Водорості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Водорості
Laurencia.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти
Включені групи
Archaeplastida
Розділ ботаніки

Водорості

Plants diversity.jpg

Об'єкти дослідження

Рослини · Водорості
Гриби та ін…

Розділи ботаніки

Альгологія · Анатомія рослин · Бріологія · Геоботаніка · Географія рослин · Дендрологія · Діаспорологія · Карпологія · Ліхенологія · Мікогеографія · Мікологія · Морфологія рослин · Палеоботаніка · Палінологія · Систематика рослин · Фізіологія рослин · Фитопатология · Флористика · Екологія рослин · Етноботаніка

Знамениті ботаніки

Теофраст
Жозеф Піттон де Турнефор
Карл Лінней
Адольф Генріх Густав Енглер
Армен Леонович Тахтаджян
інші…

Історія

Історія ботаніки
Знамениті книги з ботаніки
Ботанічна ілюстрація

Во́дорості (лат. Algae) — гетерогенна група, деякі види автотрофні. Ця група охоплює кілька різних груп відносно простих за структурою живих організмів, які отримують необхідну для життєдіяльності енергію шляхом фотосинтезу, мешкають переважно у водному середовищі чи пристосувались до життя у ґрунті та інших наземних місцезростаннях. Водорості традиційно розглядалися як нижчі рослини і дійсно, деякі з них (Зелені водорості) близько споріднені до вищих рослин . Проте інші представляють різні групи найпростіших, наряду з тими, які традиційно вважалися схожими до тварин (наприклад, Apicomplexa). Різні групи водоростей виникли у різний час від різних предкових форм (поліфілетично) та розвивалися окремо, але в результаті конвергентної еволюції набули багато схожих рис.

Наука про водорості називається альгологією.

Зміст

Загальні відомості[ред.ред. код]

Водорості — поліфілетична група організмів, які об'єднані за такими ознаками: наявність фотосинтетичних пігментів, що визначають їх різноманітне забарвлення, та здатність до оксигенного фотосинтезу. Окрім того, до водоростей додають деякі безкольорові організми, що вторинно втратили фотосинтетичні пігменти (теорія ендосимбіозу) та, відповідно, здатність до фототрофного живлення, проте мають з водоростями близьку генетичну спорідненість. Деякі водорості здатні до гетеротрофії, як осмотрофно (поверхнею клітини), так и шляхом активного захоплення їжі (деякі евгленові, динофітові). Розміри водоростей коливаються від мікрону (більшість одноклітинних водоростей) до 40 м (Бурі водорості). Талом — вегетативне тіло водоростей, може бути як одно- так і багатоклітинним. Серед багатоклітинних є і одноклітинні (наприклад, спорофіт бурих водоростей). Серед одноклітинних є колоніальні форми — певна парна кількість клітин, що з'єднані між собою через плазмодесми або оточені загальним слизом.

Серед водоростей на сьогодні описано більше 60 тис. видів, разом з тим очікуване різноманіття за оцінками різних авторів знаходиться в межах 500 тис. — 10 млн видів. Об'єднують водорості у різну кількість видів. Але у всіх системах один відділ — синьозелені водорості (Ціанобактерії) — належить до прокаріот, решта — до еукаріот.

Цитологія[ред.ред. код]

Цитологічні ознаки водоростей є цілком типовими для інших еукаріот (наявність ядра, комплексу Ґольджі, мітохондрій). Разом з тим вони мають специфічні ознаки, що властиві лише рослинним (наявність клітинної оболонки, хлоропластів, вакуолей та ін.) чи лише тваринним організмам (руховий апарат, центріолі). Синьозелені водорості за будовою нагадують бактерії, разом з якими їх відносять до без'ядерних (прокаріотичних) організмів.

До цитологічних ознак, що є систематичними ознаками на рівні відділів, належать такі:

  • ознаки, що відображують спорідненість таксонів за клітиною-господарем (покриви, ядерний апарат);
  • система мікротрубочкових органел (джгутиковий апарат та веретено поділу);
  • фотосинтетичний апарат;
  • мітохондріальний апарат.

