Імперія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Імпе́рія  (від лат. imperium — «наказ, верховна влада, управління, держава»[1]) — історична форма державно-політичного утворення. Є декілька як сучасних, так і застарілих визначень цього поняття.

  • Імперія — «вид територіальної державної системи, всередині якої цілі народи чи нації (навіть якщо вони зберігають видимість територіальної чи іншої окремішності) вважаються панівними або підлеглими... Це взаємовідносини, за яких одна держава контролює ефективну політичну незалежність іншої. Це досягається силою, політичним співробітництвом, економічною, соціальною чи культурною залежністю»[2]
  • Імперія має три головні елементи: (1) «сильний політичний центр, якому надано життєздатності історичною місією розширення»; (2) «релігійне чи ідеологічне насильство»; (3) «відчуття кінцевої мети», притаманне імперській еліті[3].
  • Імперія - це велика монархічна держава, на чолі якої стоїть імператор або імператриця[4]. Також велика імперіалістична держава, яка має колонії[4]. Історична форма державного утворення, що включає в себе силоміць приєднані (підкорені) інші народи та території[Джерело?].

Імперія, як метрополія, може включати в себе внутрішні колонії (котрі звуться «національними окраїнами»), або зовнішні колонії. В цьому випадку імперія, як правило, зветься «колоніальна держава»). Політична влада в імперії побудована на жорстко ієрархічному принципі і належить одній особі (монарх), або закритій олігархічній групі. Економічний обмін між метрополією та окраїнами нерівноцінний — центр використовує колонії як ресурсні придатки.

Імперська форма держави історично передує національній державі і несумісна з демократичною формою влади, правовим устроєм та громадянським суспільством.

У сучасному переносному значенні
— «імперією» можуть називати велику фінансову або промислову монополію-компанію[4].

Сучасні ознаки імперії[ред.ред. код]

  1. етнічна неоднорідність населення, наявність привілейованих суспільних станів та етносів
  2. наявність національних окраїн (або колоній), країн-сателітів
  3. наявність великого апарату придушення: армії і поліції
  4. жорстко ієрархічна, як правило, авторитарна та одноосібна, влада
  5. концентрація політичної, економічної, фінансової влади в одному центрі
  6. офіційна національна ідеологія (релігія, доктрина)
  7. пасивна лояльність населення
  8. експансивна зовнішня політика, прагнення до регіонального або світового домінування
  9. деспотична національна та соціальна внутрішня політика

Відомі в історії імперії[ред.ред. код]

Історія імперій[ред.ред. код]

Ранні імперії[ред.ред. код]

Аккадська імперія за часів Саргона Аккадського (24 століття до Р. Х.), була однією з перших великих імперій. У 15-му столітті до Р. Х., в епоху Нового царства Давній Єгипет, за правиління Тутмоса III, став імперією з моменту включення Нубії і стародавніх міст-держав у Леванті. Першою імперією, на кшталт Риму в організації, була Ассирійська імперія (2000—612 до Р. Х.). Успішною, великою і мультикультурною імперією була Перська імперія Ахеменідів (550—330 до Р. Х.), поглинувши Месопотамію, Єгипет, частину Греції, Фракії, частину Близького Сходу, більшу частину Центральної Азії і Пакистану, поки не була повалена і замінена короткотривалою імперією Александра Великого.

Імперія Маур'їв була географічно великою і могутньою імперією, в стародавній Індії, якою правила династія Маур'їв 321—185 до Р. Х.. Імперія була заснована в 322 р. до Р. Х. Чандрагупта Маур'я і швидко розширив свою владу на захід в центральній і західній Індії користуючись порушенням місцевої влади в результаті відступу на захід Александра Великого. У 320 р. до Р. Х. імперія повністю захопила північно-західну Індію до Афганістану, перемігши і завоювавши сатрапів залишених Александром Великим.

Класичний період[ред.ред. код]

Первісно у Римі це форма управління державою, яка нагадує військову владу (єдиний керівник — імператор, накази якого всі повинні виконувати без заперечень). Імперія у Римі і виникла у результаті того, що військові захопили владу. Пізніше цим словом стали позначати велику державу, створену шляхом включення у свій склад територій інших держав, колоніальних володінь (тобто на зразок Римської Імперії). Таким чином в Римі розглядали дві форми управління державою — імперія і республіка. В староруській і українській мовах здавна вживалося поняття царство[Джерело?] або цісарство[Джерело?].

Римська імперія була найбільшою західною імперією до раннього Нового часу. До Римської імперії царство Македонія під владою Александра Македонського стала імперією, яка простягалася від Греції до Північно-західної Індії. Після смерті Александра його імперія була розкраяна на чотири незалежні царства під владою діадохів, які позначають елліністичними імперіями у силу їхньої подібності в галузі культури та адміністрації.

На Сході, термін Перська імперія означає іранські імперські держави створені в різні історичні періоди доісламської і після ісламської Персії. І на Далекому Сході, різні Піднебесні імперії виникло періодично виникали в Східній Азії між періодами війн, громадянських війн та іноземних завоювань. В Індії Чандрагупта розширив Імперію Маур'їв на терени Північно-Західної Індії (сучасний Пакистан і Афганістан). Це також включає епоху розширення буддизму за часів Ашока. У Китаї імперія Хань стала однією із самих довгоживучих династій Східної Азії, яка передувала недовго тривалій імперії Цінь.

