Манчестер Юнайтед

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Манчестер Юнайтед»
емблема Манчестер Юнайтед
Повна назва Футбольний клуб «Манчестер Юнайтед»
Прізвисько Red Devils (Червоні дияволи)[1]
The Reds (Червоні)[2]
Коротка назва Ман Юнайтед, МЮ
Рік заснування 1878
Місто Манчестер, Англія
Стадіон Олд Траффорд
Вміщує 75 811
Президент США Жоель і Аврам Глейзер
Головний тренер Нідерланди Луї ван Гал
Ліга Прем'єр-Ліга
2013-14 7
Домашня
Виїзна
Запасна

«Манче́стер Юна́йтед» (англ. Manchester United Football Club) — англійський професійний футбольний клуб — заснований як Ньютон Гіт в 1878 році. Клуб змінив свою назву на «Манчестер Юнайтед» 1902 року.

«Манчестер Юнайтед» — один із найуспішніших англійських клубів за кількістю трофеїв за всю історію, а за останні 20 років — найуспішніший клуб в Англії. Команда виграла 27 значних трофеїв з жовтня 1986 року, коли команду очолив Сер Алекс Фергюсон.

1968 року «Манчестер Юнайтед» став першим англійським клубом який виграв Кубок Європейських Чемпіонів, здобувши в фіналі перемогу над португальською «Бенфікою» з рахунком 4:1.

1999 року клуб вдруге виграв Лігу чемпіонів, здолавши в фіналі мюнхенську «Баварію» з рахунком 2:1. 2008 року Юнайтед знову виграв головний європейський клубний трофей, обігравши в фіналі лондонський «Челсі».

У сезоні 2010–2011 «Юнайтед» виграв чемпіонат Англії в рекордний 19-й раз, випередивши при цьому «Ліверпуль». Крім того, Юнайтед є рекордсменом за кількістю виграних Кубків Англії (11 Кубків).

На даний час «Манчестер-Юнайтед» входить до трійки найбагатших футбольних клубів. Станом на липень 2011 року клуб займає перше місце в щорічному рейтингу журналу «Forbes» — 50 найбагатших спортивних команд. Журнал «Forbes» оцінив клуб в $ 1,86 млрд доларів.[Джерело?]

2000 року «Манчестер-Юнайтед» посів друге місце у Списку найкращих футбольних клубів 20 століття за версією ФІФА[3].

Історія[ред.ред. код]

Ранні роки (1878–1945)[ред.ред. код]

Newton Heath 1891 — 1892 роки
Манчестер Юнайтед — чемпіони Англії 1907-08 роки

Клуб «Манчестер Юнайтед», був створений в 1878 році під назвою «Ньютон Хіт Ланкаширські і Йоркширські залізниці». У 1892 році його прийняли до складу Футбольної ліги Англії (через 4 роки після її створення). На початку 20-го століття фінансові справи клубу йшли не найкращим чином і до 1902 року «Ньютон Хіт» був на межі банкрутства. В ролі рятівника виступив великий місцевий підприємець Джон Девіс, який заплатив борги клубу і змінив його назву на «Манчестер Юнайтед». Не можна не відзначити й ім'я першого, по суті, тренера і директора «МЮ» в одній особі — ним став Ернест Мангналл. Саме при ньому «Юнайтед» вийшов в Перший дивізіон, і саме його старання призвели до того, що в кінці 1906 року склад клубу поповнив один з найсильніших футболістів чемпіонату — валлієць Біллі Мередіт, гравець, між іншим, «Манчестер Сіті». Невдовзі прийшли і перші титули — чемпіонство і Суперкубок в 1908 році і Кубок Англії роком пізніше. У наступному році команда переїхала з «Бенк Стріт» на «Олд Траффорд». У 1911 році «МЮ» знову став першим у чемпіонаті Англії. Той сезон запам'ятався ще й тим, що в матчі за Суперкубок Англії «МЮ» здолав «Свіндон» з рахунком 8:4, а найкращий бомбардир манкуніанців Хералд Хелс забив 6 м'ячів.

Період, що передував Першій Світовій війні, нічим хорошим для «МЮ» не запам'ятався — Мангналл пішов у «Манчестер Сіті», результати матчів не вражали, а сама команда перебувала в нижній частині турнірної таблиці. На час війни Футбольна ліга припинила своє існування, а до моменту відновлення чемпіонату в сезоні 1919-20 у складі «Юнайтед» не було вже майже ні одного чемпіона 1911 року. Біллі Мередіт ще значився в клубі, але кар'єра його підходила до завершення 1920-30-ті роки — одна з найсумніших сторінок в історії «МЮ». Курсування між Першим і Другим дивізіонами, падіння відвідуваності, зменшення фінансування (ангел-охоронець клубу Джон Девіс помер у 1927 році) — ось основні тенденції міжвоєнної епохи в історії «МЮ». Дна манкуніанці досягли в сезоні 1933-34, коли лише в останньому турі, обігравши «Міллуолл», ледь уникли вильоту в Третій дивізіон. У ті ж самі дні закляті вороги з «Сіті» узяли Кубок Англії, а на полі у складі «міщан» був шотландець на ім'я Метт Басбі. Здійснивши ще кілька вояжів між Першим і Другим дивізіонами, «МЮ» зустрів Другу Світову війну в когорті найсильніших. За час війни (чемпіонат було призупинено) «Юнайтед» фактично втратив стадіон, зруйнований під час бомбардувань, однак отримав нового тренера — Метта Басбі.

Роки з Басбі (1945–1969)[ред.ред. код]

Сер Метт Басбі — головний тренер клубу Манчестер Юнайтед з 1945 року

До Другої світової війни Метт Басбі, що народився в містечку Орбістон графства Ланкашир, грав в «Манчестер Сіті» і в «Ліверпулі», провів кілька матчів за збірну Шотландії на місці крайнього півзахисника. Ще будучи гравцем, він виявив схильність до тренерської роботи, і відразу після війни Басбі запропонували місце помічника тренера в «Ліверпулі». Проте 36 річний Метт вважав за найкраще очолити який зазнав поразки клуб «Манчестер Юнайтед» в якості головного тренера. Це трапилося в лютому 1945 року. У попередні десятиліття цей клуб не хапав зірок з неба. Чемпіоном Англії був лише двічі, і останній раз в 1911 році. Один єдиний раз виграв Кубок Англії — в 1909 році. Війна принесла «Манчестеру» величезної шкоди: стадіон «Олд Траффорд» був майже повністю зруйнований бомбардуванням, футболістам доводилося грати на чужому стадіоні «Мейн Роуд». Клубна каса була порожня, зате на клубі висів борг в п'ятнадцять тисяч фунтів стерлінгів — на ті часи дуже велика сума. Засукавши рукава, Метт Басбі взявся за роботу.

