Блекберн Роверз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Блекберн Роверз
Логотип
Повна назва Футбольний клуб
«Блекберн Роверз»
Прізвисько «Rovers»
(укр. бродяги)
Рік заснування 5 листопада 1875
Місто Блекберн, Англія
Стадіон Івуд Парк
Вміщує 31 367
Президент Англія Джон Вільямс
Головний тренер Шотландія Стів Кін
Ліга Чемпіоншип
2011-12 19-те у Прем'єр-лізі
Домашня
Виїзна


Бле́кберн Ро́верз (англ. Blackburn Rovers Football Club) — професіональний англійський футбольний клуб з міста Блекберн. Заснований за ініціативи заможних городян на зборах у готелі «Леґер» 5 листопада 1875 року, а вже 18 грудня клуб провів свій перший матч, що завершився у нічию 1:1.[1]

У 1888 році клуб став одним із засновників Футбольної Ліги. Так само у 1992 році «Роверз» стали засновниками Прем'єр-Ліги. Таким чином «Блекберн» входить до трійці засновників обох англійських вищих футбольних чемпіонатів (разом з «Астон Віллою» та «Евертоном»). Клуб довгий час не мав власної арени, а у 1890 році перебрався на «Івуд Парк», що є одним з найстаріших футбольних стадіонів Англії. Більша частина успішних сезонів «роверз» була до 1930-х років. У 1966 році команда вибула з Першого дивізіону. Наступні 26 сезонів «Блекберн Роверз» провели у Другому та Третьому дивізіонах.

У 1992 році команду придбав сталевий магнат Джек Волкер. Разом з ним прийшов до команди шотландський тренер Кенні Далґліш. Волкер виділив багато грошей на розвиток команди, і у 199294-му роках команда била трансферні рекорди англійського футболу. До команди прийшли такі гравці як Алан Ширер, Грем ле Со, Кріс Саттон та ін. Це призвело до того, що у сезоні 1993—94 команда займає друге місце у АПЛ, а вже наступного сезону виграє Прем'єр-Лігу. Після цього Далґліша перевели на пост спортивного директора, а його наступники не змогли досягти успіху у Лізі чемпіонів. Далі справи клубу погіршувалися, і за підсумками сезону 199899 клуб потрапив до Чемпіонату. На той час команду покинулі всі її зіркові гравці. У 2000 році помер Волкер, і на його честь «Роверз» присвятили кампанію з повернення до вищого дивізіону. За підсумками сезону 2000—01 «Белкберн» повернувся до Прем'єр-Ліги. З того часу команда чотири рази кваліфікувалася до Кубка УЄФА: одного разу як переможці Кубка Англії, двічі з 6-го місця у чемпіонаті та ще одного разу через Кубок Інтертото.

Латинський девіз «Arte et labore» початково належав місцевим міським зборам, і перекладається як «Мистецтвом та працею». Команда традиційно грає у біло-синій формі з широкими вертикальними смугами.

Історія[ред.ред. код]

Початок[ред.ред. код]

Клуб було засновано на зборах у блекбернському готелі Леджер 5 листопада 1875 року[2] The first match played by Blackburn Rovers took place in Church, Lancashire on 18 December 1875 and was a 1–1 draw.[3]

Афіша матчу Блекберн Роверз проти 'Шеффілд Венсдей' на Olive Grove

28 вересня 1878 року Блекберн Роверз став одним з 23 клубів, що сформували Ланкаширську футбольну Асоціацію.[4] А 1 листопада 1879 року клуб зіграв перший матч у Кубку Англії, перемігши ФК Тайн 5-1.[4]. Однак у третьому раунді змагань вони припинили виступи, зазнавши нищівної поразки 6-0 від Ноттінгем Форест[5]

Святкування здобуття першого Кубку Англії 1884 року. На знімку зображено Кубок Східного Ланкашира; Кубок Англії та Кубок Ланкашира. Ззаду (зліва направо): J. M. Lofthouse, H. McIntrye, J. Beverly, Kurt Edwards, F. Suter, J. Forrest, R. Birtwistle Спереду (зліва направо): J. Douglas, J. E. Sowerbutts, J. Brown, G. Avery, J. Hargreaves.

