Челсі (футбольний клуб)

Челсі

Повна назва	Футбольний клуб «Челсі»
Прізвисько	Аристократи, сині, пенсіонери, поліцейські
Рік заснування	10 березня 1905 року
Місто	Лондон, Англія
Стадіон	Стемфорд Бридж, Лондон
Вміщує	41 841
Власник	Роман Абрамович
Президент	Брюс Бак
Головний тренер	Рафаель Бенітес
Ліга	Прем'єр-ліга
2011-12	6
Домашня Виїзна Запасна

«Че́лсі» (англ. Chelsea F.C.; [ˈtʃɛlsiː]) — професійний англійський футбольний клуб із західного Лондона. Заснований 1905 року, виступає в англійській Прем'єр-лізі і провів більшу частину своєї історії у вищому дивізіоні англійського футболу. Один з клубів-засновників англійської Прем'єр-ліги 1992 року. «Челсі» чотири рази ставав чемпіоном Англії, шість разів вигравав кубок Англії і чотири рази Кубок Футбольної Ліги. Також клуб добився успіху на європейській арені, виграв Лігу чемпіонів, двічі Кубок володарів кубків УЄФА та Суперкубок УЄФА.

Першого великого успіху клуб добився 1955 року, коли був виграний чемпіонат. Пізніше став володарем декількох кубків Англії в 1960-х і 1970-х роках, але після цього не вигравав серйозних трофеїв аж до 1997 року. Минуле десятиліття було найуспішнішим періодом в історії «Челсі», коли він виграв два чемпіонські титули 2005, 2006 років.

Незважаючи на свою назву, клуб розташовується не в районі Челсі, а в сусідньому Фулемі. Домашній стадіон клубу, «Стемфорд Бридж», на якому він грає з моменту заснування, був відкритий 1877 року і розташовується в лондонському районі Фулем. Стадіон займає 9-е місце за місткістю в Англії, близько 42 тис. уболівальників. Власником клубу з 2 липня 2003 року є російський бізнесмен Роман Абрамович. Вболівальники «Челсі», у зв'язку з цим фактом, нерідко виконують пісню «Калинка» під час футбольних матчів.

Основна форма — сині футболки і труси з білими гетрами, подібна комбінація використовується з 1960-х років. Клубна емблема кілька разів видозмінювалася в спробах модернізації клубної символіки; поточна емблема, церемоніальний синій лев, що тримає посох, є модифікованою версією емблеми, вперше прийнятої 1953 року; ця версія емблеми була прийнята в 2005 році. Клуб посідає п'яте місце за відвідуваністю домашнього стадіону за весь час участі в англійській Прем'єр-лізі. Середня відвідуваність домашніх матчів у сезоні 2010/11 склала 41 435 осіб, це шосте місце в Прем'єр-лізі.

Теперішній капітан клубу — Джон Террі, який змінив у серпні 2004 року Марселя Десаї.

Історія

Зародження «синіх»

Попри те, що в перші 50 років значних успіхів майже не було, клубу було призначено дожити до славних часів з тієї миті коли одного разу осіннім недільним ранком 1904 роки Генрі Огастес Мирс змінив свою думку.

З усіх рішень, які вплинули на історію «Челсі», немає більше доленосного, ніж те, що цей бізнесмен початку століття прийняв саме цього дня.

Генрі Мирс був ентузіастом того виду спорту, який підкорив усю північ Британії, проте доки не був такий же популярний в столиці. На зламі століть Лондон не міг виставити жодної команди в Перший дивізіон футбольної ліги.

Мирс виявив відповідне для виступів футбольного клубу місце на території старого атлетичного комплексу в районі Стемфорд Бридж — вільна ділянка землі в західному Лондоні. Це було місце, яке він планував повністю перелаштувати.

Проте виникли непередбачені складнощі, а також вигідні пропозиції про придбання ділянки. Мирс був вже готовий продати землю і відмовитися від своєї спортивної мрії.

Його товариш Фредерік Паркер, захоплений проектом футбольного стадіону, спробував переконати його, проте в один доленосний недільний ранок Мирс сказав Паркеру, що він просто витрачає час.

Під час спільної прогулянки собака Мирса несподівано укусив Паркера, викликавши у того кровотечу і заподіявши сильний біль, проте потерпілого ця подія лише потішила.

«Ти з біса добре переніс цей укус», — заявив Мирс, а потім запевнив свого товариша в тому, що тепер довірятиме його судженням про інших. «Зустрінемося тут завтра в дев'ять ранку і займемося справою», — сказав він. Стемфорд Бридж знову ожив.