Пост-класичний період[ред.ред. код]

У сьомому столітті з'явилась ісламська імперія, також відома як Арабська імперія. Праведний халіфат розширив владу з Аравійського півострова і швидко завоював Перську імперію і велику частину Візантійської Римської імперії. Його наступником став халіфат Омейядів, який розширився в Північній Африці і на Піренейському півострові. До початку восьмого століття, вона стала найбільшою в історії імперією на той момент, поки вона врешті-решт перевершила за розмірами Монгольську імперію в 13 столітті. У сьомому столітті Морська Південно-Східна Азія стала свідком підйому буддійської таласократії імперії Шрівіджая, що процвітала протягом 600 років, і з боку успішної індуїстсько-буддійської імперії Меджепегіт у 13-15-му столітті. У Південно-східній материковій Азії індо-буддійська Кхмерська імперія, з центром в місті Ангкор, процвітала 9 — 13 століття.

У той час, на Середньовічному Заході термін «імперія» має конкретне технічне значення, що виключно щодо держав, які вважали себе спадкоємцями і продовжувачами Римської імперії, наприклад, Візантійська імперія, була фактичним продовженням Східної Римської імперії, й пізніші імперія Каролінгів, здебільшого німецька Священна Римська імперія, Російська імперія, але ці держави не завжди технічно — географічно, політично, військово — імперії в сучасному розумінні цього слова. Щоб узаконити свій статус, ці держави прямо виводили своє походження від Риму. Священна Римська імперія не завжди мала централізовану владу, а поза німецькомовними теренами керувався місцевими військово-політичними елітами — італійською, французькою, провансальською, польською, фламандською, голландською і чеською. Про це писав Вольтер "Зауважимо, що Священна Римська Імперія «не була ні священною, ні римською, ні імперією»[5].

У 1204 після захоплення під час Четвертого хрестового походу Константинополя, хрестоносці створили Латинську імперію (1204—1261) на її місті, а також були створені нетривалі імперії в Малій Азії: Нікейська імперія (1204 −1261) та Трапезундська імперія (1204—1461). Константинополь був відбитий візантійською державою-наступницею з центром у Нікеї в 1261 році. Відновлена Візантійська імперія існувала до 1453, коли ісламська Османська імперія (1300—1918), завоювала велику частину регіону. Крім того, православний імперіалізм не був відновлений до коронації, в 1682, Петра Великого як імператора Росії. Точно так, зі скасуванням Священної Римської імперії, в 1806 році, під час наполеонівських війн (1803—1815), статус перейшов до Австрійської імперії (1804—1867), і далі до Австро-Угорської імперії (1867—1918).

Імперії в Новий Час[ред.ред. код]

Виникнення централізованих національних держав в епоху нового часу в поєднанні з загостренням міждержавних відносин і необхідністю нарощування військового потенціалу, а також початок колоніальної експансії призвели до виникнення імперій нового типу: Іспанської, Російської, Португальської, Французької, Британської тощо. Більшість із них проіснувала до 70-х років XX ст.

Імперії в сучасному світі[ред.ред. код]

Незважаючи на популярність концепцій держави-нації, наразі імперії продовжують в тому чи іншому вигляді існувати. Як правило, це континентальні держави, які не мали досвіду колоніалізму. Китай тривалий час також був імперією, але політика КПК на асиміляцію призвела до зникнення всіх альтернативних ханьцями форм соціально- економічного, етнічного та культурного устрою, привів до асиміляції маньчжурів, монголів, росіян, дунган, частково тибетців і уйгурів. Наразі Китай прагне до побудови етнократичної національної держави.

Євросоюз і США в переносному сенсі також вважаються імперіями відповідно до критеріїв розділу Ознаки імперії. Проте з точки зору теорії держави-нації перший є співдружністю націй з особливою формою наднаціональності[6], а друга є класичною державою-нацією, де етнічні відмінності витіснені з політичної площини, що зовсім не притаманно імперіям.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. С. В. Кульчицький. Імперія // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2005. — 672 с.: іл.
  2. Hont I. The Permanent Crisis of a Divided Mankind: Contemporary Crisis of the Nation State’ in Historical Perspective // J. Dunn (ed.) Contemporary Crisis of the Nation State? — Oxford, UK; Cambridge, MA: Blackwell,1995. — P- 172; цитата з праці: Doyle M. W. Empires. — Ithaca: Cornell Univ. Press, 1986. — p. 45.
  3. lonescu G. The Break-up of the Soviet Empire in Eastern Europe. — Baltimore, MD: Penguin, 1965. — P. 7.
  4. а б в Імперія // Тлумачний український словник
  5. Voltaire, Wikiquote, citing Essai sur l'histoire generale et sur les moeurs et l'espirit des nations, Chapter 70 (1756), http://en.wikiquote.org/wiki/Voltaire, процитовано 2008-01-06 
  6. И. И. Хохлов «Наднациональность в политике Евросоюза», ISBN 978-5-7133-1281-7