25 березня 1882 року клуб у дійшов до фіналу Кубка Англії, ставши першою провінційною командою, якій вдалося дійти до фіналу, [6]але поступилися тодішнім переможцям Олд Етоніанз 1-0[7]

Виграти Кубок вдалося 29 березня 1884 після перемоги 2-1 над шотландською командою Квінз Парк[8] Ці ж самі клуби розігралі Кубок між собою і наступного року. Блекберн здобув упевнену перемогу 2-0.[9] Роверз повторили успіх і наступного сезону, перемігши 2-0 у повторному фінальному мачі [[Вест Бромвіч Альбіон. За три поспіль перемоги у Кубку Англії клуб нагороджений срібною відзнакою та правом зображувати герб клубу на кутових прапорцях.[10]

Наступного сезону клуб почав виступати на професійному рівні. На зарплати футболістам Блекберн Роверз впродовж сезону витратив 615 фунтів стерлінгів.[11]

Біля витоків Футбольної ліги[ред.ред. код]

Блекберн Роверз увійшов до числа засновників Футбольної ліги 1888 року.[12]

Блекберн Роверз знову здобув право грати у фіналі Кубку Англії 29 березня 1890 року на стадіоні Кеннінгтон Овал[13] Клуб здобув трофей вчетверте, розгромивши вже знайомий Шеффілд Венсдей 6-1. Гравець Роверз Уільям Таунлі став першим гравцем, який забив три голи у фіналі Кубку Англії, встановивши хет-трик.[14]

Файл:Blackburn Rovers FA-cup 1890-91.jpg
Володарі Кубку Англії сезону 1890-91

У сезоні 1890-91 Блекберн Роверз вже вп’яте здобув Кубок Англії, перемігши Ноттс Каунті 3-1 [15] У сезоні 1897-98 клуб залишився у Першому дивізіоні лише завдяки збільшенню команд-учасниць до 18.[16] Цей сезон відзначився початком 45-річної співпраці з клубом Боба Кромптона, гравця і тренера, під керівництвом якого клуб кілька разів вигравав Кубок Англії.

Початок 20 століття[ред.ред. код]

Блекберн Роверз продовжив боротьбу і на початку 20 століття,, однак вагомих результатів вдалося досягти лише після реновацій. Значних оновлень зазнав Івуд Парк: 1905 року було збудовано дах над Дарвенською трибуною, а новорічного дня 1907 відкрилася трибуна Нуттал Енд. Протягом першої третини століття вони зберігали місце на вершині англійської ліги, ставши чемпіонами Першого дивізіону сезонів 1911-12 та 1913-14 та володарями Кубку Англії 1927-1928, перемігши у фіналі Гаддерсфілд Таун 3-1. Але цей кубок став останнім у найближчі 70 років.

Середина XX ст.[ред.ред. код]

Таблиця прогресу клубу у системі ліг Англії від стартового сезону у 1888–89 до 2010–11, коли Блекберн фінішував 15-м у Прем’єр-лізі

Блекберн Роверз утримував позиції середняка Першого дивізіону, аж до вильоту (вперше з заснування ліги) у сезоні 1935-36.

Після відновлення ліги після війни Блекберн Роверз понизився у класі в сезоні 1947-48. Це стало приводом для запровадження традиції [[поховання невдачі. Клуб тримався у другому дивізіоні аж до 1958 року, коли вони знову повернулися до середини Першого дивізіону,де вони перебували на початку століття. 1960-го року клуб під керівництвом шотландця Даллі Данкана дійшов до фіналу Кубка Англії, однак програв Вулверхемптону 3-0, провівши більшість гри вдесятьох.

Коротка надія на повернення слави жевріла у сезоні 1963-64, коли історична перемога 8-2 над Вест Гем Юнайтед у східному Лондоні дозволила Блекберну очолити лігу.[17] Однак таке становище протрималося недовго. Клуб опустився у таблиці, пропустивши вперед Ліверпульякий за 26 років здобув 12 титулів, у той час як Блекберн вилетів з Першого дивізіону у 1966 році та довгі 26 років перебував у нижчих лігах.

