Дипломатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Будинок МЗС України

Диплома́тія — засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.

З поняттям диплома́тія пов'язують мистецтво ведення переговорів для запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва.

Походження терміну[ред.ред. код]

Слово "дипломатія" походить від грецького "diploma" (документ, складений удвоє), у Стародавній Греції так називалися здвоєні дощечки, на воскових поверхнях яких писали текст грамот про повноваження посланця або послання іншого важливого змісту. Потім дощечки складали докупи цими поверхнями, щоб не пошкодити текст. Особливим видом повсякденної державної діяльності дипломатія стала на зламі XVI—XVII ст. з появою при дворах монархів постійних дипломатичних представників, а в системі державних органів — спеціальних відомств, головними завданнями яких були листування і підтримка контактів між володарями, прийом іноземних делегацій і послів, ведення переговорів. Так, наприклад, в Англії вперше слово "дипломатія" використано у 1645 році. 1693 року відомий німецький філософ, математик і мовознавець Г. Лейбніц опублікував працю "Зведення дипломатичного права", де було вжито латинське слово "diplomaticus", яке з того часу почало означати "той, що стосується міжнародних відносин". Термін "дипломатія" у сучасному розумінні вперше подав Франсуа де Кальєр, видатний французький дипломат доби Людовіка XIV, у своїй книзі "Про способи ведення переговорів з монархами", опублікованій 1716 року. Ф. де Кальєр був послом Людовіка XIV у кількох європейських країнах, учасником складних, однак успішних для Франції переговорів. Найчастіше слово "дипломатія" вживається для окреслення:

— державної діяльності в галузі зовнішніх відносин;

— сукупності установ та осіб, які займаються державною діяльністю в галузі зовнішніх зносин;

— професії дипломата.

Методи дипломатії[ред.ред. код]

  • офіційні й інші візити та переговори на вищому (саміти) і високому рівні;
  • дипломатичні конгреси, конференції, наради і зустрічі;
  • підготовка і проведення двосторонніх і багатобічних міжнародних договорів і інших дипломатичних документів;
  • участь у роботі міжнародних організацій і їхніх органів;
  • повсякденне представництво держави за кордоном, здійснюване її посольствами і місіями;
  • дипломатичне листування;
  • публікація дипломатичних документів;
  • висвітлення в пресі позиції уряду по тим чи іншим міжнародним питанням.

Міжнародне право забороняє втручання дипломатичних представників у внутрішні справи країни перебування.

Органи і відповідальні особи, що несуть дипломатичну службу, користуються в країні перебування загальновизнаними правами і дипломатичними привілеями (імунітет і недоторканність дипломатичного персоналу і приміщень, право шифрованого переписування і дипломатичного закритого зв'язку, право підйому прапора держави, митні привілеї й ін.).

Історія дипломатії[ред.ред. код]

Дипломатія як метод врегулювання встановлення відносин між групами людей існувала, очевидно, ще в доісторичні часи. На думку Г. Нікольсона, ще в XVI столітті теоретики запевняли, що першими дипломатами були ангели, так як вони виконували обов'язки послів між небом і землею . Навіть в доісторичні часи, цілком ймовірно, бували випадки, коли одна плем'я воювало з іншим плем'ям і для того, щоб підібрати поранених і поховати вбитих, велися переговори про тимчасове припинення битви. Вже тоді було ясно, що подібного роду переговори були б неможливі, якби посол одного боку був з'їдений іншою стороною до того, як він передав послання. Звідси, ймовірно, і з'явилися певні права та привілеї для переговірників. Особистість подібного роду посланців або вісників, належним чином уповноважених, повинна була бути в деякому відношенні особливої​​. З цих звичаїв виникли ті привілеї, якими користуються сучасні дипломати . У рабовласницькому суспільстві, що постійно використовувало військові завоювання для поповнення робочої сили, переважали воєнні засоби здійснення зовнішньої політики держав. Дипломатичні зв'язки підтримувалися лише епізодично посольствами, що направлялися в окремі країни з визначеною місією і поверталися після її виконання.

В умовах феодальної роздробленості одержала поширення «приватна» дипломатія феодальних суверенів, що у проміжках між війнами укладали мирні договори, вступали у військові союзи, укладали династичні шлюби. Широкі дипломатичні зв'язки підтримувала Візантія. У середині XV століття з розвитком міжнародних відносин поступово з'являються постійні представництва держав за кордоном.