Сер Метт Басбі головний тренер клубу «Манчестер Юнайтед» з 1945 року. Мабуть, найважливішим якістю цієї людини було вміння розбиратися в людях і згуртовувати навколо себе тих, на кого він повністю покладався. Першою знахідкою Басбі став валлієць Джим Мерфі, колишній футболіст, що став помічником головного тренера «Манчестера» і його правою рукою. Разом з тим Басбі вмів вимагати і домагатися беззаперечного виконання своїх розпоряджень. Зовні він міг здатися жорстким, навіть грубуватим людиною, однак разом з тим завжди був для своїх футболістів — тих, у кому бачив однодумців і людей, відданих клубу, — турботливим опікуном.

У «Манчестері» в ту пору були непогані гравці — захисники Джон Кері, Джон Астон, Аленбі Чілтон, форварди Стен Пірсон, Чарлз Міттон, Джек Роулі. Однак клуб явно мав потребу в посиленні і відпрацювання командних дій. Басбі вимагав від футболістів суворої і самовідданої гри на своїх місцях, зіграності ліній захисту, півзахисту та нападу і взаємної підстраховки. Ніяких особливих тактичних новинок він не винаходив, команда грала за класичною схемою «дубль ве», але Басбі вмів максимально використовувати можливості кожного футболіста і експериментував, пробуючи його на різних позиціях.

Однак найбільше Басбі піклувався про посилення лінії атаки, добиваючись максимально швидкого перекладу м'яча в чужу штрафну площадку. Важливе значення він надавав і тому, щоб команда показувала яскравий, красивий футбол, захопливий глядачів. Про цей бік великої Ігри одного разу він висловився так: "Коли грають першокласні команди — футбол чудове видовище. Я люблю його драму, відшліфоване майстерність гри, її ретельно налагоджений ритм з додаванням аромату контрастують стилів. Його великі ігри, для мене, у всякому разі, ні з чим не порівняти у світі спорту. Я відчуваю відчуття роману, подиву і таємниці, краси та поезії ".

Клопітка робота Метта Басбі з відпрацювання командою гостроатакуючий гри досить швидко почала приносити плоди. Вже в 1947 році «Манчестер Юнайтед» став віце чемпіоном, пропустивши вперед «Ліверпуль». У наступні два сезони він знову опинявся другим, а в 1948 році завоював Кубок Англії, вигравши у фіналі у «Блекпула» — 4:2. Успіхи дозволили відновити стадіон «Олд Траффорд», розрахуватися з боргами і навіть отримати солідний прибуток. Але Метт Басбі заглядав далеко в майбутнє, для чого реорганізував клубну молодіжну футбольну школу і налагодив масштабну селекційну роботу. Скаути «Манчестера» роз'їжджали по всій Англії в пошуках юних футбольних талантів. Результати виявилися блискучими — в 1952 році «Манчестер Юнайтед» став чемпіоном, а до середини 50х років Басбі вдалось створити по справжньому великий клуб, зібравши чудовий ансамбль дивовижно зіграних молодих футболістів.

Серед них були Бобі Чарльтон, Едді Колман, Девід Пегг, Томмі Тейлор і юний, що подає особливі надії форвард Дункан Едвардс. Незабаром молоду команду «Манчестер Юнайтед» вже називали не інакше, як «хлопчики Басбі». Ця молода команда з найсильнішою лінією атаки азартно, зухвало і весело увірвалася в еліту англійського футболу, і, здавалося, ніякої суперник їй не страшний. У 1956 і 1957 роках «Манчестер» двічі поспіль був чемпіоном Англії. У 1957 році міг виграти і Кубок Англії, проте несподівано програв у фіналі «Астон Віллі» — 1:2.

У 1957 році «Манчестер» настільки ж зухвало увірвався і в розіграш Кубка європейських чемпіонів, дійшовши до півфіналу, де все таки поступився великому мадридському «Реалу», який в ті роки вигравав головний європейський клубний турнір п'ять разів поспіль. Але в 1958 році «Манчестер Юнайтед» знову вийшов у півфінал Кубка чемпіонів, перемігши за сумою двох матчів бєлградську «Црвену Звезду».

6 лютого 1958, коли клуб повертався до Англії з Белграда після гри з «Црвеною Звездою», сталася трагедія. Літак, на якому летіли футболісти, зробивши зупинку в Мюнхені для дозаправки, після зльоту впав на землю. У катастрофі загинули 28 пасажирів, серед них були 8 «хлопчиків Басбі», в тому числі і подавав величезні надії Дункан Едвардс, 3 керівники клубу і 8 журналістів, які супроводжували команду на гру. Одним з журналістів був знаменитий Френк Свіфт, колишній воротар збірної Англії і клубу «Манчестер Сіті».
Решті футболістам судилося вціліти, сам же Метт Басбі був важко поранений, переніс кілька операцій і довго відновлювався. Після трагедії він ще довго боявся літати на літаку, і в перший раз зважився піднятися в повітря, лише добряче напившись перед польотом спиртним.

За примхою долі в літаку, що зазнав у Мюнхені катастрофу, не було помічника Басбі Джима Мерфі, який одночасно був тренером збірної Уельсу і якраз в ті дні працював з валлійської командою. Мерфі і керував «Манчестером», поки лікувався Басбі. Знекровлена ​​команда змогла, тим не менш, дійти до фіналу Кубка Англії, але програла «Болтону» — 0:2. На основі цих подій було знято фільм Юнайтед.

Кілька років після цього «Манчестер Юнайтед» залишався середнячком. Але Метт Басбі знову копітко, поволі створював нову велику команду яскравих обдарувань. Вже на початку 60 х років в клубі з'явилися такі зірки, як Деніс Лоу і Джордж Бест, а поряд з ними блискуче діяв «старожил» клубу Боббі Чарльтон. «Манчестер» відроджувався, знову показуючи ефективну атакуючу гру. У 1963 році клуб виграв Кубок Англії, в 1965 і 1967 роках ставав чемпіоном країни. Вищим ж тренерським досягненням Метта Басбі став виграш Кубка європейських чемпіонів у 1968 році.

У фіналі «Манчестер» зустрічався з португальською «Бенфікою», гра видалася дуже вперта, основний час закінчився з рахунком 1:1. Але вже на початку додаткового часу Джордж Бест, обдуривши серією фінтів кількох захисників, забив другий м'яч. Він вніс перелом у гру, після цього англійці забили ще два голи і перемогли з рахунком 4:1. Два м'ячі на свій рахунок записав у тому матчі Боббі Чарльтон. Ця велика перемога була здобута через 10 років після мюнхенської трагедії — як велика данина пам'яті всім загиблим.

1969–1986[ред.ред. код]

Боббі Чарльтон — одна з легенд «Манчестер Юнайтед»
Рон Аткінсон, тренер «Манчестер Юнайтед» у 1981–1986 роки
За неймовірну на той час суму півтори мільйона фунтів до лав манкуніанців перебрався Браян Робсон

У наступному сезоні Метт Басбі оголосив про те, що завершує свою кар'єру тренера, якій віддав 24 роки. Він став генеральним менеджером «Манчестера», а легендарного шотландця змінив Уілф Макгіннес, раніше виступавший у команді в якості гравця та входивший у тренерський штаб Метта Басбі. Однак колишній тренер, як і раніше, залишався у клубі та нерідко в них з новим керманичем команди виникали суперечки. У підсумку Макгіннес не витримав і наприкінці 1970-го року залишив свій пост, на який тимчасово знов заступив сер Метт Басбі.

