Китаєцентризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Схема Піднебесної і китаєцентричного світу. В центрі — Імператор (天子, «Син Неба»), за ним — придворні (内臣, «внутрішні слуги») і регіональні чиновники (外臣, «зовнішні слуги»). Після них — окультурені варвари (朝貢国, «країни-данники»), за якими слідують «дикі варвари» сторін світу: східні (東夷), західні (西戎), південні (南蠻) і північні (北狄). Поза ними простирається зона, недосяжна культрегерській місії китайців (化外之地, "землі поза просвітительским впливом").

Китаєцентризм (англ. Sinocentrism; яп. 中華思想, 華夷思想; кит. 中国中心主义) — світоглядна система у Східній Азії, за якою у цілому світі, наповненому «варварами», лише Китай є центром цивілізації, культури і філософії, а також головним просвітителем «варварських» народів. Дана система обґрунтовувала провідну роль Китаю в регіоні і світі впродовж 2 останніх тисячоліть.

Основи китаєцентричного світогляду були закладені наприкінці династії Чжоу і остаточно оформилися в епоху династії Хань. Вони були тісно пов'язані з конфуціанством і концепцією Піднебесної. Початковий етноцентричний характер китаєцентризму змінився на імперський, після завоювання Китаю монголами і створення династії Юань.

Сусідні Китаю «варварські» народи і держави наслідували китаєцентризм, створивши власні мікро-китаєцентричні системи (小中華思想) в Кореї, Японії і В'єтнамі (див. зокрема Сонно дзьої). Відголоском китаєцентризму була система ярликів на Русі впроваджена Золотою Ордою.

Китаєцентрична система була основою міжнародних відносин у Східній Азії до середини 19 століття. До її розвалу спричинилися держави Заходу, які розпочали колонізацію Азії та проникнення в Китай.

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • 張岱年主編 『中華思想大辞典』、 吉林人民出版社、 1991.
  • 増田義郎著 『アジア人の価値観』(アジア研究所叢書 13), 亜細亜大学アジア研究所、 1999.