необхідні в її контакті з навколишнім середовищем. Це означає, що функція «Его» повинна бути здоровою, відновленою, очищеною в якійсь мірі від того, що їй заважає діяти (тобто: від проєкції, ретрофлексії, інтроекції, злиття і т.д.), і гармонійно пов'язаною з іншими функціями в єдиному «self», що дозволяє людині бути спонтанною і залученою в ситуацію[18].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Kowalski ed., p.111-4
- ↑ J.C. Flügel, Man, Morals and Society (1973) p.242-3
- ↑ Sigmund Freud, On Metapsychology (PFL 11) p.85
- ↑ Otto Fenichel, The Psychoanalytic Theory of Neurosis (London 1946) p. 38 and p. 57
- ↑ Robin Skynner and John Cleese, Families and how to survive them (London 1994) p. 91
- ↑ Skynner & Cleese, Families p. 63
- ↑ Kowalski ed., p. 224
- ↑ Robin Skynner and John Cleese, Life and how to survive it (London 1994) p. 241
- ↑ Malcolm Cowley, ed., The Portable Hawthorne (Penguin 1977) p. 177
- ↑ Richard Eldridge, The Persistence of Romanticism (2001) p. 118
- ↑ Scott Wilson, in Patricia Waugh, ed., Literary Theory and Criticism (2006) p. 563-4
- ↑ Henry Hart, Robert Lowell and the Sublime (1995) p. 30
- ↑ Wilson, p. 565-6
- ↑ Schmalhausen, p. 153
- ↑ Sigmund Freud, On Metapsychology (PFL 11) p. 93
- ↑ Schmalhausen, p. 34
- ↑ Otto Fenichel, The Psychoanalytic Theory of Neurosis (London 1946) p. 516-7
- ↑ Jean-Marie Robine, GAIA, 1998
Література[ред. | ред. код]
- Jean-Marie Robine, GAIA, 1998
- Stendhal (1983). Souvenirs d'égotisme (in French). Gallimard.
- Jean-Marie Robine. La Gestalt-therapie. P.: Morisset, 1994; М.: МГИ, 1998
- Терминологическая правка В.Данченко К.: PSYLIB, 2009
- La Gaslall el ses differents champs d’applicalion. Paris, SFG, 1986.
|
