Марко Балабанов
| Марко Балабанов | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1837.svg){kind=small} Клисура, Османська імперія |
| Помер |
16 червня 1921 Софія, Болгарія |
| Поховання | Центральний цвинтар Софіїd |
| Країна |
Болгарія |
| Діяльність | правник, політик, дипломат, викладач університету, декан |
| Галузь | право[1], політична діяльність[1][1], дипломатія[1] і журналістика[1] |
| Alma mater | Халкінська семінарія |
| Знання мов | болгарська[1] |
| Заклад | Софійський університет Святого Климента Охридського |
| Членство | Болгарська академія наук |
| Посада | Міністр закордонних справ Болгарії |
| Термін | 1879, 1883-1884 |
| Партія | Консервативна партія (1879-1884), Прогресивноліберальна партія (1884-1886) |
Марко Димитров Балабанов (1837, Клисура — 16 червня 1921, Софія) — болгарський письменник, політик, перший Міністр закордонних справ Болгарії (1879, 1883-1884), голова 11-х Народних зборів болгар (1901-1902).
Біографія[ред. | ред. код]
Марко Балабанов народився в 1837 році в місті Клисура, в родині абаджі. Спочатку навчався в келійній школі у своєму рідному селі, а потім закінчив, за сприяння митрополита Костянтина Бурсинського, грецьку духовну школу на острові Халкі. У наступні роки вивчав право в Афінах, медицину в Парижі та філософію в Гайдельберзі, закінчив юридичний факультет у Парижі.
З 1870 року працював адвокатом та журналістом у Константинополі, де допомагав у створенні незалежного Болгарського екзархату. У 1871 році представник Пловдивської єпархії на церковно-народних зборах в османській столиці і був обраний секретарем Священного Синоду. Був серед делегатів, які підписали прийнятий до того статут Екзархату 14 травня 1871 року[2].
Був редактором журналу «Читалище» до 1871, і газети «Вєк» у Константинополі (1874-1876). Восени 1876 року разом з Драґаном Цанковим здійснив тур по Європі, щоб розповісти про важке становище болгарського народу після Квітневого повстання.
Під час Тимчасового російського уряду Балабанов був віце-губернатором Свиштова та Русе (1878–1879), членом консервативного крила Установчих зборів та Міністром закордонних справ у першому уряді Болгарії на чолі з Тодором Бурмовим. У наступні роки він був дипломатичним представником в Османській імперії (1880–1883). У 1882 році Балабанов перейшов у крило Ліберальної партії на чолі з Драґаном Цанковим, яка в 1884 році стала Прогресивно-ліберальною партією. У 1883–1884 роках він знову займає посаду міністра закордонних справ — у другому та третьому урядах Драґана Цанкова.
Марко Балабанов викладав грецьку мову та грецьку літературу (1889–1898) та римське, візантійське та канонічне право (1892–1902) у нещодавно створеному Вищому училищі, зараз Софійський університет святого Климента Охридського. З 1881 — кореспондент, а з 1884 — регулярний член-кореспондент Болгарського літературного товариства (нині Болгарська академія наук). У 1902–1903 роках був дипломатичним представником у Румунії, а в 1905 — у Греції. З 1896 по 1897 рік був деканом юридичного факультету Софійського університету.
Марко Балабанов помер 16 червня 1921 року в Софії, за словами Данаїла Крапчева «в злиднях»[3].
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Национален каталог на академичните библиотеки в страната НАБИС
- Ташев, Ташо. Министрите на България 1879—1999. София, АИ «Проф. Марин Дринов» / Изд. на МО, 1999. ISBN 978-954-430-603-8 / ISBN 978-954-509-191-9
- Цураков, Ангел. Енциклопедия на правителствата, народните събрания и атентатите в България. София, Изд. на «Труд», 2008. ISBN 954-528-790-X
|
