Медвинська міністерська школа
Координати: 49°23′42″ пн. ш. 30°47′02″ сх. д. / 49.394982° пн. ш. 30.783987° сх. д.
Медвинська міністерська школа (вища початкова школа, стара музична школа, неповно-середня школа № 2) — школа у селі Медвин Білоцерківського району Київської області. Збудована у 1910 р.
Будівля[ред. | ред. код]
Будівля школи розташована у місцевості Гладь — на пагорбі лівого берега річки Хоробра, яка в цьому місці перетворена на каскад ставків — поблизу ставка Сарапучин й урочища Мацаєва. Споруда має простору прибудинкову територію, на якій ростуть столітні ялини. Загальна площа приміщення 360 кв м.
Історія[ред. | ред. код]
Заснування[ред. | ред. код]
У 1909 році місцева громада надіслала листа до попечителя Київського навчального округу з проханням побудувати чотирикласну міністерську школу в Медвині: «У нашому містечку Медвині нині буде близько 16 000 жителів, у тому числі євреїв близько 600. Дітей шкільного віку налічується близько 1400. Діти навчаються у двох місцевих однокласних школах та одному однокласному міністерському народному училищі. Така освіта зараз є далеко не достатньою для наших дітей і багато батьків бажають дати старанним до навчання дітям не тільки знання грамоти, а й закінчену освіту… Громада наша сподівається, що освітнє начальство не відмовить їй у милості своїй і відкриє в м. Медвині одне з училищ вищого типу. Таким училищем жителі м. Медвина на сході 24 травня визнали чотирикласне училище. А тому від імені медвинської сільської громади маємо честь шанобливо просити Ваше Превосходительство про відкриття в Медвині чотирикласного міського училища в цьому 1909 році, причому наша громада за присудом дає 3000 рублів одноразової допомоги на будівництво приміщення і дві з половиною десятини землі під приміщення і училищну садибу і 600 руб».[1]
Медвинську справу направили до Міністерства народної освіти Російської Імперії і після довгих зволікань з Петербурга надійшла відповідь. Міністр освіти Російської імперії вважав, що для містечка чотирикласний навчальний заклад був би завеликим, проте дозволив відкрити двокласний. Офіційне відкриття відбулося, за одними даними, 1 вересня 1910[2], а за другими — 8 листопада 1911 року[3]. Сама будівля міністерської школи збудована у 1910 році[4] Відкриття супроводжували пишні й велелюдні урочистості, освячення школи, а також пам'ятника імператору Олександру ІІ[5].
У 1912 році тут працювало 5 вчителів і навчалося 129 хлопчиків.[2]
У 1913 році школа стала чотирикласною.
Доба Української Революції[ред. | ред. код]
Середовище Міністерської школи у 1910-х роках було тісно пов'язане з товариством «Просвіта», філія якого діяла з 1917[6] та, ймовірно, по 1920 рік у Медвині. До «Просвіти» належали бандурист Антін Митяй, батько відомого громадсько-політичного діяча, науковця Івана Дубинця (Дубини), Варфоломій Дубина, який пішки ходив до Білої Церкви та Києва по книги й заохочував своїх дітей до знань. Сам Іван Дубинець здобував тут освіту до 1918 року. Середовище школи було також пов'язане з Вільним козацтвом, учасники якого сформували керівний склад Медвинського антибільшовицького повстання.
На території школи зроблене єдине відоме на сьогодні фото Антіна Митяя.
Під час Української Революції у Медвинській вищій початковій школі, як вона тоді називалася, викладали Закон Божий, українську мову та літературу, російську мову та літературу, арифметику й початки алгебри, геометрію, історію України, загальну історію, географію України, загальну географію, природознавство й фізику, рисування і креслення, співи, фізичні вправи.[7]
У 1918—1920 роках тут навчався майбутній літературознавець, громадсько-політичний діяч еміграції Юрій Лавріненко[8].
Міжвоєнна доба[ред. | ред. код]
З приходом совєтської влади школу перетворюють та перейменовують на Медвинську семирічну агротрудшколу.
