Лема про вкладені відрізки
Лема про вкладені відрізки
Зміст |
Загальне формулювання [ред.]
Нехай існують монотонно зростаюча варіанта
та монотонно спадна варіанта
, причому завжди
. (Посилання 1)
Якщо їх різниця
прямує до 0, тоді обидві варіанти мають спільну границю: 
Допоміжна теорема для доведення [ред.]
Якщо варіанти
та
мають кінцеві границі:
,
,
то і сума (різниця) їх також мають кінцеву границю, причому

Доведення
З умови теореми випливає, що
,
, (посилання 2)
де
,
- нескінченно малі. Тоді

Тут
є нескінченно мала по лемі 2. Тоді, користуючись визначенням границі, можна стверджувати, що варіанта
має границю, що дорівнює
, що і потрібно було довести.
Доведення [ред.]
Дійсно, при всіх значеннях n маємо:
, а значить, зважаючи на (1), і
. Зростаюча змінна
виявляється обмеженою згори, відповідно, вона має кінцеву границю
.
Аналогічно, для спадної змінної
будемо мати
, так що і вона прямує до кінцевою границі
.
Але, відповідно до допоміжної теореми, різниця обох границь

тобто, за умовами рівна 0, так що
, що і треба було довести.
Класичне формулювання [ред.]
Доведеному твердженню можна придати іншу форму, в якому воно частіше застосовується.
Назвемо проміжком [a,b] (де a < b) множину всіх чисел x, що задовольняють нерівностям
. Числа (або "точки") a та b називаються, відповідно, лівим та правим кінцями проміжка, а їх різниця b - a - довжиною проміжка. Неважко бачити, що на числовій вісі проміжку відповідає відрізок (тої ж довжини).
Домовимося говорити, що відрізок
міститься в відрізку [a,b], або вкладений в ньго, якщо всі точки першого відрізка належать іншому, або, що теж саме, якщо

Нехай існує нескінченна послідовність вкладених один в одний відрізків
так, що кожний наступний міститься в попередньому, при чому довжина цих відрізків прямує до 0 зі зростанням n:

Тоді кінці
та
відрізків (з різних боків) прямують до спільної границі
,
що являє собою єдину точку, загальну для всіх проміжків.
Це лише перефразування доведеної вище теореми. Згідно з умовою,

так що лівий кінець
та правий кінець
n-го відрізка грають тут роль монотонних варіант
та
.
Так як
прямує до c зростаючи, а
зменшуючись, то

тобто точка c дійсно належить всім нашим відрізкам. В той же час, іншої, відмінної від c, точки
з тими ж властивостями бути не може, бо інакши ми мали б:

і довжина n-го відрізку не могла б прямувати до 0.
Джерела [ред.]
Г.М. Фихтенгольц. КУРС ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНОГО И ИНТЕГРАЛЬНОГО ИСЧИСЛЕНИЯ. ТОМ 1. Издание седьмое, стереотипное. Издательство "НАУКА". Москва 1969
