Арсенал (Лондон)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Арсенал
Емблема Арсенала
Повна назва ФК «Арсенал»
Прізвисько «каноніри» (англ. The Gunners)
Коротка назва Арсенал
Рік заснування 1886 під назвою «Даял Сквер»
Місто Лондон, Англія
Стадіон «Емірейтс»
Вміщує 60 432[1]
Власник США Стен Кронке
Президент Англія Пітер Гілл-Вуд
Головний тренер Франція Арсен Венгер
Ліга Прем'єр-ліга
2013-14 4
Домашня
Виїзна
Запасна

Футбольний Клуб «Арсенал» (англ. Arsenal Football Club), або просто Арсенал (англ. Arsenal) — англійський футбольний клуб з північного Лондона, є одним з найуспішніших клубів в англійському футболі. 13 разів ставав чемпіоном Англії, поступаючись за цим показником лише «Ліверпулю» і «Манчестер Юнайтед».

Арсенал був заснований у 1886 році у Вулвічі на південному сході Лондона, але у 1913 році клуб переїхав на північ міста. Практично відтоді триває суперництво Арсенала з північним сусідом «Тоттенхем Хотспур», який базується на відстані лише чотирьох миль, матчі з яким є найзапеклішим північним лондонським дербі.

Історія[ред.ред. код]

Ранні роки (1886—1910)[ред.ред. код]

Арсенал у 1888 році

У 1886 році шотландець Девід Денскін (en:David Danskin) разом зі своїми друзями Елайджей Воткінсоном, Джоном Хамблом (en:Jack Humble) та Річардом Пірсом заснували футбольний клуб, який складався з працівників заводу «Вулвіч Арсенал» (англ. Woolwich Arsenal) та колишніх гравців «Ноттінгем Фореста» Фреда Бірдслі (en:Fred Beardsley) та Моріса Бейтса (en:Morris Bates). Новонароджена команда отримала назву одного із цехів судноверфі «Даял Сквер» (англ. Dial Square). Перший матч новостворений клуб провів проти команди «Істерн Вондерерз» (англ. Eastern Wanderers) 11 грудня 1886 року на клаптику землі, який знаходився на Собачому острові на річці Темза і переміг 6-0. Через два тижні, під час зборів на Різдво в пабі «Роял Оук» (англ. Royal Oak) клуб було перейменовано на «Королівський Арсенал» (англ. Royal Arsenal). Перша форма команди була подарованою керівництвом «Ноттінгем Форест», до якого звернувся листом Бірдслі. Домашнім полем був вибраний пустир Пламстед (en:Plumstead). На цьому ж місці 8 січня 1887 року відбувся перший офіційний матч команди «Роял Арсенал» проти клубу Еріт (англ. Erith), в якому каноніри перемогли з рахунком 6-1. У 1888 році клуб переїжджає на «Менор Граунд» (Manor Ground). В цей час Арсенал здобуває свої перші трофеї: Кубок графства Кент у 1890 та Кубок Лондона у 1891 році. Також клуб випробовує свої сили у кубку Англії 1889/1890, де проходить три кваліфікаційні раунди. Завдяки цим успіхам Арсенал запрошують грати свої матчі на стадіон «Інвікта Граунд» (en:Invicta Ground), який був обладнаний трибуною з сидячими місцями для глядачів і роздягальнею для гравців. В 1891 році клуб знову змінює назву, тепер це «Вулвіч Арсенал». В кінці сезону 1892/1893 керівництво Футбольної Ліги приймає рішення збільшити кількість місць в Другому дивізіоні з 12-ти до 15 ти і прийняти до неї лондонський Арсенал разом з нічим не видатними на той час клубами «Ліверпуль» і «Мідлсбро Айронополіс» (en:Middlesbrough Ironopolis F.C.).

Через збільшення суми оренди за стадіон «Інвікта», команда змушена була повернутись на «Менор Граунд». Це підштовхнуло канонірів замислитися над викупом землі, щоб запобігти повторенню подібних ситуацій у майбутньому. Для досягненя цієї мети клуб створює товариство з обмеженою відповідальністю і випускає 4000 акцій номіналом в 1 фунт кожна. Загалом, в Арсенал вклали гроші 860 чоловік, які викупили 1552 акції. До першої наради директорів увійшли хірург, будівельник і шестеро інженерів військового заводу.