У 1921—1926 роках в школі викладав Іван Дубинець. При школі він вів археологічний гурток, проводив розкопки курганів скіфського часу у лісі Гірчаків у Медвині, про що зберігся його звіт.[9]
За спогадами письменниці Докії Гуменної, незадовго до смерті у 1954 році Іван Дубинець розповідав, згадуючи свої роки вчителювання у медвинській школі: «У мене було дві дороги: одна — стати археологом, друга — геологом. Історія землі й історія людини. Перемогла геологія, але все життя я захоплений археологією. Навіть сам провадив розкопи, поки не заборонили. Оце, бувало, вчителюючи в селі, зберу учнів і пішли в ліс. А там я виявив величезні могили, порослі столітніми дубами. Я ще тоді був дуже молодий, копав без наукової методи — й добре, що заборонили. Хай краще ті скарби будуть заховані під землею й чекають, коли матимемо свою державу. А то — де воно все, що я викопав, ділося? У Медвині я тоді зорганізував філію музею, потім вже без мене передали експонати до обласного музею. Все потім десь пропало… Ех, — мрійно казав далі, вже з добрих півгодини стоючи під самими дверима, на відході, — нічого більше не хотів би, як забратися десь у наше українське село учителем! Скільки діла можна зробити б! Не кажу вже про інше, а хоч би з самої тільки археології. Наша земля насичена культурними шарами відкладів найдавніших епох. Тільки провести з населенням роз'яснювальну роботу, як почнуть селяни й школярі зносити різну виорану старовину, черепки, кістки… В кожному селі можна творити філію музею…».[10]
Філія музею, створеного Іваном Дубинцем, розташовувалася саме в цій школі.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
За спогадами вчительки з Медвина Віри Григорівни Завальської, чиї шкільні роки припали на Другу світову війну, в той час: «у школі № 2 були вчителі Ковтун Лідія Степанівна (початкові класи), Дубина Іван Антонович, Красюк Ялосовета Павлівна, а також Катерина Павлівна (математики), Ковтун Оксана Йосипівна (початкові класи), Марушеська Галина Іванівна, Харченко, Оксана Севастянівна (біолог). Шкільних приладь ніяких не було. Підручник якийсь як з'явиться в когось, то позичали або й крали один в одного, писали у міжряддях газеток-афіш, які визбирували кругом, де накидали з літаків вночі — радянські або німецькі; чорнило робили з бузини і „кисличок“, які утворювалися на листках дубів».[11]
Також за спогадами Віри Завальської, під час нацистської окупації до школи завезли просо, «яке людям дозволялося розбирати по домівках»[12].
Наприкінці Другої світової війни у приміщенні школи облаштували військовий шпиталь.
Повоєнна радянська доба[ред. | ред. код]
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. |
Після Другої світової війни у шкільній будівлі працювала неповно-середня школа № 2. Тривалий час її директором був Прокіп Вакулович Гриб, учитель історії й географії, ветеран війни, потім Надія Андріївна Стадніченко, Іван Олександрович Полосенко. Викладали в школі Ніна Миколаївна Процан (російську мову), Єлизавета Павлівна Красюк (математику і була завучем), Іван Антонович Дубина (математику), Галина Іванівна Марушевська (українську мову), Любов Василівна Литвин (російську мову і була завучем). У 1965 році до її 5 класу вступив Василь Василенко — майбутній диригент, поет, заслужений артист України.
Згодом школу злили із загальноосвітньою школою № 1 (нині — Медвинський ліцей), а приміщення передали під створення медвинської філії Богуславської музичної школи. До 1975 року музична школа у Медвині як філія Таращанської музичної школи діяла у приміщенні Будинку культури.
Медвинська філія Богуславської музичної школи у будинку на Зарічку, 38 відкрили у 1975 році. Її директором став Кравченко Анатолій Івович, який вів також клас баяну, керував домровим оркестром, під супровід якого співав медвинський хор.
У 1976 році під керівництвом Анатолія Івовича утворилася окрема Медвинська музична школа. Тоді ж у приміщенні провели ремонт: перекрили дах, замінили частину підлоги, переклали груби, за допомогою яких опалювався будинок.
На початку 1980-х у Медвинській музичній школі працювало 15 викладачів та навчалося близько 150 учнів. Серед викладацького складу були як місцеві вчителі, так й викладачі з Богуславського педагогічного училища (нині Богуславський гуманітарний коледж імені І. С. Нечуя-Левицького).