Особливості дипломатії буржуазних держав нової і новітньої історії визначаються новими цілями їхньої зовнішньої політики — боротьбою за завоювання зовнішніх ринків, за поділ, а потім і за переділ світу, за світове економічне і політичне панування. У нових умовах значно розширюються масштаби дипломатичної діяльності, що стає більш динамічною і використовується державою для створення ширшої опори серед керівництва і правлячої еліти іноземних держав, для встановлення контактів з визначеними політичними партіями, ЗМІ. Дипломатія, поряд з воєнними засобами, зіграла важливу роль у боротьбі за здійснення цілей антифеодальних, демократичних і національно-визвольних рухів, в утворенні національних держав у Латинській Америці і на Балканах, в об'єднанні Німеччини, Італії. Дипломатія великих капіталістичних держав обслуговувала їх експансіоністські агресивні цілі.

Про дипломатію, у справжньому розумінні цього термі­на, можна говорити лише з появою держави, хоча її витоки сягають часів родових общин. Ще в античний період вожді общин були обізнані з практикою ведення дипломатичних переговорів перед розв'язанням війни. Тож виникає потре­ба забезпечити певну недоторканність осіб переговорного процесу. Особиста недоторканність вісників та посередників поклала початок розвитку інституту недоторканності, який став одним з головних принципів дипломатичного права в майбутньому. Отже, інститут дипломатії є одним із найстаріших у від­носинах між державами. Він виник з розвитком стосунків між державами стародавнього світу, такими, як Ассирія, Вавилон, Єгипет, Індія, Греція і Рим. Особливо активно розвивався інститут переговорів та обмін посольствами в Єгипті. Дипломатичним листуванням у Єгипті займалася особлива державна канцелярія з іноземних справ. Серед відомих пам'яток стародавньої дипломатії особли­вий інтерес, як за об'єктом, так і за змістом, становлять Тель-Амарнське листування і договір єгипетського фараона Рамзеса II з царем хетів Хаттушилем ІІ, укладений 1296 р. до Р. X. Цікавим джерелом історії дипломатії цього періоду є закони Ману. Незважаючи на те, що закони Ману є збірни­ком законів стародавньої Індії, вони приділяють багато ува­ги особистим якостям дипломатів, від яких залежить успіх дипломатичних місій. Найдавнішою формою мирних міжнародних відносин і міжнародного права у Греції була "проксенія", тобто гос­тинність. Конфлікти, що виникали між общинами і по­лісами, вирішували за допомогою спеціально уповноваже­них осіб, або послів. Подальшого розвитку інститут посольства набув під час воєн між Грецією і Персією. У період Стародавньої Греції починає формуватися багатостороння дипломатія, яку в те­орії міжнародного права іноді називають "конференційною дипломатією". Прикладом цього є проведення у 482 р. до P. X. у Спарті конгресу делегатів Пелопоннеського Союзу. У Стародавньому Римі досить широко використовується інститут посольства. Приймати і відряджати посольства зав­жди було прерогативою найвищих органів держави: спочат­ку королів, пізніше Сенату, а потім також імператорів. На­приклад, у період Республіки склад делегації затверджував Сенат. В період Римської імперії (І—V ст.) докорінно зміню­ються зовнішня політика і дипломатія. Такі питання, як оголошення війни, укладення миру, приймання і скеруван­ня посольств, належали винятково до відання імператора. Дипломатія перетворилася на відповідну службу чиновни­ків. В епоху Середньовіччя в жорстокій боротьбі формують­ся національні держави. Дипломатія Середньовіччя мала італійський, а точніше, візантійський відтінок. При візан­тійському дворі було Відомство іноземних справ, яке підпо­рядковувалось Першому міністру (Magister officiorum) і складалося з великого штату, куди входили перекладачі з усіх мов. Були вироблені певні правила посольської спра­ви, які запозичували всі держави, що мали відносини з Ві­зантією. Посол був представником володаря і міг вести пе­реговори лише в межах наданих йому повноважень. Переломним моментом в історії дипломатії і диплома­тичного права стала поява постійних дипломатичних пред­ставників. Необхідність у них породили взаємовідносини міст-держав Північної Італії. Першість у цьому належить Венеції, Мілану, Неаполю і Рагузі (тепер Дубровник), роз­ташованій на березі Адріатичного моря, а також Франції. У XVIII ст. починають виразно формуватися норми дип­ломатичного права, які стосуються, передусім, привілеїв та імунітетів. Ці норми передбачали непоширення криміналь­ної, цивільної та адміністративної юрисдикції держави пе­ребування щодо дипломатичних представників чужоземних держав. Після укладення Вестфальського миру, який зафіксував систему європейської політичної рівноваги, інститут посоль­ства набуває вже стабільної форми. Одночасно формується поняття про дипломатичний корпус як про певну корпора­цію дипломатів іноземних держав, які перебувають при дворі глави держави за місцем перебування. Отже, європей­ські держави починають усвідомлювати, що вони є члена­ми єдиної політичної системи, одного міжнародного співто­вариства.