Тим часом пошуки керманича продовжувалися і через півроку влітку 1971 новим наставником Манчестер Юнайтед було оголошено Френка О'Фаррелла, який запам'ятався лише купівлею майбутньої зірки клубу Мартіна Бучана. Більш ні на що О'Фаррел виявився не здатним. Після ганебної поразки 0:5 від «Крістал Пелес» наприкінці 1972-го року, його також було звільнено.

Наступним тренером Юнайтед було призначено Томмі Догерті. За результатами чемпіонату 1972/73рр., йому вдалося втримати команду у першому дивізіоні. Але вже наступний сезон видався не таким вдалим. «Манчестер Юнайтед» залишило відразу декілька ключових гравців: Боббі Чарльтон завершив кар'єру, Деніс Лоу перейшов до Манчестер Сіті, а Джордж Бест зазнавав серйозних проблем з ігровою формою. Підсумком сезону 1973/74 став виліт «червоних» до другого дивізіону, останнім кроком куди виявився гол колишнього лідера команди Деніса Лоу, забитий їм у футболці Манчестер Сіті.

Перебування у другому дивізіоні тривало недовго і вже у 1975 Юнайтед повернувся до рядів найсильніших клубів Англії. При цьому Стюарт Пірсон встиг ще отримати звання найкращого бомбардира, 17 разів вразивши ворота суперників. У 1976 та 1977 Манчестер Юнайтед двічі поспіль доходив до фіналу Кубка Англії. У першому з них команда Догерті зазнала поразки від Саутгемптона, а у другому фортуна посміхнулася «червоним» і, здолавши Ліверпуль, Юнайтед завоював черговий титул. Цей трофей виявився першим та останнім для Томмі Догерті у клубі — через півтора місяці його буде звільнено. Якщо вірити чуткам, причиною цьому сталі стосунки тренера з Мері Браун, дружиною клубного фізіотерапевта Ларі Брауна.

Далі наставником було призначено Дейва Секстона, який раніше тренував Квінз Парк Рейнджерс. Він перебудовував гру манкуніанців, приділяючи більше уваги захисту. Через це значна частка вболівальників Юнайтед відчувала неприязнь до нового тренера, але, забігаючи наперед, скажемо, що Секстон залишатиметься керманичем команди впродовж довгих 4-ох років. Дебютний сезон Секстона виявився, м'яко кажучи, не дуже вдалим для команди — у підсумковій таблиці чемпіонату 1977/78 вона не увійшла навіть у десятку найкращих. Наступного року був фінал Кубка Англії, але й тут фортуна відвернулася від Секстона. Поєдинок на Уемблі проти Арсеналу добігав свого кінця, на табло був рахунок 0:2 на користь «зброярів», а до фінального свистка залишалося усього 5 хвилин. Раптом Гордон МакКвін скорочує рахунок, а Семмі Макілрой його зрівнює, переводячи гру в овертайм, але це була остання радість для «Червоних Дияволів». У додатковий час Алан Сандерленд забив третій гол за Арсенал, який і виявився вирішальним.

Хід наступного сезону також не передвіщував нічого гарного. Виліт з Кубку Англії у січні від Тоттенхем Хотспур та поразка у чемпіонаті з рахунком 0:6 від Іпсвіч Таун у березні 1980 змусили прихильників Юнайтед занепасти духом. Однак Секстону вдалося налаштувати гравців належним чином і вісім перемог у завершальних десяти матчах англійської першості вивели команду на високе місце у підсумковій турнірній таблиці, а відставання від тріумфатора сезону Ліверпуля склало усього 2 очки.

Схожий фінішний спурт вдався Манчестер Юнайтед і наступного року, коли клуб виграв останні сім матчів чемпіонату. Але цього разу подвиги «червоних» дозволили їм посісти лише восьмий рядок турнірної таблиці, що ніяк не влаштовувало вболівальників та керівництво клубу. Наприкінці квітня 1981-го року Дейву Секстону було вказано на двері, а тренерський піст зайняв Рон Аткінсон.

Аткінсон запросив до Манчестер Юнайтед Еріка Гаррісона та Міка Брауна у якості асистентів, але куди більший резонанс викликало інше придбання новоспеченого наставника. За неймовірну на той час суму півтори мільйона фунтів до лав манкуніанців перебрався Брайан Робсон, знайомий Аткінсона ще за часів Вест Бромвіч Альбіона. Окрім цього, за півмільйона фунтів, у того ж Вест Бромвіча, було придбано Ремі Мозеса. Третім новобранцем Юнайтед став ще один півзахисник Рей Уілкіс. Окрім вище згаданих футболістів, грали у команді Норман Вайтсайд, Єспер Ольсен, Гордон Страчан та Марк Гьюз — усі виконавці найвищого рівня.

Але не знайшлося у тому складі Манчестер Юнайтед гравця рівня виблискувавшого в ті роки у футболці Ліверпуля Йана Раша. Багато у чому завдячуючи феноменальній грі цього футболіста, Ліверпуль міцно встановив власну гегемонію у чемпіонаті Англії, не дозволяючи нікому навіть наблизитися до заповітного титулу. «Червоні Дияволи» були змушені задовольнитись перемогами у Кубку Англії. Так у фіналі 1982/83 їх суперником був непоступливий Брайтон, довівший закономірність свого виходу у вирішальний матч класною грою проти Юнайтед у першому поєдинку. Той матч завершився внічию 2:2, а на останній хвилині овертайму форвард Брайтона Гордон Сміт ледве не вирвав перемогу для своєї команди. Якби не голкіпер «Червоних» Гарі Бейлі, відбивший той удар, ніякого перегравання не було би, а так, було призначено повторний матч, у якому більш майстерний «Манчестер Юнайтед» здобув впевнену перемогу 4:0. Дубль тоді на свій рахунок записав Робсон, а Арнольд Мурен та Норман Вайтсайд забили по одному голу.

За два роки у 1985 єдиний гол Вайтсайда у ворота Евертона принесе команді черговий Кубок Англії, а Ліверпуль так і лишитиметься недосяжним для усіх, та Аткінсона у тому числі. Не змінять цього розкладу навіть 10 перемог Юнайтед на старті чемпіонату 1985/86рр. Цей сезон стане останнім, що Юнайтед завершить під керівництвом Рона Аткінсона. У листопаді 1986 на тренерський місток Манчестер Юнайтед заступить Алекс Фергюсон.

Сер Алекс Фергюсон (1986—2013)[ред.ред. код]

Сер Алекс Фергюсон на посту тренера Манчестер Юнайтед з 1986 року

І от у листопаді 1986 року новини футболу вибухнули повідомленнями про те, що головним тренером «Юнайтед» став Алекс Фергюсон, який завоював з шотландським «Абердіном» численні національні титули, Кубок володарів кубків та Суперкубок Європи в 1983 році.

Не можна сказати, що «МЮ», як за помахом чарівної палички, кинувся рвати всіх і вся. Більш того, під час сезону 1989-90 команда опинилася на дні турнірної таблиці, а Фергюсон — на межі відставки. Але керівництво клубу проявило далекоглядність, і «Юнайтед» закінчив сезон перемогою в Кубку Англії, а роком пізніше завоював Кубок володарів кубків, обігравши у фіналі грізну «Барселону».