Деякі вчителі Медвинської музичної школи:
- Тетяна Савівна Пруднікова (у 1976—1998 роках викладала сольфеджіо, музичну літературу, гру на баяні)
- Василь Якович Василенко (у 1980—1981 роках вів класи баяну і фортепіано)
- Митяй Лариса Федорівна (у 1990-х викладала гру на фортепіано)
- Лакомська Тетяна Володимирівна (викладала гру на фортепіано)
- Трачук Зоряна Володимирівна (вела клас домбри)
- Філіпенко Станіслав Дмитрович (духові інструменти)
- Скорик Олександр Васильович (духові інструменти)
- Нечитайло Олег Дмитрович (духові інструменти)
- Яременко Лідія Іванівна (баян, фортепіано)
- Кравченко Анатолій Івович (вів клас баяну, керівник домрового оркестру)
- Капиця Андрій Васильович (баян)
- Капиця Анатолій Миколайович (баян, гітара, синтезатор).
При Медвинській музичній школі працював духовий оркестр, домровий оркестр, у другій половині 1980-х — дорослий вокально-інструментальний ансамбль (серед учасників — Петро Плаксун (ударні), Зіновій Мезін (гітара) та інші). У 1978 році у Медвинській музичній школі давали концерт артисти Київської обласної філармонії.
Незалежність[ред. | ред. код]
Медвинська музична школа діяла у будівлі міністерської школи до 2000-х. З 1975 до 1998 року її очолював Анатолій Івович Кравченко, а з 1998 — Лідія Іванівна Яременко. З утворенням Медвинської об'єднаної територіальної громади музичну школу перевели до приміщення нинішнього Медвинського ліцею, а її історичне приміщення у 2018 році передали під створення краєзнавчого музею.
На фасаді будинку у 2020 році активісти освітньої ініціативи «Медвин. Повстання» розмістили меморіальну дошку про одного з найвідоміших випускників й вчителів школи — Івана Дубинця. Локація входить до історичного маршруту місцями Медвинського повстання.
У березні 2021 року у приміщенні Міністерської школи відбулося оголошення переможців І літературного конкурсу імені Івана Дубинця, а 21 серпня 2021 р. на її території — відзначення річниці Медвинського антибільшовицького повстання, де виступили бандурист і бард Святослав Силенко та лірник Михайло Гречкин. У фойє школи облаштували кінотеатр, де показували фільм проєкту «Хащі» «Чи зникає Шевченкова Україна», де йшлося про Медвинське повстання. Стрічку знімали, зокрема, й на території школи.
Станом на 2021 р. будівля потребувала ремонту[13].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ЦДІАУ в м. Києві — Ф. 707. — Оп. 229. — Спр. 166. — Арк. 1. (Цит. за Перерва В. Історія Шкільництва в містах і селах Київщини. — Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2008. — С. 142. Перекладено з російської).
- ↑ а б Медвин // Історія міст і сіл Української СРСР. Київська область. — С. 172.
- ↑ Перерва В. Історія Шкільництва в містах і селах Київщини. — Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2008. — С. 142.
- ↑ Медвинські скрижалі / Укладачі П. Гогуля, А. Листопад. — 2011. — С. 14.
- ↑ Романовский. Торжественное освящение памятника Царю-Освободителю и нового здания 2-классной школы в м. Медвине Каневского уезда / Киевские епархиальные ведомости. — 1911. — № 52. — С. 1223—1224.
- ↑ Букет Є. Нариси з історії київської «Просвіти». — Київ: «Просвіта», 2014.
- ↑ Відповідно до атестату, виданого Крисаню Юхимовичу Николенку 15 травня 1920 року.
- ↑ Дивнич, Юрій (1952). Ще декілька слів до спогадів про Медвин (Українською) . Нью-Йорк: ДОБРУС. с. 27.
- ↑ Архів Д. М. Щербаківського: Дубина І. В. Звіт за розкопки скіфських курганів коло м. Медвина Шевченківського району на Київщині. 20.01.1924 // Науковий архів Інституту археології НАН України. — Ф. 9. — № 3.
- ↑ Гуменна Д. Три останніх зустрічі // Свобода (Нью-Йорк). — № 42. — 1955. — С. 3.
- ↑ Шкільні спогади. Розповідає Віра Григорівна Завальська // Медвинські скрижалі: Історико-публіцистична збірка / Укладачі П. Б. Гогуля, А. М. Листопад. — Миронівка, 2011. — С. 310.
- ↑ Шкільні спогади. Розповідає Віра Григорівна Завальська // Медвинські скрижалі: Історико-публіцистична збірка / Укладачі П. Б. Гогуля, А. М. Листопад. — Миронівка, 2011. — С. 309.
- ↑ Медвинська міністерська школа Що потрібно для реставрації. Аліса Святина // https://youtu.be/BELj4EzMqMY