1970ті та 1980ті[ред.ред. код]

У 70-х роках клуб балансував між Другим та Третім дивізіонами. 1975 року вони виграли Третій дивізіон, але ніяк не могли зачепитися за вихід до Першого дивізіону, незважаючи на всі зусилля тренерів повернути клуб на попередні рейки, однак все закінчилося вильотом у Третій дивізіон 1979 року. Однак вже 1980 року вони отримали підвищення як фіналісти Третього дивізіону. Наступного сезону вони майже повернулися у перший дивізіон, однак блекбернці поступилися лише за різницею м’ячів. Тоді був звільнений тренер Ховард Кендалл, який улітку перейшов у Евертон. Наступник Кендалла Боббі Сакстон протягом трьох сезонів утримував клуб у середині таблиці, потім у сезоні 1984-85 майже досяг підвищення у класі, однак зупинка за крок вильоту та слабкий початок сезону 1986-87 коштував Сакстону посади.

Сакстона замінив Дон Маккей, який привів їх до неймовірного фінішу у тому сезоні та перемогу у Кубку повноправних членів. Наступні 3 сезони Блекберн закінчував за крок до підвищення у класі. Найближче вони підійшли до підвищення у класі у сезоні 1989-90, останньому сезоні двоматчевих протистоянь плей-офф, однак зазнали поразки від Кристал Пелес. Ця поразка у півфіналі плей-офф принесло розчарування на Івуд Парк. А вже наступного сезону клуб став власністю місцевого сталевиробника Джека Уокера, який опікувався клубом до своєї смерті у 2000 році. [18]


1990ті[ред.ред. код]

Сезон 1990-91 Блекберн закінчив на 19 місці. Новий власник витратив кілька мільйонів фунтів на нових гравців та запросив у якості тренера Кенні Далгіш]а.[19] [[Футбольна ліга Англії 1991-92|Наступного сезону Блекберн забезпечив собі місце у Прем’єр-лізі, покінчивши з 26-річним відлученням від еліти.[20]

Головну сенсацію літа 1992 року стало придбання Роверз 22-річного центр-форварда Саутгемптона та збірної Англії Алана Ширера за 3,5 млн фунтів.[21] Посівши четверте місце у сезоні 1992-93, [22] та друге місце наступного,[23] вони виграли Прем’єр-лігу у 1995 році.[24] Боротьба за титул тривала до останнього матчу сезону, і, незважаючи на поразку від Ліверпуля, Блекберну вдалося утримати комфортну різницю, вигравши титул у затятих суперників Манчестер Юнайтед.

Кенні Дагліш був підвищений до посади адміністратора у кінці переможного сезону, а головним тренером став його асистент Рей Харфорд.[25] Блекберн Роверз слабко розпочали сезон 1995-1996 – більшість першої половини сезону вони перебували на нижніх щаблях турнірної таблиці. Невдалим був виступ і у Лізі Чемпіонів – клуб закінчив виступи з чотирма очками на останньому місці.[26] Жахливий старт у Прем’єр-лізі призвів до відставки Рея Харфорда. На кінець жовтня клуб перебував у зоні вильоту – і це через два сезони після тріумфу! Після марних спроб запросити у якості тренера Еріксона керівництво клубом взяв на себе Тоні Паркс, який нейтралізував загрозу вильоту з Прем’єр-ліги. По закінченні сезону Паркс поступився посадою колишньому тренеру Інтернаціонале Рою Годжсону.[27]. ПісляЗавдяки фінішу на 6 місці Блекберн прийняв участь у розіграші Кубок УЄФА, однак Роверз знову провалили початок сезону 1998-99 і після поразки від аутсайдера змагань Саутгемптона, що зміцнило шанси клубу на виліт.[28] He was replaced as manager by Brian Kidd. Після звільнення Годжсона клуб очолив Брайан Кідд. [29] Однак безгольова нічия з Манчестер Юнайтед поставила хрест на спробах Кідда зберегти клуб у елітному дивізіоні.

2000ні[ред.ред. код]

Трибуна Джона Уокера під час матчу

Сезон 1999-2000 РОверз почав як кандидат на підвищення, однак невпевнена гра та загроза вильоту з Чемпіоншип змусили керівництво у жовтні відмовитись від послуг Кідда.[30] У березні новим тренером став Грем Сунес[31] Джек Уокер помер невдовзі після початку сезону 2000-2001[32], тому клуб присвятив йому свій вихід до Премєр-ліги. Зрештою, блискуче провівши сезон, вони повернулися до найвищого дивізіону, фінішувавши другими після Фулгема.