Знаковою подією для «МЮ» стало придбання в середині сезону 1992-93 років Еріка Кантони з «Лідса». Очолені чудовим шотландцем, манкуніанці, в складі яких були такі майстри як воротар Петер Шмейхель, Стів Брюс, Браян МакКлейр, Гарі Паллістер, Андрій Канчельскіс, Марк Г'юз і зовсім молодий валлієць Раян Гіггз, за підсумками сезону святкували перше чемпіонство за 26 років. Ще через рік «Манчестер Юнайтед» завоював золотий дубль, ставши чемпіоном і володарем Кубка країни.

Хтозна, скільки б років тривала гегемонія манкуніанців, але в 1995 році Ерік Кантона отримав тривалу дискваліфікацію за свій знаменитий удар фаната у стилі кунг-фу, і «МЮ» поступився чемпіонством «Блекберну», а Кубком — «Евертону». Після повернення француза статус-кво було відновлено — знову золотий дубль у сезоні 1995-96 і чемпіонство рік потому. Сезон 1995-96 запам'ятався ще й появою на арені «пташенят Фергі». Доля вирішила з точністю повторити епоху Басбі і подарувала «МЮ» ще одне покоління супер-талановитої молоді в особі вже згаданого Гіггза, а також Бекхема, Скоулза, Батта і братів Невіллів. Саме вони, а також майбутній капітан команди Рой Кін, куплений за рекордні 3,75 млн фунтів у «Ноттінгема», склали кістяк команди, яка, переживши відхід з футболу Еріка Кантона в 1997 році, спромоглася на подвиг, якого світ ще не знав. Сезон 1998-99 вболівальники «МЮ» не забудуть ніколи — манкуніанці у впертій боротьбі з «Арсеналом» завоювали чемпіонські медалі, а завершили сезон перемогою в Кубку Англії над «Ньюкаслом» і в Лізі чемпіонів над «Баварією», вирвавши у німецького клубу перемогу в доданий час. Впродовж цілого матчу баварці вели в рахунку 1:0, однак на останній хвили манкуніанці зрівняли рахунок, а у доданий час вирвали перемогу. Фергюсон став другим тренером «Юнайтед», нагороджений лицарським званням, а команда закріпила успіх, завоювавши чемпіонство і в наступних двох сезонах.

Зміна поколінь укупі з появою на небосхилі Прем'єр-ліги нових світил призвела до того, що, вигравши ще одне (9-е в історії АПЛ і 15-е за всю свою історію) чемпіонство в сезоні 2002-03, «МЮ» пішов у тінь, скотившись на другі-треті місця. Не йшли справи і в єврокубках — в сезоні 2005-06 «МЮ» і зовсім зганьбився, не зумівши пройти груповий етап Ліги чемпіонів. Невпевненість у майбутньому Фергюсона (сер Алекс не раз натякав, що пора і на відпочинок), а також у майбутньому клубу (купівля «МЮ» американським бізнесменом Малькольмом Глейзером вилилася в багатомільйонні борги, і багато хто сприйняв цю угоду вкрай негативно) явно не допомагала в боротьбі за чемпіонство, і довгі 3 роки «Юнайтед» втішався другорядними ролями. Хоча без позитивних моментів, звичайно, не обійшлося — чого варта, хоча б, гра голландського супер-бомбардира Руда Ван Ністелроя, який забив з 2001 по 2006 рік 150 м'ячів у складі «МЮ». Крім того, клуб завоював Кубок Англії в 2004 році і Кубок Ліги в 2006. У сезоні 2006-07 ситуація внормувалася, і нова команда, складена з ще свіжих ветеранів — Гіггза, Скоулза і Невілла-старшого, а також молодих зірок — Вейна Руні і Кріштіану Роналду, кинулася на штурм чемпіонських вершин. Упевнена гра була також багато в чому обумовлена приходом в команду досвідченого голкіпера Едвіна Ван дер Сара, в особі якого Фергюсон нарешті знайшов заміну Петеру Шмейхелю, а також потужною зв'язкою в центрі оборони в особі Ріо Фердінанда і Неманьї Відіча. Вони нагадували багатьом зв'язку першого чемпіонського складу Фергі: Брюс-Паллістер. На чолі з парою Руні-Роналду, яка забила 46 голів на двох, «МЮ» зумів потіснити «Челсі» з чемпіонського п'єдесталу і дійшов до півфіналу Ліги чемпіонів, чого не траплялося з 2002 року.

Криштіану Роналдо в складі Манчестер Юнайтед

Наступний сезон став не набагато гіршим тріумфального 1998-99. Манкуніанці оступилися лише в розіграші національного Кубка, прикро програвши у чвертьфіналі «Портсмуту». В інших же турнірах зупинити «МЮ» було не під силу нікому — «червоні дияволи» на 2 очки обійшли «Челсі» в чемпіонській гонці, і їх же обіграли у фінальному матчі Ліги чемпіонів, який відбувся на московському стадіоні «Лужники». Героєм зустрічі став Ван дер Сар, який відбив у серії післяматчевих пенальті удар Анелька. У грудні 2008 року «Манчестер» став клубним чемпіоном світу, обігравши у фіналі з рахунком 1:0 еквадорський «ЛДУ». Після закінчення сезону 2008-09, що приніс «МЮ» третій поспіль (і 18-й в історії) чемпіонський титул, англійський клуб зробив рекордну трансферну операцію, продавши чинного володаря звання найкращого футболіста світу Кріштіану Роналду в мадридський «Реал» за 96 мільйонів євро. Також команду покинув Карлос Тевес. З метою посилення атакуючої лінії був підписаний еквадорський вінгер Антоніо Валенсія з «Вігана», а також легендарний нападник збірної Англії Майкл Оуен. Колишня зірка «Ліверпуля» отримав статус вільного агента після того, як його останній клуб «Ньюкасл» залишив Прем'єр-лігу, і дістався манкуніанцям безкоштовно. У 2010 році «Юнайтед» виграв Кубок футбольної ліги, обігравши у фіналі «Астон Віллу» з рахунком 2:1 і вперше у своїй історії захистив свій титул в кубковому турнірі. У 2011 році «МЮ» став чемпіоном Англії у 19-ий раз і вийшов у фінал Ліги чемпіонів, де поступився «Барселоні».

8 травня 2013 року Алекс Ферґюсон оголосив, що завершить тренерську кар'єру по закінченні сезону. Наступного дня його наступником було оголошено тренера «Евертона» Девіда Моєса, що офіціно очолить команду 1 липня 2013 року.

