Кубок Англії з футболу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кубок Футбольної Асоціації
FACUP.jpg
Засновано 1871
Регіон Англія, Уельс (Європа)
Кількість команд 759
Поточний чемпіон Арсенал
Найбільше перемог Арсенал — 11
Манчестер Юнайтед — 11
Сайт Офіційний сайт
Soccerball current event.svg Кубок Англії 2012—2013
Кубок Футбольної Асоціації. Це четвертий трофей — він використовується починаючи з 1992 року, і його дизайн є ідентичним дизайну третього трофею, який було впроваджено 1911 року.

Кубок Виклику Футбольної Асоціації, загалом відомий як Кубок Футбольної Асоціації або просто Кубок Англії, є турніром з грою на виліт в англійському футболі, започаткованим 1871 року. Він є найдавнішим футбольним змаганням у світі.

Оскільки в Кубку Англії беруть участь клуби різних стандартів (на практиці це є клуби з рівнів 1-11 англійської футбольної піраміди), завжди існує вірогідність найсенсаційніших результатів (перемог команд з нижчих дивізіонів над традиційними авторитетами). В сезоні 2007-08 в Кубку Англії взяла участь рекордна кількість команд (729). Для порівняння, право участі у кубку Футбольної Ліги, другому за престижністю кубковому змаганні в англійському футболі, надається лише 92 клубам (рівні 1-4 піраміди).

Формат[ред.ред. код]

Кубок Англії є турніром з грою на виліт з повністю випадковим жеребкуванням — тобто без сіяння. Кваліфікаційні раунди граються за регіональним принципом з метою економії невеликими клубами коштів на переїздах. Жеребкуванням визначається суперник у наступному колі, а також на чиєму полі гратиметься матч. Окрім півфінальних і фінальних поєдинків, у випадку нічийного результату призначається перегравання, зазвичай на полі команди, яка грала перший матч на виїзді. Якщо і перегравання закінчується нічиєю, призначається додатковий час і, якщо потрібно, серія пенальті. В минулому призначалися додаткові перегравання, і були випадки, коли пари команд потребували аж шість матчів, щоб визначити переможця. В сезоні 1974-75 Фулему прийшлося зіграти 12 матчів, щоб подолати 6 раундів — це є рекордною кількістю матчів для будь-якого клубу на шляху до фіналу.[1]

Право участі в турнірі автоматично надається усім клубам Прем'єр-ліги і Футбольної Ліги. «Нелігові» клуби також можуть взяти участь, якщо попереднього сезону вони брали участь у Кубку Англії, Трофеї Футбольної Асоціації або Вазі Футбольної Асоціації, а також якщо вони грають у «прийнятній» лізі футбольної піраміди. Всі учасники повинні мати придатний стадіон. В сезоні 2004-05 рр. в турнірі взяли участь 660 клубів, в сезоні 2005-06 — 674 клуби, в сезоні 2006-07 — 687 клубів, а в сезоні 2007-08 — 729 клубів.

Переможець кубка Англії отримує право грати у кубку УЄФА. Якщо переможець вже отримав право грати у Лізі Чемпіонів шляхом успішного виступу в Прем'єр-лізі, право участі у кубку УЄФА переходить до команди, що поступилася у фіналі.

Трофеї[ред.ред. код]

Другий трофей Кубка Англії, який використовувався з 1896 до 1910 р.

Після фінального матчу клуб-переможець отримує перехідний кубок, яким він володіє до наступного фіналу.

Нинішній трофей є четвертим з часів заснування турніру. Перший («маленький олов'яний ідол») використовувався починаючи з сезону 1871-72, поки його не було викрадено з вітрини у Бірмінгемі 11 вересня 1895 р., коли володарем була Астон Віла. Більше його ніколи не бачили, і вважається, що його було переплавлено.

Другий трофей був реплікою першого, і він використовувався до 1910 р., коли його було презентовано багаторічному президенту ФА лорду Кінерду. 95 років потому, 19 травня 2005 року, його було продано на аукціоні Крісті за 478,4 тис. фунтів стерлінгів Девіду Ґолду, президенту Бірмінгема.[2] Новий, більший трофей був замовлений у 1911 році і використовувався до 1992 року. Він досі існує, але вже є занадто крихким, тому було виготовлено точну репліку, яка використовується донині.

Таким чином, хоча Кубок Англії є найдавнішим футбольним змаганням у світі, сам трофей таким не є — ця відзнака належить кубку Шотландії.

Переможці і фіналісти[ред.ред. код]

Загальна статистика[ред.ред. код]

Клуби, що вигравали трофей принаймні тричі станом на кінець сезону 2013-14.

Клуб
Перемог Участей у фіналі Переможні роки
Манчестер Юнайтед
11
18
1909, 1948, 1963, 1977, 1983, 1985, 1990, 1994, 1996, 1999, 2004
Арсенал
11
18
1930, 1936, 1950, 1971, 1979, 1993, 1998, 2002, 2003, 2005, 2014
Тоттенхем Хотспур
8
9
1901, 1921, 1961, 1962, 1967, 1981, 1982, 1991
Ліверпуль
7
13
1965, 1974, 1986, 1989, 1992, 2001, 2006
Астон Віла
7
10
1887, 1895, 1897, 1905, 1913, 1920, 1957
Челсі
7
8
1970, 1997, 2000, 2007, 2009, 2010, 2012
Ньюкасл Юнайтед
6
13
1910, 1924, 1932, 1951, 1952, 1955
Блекберн Роверз
6
8
1884, 1885, 1886, 1890, 1891, 1928
Евертон
5
12
1906, 1933, 1966, 1984, 1995
Вест Бромвіч
5
10
1888, 1892, 1931, 1954, 1968
Манчестер Сіті
5
8
1904, 1934, 1956, 1969, 2011
Вондерерз ФК (припинив існування)
5
5
1872, 1873, 1876, 1877, 1878
Вулвергемптон Вондерерз
4
8
1893, 1908, 1849, 1960
Болтон Вондерерз
4
7
1923, 1926, 1929, 1958
Шеффілд Юнайтед
4
6
1899, 1902, 1915, 1925
Шеффілд Венсдей
3
6
1896, 1907, 1935
Вест Хем
3
5
1964, 1975, 1980

Повну статистику перемог і участей у фіналі можна переглянути на сторінці RSSSF.

Переможці з нижчих ліг[ред.ред. код]

Станом на кінець сезону 2007-08, вісім разів кубок Англії вигравала команда з-за меж вищого дивізіону. Останнім таким випадком була перемога у 1980 році Вест Хема, який тоді грав у другому дивізіоні (на той час рівень безпосередньо під провідним дивізіоном).

У сезоні 2007-08 була висока ймовірність ще однієї перемоги клубу з нижчого дивізіону, коли до півфіналу вийшли одразу три клуби Чемпіонату Футбольної Ліги — Вест Бромвіч, Барнслі і Кардіф Сіті, але врешті-решт єдиний представник Прем'єр-ліги у півфіналі, Портсмут, святкував першу для себе перемогу з 1939 року, здолавши у фіналі Кардіф.

Єдиним випадком перемоги клубу з третього дивізіону був тріумф Тоттенхема у 1901 році. Клуб тоді виступав у Південній Футбольній Лізі, яка на той час була третім щабелем футбольної піраміди. Фінальний матч проти Шеффілд Юнайтед у присутності майже 115 тисяч глядачів закінчився внічию 2-2 (після додаткового часу), а у переграванні перемогу з рахунком 3-1 святкував Тоттенхем.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]