Морфологічна структура[ред.ред. код]

Найперше різноманітність водоростей простежується у зовнішньому вигляді. Вони можуть мати зовсім просту будову і зовсім незначні розміри, або навпаки, величезні розміри та тканинну будову. Так звані плани будови водоростей, що мають важливу діагностичну ознаку, називають типами морфологічної структури. Різні автори виділяють різну кількість таких типів:

  • монадний
  • гемімонадний
  • кокоїдний
  • нитчастий (трихальний)
  • різнонитчатий (гетеротрихальний)
  • тканинний
  • сифональний
  • сифонокладальний

Розмноження та цикли розвитку[ред.ред. код]

Розмноження у водоростей відбувається двома шляхами: статевим та нестатевим. Відповідно при нестатевому розмноженні дочірні особини успадковують такий геном, що є ідентичним до батьківського геному, за винятком мутаційних процесів. При статевому розмноженні дочірні геноми відрізняються від батьківських, так як утворенню нової генерації передує процес кросинговеру.

Нестатеве розмноження водоростей умовно можна поділити на два типи:

  1. споруляція розмноження за допомогою спеціалізованих клітин (спор)
  2. вегетативне (частиною талому)

Споруляція[ред.ред. код]

Розмноження за допомогою спеціалізованих клітин — спор — проходить шляхом поділу протопласта клітини (спорангію) на частини з наступним виходом продуктів поділу з оболонки батьківської клітини. Спорангії найчастіше не відрізняються від звичайних вегетативних клітин, але іноді виникають як їх вирости, виконуючи лише функцію утворення спор. Спори бувають кулеподібними, еліпсоїдними, яйцеподібними, тетраедричними, покритими клітинною оболонкою або ж і без неї. Кількість спор може коливатись від однієї (наприклад, у роду Oedogonium) до кількох сотен (у зелених Chlorophyta та бурих Phaeophyta водоростей). Відповідно до здатності до активного руху спори поділяють на рухливі із джгутиками (зооспори), нерухомі з клітинними покривами (гемізооспори), апланоспори та автоспори, та малорухливі амебоїдні, що позбавлені джгутиків (моноспори, диспори та тетраспори). Синьозелені (Cyanophyta) мають два типи спор: ендоспори, що утворились всередині спорангію внаслідок дроблення його вмісту, та екзоспори, що виникають як виріст протопласту на верхівці клітин.

Вегетативне розмноження[ред.ред. код]

Вегетативне розмноження у одноклітинних водоростей відбувається переважно шляхом поділу клітини навпіл. У багатоклітинних та колоніальних представників вегетативне розмноження частіше пов'язане з фрагментацією таломів та колоній відповідно. Причиною розпаду талому можуть бути різні фактори, як от: механічні (дія хвиль, течій, виїдання тваринами), відмирання частини клітин або порушення зв'язку між ними (наприклад, у Cyanophyta). Утворені таким шляхом фрагменти багатоклітинних водоростей цієї групи називаються гормогоніями.

Статеве розмноження[ред.ред. код]

Статеве розмноження у водоростей напряму пов'язане із статевим процесом, який полягає у злитті двох клітин, у результаті чого утворюється зигота. Є різні типи статевого процесу. Наприклад, у найпростішому випадку статевий процес полягає у злитті двох рухомих клітин, що не мають клітинної оболонки та називається гологамією. Статевий процес у формі злиття двох безджгутикових вегетативних клітин, що мають клітинні оболонки, називають кон'югацією. Найчастіше статевий процес у водоростей полягає у злитті спеціалізованих клітин (гамет) та називається гаметогамією. У залежності від розмірів та будови гамет, розрізняють три форми гаметогамії — ізогамія (обидві гамети рухомі, однакового розміру та будови), гетерогамію (жіноча клітина більша за чоловічу, але схожа на неї за будовою, обидві рухомі) та оогамію (жіноча гамета — яйцеклітина нерухома та значно більша за рухому чоловічу гамету, що називається сперматозоїд або антерозоїд).

Систематика[ред.ред. код]

Походження, філогенія та еволюція[ред.ред. код]

Походження різних груп водоростей шляхом первинного і вторинного ендосимбіозу

Згідно з сучасною системою органічного світу, водорості є в обох надцарствах органічного світу: Procaryota та Eucaryota. Питання про походження водоростей тривалий час було дискусійним, власне, як і питання про походження еукаріот. У наш час[Коли?] загальновизнаною теорією є синтетична гіпотеза походження еукаріот. Ця гіпотеза об'єднує уявлення щодо автогенетичного походження клітини (шляхом дарвінівської еволюції) та ендосимбіотичну гіпотезу (виникнення евкаріотичної клітини шляхом серії ендосимбіозів між різними організмами). Так, було доведено автогенетичне походження ядра та одномембранних органел та ендосимбіотичне походження пластид та мітохондрій. Виникнення різних груп водоростей відбувалось, очевидно, різними шляхами, про що свідчать результати молекулярно-генетичних, морфологічних та біохімічних досліджень.