Проте спочатку замислювався зовсім не такий ФК «Челсі». Здавалося, що кращий спортивний стадіон в Лондоні був не до місця на краю багатого і такого, що естетствує Челсі, проте, як показала історія, Мирс зробив правильний вибір. Близькість до пульсуючого центру міста зробила це місце ідеально відповідним для футболу.

По контрасту з історією дуже багатьох клубів Мирс вирішив створити команду для стадіону, а не навпаки.

10 березня 1905 року в пабі під назвою «Ніж м'ясника» відбулося засідання. Одним з питань, що стояли на порядку денному, було питання про назву нового клубу. Варіанти «Стемфорд Бридж», «Кенсінгтон» і інтригуюче ФК «Лондон» були знехтувані. «Челсі» — ця назва була те, що треба, і тут почалася історія.

Член збірної Шотландії Джон Тэйт Робертсон став першим граючим тренером, «Челсі» був укомплектована шанованими футболістами, і треба було знайти відповідну лігу.

Південна ліга була природним вибором через розташування клубу, але вона була недружньо налаштована щодо вискочок. Проте той, що не втратив цілковитого самовладання «Челсі» просто перевів погляд вище і відправився прямо у Футбольну лігу, що панувала на півночі.

29 травня 1905 року на щорічних загальних зборах Футбольної ліги клуб вибрали для участі в Другому дивізіоні. Паркер знову довів силу свого переконання, оскільки «Челсі» став першим в історії клубом, який потрапив в лігу, жодного разу не ударивши по м'ячу.

Перше десятиліття

Свій перший матч «Челсі» провів 2 вересня 1905 року і програв з рахунком 1-0 «Стокпорту» на виїзді. Але «синім» не знадобилося багато часу, щоб довести, що вони гідні виступати в лізі. Натовпи уболівальників приходили на «Стемфорд Бридж», а на матч проти «Манчестер Юнайтед» прийшло 67000 глядачів. У кінці другого сезону «Челсі» вийшов в Перший дивізіон.

У ті дні на «Стемфорд Бридж» ходило значно більше простих глядачів, ніж пристрасних уболівальників. Тоді була закладена традиція виспівувати імена улюблених гравців.

Перший голкіпер «Челсі» був однією з найпомітніших фігур на полі. Гравець англійської збірної, він важив більше 300 фунтів. Уіллі 'Товстуна' Фулка найбільше не любили нападники супротивника і судді.

У другому сезоні в клуб прийшов Джордж Хілдсон, якого прозвали «Кулеметом». Він став першим нападником «синіх», якого обожнювали уболівальники. За шість сезонів він забив 107 голів.

Його партнер в атаці Джиммі Уайндридж оформив перший хет-трик «Челсі» в першому домашньому матчі «синіх» проти «Халл Сіті», який завершився з рахунком 5-1.

Нільс Мідлбо, що прозвав «великим данцем», став нашим першим іноземним гравцем. Він провів в клубі вісім років і користувався величезною популярністю серед уболівальників.

Вівіан Вудворд був улюбленчиком публіки і разом з Хілдсоном і Уайндриджем складав трійку нападаючих англійської збірної. Якщо їх майстерність було недостатньо, то був ще Боб Уіттингем, який забив 80 голів в 129 матчах.

У цей період перед Першою світовою війною на стадіон приходило дуже багато уболівальників, хоча вони і не завжди були задоволені результатами команди.

1910-і

У цей період «Челсі» встиг один раз вилетіти в Другий дивізіон. Сині дуже швидко змогли повернутися в Перший дивізіон, але вище за восьме місце їм піднятися не вдалося.

Перша Світова війна вторглася в усі сфери життя, перші місяці військового конфлікту «Челсі» встиг досягти нашого першого фіналу Кубку Англії. Фінал 1915 року проходив у Манчестері, на стадіоні «Олд Траффорд». Через обставини, що склалися, для уболівальників «Челсі» виявилося неможливим відправитися туди. Супротивник «синіх» «Шеффілд Юнайтед» розташовувався ближче до цього стадіону. Через велику кількість людей у військовій уніформі, що знаходилися серед йоркширських уболівальників, матч охрестили «фіналом кольору хакі». «Челсі» програв із рахунком 3-0.

Між двома війнами

1920-і роки

У 20-х роках минулого століття завдяки Кубку Англії і «Челсі», «Стемфорд Брідж» пережили декілька знаменних моментів. Попри те, що Мирс помер ще в 1912 році, його задуми відносно стадіону були реалізовані, коли на нім відбулися три фінали Кубку в роки, що безпосередньо передували відкриттю стадіону «Уемблі» в 1923 році.

