Лишайники

Rhizocarpon geographicum на кварці

Лишайники — організми, що утворилися внаслідок симбіозу водоростей (автотрофів) і грибів (сапрофітів).

Будова

Тіло лишайника складається з гіфів гриба, що утворюють зовнішні (коркові) шари лишайників, і водоростей (хлорела, носток). До субстрату (каміння, ґрунт, дерева) лишайники прикріплюються ризоїдами.

Типи лишайників

Розрізняють:

• коркові або накипні лишайники у вигляді накипу (кірки)
• листуваті — округлі пластини діаметром до 20 сантиметрів
• кущисті — стеблоподібна слань у вигляді кущиків, гриви (довжиною до 7 сантиметрів)

Розмноження

Розмножуються вегетативно. Мають спеціальні утворення — соредії (з клітин водорості і гіфів гриба) утворюються всередині слані, а виштовхуються з неї назовні, та ізидії — вирости верхньої кірочки слані. На відміну від соредій, ізидії відламуються разом з шматочками лишайника.

Особливості

Xanthoria parietina

Однією з характерних особливостей лишайників є висока стійкість до несприятливих умов, особливо водозабезпечення, інтенсивності освітлення, температури. Деякі види лишайників зникають з мінімальним забрудненням повітря (біоіндикатори).

Значення

Лишайники нагромаджують біомасу, корм для тварин (ягель), виділяючи лишайникові кислоти, сприяють вивітрюванні гірських порід, ґрунтоутворенню. Є сировиною для хімічної та фармацевтичної промисловостей (еверія, цетрарія), їжею людини (цетрарія ісландська). Потребують охорони від надмірного пошкодження.