Значення у природі[ред.ред. код]

Водорості відіграють важливу роль у синтезі органічної речовини на Землі. У комплексі організмів, що здійснюють кругообіг речовин у природі (продуценти — консументи — редуценти), водорості разом із автотрофними бактеріями та вищими рослинами складають ланку продуцентів, за рахунок яких існують усі безхлорофільні організми планети.

Водорості виступають продуцентами також у наземних місцезростаннях, зокрема найчастіше у таких, що є малопридатними для життя вищих рослин. У таких біотопах вони створюють умови для існування бактерій, грибів та тварин. Наприклад, у водоймах водорості є основним джерелом харчування безхребетних тварин, якими, у свою чергу, харчуються хребетні, в тому числі і риби. Цілком очевидно, що продуктивність зарибленої водойми залежить від продуктивності її водоростевої складової. Беручи участь у процесах кругообігу речовин у природі, водорості є активними агентами самоочищення водойм, а також первинних ґрунтотвірних процесів і відновлення родючості ґрунтів.

У геологічному літописі нашої планети водорості також залишили відбиток у вигляді строматолітів, діатомітів та вапняків.

Екологія[ред.ред. код]

Можна виділити такі основні угруповання водоростей:

Планктонні водорості (фітопланктон)[ред.ред. код]

Докладніше: Фітопланктон

Мешкають у товщі води у завислому стані, для чого зазвичай мають спеціальні морфологічні пристосування. Розповсюджені повсюдно: від калюжі до океану. Відсутні лише у гарячих термальних джерелах та у чистих прильодовикових водах. Не знайдені також у печерних озерах та на великій глибині, де відсутня достатня кількість сонячної енергії для фотосинтезу. Вони є основним, а у деяких випадках — єдиним продуцентом органічної речовини, на основі якого у водоймі існує все живе.

Нейстонні водорості[ред.ред. код]

Мешкають у поверхневій плівці води та не є планктонними організмами. Деякі нейстонні організми знаходяться на поверхневій плівці (епінейстон), інші — під нею (гіпонейстон). У деяких випадках нейстонні організми розвиваються у таких кількостях, що покривають воду суцільною плівкою і мають вирішальне значення у подальшій долі водойми.

Бентосні водорості (фітобентос)[ред.ред. код]

Докладніше: Бентос

Розвиток водоростей у конкретному місцезростанні зумовлений як абіотичними, так і біотичними факторами. Різні види бентосних водоростей ростуть на різній глибині та у різних гідрохімічних та гідрологічних умовах на дні водойми у вільному або прикріпленому стані. Умовно розрізняють такі екологічні групи бентосних організмів: епіліти (на твердому субстраті) та епіпеліти (на м'якому субстраті), епіфіти (на поверхні рослин), ендоліти (у вапнякових відкладах), а також паразитичні та ендосимбіотичні форми. У континентальних водоймах серед бентосних водоростей переважають діатомові, зелені, синьозелені та жовтозелені водорості, тоді як основними мешканцями океанів та морів є бурі та червоні водорості.

Перифітонні водорості[ред.ред. код]

Докладніше: Перифітон

Мешкають на поверхні різних субстратів, на межі рідкої та твердої фаз. У якості субстратів для обростання можуть виступати інші водорості, водні тварини та рослини та їх рештки, а також штучні та природні тверді мінеральні субстрати. Зазвичай можуть мати спеціальні органи для прикріплення, утворення яких зумовлене як морфологічно (різноманітні вирости) та хімічно (слиз). Поряд із молюсками створюють певні труднощі при експлуатації суден та гідротехнічних споруд.

Наземні водорості та лишайники[ред.ред. код]

Докладніше: Лишайники

Мешкають поза водоймами. Протягом майже всього життя оточені повітрям, тому їх ще називають аерофітними. Поселяються на стовбурах дерев, кущів та кущиків, скелях та камінні. Мають пристосування до виживання у наземному середовищі, мешкають у симбіотичних асоціаціях з мікобіотою (лишайники).