«МЮ» сьогодні[ред.ред. код]

«Манчестер Юнайтед» вважається найпопулярнішим футбольним клубом у світі з найвищою відвідуваністю домашніх матчів. Мережа фан-клубів «МЮ» налічує понад 200 офіційно визнаних філій фанів «Манчестер Юнайтед», розташованих в 24 країнах світу. Для підтримки своєї популярності «МЮ» регулярно подорожує по всьому світу в рамках передсезонної підготовки. За неофіційними даними, «Манчестер Юнайтед» має 330 млн відданих шанувальників по всьому світу. Найбільшими об'єднаннями фанатів клубу є "Незалежна асоціація уболівальників «Манчестер Юнайтед». Західна трибуна стадіону «Олд Траффорд», відома під назвою «Стретфорд Енд», є найвідомішим місцем зосередження ультрас, які підтримують «МЮ» піснями, кричалками, банерами. У 1998 році американський бізнесмен Руперт Мердок намагався придбати «Манчестер Юнайтед», але вболівальники клубу об'єдналися в організацію під назвою Акціонери Юнайтед проти Мердока (зараз ця організація відома під назвою Траст уболівальників «Манчестер Юнайтед») і успішно протистояли його захопленню. 13 травня 2005 американський бізнесмен Малкольм Глейзер отримав контрольний пакет акцій клубу вартістю близько 1,47 млрд доларів. 16 травня він збільшив свою частку до 75%, необхідних для отримання повного контролю над клубом. На знак протесту проти цієї купівлі незгодні фанати створили власний клуб «Юнайтед оф Манчестер», який заявився в другий дивізіон футбольної північно-західної ліги (10 за рівнем ліга).

Традиційно непримиримими суперниками «Манчестер Юнайтед» завжди були «Ліверпуль», «Манчестер Сіті» і «Лідс Юнайтед», згодом до цього списку приєднався «Арсенал». Більшість уболівальників «МЮ» вважає «Ліверпуль» головним суперником, що пов'язано боротьбою клубів за звання найтитулованішого, а також їх географічною близькістю. Ще одним заятим ворогом «Манчестер Юнайтед» є сусіди із «Манчестер Сіті». Матчі між командами називають дербі Манчестера.

Нині домашня форма «Манчестер Юнайтед» складається з червоних футболок з чорними шевронами на грудях. Ця футболка йде в комплекті з білими шортами з червоними смужками з боків, і чорними гетрами з червоними шевронами на гомілках. Виїзна форма — білого кольору з синіми смугами з боків і навколо шиї. Логотип «Манчестер Юнайтед» кілька разів змінювався, але основна форма залишається незмінною. Дизайн клубної емблеми заснований на гербі міста Манчестер. Диявол на емблемі походить від прізвиська команди, «червоні дияволи», яке з'явилося на початку 1960-х років, коли Метт Басбі запозичив цю назву в регбійного клубу «Солфорд Сіті». До кінця 1960-х років на клубних шарфах почав з'являтися диявол, а офіційно на емблемі клубу він з'явився в 1970 році, утримуючи тризуб у руках. У 1998 році логотип клубу знову поміняв дизайн: цього разу з нього зникли слова футбольного клубу.

Клубні кольори, форма, емблема[ред.ред. код]

1878—1886
1888—1890
1894—1896
1896—1902
1903—1907
1922—1927
1934
1980—1984
1984—1986
1986—1988
1988—1990
1990—1992
1992—1994
1994—1996
1996—1998
1998—2000
2000—2002
2002—2004
2004—2006
Сезон 2006/07
2007—2009
Сезон 2009/10
Сезон 2010/11
Сезон 2011/12
Сезон 2012/13
Сезон 2013/14


В тепершній час домашня форма «Манчестер Юнайтед» складається з червоних футболок з чорними шевронами на грудях. Ця футболка йде в комплекті з білими шортами з червоними смужками з боків, і чорними гетрами з червоними шевронами на гомілках. Виїзна форма — білого кольору з синіми смугами з боків і навколо шиї.
Логотип «Манчестер Юнайтед» кілька разів змінювався, але основна форма залишається незмінною. Дизайн клубної емблеми заснований на гербі міста Манчестер. Диявол на емблемі походить від прізвиська команди, «червоні дияволи», яке з'явилося на початку 1960-х років, коли Метт Басбі запозичив цю назву в регбійного клубу «Солфорд Сіті».

Райан Гіггз і Федеріко Македа в традиційних кольорах «Манчестер Юнайтед»

У ранніх 60-х Салфордський регбійний клуб подорожував по Франції і отримав прізвисько «Червоні Дияволи». Басбі сподобалося це словосполучення, яке звучало значно вагоміше ніж «Малюки Басбі». Він зробив публічну заяву, що відтепер клуб матиме прізвисько «Червоні Дияволи» і незабаром емблема з дияволом стала з'являтися в матчевих програмках і на шарфах. У 1970 році емблема клубу була змінена, тепер вже з маленьким і нахабним дияволом з тризубцем у руках. Емблема з дияволом вперше з'явилася на футболках в 1973 році. Відтоді вона залишилася практично без змін, хоча слова «футбольний клуб» довелося прибрати через невдоволення найзатятіших уболівальників, і стала однією з найбільш пізнаваних торгових марок у світі.

Стадіон[ред.ред. код]

Олд Траффорд
Old Trafford inside 20060726 1.jpg

Стадіон UEFA категорії 4

Місцезнаходження Манчестер, Англія
Координати 53°27′47″ пн. ш. 2°17′29″ зх. д. / 53.46306° пн. ш. 2.29139° зх. д. / 53.46306; -2.29139Координати: 53°27′47″ пн. ш. 2°17′29″ зх. д. / 53.46306° пн. ш. 2.29139° зх. д. / 53.46306; -2.29139
Побудований 1909
Відкритий 19 лютого 1910
Власник Манчестер Юнайтед
Ціна 90 000 фунтів (1909)
Архітектор Арчибальд Лейтч
Команда (-и) Манчестер Юнайтед
Місткість 75 797[4]
Розміри поля 105×68 м[5]

Олд Тра́ффорд (англ. Old Trafford) — футбольний стадіон у місті Манчестер, Англія, домашня арена клубу «Манчестер Юнайтед». Найбільший стадіон Прем'єр-Ліги (якщо не враховувати Вемблі), третій за місткістю у всій Великій Британії та одинадцятий в Європі. Один з двох п'ятизіркових стадіонів УЄФА в Англії.[6]

Західна трибуна «Олд Траффорд»
Вихід футболістів на поле стадіону «Олд Траффорд»

Стадіон має прізвисько «Театр мрій», яке йому дав Боббі Чарльтон. Арена є домашньою для «червоних дияволів» з 1910 року. Потягом восьми років, з 1941 по 1949, на «Олд Траффорд» матчі не проводилися, оскільки відбувалася реконструкція після бомбардувань під час Другої світової війни. У цей період команда грала на Мейн Роуд, домашньому стадіоні місцевого суперника «Юнайтед» «Манчестер Сіті». Стадіон зазнав значних змін під час реконструкцій у 1990-х та 2000-х роках. Зокрема було додано декілька ярусів до Північної, Східної та Західної трибун, що дозволило збільшити місткість стадіону майже до 80 000. У майбутньому планується надбудувати другий ярус до Південної трибуни, що ще збільшить кількість сидячих місць до 90 000.[7] рекорд відвідуваності був зареєстрований 25 березня 1939 року під час пів-фінального матчу Кубка Англії між «Вулвергемптон Вондерерз» та «Ґрімзбі Таун», і склав 76 962 вболівальники.[8]

Арена часто приймає пів-фінальні матчі Кубка Англії, а також збірну країни з футболу (всі матчі протягом реконструкціїї Вемблі). На «Олд Траффорд» проходили матчі Чемпіонату світу 1966 року, Чемпіонату Європи 1996 року та фінал Ліги чемпіонів УЄФА 2003 року. Окрім футболу стадіон приймає змагання з регбіліг.