В 1899 році менеджером команди став Гаррі Бредшоу (en:Harry Bradshaw). І це призначення майже одразу дало результат. Через два роки біля керма клубу, Гаррі фінішує на четвертій позиції, за якою слідували третя, а потім і друга у 1904 році. Це дало право вперше Арсеналу зіграти у Першому дивізіоні Футбольної Ліги. Однак в 1904 році Гарі Бредшоу залишає клуб заради пропозиції від «Фулхема». Через пять років у тому ж напрямку попрямує і наступний менеджер Філ Келсо. Під його керівництвом каноніри два рази доходили до півфіналу кубку Англії (1906 — поразка 0-2 від «Ньюкасла», 1907 — поразка 1-3 від «Шеффілд Венсдей»). Це був єдиний відносний успіх, оскільки в період між 1904 та 1913 роками Арсенал жодного разу не спромігся навіть на видимість боротьби за титул чемпіона Англії і тільки двічі фінішував вище десятого місця в турнірній таблиці.

Переїзд на «Хайбері» (1910—1925)[ред.ред. код]

У 1910 році власником мало не збанкрутілого Вулвіч Арсеналу стає Генрі Норріс (Henry Norris), який на той час володів ще одним клубом «Фулхем». Він спробував перевезти канонірів на «Крейвен Коттедж» і таким чином об'єднати клуби. Але цього йому не дозволила зробити Футбольна Ліга. Невгамонний Норіс запропонував іншу схему: клуби продовжують існувати незалежно один від одного, але будуть ділити «Крейвен Коттедж». Проти цього виступили інші команди Лондона. Це призвело до того, що в англійському футболі з'явилася заборона на одночасне володіння декількома клубами.

В сезоні 1912—13 каноніри вперше і поки що в останнє в своїй історії вилетіли в нижчий дивізіон, занявши останнє місце: всього три перемоги в 38 матчах і 18 очок на фініші чемпіонату.

Стадіон «Хайбері» у 2005 році

В 1913 році команда переїхала на новий стадіон легендарний «Хайбері», розташований на півночі Лондона. Достовірно не відомо чому було вибрано саме це місце, коли було прийняте рішення про зміну місця прописки. «Вулвіч Арсенал» заплатив 20 тисяч фунтів стерлінгів за 21 річну аренду і зобов'язався не проводити матчі на Великдень і Різдво, оскількі ця земля належала Коледжу богослов'я Святого Іоанна. Проти цієї угоди виступили сусідні клуби «Тоттенхем» та «Клейтон Оріент». Причиною було те, що завдяки такому розташуванню стадіона Арсенал «перехоплював вболівальників». Протестував навіть футбольний клуб «Челсі». Підписи під петицією поставили і місцеві жителі. В березні 1913 року на спеціально створеній нараді Футбольної Ліги «Арсенал» відстояв свої позиції.

Наступного року на стадіоні почалися серйозні роботи: поле було вирівняно (північна частина була піднята на 11 футів, а південна опущена на 5), була частково збудована головна трибуна і встановлені турнікети і тераса. Загальна сумма реконструкції склала 80 тисяч фунтів. Не дивно, що стільки готівки у клубі не було, але Норісу вдалося домовитися про розрахунок з будівельниками. Робітники погодилися отримувати відсоток від продажу квитків на матч. В цей же час з назви зникла частинка «Вулвіч».

В 1919 році Арсенал виходить до першого дивізіону. Цього року Футбольна Ліга вирішила розширити перший дивізіон з 20-ти до 22-ох команд. «Дербі» та «Престон Норт-Енд» як переможці другого дивізіону без будь-яких проблем підвищилися в класі, а от щодо двох невдах першого — питання залишалося відкритим. «Челсі» та «Тоттенхем» (19 і 20 місце відповідно боролися за те щоб їх залишили. Знизу, ясна річ, давили невдоволені.

І так була розіграна одна з великих афер в історії англійского футболу. «Челсі» в цій історії вдалося зберегти своє обличчя. Ще в 1915 році (через Першу світову війну в чемпіонаті була перерва з 1915 по 1919 рік) Футбольна Ліга зафіксувала факт зоговору в матчі «Манчестер Юнайтед»«Ліверпуль», в якому «манкуніанці» взяли верх з рахунком 2-0 і опинилися попереду «синіх». Однак Ліга вирішила, що гравці домовились між собою без відома керівництва і не стала карати клуби, при цьому назавжди відлучила від футболу восьмох гравців з обох команд. Таким чином постраждале «Челсі» було вирішено залишити в еліті. Після цього розбиралася справа «Тоттенхема». Джон Макенна (en:John McKenna), близький друг Норіса і за сумісництвом власник «Ліверпуля», висловив коротку промову, в якій пропонувалося саме «Арсеналу» віддати місце в першому дивізіоні, який фінішував в Д2 на п'ятому місці, мотивуючи це тим, що «Арсенал має безперечні заслуги перед Лігою і знаходиться в Футбольній лізі на 15 років більше ніж Тоттенхем». Досі невідомо, що саме сталося того дня, тим не менше, ігноруючи існуючий регламент, комітет проголосував, і «каноніри» отримали 18 голосів із 41-ого можливого, тоді як «Тоттенхем» задовільнився лише 8-ма. Таким чином Арсенал був підвищений у класі з 5-го місцу Д2, тоді як ні 4-ий ні 5-ий клуб навіть не розглядалися на голосуванні, а «Тоттенхем» отримав прописку у другому дивізіоні. Цей епізод і став початком ворожнечі між лондонськими клубами з півночі.