Ґрунтові[ред.ред. код]

Мешкають як на поверхні ґрунту, утворюючи іноді розростання у вигляді плівок, так і у глибині ґрунту, де зустрічаються на глибині 2-2,7 м. Найкраще розвиваються біля поверхні на глибині 0,2-1,0 см. Перш за все, це пов'язано з такими необхідними умовами, як вологість, аерація та освітленість. Грають велику роль у ґрунтотвірних процесах.

Водорості гарячих вод[ред.ред. код]

Вегетують за температури від +35 °C до +52 °C, в окремах випадках +75 °C, +80 °C та до +84 °C, часто за умов підвищеної концентрації органічних речовин та мінеральних солей.

Водорості солоних водойм[ред.ред. код]

Dunaliella salina у ропі

Вегетують як при слабкій, так і підвищеній концентрації солей у воді (іноді до 285–347 г/л). Деякі з них (наприклад, Dunaliella salina) використовують для промислового культивування для отримання каротиноїдів.

Водорості вапнякових відкладів[ред.ред. код]

Мешкають як у водному середовищі, так і поза ним. Можуть руйнувати (шляхом виділення органічних кислот) та створювати (виділяючи кальцій) вапнякові породи.

Співжиття з іншими організмами[ред.ред. код]

Оскільки водорості є широко розповсюдженими організмами, вони вступають у різні форми взаємовідносин з іншими організмами. Окрім взаємодій водоростей із рослинами, грибами (лишайники) та власне водоростями, вони живуть і на тваринах. Наприклад, є симбіонтами, що мешкають у клітинах інших організмів, зокрема, безхребетних. Так, зелена водорість роду Хлорела (Chlorella) поселяється у вакуолях інфузорії Paramecium bursaria. Цікаве екологічне угруповання складають епізоїти, що мешкають на ракоподібних, коловертках та ін. Паразитичні водорості, що мешкають у кишечниках червів, нематод, амфібій, відомі серед євгленофітових та динофітових водоростей.

Застосування у житті людини[ред.ред. код]

Важливо відмітити їх пряме та непряме значення у медицині, техніці, хімічній промисловості. Умовно можна виділити такі сфери застосування водоростей:

Харчова[ред.ред. код]

Японські цукерки, виготовлені з комбу

Людина здавна використовує водорості у харчовій промисловості, а саме у сфері рибного та сільського господарства. По океанічних та морських узбережжях морські водорості вживають у їжу майже повсюдно, але у Японії вони є національною стравою. У європейських країнах водорості широко використовують як харчову добавку. Найпопулярнішою є так звана морська капуста. Головним чином, це ламінарія та близькі до неї види бурих водоростей. Продукти, що отримують з цих водоростей, у Японії відомі під назвою «комбу». Найчастіше вживають замість звичайної капусти у супах, з рибними та м'ясними стравами. Вживають і у кондитерських виробах.

Окрім морських водоростей, у їжу вживають також прісноводні та наземні водорості, як от Nostoc pruniforme (носток сливовидний), Nostoc commune (носток звичайний), Nostoc flagelliforme (носток повстяний).

Фармацевтична[ред.ред. код]

З водоростей отримують також агар-агар, агароїди та альгінати. Використовують як джерело каротиноїдів (Dunaliella salina) та у якості джерела харчового йоду (морські водорості).

Технічна[ред.ред. код]

Водорості використовують у космічній техніці, виробництві біопалива та в якості агентів очистки стічних вод, модельних об'єктів для оцінки стану навколишнього середовища. Є і інша сторона: це обростання гідротехнічних споруд, забивання фільтрів насосних станцій та ін. Розглядаються як перспективні об'єкти культивації для очищення газів та отримання біомаси (отримання целюлози) та олії (отримання біодизелю).

Науково-дослідна[ред.ред. код]

Водорості завдяки особливостям життєвого циклу, клітинної будови, високій продуктивності та зручності культивування (більшості водоростей) є досить зручними модельними об'єктами біологічних досліджень різних напрямів — від вузько спеціалізованих (філогенія водоростей, дослідження цитології та молекулярної біології, дослідження фотосинтезу), так і прикладних (наприклад, для застосування у техніці).