У 1990-ті роки, після трагедії на «Гіллсборо», була складена Доповідь Тейлора, що зобов'язував перебудувати всі стадіони в повністю сидячі. Через реконструкцію, що послідувала за цим, місткість «Олд Траффорд» знизилася приблизно до 44 000 місць. Однак через постійне зростання популярності клубу стадіон продовжував розширюватися. У 1995 році Північна трибуна була розділена на три яруси, що збільшило місткість стадіону до 55 000 місць. За цим послідували розширення Східної та Західної трибун, що збільшило місткість стадіону до 68 000. Остання реконструкція була завершена в 2006 році, коли були відкриті північно-східний і північно-західні квадранти, що підвищило місткість стадіону до 76098 місць. У 2009 році на стадіоні пройшла невелика реконструкція, через що його місткість знизилася на 255 місць, до 75957 місць.

За деякими оцінками, для подальшого розширення стадіону - особливо Південної трибуни, яка все ще складається лише з одного ярусу - потрібні масштабні витрати в розмірі від 90 до 100 млн. фунтів. Причина таких високих витрат полягає в тому, що для розширення клубу доведеться викупити до 50 будинків, розташованих поруч зі стадіоном, а будівництво нових ярусів доведеться робити над залізничними шляхами. Потенційне розширення передбачає будівництво як мінімум одного додаткового ярусу на Південній трибуні, а також південно-західних і південно-східних квадрантів для відновлення «ефекту чаші» на стадіоні. За поточними оцінками, місткість стадіону після такої реконструкції складе 96 000 місць - більше, ніж місткість нового «Уемблі».

Вболівальники[ред.ред. код]

Вболівальники «Манчестер Юнайтед» на Манежній площі в Москві

«Манчестер Юнайтед» вважається найпопулярнішим футбольним клубом в світі з найвищою відвідуваністю домашніх матчів серед усіх європейських клубів. Мережа фан-клубів включає більше 200 офіційно визнаних філій Manchester United Supporters Club (MUSC), розташованих в 24 країнах світу. Для підтримки своєї популярності клуб регулярно подорожує по всьому світу в рамках передсезонної підготовки. За оцінками компанії Deloitte, у «Манчестер Юнайтед» 75 мільйонів уболівальників по всьому світу , тоді як за іншими оцінками цей показник становить 333 млн уболівальників. У 38 з 45 останніх сезонів чемпіонату Англії, починаючи з сезону 1964/65 , середня відвідуваність домашніх матчів «Юнайтед» була найвищою серед всіх футбольних клубів Англії.

Найбільшими об'єднаннями вболівальників клубу є Незалежна асоціація вболівальників «Манчестер Юнайтед» (Independent Manchester United Supporters Association, IMUSA), яка має тісні зв'язки з клубом через офіційний форум, і Траст уболівальників «Манчестер Юнайтед» (Manchester United Supporters 'Trust, MUST ). Після захоплення клубу родиною Глейзерів в 2005 році частина вболівальників заснувала новий клуб «Юнайтед оф Манчестер».

Західна трибуна стадіону «Олд Траффорд», відома під назвою «Стретфорд Енд», є найбільш відомим місцем зосередження фанатів, які підтримують команду піснями і кричалками, а також різноманітними банерами

Суперництво з іншими клубами[ред.ред. код]

З приводу того, хто є головним суперником «Манчестер Юнайтед», існують різні думки. Традиційно головними суперниками клубу були «Ліверпуль», «Манчестер Сіті» та «Лідс Юнайтед» , хоча в останнє десятиліття до цього списку додався «Арсенал». На даний момент більшість уболівальників «Юнайтед» вважає «Ліверпуль» головним суперником, що пов'язано з успіхами обох клубів, а також їх географічною близькістю, тоді як інші вболівальники вважають, що найлютішим суперником «Юнайтед» є «Манчестер Сіті». Суперництво з «Ліверпулем» почалося в 1960-і роки, коли обидва клуби були серед найсильніших команд Англії, і продовжується до цих пір. Суперництво з «Манчестер Сіті» почалося раніше, ще в 1890-і роки, і до цих пір залишається запеклим і принциповим, оскільки обидві команди виступали в одному дивізіоні протягом більшої частини своєї історії.

Згідно з даними опитування Do You Come From Manchester? (Ви з Манчестера?), Проведеного Університетом Манчестера в 2002 році, відсоток власників сезонних абонементів з власне Манчестера серед уболівальників «Сіті» вище, ніж серед вболівальників «Юнайтед» (40% проти 29% відповідно), хоча в абсолютному вираженні лідерство утримує « Юнайтед »(всього утримувачів сезонних абонементів« Юнайтед »- 27 667,« Сіті »- 16 481, з них з Манчестера: абонементів« Юнайтед »- 7808,« Сіті »- 6678). Таким чином, опитування спростував поширений стереотип про те, що більшість жителів Манчестера вболіває за «Сіті».

Суперництво з «Лідс Юнайтед» бере свої витоки ще з конфлікту між Йоркшир і Ланкашир . Протистояння між двома клубами почалося наприкінці 1960-х років, коли «Лідс» почав упевнено виступати в Англії, і продовжилося в 1970-ті - 1980-ті роки, досягнувши свого піку в 1992 році, коли «Лідс» випередив «Манчестер Юнайтед» в чемпіонській гонці. Суперництво з «Арсеналом» відноситься до сучасного періоду в історії клубу і, на відміну від інших протистоянь, базується власне на ігровому змаганні в межах футбольного поля, яке було особливо жорстоким з кінця 1990-х років, коли «Арсенал» і «Юнайтед» активно билися за чемпіонський титул

Власники клубу[ред.ред. код]

У 1989 році голова «Манчестер Юнайтед» Мартін Едвардс прийняв пропозицію бізнесмена Майкла Найтона про продаж клубу за 20 млн фунтів. Однак через фінансові складнощі угода не відбулася, хоча Найтон увійшов до ради директорів клубу.

У 1998 році американський бізнесмен Руперт Мердок намагався придбати «Манчестер Юнайтед», але вболівальники клубу об'єдналися в організацію під назвою Акціонери Юнайтед проти Мердока (Shareholders United Against Murdoch) - зараз ця організація відома під назвою Траст уболівальників «Манчестер Юнайтед» (Manchester United Supporters ' Trust) - і успішно протистояли його захопленню . 13 травня 2005 американський бізнесмен Малкольм Глейзер отримав контрольний пакет акцій клубу вартістю близько 1,47 млрд. доларів. 16 травня він збільшив свою частку до 75%, необхідних для отримання повного контролю над клубом [133].