У чемпіонаті 2001-02, Блекберн побили свій рекорд, придбавши за 8 млн фунтів [[Ендрю Коула,[33] та уперше в історії завоювали Кубок ліги. Переможний гол у ворота Тотенхема забив саме Коул. [34] Наступний сезон Роверз завершив на 6-му місці та кваліфікувався до Кубку УЄФА. Сунес залишив клуб на початку сезону 2004-2005, щоб очолити Ньюкасл Юнайтед.[35] Новим тренером став Марк Г’юз[36] Він врятував команду від вильоту з Прем’єр-ліги у сезоні 2004-2005 та довів блекбернців до півфіналу Кубку Англії, де вони поступилися Арсеналу. Наступний же сезон Роверз завершив на 6-му місці та втретє за п’ять років потрапив у європейську кваліфікацію.

Роверз досягли півфіналу Кубку Англії 2006-2007, але програли у додатковий час Челсі. У лізі ж клуб став десятим, кваліфікувавшись до [[Кубок Інтертото|Кубку Інтерното, забезпечивши участь у Кубку УЄФА. У травні 2008 Г’юз перейшов до Манчестер Сіті. Клуб очолив Пол Інс.[37] Першочерговим завданням нового тренера стало вмовити гравців, які хотіли покинути клуб, змінити рішення.[38] Асистентом Інса став Арчі Нокс[39]. Спершу Інс справлявся зі своїм завданням, однак одинадцяти матчева невиграшна серія призвела до його звільнення у грудні 2008.[40] На зміну Інсу прийшов Сем Еллардайс,[41] при якому Блекберн у сезоні 2009-2010 посів десяте місце та дійшов півфіналу Кубку ліги.

У листопаді 2010 року клуб придбала індійська компанія V H Group, представлена у Англії под. торгівельною маркою Venky's.[42] Нові власники звільнили Еллардайса, замінивши його тренером основного складу Кіном спочатку тимчасово, а потім на постійній основі.[43]

Станом на 30 червня 2011 року Блекберн повідомив про чистий збиток 18,6 млн фунтів, незважаючи на фінансування клубу новими власниками навіть після вильоту з найвищого дивізіону.[44]

7 травня 2012 року завершилося 11-річне безперервне перебування Роверз у Прем’єр-лізі. Вони опустилися у Чемпіоншип, програвши вирішальну гру сезону Віган Атлетік[45] На знак помсти вболівальники Блекберна випустили на поле курча, що ледь не зірвало матч.[46]

Склад команди[ред.ред. код]

Станом на 5 листопада 2013[47]
Позиція Гравець
1 Англія ВР Пол Робінсон
2 Англія ЗХ Тод Кан
3 Англія ЗХ Томмі Спур
3 Англія ЗХ Метью Кігалон
5 Шотландія ЗХ Грант Хенлі (віце-капітан)
6 Англія ПЗ Джейсон Лоу
7 Норвегія НП Джошцуа Кінг
8 Англія ПЗ Девід Данн
9 Англія НП Леон Бест
10 Англія НП DJ Кемпбелл
11 Шотландія НП Джордан Роудс
12 Англія ПЗ Бен Маршал
14 Швеція ПЗ Маркус Олссон
13 Англія ВР Сімон Іствуд
15 Камерун ЗХ Ян Зонго
16 Англія ПЗ Скотт Данн (капітан)
17 Англія ПЗ Лі Вільямсон
Позиція Гравець
18 Ірландія ПЗ Джон О Саліван
19 Англія ПЗ Кріс Тейлор
20 Нігер ПЗ Діксон Етуху
21 Англія ПЗ Алекс Морроу
23 Іспанія НП Рубен Рочіна
25 Ірландія Алан Джадж
26 Англія ПЗ Раїм Хенлі
27 Уельс ЗХ Адам Хенлі
29 Англія ПЗ Корі Еванс
30 Португалія ПЗ Фабіо Нуньєс
33 Іспанія ВР Давід Райя
34 Англія ВР Джейк Кін
39 Бенін НП Руді Гестеде
45 Шотландія Том Керні