Класифікація[ред.ред. код]

Відділ Синьозелені водорості — Cyanophyta[ред.ред. код]

Клас Cyanophyceae[ред.ред. код]

Порядок Chroococcales[ред.ред. код]
  • Рід Microcystis
  • Рід Merismopedia
  • Рід Gleocapsa
Порядок Oscilatoriales[ред.ред. код]
  • Рід Oscillatoria
  • Рід Arthrospira
Порядок Nostocales[ред.ред. код]
  • Рід Gleotrichia
  • Рід Aphanizomenon
  • Рід Anabena
  • Рід Nostoc
Порядок Stigonematales[ред.ред. код]
  • Рід Stigonema

Відділ Евгленофітові водорості — Euglenophyta[ред.ред. код]

Клас Euglenophyceae[ред.ред. код]

Порядок Euglenales[ред.ред. код]
  • Рід Euglena
  • Рід Trachelomonas
  • Рід Phacus
Порядок Peranematales[ред.ред. код]
  • Рід Peranema
Порядок Euglenomorphales[ред.ред. код]
  • Рід Euglenomorpha

Відділ Хлорарахніофітові водорості — Chlorarachniophyta[ред.ред. код]

Клас Chlorarachniophyceae[ред.ред. код]

Порядок Chlorarachniales[ред.ред. код]
  • Рід Chlorarachnion

Відділ Рафідофітові водорості — Raphidophyta[ред.ред. код]

Клас Raphidophyceae[ред.ред. код]

Порядок Raphidiales (Vacuolariales)[ред.ред. код]
  • Рід Goniostomum
  • Рід Vacuolaria
Порядок Chattonellales[ред.ред. код]

Відділ Золотисті водорості — Chrysophyta[ред.ред. код]

Клас Chrysophyceae[ред.ред. код]

Порядок Ochromonadales[ред.ред. код]
  • Рід Ochromonas
  • Рід Chromulina
  • Рід Dinobryon

Клас Synurophyceae[ред.ред. код]

Порядок Synurales[ред.ред. код]
  • Рід мололетка
  • Рід сунуура

Відділ Евстигматофітові водорості — Eustigmatophyta[ред.ред. код]

Клас Eustigmatophyceae[ред.ред. код]

Порядок Eustigmatales[ред.ред. код]
  • Рід Eustigmatos

Відділ Жовтозелені водорості — Xantophyta[ред.ред. код]

Клас Xantophyceae[ред.ред. код]

Порядок Vaucheriales[ред.ред. код]
  • Рід Vaucheria
Порядок Botrydiales[ред.ред. код]
  • Рід Botrydium
  • Рід Botrydiopsis
Порядок Mischococcales[ред.ред. код]
  • Рід Characiopsis
  • Рід Heterococcus
Порядок Tribonematales[ред.ред. код]
  • Рід Tribonema

Відділ Бурі водорості — Phaeophyta[ред.ред. код]

Клас Phaeophyceae[ред.ред. код]

Порядок Laminariales[ред.ред. код]
  • Рід Laminaria
  • Рід Macrocystis
Порядок Fucales[ред.ред. код]
  • Рід Fucus
  • Рід Cystoseira
  • Рід Sargassum

Відділ Діатомові водорості — Bacillariophyta[ред.ред. код]

Клас Coscinodiscophyceae (Centrophyceae)[ред.ред. код]

Порядок Melosirales[ред.ред. код]
  • Рід Melosira

Клас Fragilariophyceae[ред.ред. код]

Порядок Fragilariales[ред.ред. код]
  • Рід Fragilaria
  • Рід Asterionella
  • Рід Diatoma

Клас Bacillariophyceae[ред.ред. код]

Порядок Cymbellales[ред.ред. код]
  • Рід Rhoicosphenia
  • Рід Gomphonema
  • Рід Cymbella
Порядок Achnanthales[ред.ред. код]
  • Рід Planothidium
  • Рід Cocconeis
Порядок Naviculales[ред.ред. код]
  • Рід Navicula
  • Рід Pinnularia
Порядок Bacillariales[ред.ред. код]
  • Рід Nitzschia
Порядок Surirellales[ред.ред. код]
  • Рід Surirella
  • Рід Cymatopleura

Відділ Диктіохофітові водорості — Dictyochophyta[ред.ред. код]

Відділ Диктіохофітові водорості – Dictyochophyta Евкаріотичні фотоавтотрофні та вторинно гетеротрофні тубулокристати, у яких клітини голі, часто з внутрішнім кремнеземовим скелетом (силікофлагеляти). Пластиди вторинно симбіотичні, родофітного типу. Монадні стадії мають ретронеми. Продукт асиміляції – хризоламінарин. Характерна особливість – асоційованість базальних тіл джгутиків безпосередньо з ядерною мембраною, без участі джутикових коренів.