«Челсі» трохи не став учасником фіналу в 1920-му році програвши «Астон Віллі» з рахунком 3:1 в півфіналі.

Попри те, що 20-і роки розпочалися з того, що команда зайняла найвище для себе місце — третє в Першому дивізіоні услід за «Вест-Бромвічем» і «Дербі», те десятиліття виявилось, можливо найнепримітнішим в історії клубу.

У 1924-му команда покинула вищий дивізіон, а повернутися назад зуміла лише у кінці сезону 1929–1930 рр.

Ознакою нічим не видатного періоду було і те що обидва улюблені гравці були лівими захисниками — в середині десятиліття гравець збірної Англії Джек Херроу, відігравши за клуб 333 матчі, поступився дорогою шотландській збірці Томмі Лоу.

1930-і роки

Пройшовши через страхіття війни і зіткнувшись з економічною кризою лондонці потребували розваг і видовищ в умовах обмеженого вільного часу. Відвідуваність «Бридж» продовжувала рости і досягла свого максимуму в жовтневу суботу 1935-го року, коли 82905 глядачів зібралися на трибунах щоб спостерігати за грою проти «Арсеналу». Ця цифра стала найбільшою також і в історії англійських футбольних чемпіонатів.

Було трохи дивно, що в лондонському дербі зійшлися ці дві команди. «Арсенал» тоді створив першу велику лондонську команду, яка на початку 30-х виграла чотири чемпіонати з п'яти.

Довгий час «Челсі» було не під силу змагатися з місцевими суперниками. Не випробовуючи ніяковості в засобах з моменту свого народження, в 30-х роках клуб витрачався з розмахом. Продовжуючи підтримувати тісні зв'язки з північними сусідами, клуб за величезні гроші купив трьох нападників збірної Шотландії — Алека Чейна, Алека Джексона та Гьюгі Хеллахера.

Маючи невеликий зріст, Хеллахер був головною зіркою на полі. «Челсі» перехопив його у «Ньюкасла» за рекордну для клубу суму в 10 тисяч фунтів стерлінгів.

Відвідувачі «Стемфорд Бридж», які шість років підряд — найтриваліший період в історії клубу, який він провів поза вищим дивізіоном, — «насолоджувалися» футболом Другого дивізіону уперше змогли належним чином оцінити блискучу атакуючу лінію під час перемоги над «Манчестер Юнайтед» з рахунком 6:2. Надії були великі, проте очікування не виправдалися.

До Різдва «Бірмінгем» і «Дербі» відправили до воріт «Челсі» по шість м'ячів. «Арсенал» на «Бриджі» забив п'ять голів. В результаті у команди увійшло до звички фінішувати в нижній частині турнірної таблиці. Це було великим розчаруванням.

Участь в Кубку Англії 1932 роки поліпшила настрій: «Челсі» утретє у своїй історії досяг півфіналу. За іронією долі для Хеллахера це був матч проти «Ньюкасла». Маленький форвард забив своїй колишній команді, проте «Челсі» програв з рахунком 2:1. У наступному сезоні команда фінішувала на 18-м місці з 22-х.

Два доблесних захисників, Джек Херроу і Томмі Лоу упродовж чверті століття забезпечували якісну гру на лівому краю оборони, проте цього було недостатньо.

Деякі із зірок пропускали надто багато тренувань і неважливо діяли у багатьох матчах. 81 гол в 144 матчах був добрим результатом для Хеллахера, і, проте, він запам'ятався і недисциплінованістю, і вередливим характером. Провівши в «Челсі» чотири сезони, він знову повернувся на північ.

В той час, коли Лондон стояв на порозі війни, «Челсі» не міг підняти дух уболівальників. Воротареві збірної Англії Віку Вудлі частенько доводилося рятувати команду від вильоту, загроза якого посилювала смуток.

Досягнення

Міжнародні

• Ліга чемпіонів
  • Володар (1): 2011-12
  • Фіналіст (1): 2007-08
• Ліга Європи УЄФА
  • Володар (1): 2013
• Кубок володарів кубків УЄФА
  • Володар (2): 1971, 1998
• Суперкубок УЄФА
  • Володар (1): 1998
  • Фіналіст (1): 2012
• Клубний чемпіонат світу
  • Фіналіст (1): 2012

Відомі гравці

• Джордж Хілсдон
• Пітер Осгуд
• Денніс Уайз
• Джон Террі
• Френк Лемпард
• Ешлі Коул

Посилання

• Офіційний сайт клубу (англ.) (кит.) (яп.) (кор.) (інд.) (рос.) (тай.)
• Сайт уболівальників та фан-клуб в Україні (рос.)