У липні 2006 року клуб оголосив про рефінансування свого боргу в розмірі 660 млн фунтів, що призвело до зниження виплат за відсотками на 30% на рік, до 62 млн фунтів на рік. У січні 2010 року борги клубу становили £ 716 500 000 ($ 1,17 млрд); «Манчестер Юнайтед» рефінансував борг за допомогою емісії облігацій на суму в £ 504 млн. Річні відсотки за облігаціями, термін погашення яких настає 1 лютого 2017, становлять близько £ 45 млн на рік.

Незважаючи на реструктурування боргу, вболівальники провели акції протесту проти Глейзерів 23 січня 2010 на стадіоні «Олд Траффорд» і біля Тренувального центру Траффорда. Протест був організований групами вболівальників, які закликають приходити на матчі клубу в одязі та аксесуарах зеленого і золотого кольорів (кольори оригінальної форми «Ньютон Хіт»). 30 січня з'явилися дані про те, що Траст уболівальників «Манчестер Юнайтед» (MUST) провів переговори з групою заможних уболівальників, які отримали назву «Червоні лицарі» (Red Knights), які збираються викупити клуб у Глейзерів . У кінці травня 2010 року Глейзери виступили із заявою, що не збираються продавати клуб

Глобальний бренд[ред.ред. код]

«Манчестер Юнайтед» - глобальним брендом: згідно з даними звіту 2009 року, назва клубу і пов'язана з ним інтелектуальна власність оцінюється в 329 млн фунтів, а бренд отримав рейтингову оцінку AAA (виключно сильна). У 2010 році журнал Forbes оцінив бренд «Манчестер Юнайтед» в $ 285 млн (що склало 16% від загальної оцінки вартості клубу в розмірі $ 1835 млн); таким чином, бренд клубу зайняв друге місце в списку 10 найдорожчих брендів спортивних команд, поступившись лідерством лише бейсбольному клубу «Нью-Йорк Янкіз». В даний час клуб займає 3-е місце в списку найбільш дохідних клубів, складеному компанією Deloitte (поступаючись лише іспанським грандам «Реалу» і «Барселоні»).

Істотне зростання популярності «Манчестер Юнайтед» як глобального бренду найчастіше пов'язують з діяльністю сера Метта Басбі, під керівництвом якого клуб домігся великих успіхів на англійській і європейській арені. У команді Басбі виступали видатні футболісти: Боббі Чарльтон, Ноббі Стайлз (чемпіони світу 1966 року в складі збірної Англії), Деніс Лоу, Джордж Бест. Атакуючий стиль, притаманний «Манчестер Юнайтед» (на відміну від оборонного «катеначо», який застосовували провідні італійські клуби) «полонив уяву англійської футбольної публіки». Команда Басбі також асоціювалася з лібералізацією західного суспільства в 1960-і роки; Джордж Бест, відомий як «п'ятий бітл», став першим футболістом, який завоював культовий статус суперзірки не тільки на футбольному полі, а й за його межами . Все це сприяло зростанню популярності клубу в Англії і в світі.

«Юнайтед» став першим англійським футбольним клубом, чиї акції були розміщені на Лондонській фондовій біржі в 1991 році, внаслідок чого клуб привернув значний капітал . Бренд клубу також значною мірою підтримували виступаючі за нього популярні футболісти: одним з найвідоміших з них став Девід Бекхем. Популярність Бекхема в Азії стала одним з ключових факторів комерційного успіху клубу в цій частині світу.

Високі місця в турнірній таблиці чемпіонату за підсумками сезону гарантують більшу частку доходів від продажу прав на телетрансляції. З моменту заснування англійської Прем'єр-ліги в 1992 році «Манчестер Юнайтед» отримав найбільшу частку доходів від British Sky Broadcasting в порівнянні з іншими клубами . «Юнайтед» також регулярно отримує найвищі доходи від комерційної діяльності в порівнянні з іншими англійськими клубами: так, за підсумками сезону 2005/06, комерційна прибуток клубу склала £ 51 млн, у порівнянні з £ 42500000 прибутку у «Челсі», £ 39,3 млн у «Ліверпуля», £ 34 млн у «Арсеналу» і £ 27900000 у «Ньюкасла». У 2002 році «Юнайтед» підписав спонсорську угоду з компанією Nike.

Для вболівальників клубу діють програми Manchester United Finance і One United, члени яких отримують доступ до ряду товарів і послуг, пов'язаних з клубом. Існує також клубне телебачення - канал MUTV, доступ до якого є платним . Клуб також отримує значні доходи від спонсорів; крім компаній Nike і титульного спонсора (їм на даний момент є компанія Aon), в число клубних спонсорів входять компанії Audi, Budweiser, Betfair, Hublot, Smirnoff, Turkish Airlines, Аерофлот , Hi Seoul, Kumho, Airtel, MTN , STC, Tri Indonesia, Bakcell, Lucozade Sport, Viagogo, Key 103, Globacom . Nike займається мерчандайзингом клубної форми; за перші 22 місяці дії спонсорської угоди компанія продала 3,8 млн футболок з клубною символікою «Юнайтед».

Спонсори[ред.ред. код]

Період Постачальник форми
1945/75 Велика Британія Umbro
1975/80 Велика Британія Admiral
1980/92 Німеччина Adidas
1992/02 Велика Британія Umbro
2002/14 США Nike

У клубу за всю історію було лише п'ять спонсорів, назви яких були зображені на футболках. Першим і найдовшим за часом спонсором був Sharp (з 1982 по 2000 роки). Контракт з Sharp став одним з найтриваліших і вигідних спонсорських контрактів в історії англійського футболу. У 2000 році клуб уклав спонсорський контракт з компанією Vodafone строком на 4 роки і сумою в 30 млн. фунтів. Спонсорський контракт пізніше був продовжений на два роки, а загальна сума контрактних виплат склала 36 млн. фунтів. 23 листопада 2005 компанія Vodafone оголосила, що не буде продовжувати угоду після закінчення його терміну .

6 квітня 2006 виконавчий директор клубу Девід Гілл оголосив, що новим спонсором клубу стане компанія AIG. Був підписаний рекордний для Великобританії контракт сумою в 56,5 млн. фунтів, які повинні бути виплачені клубу протягом чотирьох років (за 14,1 млн. на рік). Таким чином, «Манчестер Юнайтед» став володарем найкрупнішого спонсорського контракту в світі . Компанія AIG ухвалила рішення не продовжувати контракт з клубом після його закінчення в травні 2010 , і 3 червня 2009 клуб уклав новий спонсорський контракт з американською компанією Aon , якої набрав чинності з 1 червня 2010 . Виплати за контрактом оцінюються в розмірі £ 80 млн протягом 4 років, що є рекордом для спонсорських угод в історії футболу.

30 липня 2012 «Манчестер Юнайтед» і компанія General Motors підписали семирічне спонсорську угоду . Згідно з умовами договору, титульним спонсором команди починаючи з сезону 2014/15 стане підрозділ Chevrolet, тоді ж логотип цієї марки автомобіля з'явиться на футболках гравців. За сім років клуб отримає $ 559 млн або $ 80 млн на рік .