В період між 1919 та 1925 роками «Арсенал» під керівництвом Леслі Найтона (en:Leslie Knighton) нічим не запам'ятався.

Ера Чепмена (1925—1934)[ред.ред. код]

У 1925 році головним тренером команді став Герберт Чепмен. Саме з його ім'ям пов'язують перші успіхи команди. 11 травня 1925 року в газеті «Атлетік Ньюз» з'явилося оголошення наступного змісту: «Футбольний клуб "Арсенал" оголошує про вакансію на пост менеджера команди. Кандидат повинен бути досвідченим та достатньо кваліфікованим спеціалістом і особистістю. Джентельмени, які збираються створити міцну команду за домогою високих зарплат і дорогих трансферів, нам не потрібні» На це оголошення відгукнувся Герберт Чепмен — людина, яка створила «Арсенал». Генрі Норіс запропонував Герберту рекордну на той час зарплатню в 2 тисячі фунтів на рік.

Того ж року в футболі сталася визначна подія — змінили правило оффсайду (тепер «положення поза грою» стали фіксувати не по трьом гравцям захисту, а по двох). Це призвело до зростання результативності команд. І, як наслідок, пошук тактичних рішень для оборони став дуже актуальним для менеджерів. Герберт Чепмен запропонував революційну схему «дубль-ве ем» («WM») 3-2-5. Суть цієї схеми була в насищенні середньої лінії, що дозволяло зберігати контроль за м'ячем. Концентруючи великі сили в середині поля, Арсенал отримав можливість не тільки захищатись, але й швидко розвертати наступальні дії, забезпечуючи чисельну перевагу в будь-якій фазі гри. Крайні захисники тепер стали наглядати за крайніми форвардами суперника, чим раніше займалися півзахисники, які тепер отримали більше свободи і встигали не тільки допомагати, а й починати атаки. Попереду ставка була зроблена на трьох нападаючих: двох швидких і технічних крайків і потужного центрфорварда. При цьому Чепмен ставив завдання якнайшвидше доставляти м'яч з оборони в передню лінію.

Дебют Герберта Чепмена виявився тріумфальним. В сезоні 1925—26 «Арсенал» зайняв друге місце в чемпіонаті, а наступного року вперше пробився в фінал кубку Англії. Той фінал 23 квітня 1927 року був визначним. По-перше, в перший раз велась пряма трансляція по радіо. А по-друге, в перший і останній раз Кубок Англії залишив межі країни. Його завоював валійський «Кардіфф Сіті», перемігши завдяки голу Хью Фергюсона (en:Hughie Ferguson) з рахунком 1-0. В складі «Арсенала» на поле вийшли: Льюіс (Lewis), Паркер (Parker), Кеннеді (Kennedy), Бейкер (Baker), Батлер (Butler), Джон (John), Халм (Hulme), Бачен (Buchan), Брейн (Brain), Бліт (Blyth), Хор (Hoar).

У 1927 році розгорівся скандал. Футбольна асоціація звинуватила Генрі Норіса у нелегальних виплатах гравцям, а також в інших зловживаннях і довічно відсторонила від футболу. До моменту відставки клуб уже перейшов під контроль сера Семюела Хілл-Вуда (en:Samuel Hill-Wood).

Його революційні методики тренувань, допомогли стати «Арсеналу» домінуючим клубом в 30-их роках. В період з 1930 по 1938 роки команда 5 разів перемагала в Першому дивізіоні, та двічі ставала володарем Кубку Англії, але Чепмен не зміг побачити всі ці досягнення оскільки помер від пневмоніїї в 1934 році.

Після його смерті головним тренером став Джордж Алісон (en:George Allison). З ініціативи Чепмена в 1932 році станція лондоського метрополітену «Gillespie Road» була перейменована на «Арсенал» (), яка стала єдиною станцією метро названою в честь футбольного клубу.

1940-ві—1980-ті[ред.ред. код]

Після періоду занепаду англійського футболу, викликаного Другою світовою війною, під керівництвом Тома Віттакера (en:Tom Whittaker (footballer)) «Арсенал» перебував в другому періоді успіху, зайнявши перше місце в чемпіонаті в сезонах 1947—48 та 1952—53, а також вигравши кубок Англії в 1950 році. Але після цього в 50-их та 60-их клуб нічого не вигравав.

1990-ті—2003[ред.ред. код]

У сезоні 1992—93 «Арсенал» в пам'ятному фіналі Кубка Володарів Кубка, що відбувся в Копенгагені, перемогли «Парму», завдяки єдиному голу Алана Сміта. «Арсенал» був не в змозі захистити трофей наступного сезону, програвши в фіналі «Реалу Сарагосі».