Титули та досягнення[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. «Блэкберн: досье» (російською). sports.ru. Архів оригіналу за 2013-07-06. Процитовано 2010-01-31. }
  2. «1875–1884: The early years». www.rovers.co.uk. 2 July 2007. Процитовано 1 July 2011. 
  3. History of Blackburn Rovers 1875–1914
  4. а б «History of Blackburn Rovers». Ewoodpark. Процитовано 5 November 2013. 
  5. «Forest 6 Rovers 0». Sportsdatabase. Процитовано 5 November 2013. 
  6. «The Encylopedia of British Football Football Association Challenge Cup». Spartacus. Процитовано 6 November 2013. 
  7. «Oldest-known FA Cup final programme expected to fetch £25,000 at auction». The Guardian. Процитовано 6 November 2013. 
  8. «Blackburn Rovers: Pre Football League FA Cup; Football League; Past Season's History». Ewood park. Процитовано 6 November 2013. 
  9. «Blackburn Rovers: Pre Football League FA Cup; Football League; Past Season's History». Ewood park. Процитовано 6 November 2013. 
  10. «Blackburn Rovers: Pre Football League FA Cup; Football League; Past Season's History». Ewood park. Процитовано 6 November 2013. 
  11. «Blackburn Rovers Football Club History». Football dictionary. Процитовано 6 November 2013. 
  12. «History of the Football League». www.football-league.co.uk. 22 September 2010. Процитовано 1 July 2011. 
  13. «1890 FA Cup final» (English). Friends reunited. Процитовано 6 November 2013. 
  14. «On this day in sport». Daily Mail (UK). 29 March 2008. Процитовано 1 July 2011. 
  15. «Winners of FA Cup». FA Cup. Процитовано 6 November 2013. 
  16. «Football League». Funtrivia. Процитовано 6 November 2013. 
  17. Boxing Day Massacres
  18. «History of Jack Walker». The Guardian. 19 August 2000. 
  19. «Kenny Dalglish at Blackburn». The Independent. 23 August 1996. 
  20. BBC Sport – How Kenny Dalglish turned a six-game losing run into glory
  21. «Shearer set to sign for Blackburn». The Independent. 27 July 1992. 
  22. «League standings at the end of 1992/93 season». premierleague.com. 
  23. «League standings at the end of 1993/94 season». premierleague.com. 
  24. «Blackburn honours and picture of the Premier league winners team». rovers.co.uk. 
  25. «Dalglish and Blackburn part company». The Independent. 22 August 1996. 
  26. «Champions League group standings 1995/96». uefa.com. 
  27. «Roy Hodgson had big stars at Inter Milan but he handled everything thrown at him». The Telegraph. 
  28. «Hodgson out as Rovers hit bottom». The Guardian. 21 November 1998. 
  29. «A nice guy who came last». The Guardian. 4 November 1999. 
  30. «Blackburn sack Kidd as pounds 30m investment fails». The Independent. 4 November 1999. 
  31. «Souness takes the reins at Blackburn». The Guardian. 14 March 2000. 
  32. «Blackburn Rovers owner dies». BBC Sport. 18 August 2000. 
  33. «Blackburn sign Cole for 8 million pounds». The Telegraph. 29 December 2001. 
  34. «Cole strike stuns Spurs – Blackburn won the League Cup». BBC Sport. 24 February 2002. 
  35. «Souness takes Newcastle job». BBC Sport. 6 September 2004. 
  36. «Blackburn appoint Hughes». BBC Sport. 16 September 2004. 
  37. «Paul Ince Rovers New Manager». Rovers official website. 22 June 2008. 
  38. «Exciting times to come – Warnock». BBC Sport. 23 June 2008. 
  39. «Ince appoints Knox at Blackburn». BBC Sport (BBC). 7 July 2008. Процитовано 23 August 2008. 
  40. «Club Statement». Blackburn Rovers FC. 16 December 2008. 
  41. «Allardyce named Blackburn manager». BBC Sport. 17 December 2008. Процитовано 17 December 2008.  [недійсне посилання]
  42. «Rovers Takeover Complete». Rovers.co.uk. Blackburn Rovers. 19 November 2010. Процитовано 19 November 2010. 
  43. «Blackburn Rovers sack manager Sam Allardyce». BBC Sport. 13 December 2010. Процитовано 2010-12-18. 
  44. «Venky's stress commitment to Blackburn despite £18.6m pre-tax loss». The Guardian (UK). 28 December 2011. Процитовано 5 January 2012. 
  45. Blackburn Rovers relegated after defeat to Wigan
  46. «Chicken invades pitch during Blackburn vs Wigan game». inside World Soccer. 8 May 2012. 
  47. «Squad Profiles» (англійською). Blackburn Rovers F.C. Архів оригіналу за 2013-07-06. Процитовано 2012-05-18.