Особливо відчутний поштовх на шляху розвитку дипло­матичного права мав Віденський конгрес, який відбувся 1815 р. Фактично він провів першу кодифікацію норм цьо­го інституту. Раніше історія дипломатії не знала такої кількості гло­бальних і регіональних проблем (тероризм, наркобізнес, еко­логічна безпека, збройні конфлікти тощо) та залучення ве­ликої кількості держав для їх розв'язання. Крім цього, значний вплив на міжнародні відносини і безпосередньо на дипломатію мають засоби масової інформації, які щораз більше стають "четвертою" владою, яка, у свою чергу, нічим не поступається законодавчій і виконавчій. В умовах ядерної небезпеки людство почало розуміти, що війна вже не є ефективним і прийнятним засобом вирі­шення спорів, і що лише переговори, тонка та вміла дипло­матія можуть врятувати світ від загибелі, а існуючі між­народні проблеми настільки ускладнилися, що вимагають участі професіоналів (дипломатів).

Форми дипломатії[ред.ред. код]

Дипломатія є надзвичайно кодифікованою і формалізованої діяльністю, що здійснюється на підставі Віденської конвенції про дипломатичні відносини 1961 року.

Функції дипломатії[ред.ред. код]

  • представництво
  • дипломатичне спілкування і листування (комунікація)
  • проведення переговорів
  • здобуття розташування
  • видобуток інформації
  • розробка рекомендацій

Методи і засоби дипломатії[ред.ред. код]

  • офіційні й інші візити та переговори на вищому (саміти) і високому рівні;
  • дипломатичні конгреси, конференції, наради і зустрічі;
  • підготовка і проведення двосторонніх і багатосторонніх міжнародних договорів і інших дипломатичних документів;
  • участь у роботі міжнародних організацій та їх органів;
  • повсякденне представництво держави за кордоном, здійснюване її посольствами і місіям;
  • дипломатичне листування;
  • публікація дипломатичних документів;
  • висвітлення в пресі позиції уряду по тим чи іншим міжнародним питанням.

Дипломатична стратегія[ред.ред. код]

Реальний світ дипломатичних переговорів дуже відрізняються від інтелектуальних дебатів у світі, де питання вирішується шляхом переговорів. Хоча дипломатичні угоди іноді можуть бути досягнуті серед ліберальних демократичних держав, апелює до вищих принципів, найдієвіший у світі дипломатії традиційно є вплив жорсткої влади.

Взаємодію сил і дипломатії можна проілюструвати з переговорами з профспілками. Якщо профспілка не готова на страйк, то Спілка нікуди не збирається, і керівництво організації не має абсолютно ніякого стимулу дати згоду на об'єднані вимоги. З іншого боку, якщо керівництво не бажає приймати зазнавати збитків, то компанія буде на домовленість з профспілкою, і керівництво буде змушене погодитися на будь-яку вимогу. Те ж саме відноситься і до дипломатичних переговорів. Є також стимули в дипломатії, щоб діяти розумно, особливо якщо підтримка інших учасників не вимагається. Отримати користь від переговорів можна набагато меншу, натомість збільшити ворожість з іншими учасниками процесу. Це так звана м'яка сила.

Дипломатичний імунітет[ред.ред. код]

Дипломатичні зв'язки також розглядаються як священні, і дипломатам вже давно було дозволено перетинати кордони з документами без обшуку. Механізмом для цього є так звана " Дипломатична пошта". Хоча радіо та цифрового зв'язку стали більш стандартними для посольств, дипломатичної пошти, як і раніше досить часто, а деякі країни, включаючи Сполучені Штати, оголосити весь контейнери в якості дипломатичної пошти довести чутливого матеріалу (часто будівельні матеріали) в країні.

У періоди ворожості, дипломати часто знятий з міркувань особистої безпеки, а також у деяких випадках, коли приймаюча країна є дружньою, але є загрозі з боку внутрішніх дисидентів. Посли та інші дипломати іноді нагадав тимчасово своїх країнах, як спосіб висловити невдоволення з приймаючою країною. В обох випадках, нижче рівня співробітників все ще залишаються насправді робити бізнес дипломатії.

Принципи і особливості дипломатії[ред.ред. код]

  • Міжнародне право забороняє втручання дипломатичних представників у внутрішні справи країни перебування.
  • Органи і відповідальні особи, що несуть дипломатичну службу, користуються в країні перебування загальновизнаними правами і дипломатичними привілеями (імунітет і недоторканність дипломатичного персоналу і приміщень, право шифрованого переписування і дипломатичного закритого зв'язку, право підйому прапора держави, митні привілеї й ін.)

Посилання[ред.ред. код]