Тренер Арсенала Арсен Венгер

У 1996 році головним тренером «Арсеналу» став мало кому відомий французький тренер Арсен Венгер. Питання "Arsene Who?" (Арсен Хто?) було дуже популярним в той час, і ніхто не міг припустити, що цей чоловік стане найуспішнішим тренером в історії клубу. Саме по його рекомендації був куплений Деніс Бергкамп, він був ініціатором будівлі новогу стадіону "Емірейтс", тому що "Хайбері" вже не відповідав стандартам одного з лідерів англійського футболу. У 2000 році «Арсенал» виступав у фіналі Кубка УЕФА, де програв «Галатасараю» по пенальті. У 2001-2002 клуб досяг чвертьфіналу Ліги Чемпіонів, де був вибитий «Валенсією». Сезон 2001/02 подарував «Арсеналу» третій «дубль». Вони виграли кубок Англії в «Челсі» і завершили сезон на першому місці. Завдяки цьому Арсена Венгера визнали Менеджером Року, а Робер Пірес був названий Гравцем Року.

2003—2006. Останнє чемпіонство і Фінал Ліги Чемпіонів[ред.ред. код]

В сезоні 2003/2004 Арсенал став Чемпіоном Англії, закінчивши чемпіонат з 26 перемогами, 12 нічиїми і без жодної поразки [2], на 11 очок випередишвши Челсі. Остання команда, яка ставала чемпіоном без жодної поразки в сезоні була Престон Норт Енд в 1888/89. Тоді під керівництвом Венгера грали такі футболісти, як Тьєррі Анрі, Патрік Вієйра, Ешлі Коул, Робер Пірес, Девід Сімен та інші.
Сезон 2004/05 команда зайняла 2 місце в Чемпіонаті, пропустивши вперед лондонський Челсі. Хоча Арсенал досиль легко розбирався з суперниками в чемпіонаті — перемога 7:0 в матчі з Евертоном, 3:0 з Блекберн Роверз — команда дещо погіршила свою гру в порівнянні з минулим сезоном. В Лізі Чемпіонів Арсенал вибув в 1/8 фіналу від Баварії з рахунком двоматчевого протистояння 2:3. В травні 2005 каноніри здобули свій останній на даний час трофей — Кубок Англії, вигравши в фіналі у Манчестер Юнайтед по пенальті.
На початку наступного сезону команда продала одного зі своїх лідерів Патріка Війєра в Ювентус, цього ж року купила свою майбутню зірку Робіна ван Персі. Чемпіонат 2006/05 каноніри закінчили на 4 місці, пропустивши вперед Челсі, МЮ і Ліверпуль. Зате в Лізі Чемпіонів у команди справи йшли набагато краще. На шляху до фіналу 2006 Арсенал вибив з турнірної сітки Реал Мадрид, Ювентус і Вільярреал, а в драматичному фіналі поступився Барселоні з рахунком 1:2.

2006—Наш час[ред.ред. код]

У 2011 році «Арсенал» опинився на третій сходинці рейтингу найдорожчих футбольних клубів світу журнал Forbes. Його вартість оцінили в 1,192 мільярда доларів.

Досягнення[ред.ред. код]

Внутрішні[ред.ред. код]

Європейські[ред.ред. код]

Трансфери 2012/2013[ред.ред. код]

Склад команди[ред.ред. код]

Станом на 12 серпня 2014
Позиція Гравець
1 Польща ВР Войцех Щенсний
2 Франція ЗХ Матьє Дебюші
3 Англія ЗХ Кірен Гіббз
4 Німеччина ЗХ Пер Мертезакер
6 Франція ЗХ Лоран Кошельни
7 Чехія ПЗ Томаш Росицький
8 Іспанія ПЗ Мікель Артета
9 Німеччина НП Лукас Подольскі
10 Англія ПЗ Джек Вілшир
11 Німеччина ПЗ Месут Озіл
12 Франція НП Олів'є Жіру
13 Колумбія ВР Давід Оспіна
14 Англія ПЗ Тео Волкотт
Позиція Гравець
15 Англія ПЗ Алекс Окслейд-Чемберлен
16 Уельс ПЗ Аарон Ремсі
17 Чилі НП Алексіс Санчес
18 Іспанія ЗХ Начо Монреаль
19 Іспанія ПЗ Санті Касорла
20 Франція ПЗ Матьє Фламіні
21 Англія ЗХ Калам Чемберс
22 Франція НП Яя Саного
24 Франція ПЗ Абу Діабі
26 Аргентина ВР Еміліано Мартінес
27 Німеччина НП Серж Гнабрі
28 Коста-Рика НП Хоель Кемпбелл

Відомі гравці[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]