За всю історію у клубу було 4 офіційних постачальника спортивного одягу. Першим з них стала місцева компанія Umbro, а в 1975 році їм стала компанія Admiral. Вона першою помістила свій логотип на футболки «Манчестер Юнайтед» в 1976 році. У 1980 році постачальником одягу та взуття для команди стала компанія Adidas, а в 1992 році Umbro уклав новий контракт з командою . Контракт з Umbro тривав ще десять років, поки клуб не уклав рекордний контракт сумою в 302,9 млн. фунтів з компанією Nike. Угода з Nike було укладено на 13 років, тобто триватиме щонайменше до 2015 року.

Склад команди[ред.ред. код]

Станом на 2014 рік
Позиція Гравець
1 Іспанія ВР Давід Де Хеа
2 Бразилія ЗХ Рафаель да Сілва
3 Англія ЗХ Люк Шоу
4 Англія ЗХ Філ Джонс
5 Аргентина ЗХ Маркос Рохо
6 Північна Ірландія ЗХ Джонні Еванс
8 Іспанія ПЗ Хуан Мата
10 Англія НП Уейн Руні
11 Бельгія ПЗ Аднан Янузай
12 Англія ЗХ Кріс Смолінг
13 Данія ВР Андерс Ліндегор
14 Мексика НП Хав'єр Ернандес
16 Англія ПЗ Майкл Каррік
17 Португалія ПЗ Нані
18 Англія ПЗ Ешлі Янґ
20 Нідерланди НП Робін ван Персі
21 Іспанія ПЗ Андер Еррера
22 Англія ПЗ Нік Пауел
Позиція Гравець
23 Англія ПЗ Том Клеверлі
24 Шотландія ПЗ Даррен Флетчер
26 JAP ПЗ Сіндзі Каґава
25 Еквадор ПЗ Антоніо Валенсія
28 Бразилія ПЗ Андерсон
29 Англія ПЗ Уілфрід Заа
30 Уругвай ЗХ Гільєрмо Варела
31 Бельгія ПЗ Маруан Феллаїні
34 Англія НП Том Лоуренс
35 Англія ПЗ Джесі Лінґард
36 Бельгія ЗХ Марнік Вермііл
38 Англія ЗХ Майкл Кін
40 Англія ВР Бен Амос
42 Англія ЗХ Тайлер Блекетт
48 Англія НП Уільям Кін
49 Англія НП Джеймс Уілсон
50 Англія ВР Сем Джонстоун

Титули та досягнення[ред.ред. код]

Рекорди[ред.ред. код]

Командні рекорди[ред.ред. код]

  • Найбільша перемога в усіх змаганнях: 10:0 - проти «Андерлехта», Кубок європейських чемпіонів, 26 вересня 1956
  • Найбільша перемога в Прем'єр-лізі: 9:0 - проти «Іпсвіч Таун», сезон 1994/95, 4 березня 1995
  • Найбільша перемога на виїзді в усіх змаганнях: 1:8 - проти «Ноттінгем Форест», Прем'єр-ліга, 6 лютого 1999
  • Найдовша безпрограшна серія у всіх змаганнях: 33 матчі - з 26 грудня 1998 по 26 травня 1999
  • Найдовша безпрограшна серія в Лізі чемпіонів: 25 матчів - з 19 вересня 2007 по 5 травня 2009
  • Найдовша безпрограшна домашня серія в Лізі чемпіонів: 24 матчі - з 9 серпня 2005 по 25 листопада 2009
  • Найбільша кількість автоголів у ворота суперника в сезоні в Прем'єр-лізі: 11 - сезон 2009/2010
  • Найбільша кількість глядачів у домашньому матчі у всіх змаганнях: 82771 - проти «Бредфорд Парк Авеню» на «Мейн Роуд», Кубок Англії, 29 січня 1949
  • Найбільша кількість глядачів у домашньому матчі в Прем'єр-лізі (на «Олд Траффорд»): 76098 - проти «Блекберн Роверс», 31 березня 2007

Рекорди гравців[ред.ред. код]

  • Найбільша кількість голів у сезоні у всіх турнірах: 46 - Деніс Лоу, сезон 1963/64
  • Найбільша кількість «хет-триків» у всіх змаганнях: 18 - Деніс Лоу (14 «хет-триків» і 4 «покеру» c 3 листопада 1962 по 17 квітня 1971)
  • Найбільша кількість голів в одному матчі: 6 -
  • Гарольд Халс, проти «Суіндон Таун», Суперкубок Англії, 25 вересня 1911
  • Джордж Бест, проти «Нортгемптон Таун», Кубок Англії, 7 лютого 1970
  • Найбільш довга гольова серія в чемпіонаті Англії: 10 матчів (15 голів) - Руд ван Ністелрой, з 22 березня по 23 серпня 2003
  • Найбільш довгий період без пропущених голів у чемпіонаті Англії: 1311 хвилин - Едвін ван дер Сар, з 8 листопада 2008 по 4 березня 2009
  • Найшвидший гол: на 15-й секунді - Райан Гіггз, проти «Саутгемптона», Прем'єр-ліга, 18 листопада 1995
  • Найшвидші 4 голи: 13 хвилин - Уле Гуннар Сульшер, проти «Ноттінгем Форест», Прем'єр-ліга, 6 лютого 1999
  • Найбільша кількість трофеїв (без урахування трофеїв молодіжної команди): 34 - Райан Гіггз

Гравці з найбільшою кількістю матчів[ред.ред. код]

Ім'я Період Матчі Голи
1 Райан Гіггз 1991—2014 963 138
2 Боббі Чарльтон 1956—1973 758 259
3 Пол Скоулз 1994—2013 718 155
4 Білл Фоулкс 1952—1970 688 9
5 Гарі Невілл 1992—2011 602 7
6 Алекс Степні 1966—1978 539 2
7 Тоні Данн 1960-1973 535 2
8 Денис Ірвін 1990-2002 529 33
9 Джо Спенс 1919-1933 510 168
10 Артур Олбістон 1974-1988 485 7

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Papers: Ready for battle» (en). ManUtd.com. 19.03.2008. 
  2. «Reds at full strength» (en). ManUtd.com. 19.01.2007. 
  3. The FIFA Club of the Century (англ.)
  4. Bartram, Steve (19 листопада 2009). «OT100 #8: Record gate». Офіційний сайт «Манчестер Юнайтед» (Манчестер Юнайтед). Процитовано 6 лютого 2010.  (англ.)
  5. «Club Directory». Premier League Handbook Season 2009/10 (PDF). Лондон: Футбольна Асоціація Прем’єр-Ліги. 2009. с. 27.  (англ.)
  6. «UEFA announces 2011 and 2012 final venues». UEFA.com (УЄФА). 29 січня 2009. Процитовано 29 січня 2009. 
  7. «Old Trafford 1909–2006». manutdzone.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-02-06. 
  8. Rollin, Glenda; and Rollin, Jack (2008). «The Clubs». Sky Sports Football Yearbook 2008–2009. Sky Sports Football Yearbooks. Лондон: Headline Publishing Group. с. 254–255. ISBN 978-0-7553-1820-9.