Відділ об'єднує біля 40 видів мікроскопічних одноклітинних водоростей з монадною або амебоїдною будовою. Відома також значна кількість викопних диктіохофітових. Найдавніші представники мають вік біля 120 млн. років. Поширені диктіохофітові переважно у планктоні морів та прісних водойм. Біохімічні особливості. Представники відділу характеризуються наявністю хлорофілів а та c, які маскуються додатковими пігментами, в першу чергу – фукоксантином. Через це хлоропласти диктіохофітів забарвлені у жовтий або світло-коричневий колір. З інших ксантофілів виявлено діатоксантин, діадіноксантин, лютеїн. З каротинів знайдено лише -каротин. Запасними поживними речовинами є олія та хризоламінарин. Цитологічні особливості. Клітинні покриви представлені плазмалемою, над якою може знаходитись кремнеземовий скелет, одягнений слизовою капсулою.

Диктіохофітові водорості одноядерні. Ядро евкаріотичного типу, відмежоване від цитоплазми двомембранною оболонкою, з одним або кількома ядерцями. З апікального боку до ядерної оболонки прикріплюються два базальних тіла джгутиків. До ядерної оболонки також безпосередньо прилягає комплекс Гольджі. Крім того, у диктіохофітових наявні особливі цитоплазматичні мікротрубочкові структури, які відходять від поверхні ядра і утвоюють у цитоплазмі додаткові опірні елементи, а у амебоїдних форм заходять у ризоподії і беруть участь у їх русі.

На ультратонких зрізах мітохондріальні профілі мають трубчасті кристи.

У здатних до фотосинтезу представників клітина звичайно містить кілька пристінних хлоропластів. Кожний хлоропласт вкритий чотиримембранною оболонкою. Дві внутрішні мембрани є власними мембранами хлоропласту, дві зовнішні мембрани утворюють хлоропластний ендоплазматичний ретикулюм. Під хлоропластною оболонкою розташовується оперезуючий тилакоїд, далі кілька тритилакоїдних ламел.

Монадні стадії дводжгутикові. Джгутики гетероконтні, гетероморфні та гетеродинамічі. Інколи короткий джгутик редукований і від нього зберігається лише базальне тіло. Довгий джгутик несе два ряди ретронем. Унікальною особливістю джгутикового апарату є повна відсутність мікротрубочкових джгутикових коренів та прикріплення базальних тіл джгутиків безпосередньо до ядерної мембрани. Розмноження відбувається вегетативним поділом клітин надвоє та зооспорами. Зооспори голі, позбавлені кремнеземового скелету, і мають два гетероконтні та гетеродинамічні джгутики, що виходять з апікальної заглибини. Система відділу. Відділ включає два класи – Dictyochophyceae та Pedinellophyceae. У Dictyochophyceae кремнеземовий скелет є, у Pedinellophyceae він відсутній. Клас Диктіохофіцієві, або Силікофлагеляти – Dictyochophyceae

В межах класу представлено лише один порядок – Dictyochales. Типовим родом є Dictyocha. Рід диктіоха – Dictyocha (рис. 37). Водорість одноджгутикова, з протопластом, диференційованим на дві зони – периферичну та центральну перинуклеарну. У периферичній частині, назовні від плазмалеми, розміщується кремнеземовий скелет. Він має вигляд кошика, який утворений з'єднаними між собою порожнистими кремнеземовими трубкам. Периферична зона складається з численних радіально розміщених тяжів цитоплазми, які анастомозують між собою та розширюються на верхівці. В цих розширеннях розташовуються хлоропласти та мітохондрії. У перинуклеарній зоні міститься ядро, комплекси Гольджі, від центральної зони відходить джгутик, інколи – псевдоподія, яку називають щупальцем.

Диктіоха надзвичайно широко розповсюджена у морях та океанах високих широт. Однією з яскравих екологічних особливостей є її холодолюбність. Температурний оптимум вегетації для представників цього роду знаходиться у діапазоні 5-120С.

Клас Pedinellophyceae[ред.ред. код]

  • Рід Pedinella

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]